Відмежування прямого умислу від непрямого
| Підстави | Прямий умисел | ^ Непрямий умисел |
| За інтелектуальним елементом | 1. Винний передбачає як можливість, так і неминучість заподіяння шкоди, у результаті вчинення злочину. | 1. Винний передбачає лише можливість заподіяння шкоди. |
| За вольовим елементом | 2. Винний бажає настання суспільно небезпечних наслідків. | 2. Винний не бажає настання суспільно небезпечних наслідків, але свідомо їх настання або відноситься до них байдуже. |
У чинному законодавстві про кримінальну відповідальність міститься визначення поняття лише двох видів умислу. Однак у теорії кримінального права виділяються й інші види (підвиди) умислу, з якими зіштовхуються правозастосовчі органи при розслідуванні і судовому розгляді справ. Підвиди умислу, що виокремлюються в теорії, не утворюють самостійну форми вини, не заміняють понять прямого і непрямого умислу, а існують лише в їх межах. Поділ умислу на підвиди, заснований на вченні про особливості психічного ставлення винного при вчиненні умисних злочинів, дозволяє точніше індивідуалізувати психічне ставлення суб’єкта, визначити ступінь його вини, індивідуалізувати покарання. Так, до різновидів умислу теорія кримінального права відносить визначений, невизначений та альтернативний умисли1.
Визначений умисел (dolus determinantus) характеризується наявністю у винного бажання досягти конкретного злочинного наслідку, наприклад, заподіяти тяжке тілесне ушкодження, одержати хабара, викрасти чуже майно.
Невизначеним (dolus indeterminantus) є умисел, що характеризується відсутністю індивідуально визначеного уявлення про фактичні якості діяння та їх наслідки2. Так, при нанесенні сильного удару особа усвідомлює, що завдає потерпілому тілесне ушкодження, не усвідомлюючи, яким воно буде: тяжким, середньої тяжкості чи легким. У цьому випадку така особа відповідає за те тілесне ушкодження, яке фактично нею було заподіяне.
Альтернативний умисел (dolus alternativus) має місце тоді, коли особа передбачає і бажає настання одного з кількох можливих, але індивідуально визначених злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження). У такому разі винна особа буде відповідати за той наслідок, який фактично настав3.
Із урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і моменту формування злочинного наміру в теорії кримінального права розрізняють умисли: заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово, та афектований як різновид останнього.
Заздалегідь обдуманий умисел (dolus praemeditatus) формується задовго до вчинення злочину. Для нього характерним є те, що намір учинити злочин здійснюється через якийсь проміжок часу. До моменту вчинення злочину особа обмірковує його деталі, підшукує співучасників, складає план, намічає спосіб вчинення злочину тощо. Наявність заздалегідь обдуманого умислу на кваліфікацію, як правило, не впливає. Найчастіше він виступає як атрибут інститутів готування й організованої групи. Разом з тим заздалегідь обдуманий умисел може свідчити про високіший ступінь вини, а також суспільної небезпеки особи, що намагається вчинити злочин, оскільки свідчить про стійкість його антигромадської установки. При заздалегідь обдуманому умислі винний ретельніше готується до вчинення злочину, обмірковує способи і шляхи приховування злочину, прибігаючи до витончених, потребуючих ретельної підготовки дій.
Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину, тобто, він реалізується практично одразу після виникнення. Як свідчить практика, більшість умисних злочинів належать саме до цієї групи1.
Різновидом умислу, що виник раптово, є афектований умисел. Його особливість полягає в тому, що стан сильного душевного хвилювання, характерний для афектованого умислу, послаблює, а в деяких випадках навіть цілком паралізує гальмуючі процеси, ускладнює усвідомлення суб’єктом характеру вчиненого діяння, виключає обдуманість дій. Кримінально-правове значення афектований умисел має лише в тому разі, якщо його виникнення обумовлено неправомірними діями інших осіб, найчастіше потерпілих. Такі дії чи тривала психотравмуюча ситуація викликають у суб’єкта емоційне хвилювання, що ускладнює свідомий контроль за вольовими процесами. Вплив у таких випадках ситуації як зовнішнього приводу вчинення злочину враховується законодавцем при конструюванні деяких складів злочину (ст. 116 КК України). Крім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, що пом’якшує покарання.