Управління виробництвом як система

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра менеджменту

Навчально-методичний комплекс дисципліни

“ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ МЕНЕДЖМЕНТУ”

Галузь знань: 0306 “Менеджмент і адміністрування”

Напрям підготовки: 6. 030601 “Менеджмент”

Автор:

К.е.н., старший викладач кафедри менеджменту Нагара М. Б.,

Затверджено на засіданні кафедри від “29” серпня 2013 р.

Тернопіль, 2013

І КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Еволюція управлінської думки як предмет історії вчень менеджменту.

Управління виробництвом як система.

Основні положення традиційного і сучасного менеджменту.

Методи вивчення історії менеджменту.

Еволюція вимог до менеджерів.

Управління виробництвом як система.

Наприкінці XIX ст. виникла наука про управління виробництвом як система. Вона бурхливо розвивалася, особливо у США, і свого розквіту набула у 30-ті роки XX століття. Суспільне виробництво - явище складне. Його здійснення супроводжується розподілом, обміном та споживанням створених матеріальних благ. Питання про зв'язок між ними - центральне у розумінні змісту економічних процесів та управління.

Необхідність управління як особливого виду трудової діяльності зумовлена самою природою процесу праці, поділом та кооперацією праці. Будь-яка спільна праця потребує управління, яке встановлює погодженість між індивідуальними роботами і виконує загальні функції: управління, нагляду і погодження. Нагадаємо, що кооперація - це така форма праці, за якої багато осіб планомірно працюють поряд у взаємодії в одному і тому ж процесі виробництва або в різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва.

Управління спрямоване саме на процес праці, на розв'язання його внутрішніх суперечностей. "Управляти" - означає вести під­приємство до мети, прагнути якнайкраще використовувати його ресурси. Здатність до управління є вмінням розвивати діяльність, удосконалювати форми спілкування відповідно до об'єктивних законів самої виробничо-практичної діяльності.

Зміст управління визначається спільною діяльністю людей. Управління в широкому розумінні являє собою особливий вид діяльності, що здатен перетворити неорганізовану масу людей на ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу. Здійснити це можна лише через процес планування, організації, мотивації та контролю спільних дій. Система управління як сфера суспільної практики охоплює чотири головні групи елементів: механізм управління, структуру управління, процес управління та його розвиток.

Механізм управління будується на таких вихідних, фундаментальних елементах, як принципи, цілі, функції і методи.

Принципи управління- це основоположні засади, що притаманні всім компонентам системи управління у процесі функціонування на всіх етапах розвитку.

Цілі управліннявизначають бажаний стан системи управління в майбутньому.

Функції управління- це відносно самостійні, спеціалізовані ланки, що виокремлюються у процесі розподілу управлінської праці.

Методи управління- це конкретні способи досягнення цілей.

Структура управління охоплює такі елементи, як організаційна структура, кадри і технічні засоби управління.

Організаційна структура управління формується у процесі розподілу формальних ролей в організації і встановлення зв'язків між ними, а також між частинами структури. У системі управління працюють люди (кадри управління), які використовують у своїй роботі відповідні технічні засоби.

Процес управління- це динамічна характеристика системи управління. Він охоплює взаємодію зазначених елементів струк­тури з метою прийняття рішень, визначення технології і процедур роботи, організації праці робітників управління тощо.

Рішення- це основний продукт (результат) управлінської діяльності. Рішення обов'язково передбачає стадію реалізації.

Технологія управління- це система правил, методів, процедур, що використовуються у процесі управління.

У різних видах управлінської праці застосовуються загальні принципи, процедури, операції. Пошук їх раціональних форм і поєднання - завдання менеджменту.

Розвиток системи управління - обов'язковий компонент її функціонування. Він реалізується через механізм, що має змістову, організаційну та процедурну сторони.

Управління не тільки організовує економічну діяльність, але і є трудовою діяльністю і відповідно має економічні характеристики: економічний потенціал, витрати управління, джерела їх покриття, продуктивність управлінської праці й ін. Це - економіка управ­ління. Розвиток управління потребує якісної та кількісної оцінки його ефективності, конкретних підсумків раціоналізації управління.

В управлінні виробництвом особливу роль відіграє суб'єктивний фактор, переоцінка якого призводить до волюнтаризму, вольових методів керівництва, створює загрозу прийняття помилкових рішень. І навпаки, недооцінка ролі суб'єктивного фактора, абсолютизація об'єктивних умов зумовлюють стихійність, сподівання на автоматизм в управлінні економікою і пасивне очікування результатів.

Управляти - означає правильно реалізовувати складні функції управління.

Які ж це функції? Головна серед них - стратегічне управлінське планування. Така служба, укомплектована кваліфікованими спеціалістами, має бути на кожному підприємстві та займатися стратегією розвитку. Стратегія, закладена до конкретних планів і програм, розроблених з урахуванням можливих змін, - основа основ успішного управління, а відтак і виживання підприємства. З переходом до ринкової економіки вміння зазирнути в майбутнє, стати на шлях технологічних проривів, інновацій відіграє вирішальну роль.

Важливою функцією менеджменту є організація підприємства. Йдеться про організаційну культуру. Вивчаючи структуру конкретного виробництва, менеджер нерідко змушений ставати на шлях переорієнтації відповідно до розподілу праці між підрозділами, налагодження зв'язків між ними.

Потрібно вміти розумно керувати кадрами на підприємстві, зацікавити їх результатами своєї роботи.

У менеджменті важливе значення відіграють управлінський контроль, контрольованість і передбачуваність результатів, попереджувальний контроль, втручання менеджера, налагодження прямого і зворотнього зв'язку, створення інформаційно-комп'ютерних систем і цілої низки інших підсистем. Інакше кажучи, в менеджменті маємо справді наукову систему управління та організації праці. Найголовнішим завданням управління підприємством має бути забезпечення максимального прибутку у поєднанні з максимальним добробутом для кожного зайнятого на підприємстві робітника.

До завдань управління належить забезпечення відповідності між метою виробництва і засобами її досягнення.

До функцій управління належить планування, завданням якого є формування програм практичної діяльності. Організація спільної праці є теж функцією управління, її існування пов'язане із безпосереднім контактом суб'єкта управління з членами кооперації, завдяки якому відбувається залучення кожного з них до суспільного процесу виробництва.

У соціально-економічній літературі спостерігається тен-денція розглядати управління як реалізацію функцій. Процес управління розглядається як взаємопов'язані функції: планування, організація, мотивація, контроль.

Функція планування передбачає прийняття рішення про цілі організації та дії членів організації для їх досягнення.

Планування- це один зі способів, за допомогою яких керівництво забезпечує єдине спрямування зусиль усіх членів організації на досягнення спільних цілей.

Організузація –цестворення певної структуру, де існує багато елементів, які мають функціонувати, щоб організація могла виконувати с^₀₁- плани й досягнути поставлених цілей. Одним із цих елемеадв _є розробка конкретних завдань. Через те, що в організації роботу виконують люди, то важливим аспектом функції організації є визначення, що конкретно має виконувати кожен.

Завдання функції мотивації полягає у тому, щоб члени організації в_ИКОнували роботу відповідно до делегованих обов'язків. Мотивація, тобто створення внутрішнього стимулу до дій, є результатом складної сукупності потреб, що постійно виникають. Щоб мотивувати своїх робітників ефективно, керівник має знати потреби працівників й забезпечити можливість для їх задоволення.

Контроль- це процес забезпечення усім необхідним, щоб організація Справді досягла своїх цілей. Існує три аспекти управлінського контролю. Встановлення стандартів - це точне визначення Цілей для досягнення у чітко визначений проміжок часу. Воно грунтується на конкретно розроблених планах. Крім того, необхідно виміряти те, що було досягнуто за певний період, і порівняти досягнуте з планами. Якщо в організації існує проблема, то треба знати її суть.

Один із класиків теорії менеджменту професор Ігор Ансофф (США) вважає, що можливості загальнокорпоративного управління базуються на таких п'яти взаємопов'язаних компонентах:

1) Кваліфікація та світогляд провідних менеджерів.

2) Культура стосунків усередині компанії.

3) Структура побудови підлеглості підрозділів.

4) Характер методів роботи, що застосовуються, та організаційна структура.

5) Вміння загальноуправлінського персоналу вести безпе­рервну організаційну роботу.

6) Отже, для успішної менеджерської діяльності об'єктивно необхідно добре знати суспільне виробництво.