Типи конфліктів за причиною виникнення

Лекція 3. Класифікація конфліктів. Типи, рівні конфліктів.

Типологія конфліктів.

У сучасному житті зустрічається розмаїття конфліктів. Для аналізу і оцінки конфлікту, його структури доцільно визначити, до якого типу він належить.

Варіанти типів конфліктів є настільки багатоманітні, що для кращої їхньої диференціації конфліктологи використовують різні класифікації. Конфлікти симатематизують за конкретними ознаками, кожна з яких розкриває своєрідну особливість конфлікту.

Визначальних критеріїв поділу конфліктів на відповідні групи чи класи існує дуже багато. Тому назвати усі класифікації конфліктів є складно. Все-таки спробуємо виокремити класифікації, що розглядаються в сучасній конфліктології.

За сферою існування конфлікти діляться на: ділові, майнові, побутові, виробничі, сімейні тощо. У цьому випадку у процесі класифікації до уваги беруться сфери, в яких можуть виникати проблеми, що стають предметом суперечки.

Заежно від соціальної ролі учасників конфлікту у конкретній сфері розрізняють: конфлікти в сфері сім'ї (батьки-діти); конфлікти в сфері освіти (студент - студент; студент - викладач; вчитель - учень тощо); конфлікти в армії (офіцер - солдат; солдат - солдат); конфлікти в сфері виробництва (інженер - робітник); конфлікти в сфері сільськогогосподарства (агроном - зоотехнік); конфлікти у фаховій сфері (між фахівцями однакових або відмінних спеціальностей). Вони можуть бувати між керівником і підлеглим (вертикально) і між працівниками одного рангу (горизонтально).

Із точки зору функцій або наслідків виокремлюють конфлікти: деструктивні (негативні) і конструктивні (позитивні) або дисфункціональні і функціональні. Конфлікти поділяються на ці типи залежно від того, як розвиваються і які результати досягаються після їхнього завершення — корисні, бажані для сторін, громади чи вигідні тільки для однієї сторони, неприйнятні для іншої, невигідні, недопустимі для. За основу для такого поділу беруться критерії:

· прагнення сторін до налагодження міжособистісних стосунків;

· дотримання правил взаємодії, спілкування;

· вияв довіри один до одного;

· лміна кожним учасником власної поведінки, осмислення конфліктної ситуації очима партнера;

· спільний пошук шляхів розв'язання конфлікту у напрямку задоволення інтересів двох сторін;

· прагнення конфлікгантівдоотриманняспільногоуспіхуудіяльності.

Існують конфлікти, типи яких визначаються рангом суперників, що деякою мірою обумовлює їхні позиції та точки зору:

· між індивідами, які займають різні місця в ієрархії управління — між керівником, менеджером і підлеглими (вертикальні);

· між працівниками, які займають однакове місце в ієрархії — між менеджерами, робітниками, інженерами (горизонтальні).

За реальністю та об'єктивністю існування виокремлюються такі

конфлікти:

· "відкритий" (істинний) — реально та об'єктивно існує, усвідомлюється сторонами, а також громада визнає його існування;

· "прихований" (латентний) — розбіжності між сторонами приховуються і не виявляються у зовнішніх формах поведінки; існує довгий час і маскується через інтриги, внутрішню неприязнь і напругу між сторонами, створює дискомфорт у житті громади;

· "сліпий" — один або обидва суперники не усвідомлюють існування конфлікту: одна сторона вважає ситуацію конфліктною і скеровує свої дії проти суперника, який не вважає ситуацію конфліктною; сторони не усвідомлюють себе учасниками конфлікту, про який знає уся громада; він виникає через погану організацію діяльності та управління;

· "невідомий" — не усвідомлюється ні сторонами, ні людьми, між сторонами ззовні виявляється слабо виражена неприязнь;

· "випадковий" — виникає залежно від обставин, що змінюються, і не завжди усвідомлюється індивідами;

· "зміщений" (зсунений) — за існуючим конфліктом приховується реальний конфлікт, що є невидимий, але спричинює цей видимий;

· "неправильно приписаний" — сторони неправильно розуміють предмет суперечки, оскільки помилково зрозуміли один одного;

· "хибний"—об'єктивних причин для конфлікту не існує, але суперечка між сторонами існує через помилкове сприймання і розуміння ситуації.

У сучасній науці існує класифікація конфліктів за станом дії, динамікою. Залежно від того, як виникають (характеру виникнення) розрізняють: стихійні і заплановані конфлікти.

За тривалістю конфлікти поділяються на: короткочасні, тривалі, затяжні.

За рівнем регулювання конфлікти бувають: керовані, слабо керовані, некеровані.

За характером затухання конфлікти можна класифікувати як такі, що: спонтанно припиняються; припиняються за допомогою засобів, що знаходять конфліктуючі сторони; вирішуються завдяки втручанню зовнішніх сил (посередника, адміністрації, громадськості тощо).

Існує класифікація конфліктів за рівнем напруги і протікання. Бурхливі конфлікти - швидкоплинні, проте визначаються яскравим проявом негативних взаємин суперників, іноді трагічним наслідком. Високий рівень напруги спричинюється не стільки глибокими суперечностями сторін, скільки особливостями нервової системи, темпераменту, характеру.

Гострі конфлікти — довготривалі, визначаються глибокими суперечностями, що пов'язані із незадоволенням особистісних потреб суперників. Тривають довгий час, оскільки суперечності приховуються, не розв'язуються; свою поведінку сторони контролюють, а тому кульмінація довгий час не наступає; вирішувати такі конфлікти складно.

Слабовиражені мляві конфлікти не протікають напружено, зумовлені неглибокими протиріччями. Одна із сторін більш активна та ініціює розвиток конфлікту, інша є пасивна, не виявляє чітко власну позицію, уникає загострення ситуації.

Слабовиражені швидкоплинні — конфлікти, що нагадують суперечки через неглибокі проблеми, які можна вдало розв'язати. У випадку їхнього невирішення, конфлікт повторюється і набуває інших характеристик.

Можна виокремити ще ознаки, які визначають значущість, спрямованість конфліктів, характер їхнього вирішення.

За провідною причиною конфлікти поділяються на ділові (інструментальні) та емоційні (особистісні).

Залежно від емоційного рівня протікання конфлікти бувають з високою, помірною емоційною напругою і без емоційного напруження.

Конфлікти можуть класифікуватися за метою, яку відстоюють сторони: суспільні, групові, особистісні.

З точки зору доцільності виокремлюють: закономірні (неминучі), необхідні, вимушені,

Функціонально невиправдані конфлікти. Ця класифікація засвідчує, що іноді виникають обставини, за яких конфлікт є неминучий для вирішення проблеми, що є суттєвою або життєво важливою для сторін, а тому для досягнення успіху цей конфлікт необхідно розв'язати. Виникають також ситуації або моменти, коли конфлікт необхідний як поштовх для позитивної зміни умов діяльності, життя або самої людини. Інколи люди вимушені конфліктувати для захисту своїх прав, гідності, досягнення безпеки або для виконання свого громадського обов'язку, реалізації, відповідальності, удосконалення виробництва, покращення життя громади. Буває, що буденні ситуації, які не мали передумов для зіткнення людей, стають конфліктними і переростають у конфлікт, хоча серйозних підстав для цього не існувало. Або конфліктні ситуації виникають через необдумані дії певних осіб і перетворюються в конфлікт, тривалий за часом і деконструктивний за наслідками, хоча цьому можна було запобігти.

Конфлікт можна оцінювати з точки зору етики та дотримання норм його регуляції Є соціально прийнятні і неприйнятні за формою конфлікти, а такожтакі, вирішення яких проходить за правилами чи без них. Конфлікти диференціюють за ступенем застосування сили або участі у їхньомурозв'язанні. Тому є конфлікти, вирішення яких проходить шляхом обговорення проблеми суперниками, застосування сили аргументів або сили погроз, насильства, санкцій, примусу.

За складом учасниківконфлікти поділяються на:

· міжгрупові (інтергрупові) - між великими соціальними группами (соціальні, політичні, міжнаціональні, міжкультурні, тощо);

· групові чи внутрішньогрупові (інтрагрупові)— між малими группами угрупуваннями у складі однієї спільноти;

· міжосрбистісні чи діадні (інтерперсональні);

· внутрішньоособистісні (інтраперсональні).

До цієї класифікації включають ще такий тип як конфлікти в організаціях (де учасниками конфліктів стають групи — підрозділи у структурі організації).

Основними чинниками конфліктів між соціальними групами є:

· незадоволені потреби, що пов'язані з існуванням групи, самозбереженням, розвитком, безпекою, її визнанням;

· соціальна нерівність і несправедливість як відсутність рівноправних умов для доступу груп до ресурсів—грошей, культурної спадщини предметів побутового значення;

· різні можливості доступу до влади, що забезпечує статус групи, авторитет, вплив на людей;

· розбіжності у меті та інтересах, цінностях людей.

Великою (соціальною) групою називають сукупність людей, члени якої володіють потенційною можливістю вступити в особистий контакт.

Особистість належить до багатьох груп, які можуть перебувати у конфронтації. Вона є носій певної культури, представник національної спільноти, громадянин держави, член трудового колективу чи учнівської, студентської громади. Тому приналежність людини до певної групи дає їй підстави захищати свою групу, надавати їй переваги, навіть, якщо група цього не заслуговує. Ось чому міжгруповий конфлікт впливає на внутрішньогрупові або міжособистісні конфлікти. Конфліктуючи з індивідом чи групою через конкретну проблему, особистість у процесі розвитку суперництва починає захищати інтереси великої соціальної групи.

Зазначені чинники діють у кожному типі міжгрупового конфлікту і має своєрідний вияв.

Економічні конфлікти — це конкуренція між виробниками товарів і зіткнення роботодавців і найманих працівників. Найчастіше вони виникають через проблеми соціальної справедливості, тому що часто виникає нерівність результатів праці. Крім цього, інтереси, цілі роботодавця і працівника можуть не співпадати.

У трудових конфліктах предметом зіткнення є заробіток, зміст праці, взаємини у трудовому колективі. За цими проблемами стоять особистісні проблеми представників трудових колективів, їхні інтереси, ціннісні орієнтації стосовно ставлення до праці, її результатів, самовдосконалення.

У політичних конфліктах проблема влади є причиною конфронтації суперників. Вони представлені як протиборство авторитарної (тоталітарної) і демократичної влади. Проте в кожній системі управління існують свої конфлікти.

Міжкультурні конфлікти зумовлені своєрідністю кожної культури, відмінностями її спадщини, норм і механізмів регуляції людської поведінки, способів інтерпретування предметів, досягнень культури.

Загалом ці конфлікти визначають зіткнення, суперництво цінностей. Проте конфронтація також імовірна через труднощі в оволодінні ресурсами (розподіл території, збереження традицій). Оскільки різні етнічні спільноти, релігії є носіями відмінних культур, то у суспільстві можуть виникати міжнаціональні та релігійні конфлікти. Недарма вираз "Ми" і "Вони" вказує, що люди іноді підсилюють власну належність до однієї культури, недооцінюючи значущість іншої. Виокремлення відмінності між культурами чи релігіями може стати предметом конфлікту або, навпаки, сприяти розвитку діалогу, якщо спрямувати на це зусилля.

Існують також конфлікти культур у сенсі історичного часу: сучасна і архаїчна культура, культура попередніх поколінь. Архаїчна культура є ипленням цінностей стародавнього часу. Вона відстоює авторитети, шаблони і стереотипи традиційного мислення, порядок і послух людини.

Сучасна культура орієнтована на відкриття, творчість, критичність мислення, довіру до власної думки, готовність до зіміни стереотипів. Конфлікт тому і виникає, що деякі соціальні групи надають перевагу догматичному мисленню, канонам в оцінці життєвих реалій і не приймають цінності інших груп, які прагнуть до новизни, пошуку незвичного, самостійного вибору власних дій. Конфлікт між старшим і молодим поколінням є закономірне явище і не тільки тому, що деякі люди похилого віку виявляють прихильність до архаїчних цінностей. Вони, насамперед, спираються на ту культуру, яка притаманна періоду їхньої молодості.

Конфлікти в організаціях є норма життя і вони сприяють розвитку оріанізації, якщо розв'язуються конструктивно. Вони включають різні види конфліктів: міжособистісні (особистість — особистість); групові група — група); група — особистість. Усі вони відбуваються за тими ж принципами як звичайна сутичка, є динамічні, виявляють подібні особливості. Міжособистісні зіткнення відбуваються по горизонталі — між представниками організації одного рангу і особливо по вертикалі - між керівником і підлеглим. У цих конфліктах відчувається значна відмінність між позиціями протилежних сторін та їхніми інтересами, потребами. Зазвичай конфлікти виникають і розвиваються, тому що у багатьох працівників організацій потреби у розвитку, успіху, безпеці не реалізуються.

Групові конфлікти в організаціях виникають між групами працівників однієї ланки чи підрозділу та між групами різних підрозділів. У таких сутичках відбувається загалом протистояння цінностей двох групп, відмежовування понять "Ми" і "Вони".

Конфлікт "група — особистість" має різноманітні прояви. У багатьох випадках група не бажає приймати особистість через те, що вона виокремлюється серед усіх представників своїми нестандартними знаннями, уміннями, надзвичайними успіхами в професійній чи спільній діяльності.

Конфлікт "група—-особистість" виникає через розходження та зіткнення ідеалів, цінностей, стереотипів, інтересів цілого колективу та окремої людини. З однієї сторони, особистість може відстоювати принципи справедливості чи інші моральні норми, а группа — не схвалювати таку поведінку. З другої, група прагне до високих показників у своїй діяльності, утвердженню гуманістичних принципів у колективі, проте окрема особистість перешкоджає цьому, своїми діями вносить дискомфорту роботу громади, іноді є причиною поганої репутації групи.

Часто міжособистісні конфлікти у своєму розвитку спричинюють зіткнення групи з особистістю. Це трапляється тому, що один з суперників у боротьбі проти іншого шукає підтримки у колег, викликаючи у групі довіру, шляхом застосування різноманітних засобів він настроює цілу группу проти суперника.

У внутрішньогруповому конфлікті може бути задіяна уся група. Цей конфлікт може виникати між маленькими угрупуваннями, до яких приєднуються інші люди, а тому ціла група вступає у конфлікт. У багатьох випадках міжособистісна (діадна) конфронтація переростає у конфлікт між двома малими групами і таким шляхом охоплює усю групу. Або група розбивається на дві протилежні сторони у зв'язку із вирішенням конкретної проблеми.

Міжособистісний (діадний) конфлікт виникає у взаємодії двох осіб у процесі спілкування чи сумісної діяльності. Він є найбільш поширений у житті, з нього часто розпочинаються конфлікти у малих і великих соціальних групах.

Все, що зазначалося у попередньому розділі і параграфах, насамперед є характерним для міжособистісного суперництва. Воно може виникати на ґрунті конкретної проблеми, яку необхідно спільно розв'язати двом сторонам, або через образи, особисті антипатії, емоційні реакції, що сприяють загостренню їхніх взаємин вже з іншої причини — неспроможності розв'язати ділове питання. У науковій літературі зазначається, що стійкість міжособистісного конфлікту зумовлена загалом не суперництвом через конкретний об'єкт, а саме образами на рівні психологічному. Чинниками такого конфлікту, на думку психологів, є приниження амбіцій суперників або порушення одним з них норм рольової поведінки, вчинків відповідно до статусу і непідтвердження очікувань іншого партнера, або іноді прояв відносної психологічної несумісності цих представників, які змушені довгий час взаємодіяти. Отож, у діадних конфліктах простежуються і змістовий, і психологічний аспекти. Причому саме психологічна сторона цих конфліктів є визначальною їхньою рисою на відміну від конфліктів у великих групах. У суперництві двох особистостей зіштовхуються їхні психологічні особливості, риси характеру, потреби, інтереси, емоції тощо. Дуже часто цей конфлікт є зіткненням саме мети, цінностей, потреб двох сторін. І, як вже було згадано, на його поверхні виявляється предмет суперечки і позиції суперників, за якими знаходяться вірування людей, їхні реальні бажання, прагнення.

Міжособистісний конфлікт за умови його неполагодження охоплює інших представників громади, стає груповим і може перерости у міжгруповий, соціальний, релігійний, політичний конфлікт тощо.

Внутрішньоособистісний конфлікт виявляється у зіткненні і конфронтації різних складових структури особистості, компонентів її внутрішнього і духовного світу. Це можуть бути суперечності між складовими одного рівня і різних рівнів.

До першої групи належать конфлікти у сфері бажань, інтересів, мотивів, цінностей. Людина опиняється у стані дискомфорту, напруги, коли вона вимушена здійснювати вибір стосовно об'єкту діяльності, мети і шляхів, засобів її досягнення, способів поведінки, дій, вчинків у конкретних ситуаціях. Наприклад, людині важко обрати напрям майбутньої професії, осільки виникає суперечність між очікуваннями у результаті конкретного її вибору.

Конфлікт цінностей виявляється у зіткненні ідеалів, вірувань, життєвих принципів, які є однаковою мірою цінні для суб'єкта, або людина переживає протиріччя між новими прагненнями, потребами, ідеями і власними переконаннями, які починають втрачати для неї сенс. Людина також іноді перебуває у стані когнітивного дисонансу — усвідомлення суперечності між різними думками, поняттями, ставленнями до одного і того ж самого об'єкта. Відповідно до теорії когнітивного дисонансу особистість у деяких ситуаціях, в яких вона опинилася, вимушена корегувати свої знання, уявлення або власне ставлення до об'єкта і, як наслідок, особисті установки, судження, вірування.

До тієї ж класифікації, яка включає конфлікти мотивів, інтересів, цінностей, належать рольові конфлікти, У зв'язку з тим, що людина виконує систему ролей, деякі з них є суперечливими. Кожна роль передбачає еталони дій, шаблони взаємодії з іншими людьми. Ці дії як зразки рольової поведінки можуть бути несумісні і обумовлюють конфлікт ролей, що змушує людину у стані переживання здійснювати вибір.

Серед внутрішніх тенденцій у свідомості людини, що мають різну силу науковці виокремлюють такі:

«приємне—приємне" (наближення — наближення)—два варіанти або І й І м ,ше є однаковою мірою бажані, позитивні для особистості, яка повинна здійснити вибір;

«неприємне — неприємне" (віддалення — віддалення) — дві альтернативи є однаково небажані та неприйнятні для особистості, вибирати необхідно між поганим і гіршим;

приємне—неприємне" (наближення—віддалення) — варіант вибору однаковою мірою і привабливий, і відштовхуючий, бажаний і неприємний, викликає у людини значні сумніви, погодитися на вибір цього об'єкту важко;

•''.. І приємних — неприємних"—два варіанти дій людини є одночасно по Іигивні і негативні, кожен з них у різних аспектах є бажаний і й--приємний; викликають значні вагання людини щодо вибору.

Суперечливі тенденції пронизують конфлікт мотивів, потреб, бажань, і засвідчують гостроту внутрішньоособистісного конфлікту для Іп ніж. Його сутність полягає в тому, що людина у процесі такої повинна здійснити вибір, але зробити це дуже складно, тим більше, якщо брата до уваги зазначені аспекти.

Не менш болючими для людини є конфлікти між складовими її внутрішнього світу різного рівня. Простіше сказати, що у житті людини постійно виникають суперечності між "хочу" і "можу"; "необхідно" і "бажано"; "Я — реальне" і "Я—ідеальне" та інші. Психоаналітичні теорії допомагають зрозуміти сутність і складність цих внутрішньоособистісних конфліктів людини та їхні наслідки.

Типи конфліктів за причиною виникнення

Кожна із зазначених вище класифікацій дає можливість аналізувати конфлікт, зокрема міжособистісний з різних точок зору: особливостей учасників, часових меж, характеру протікання і наслідків, сфери виникнення тощо. Загалом усі конфлікти поділяються на основні типи за причиною виникнення. Це конфлікти: структури (структурний), інтересів, взаємин, даних (інформаційний), цінностей.

Структурний конфлікт зумовлений об'єктивними умовами, обставинами, що забезпечують життєдіяльність людей, їхню трудову діяльність, міжособистісну взаємодію і пов'язані зі структурними і ресурсними чинниками. Ці чинники виникають, існують незалежно від людей, їхніх бажань та їх дуже важко змінити.

Такими чинниками є:

· проблеми влади, системи управління;

· обмежені фізичні і матеріальні ресурси;

· географічне положення;

· організаційні структури (ролі, статус, стандарти і норми поведінки, часові межі, доходи, вік).

Поширеними структурними конфліктами є суперництво груп, осіб через недостатність матеріальних і фізичних ресурсів. Наприклад, конфлікт між групами через нерівномірний розподіл матеріально-технічного обладнання; конфлікт між людьми через поділ премії, заробітної плати.

Конфлікт виникає між працівниками організації, між керівниками і працівниками через неправомірний розподіл людей для виконання необхідних робіт. Робота великої кількості людей в одному приміщенні також часто спричинює міжособистісні конфлікти. Поширені конфлікти між керівниками і підлеглими через недосконале виконання соціальних ролей або конфлікти між працівниками, коли порушуються стандарти, норми поведінки, не враховується позиція, статус людини. Наприклад, непорозуміння між молодими працівниками і фахівцями зі стажем, досвідом роботи.

Структурні конфлікти зумовлені також проблемами організації середовища, діяльності працівників закладу. Через недостатнє визначення посадових обов'язків, термінів виконання робіт, необдумане 1 неправильне виділення часу, нерівномірний розподіл обсягу роботи виникають міжособистісні, внутрішньогрупові конфлікти.

Для вирішення структурного конфлікту, що здатний загострюватися і перетворюватися в інший тип, має значення виявлення причини суперечки та усунення або послаблення її ролі як джерела конфлікту. Якщо це не вдається, вибір процедури розв'язання конфлікту, обговорення альтернативних шляхів досягнення позитивного результату і важливі кроки, щоб не допускати деструктивні наслідки.

Конфлікт інтересів означає суперечності, розбіжності між різними видами інтересів людей (матеріальними і духовними, діловими і психологічними та ін.) чи у системі одного і того ж виду:

· релігійних,

· матеріальних,

· політичних,

· національних,

· духовних,

· ділових,

· психологічних,

· процедурних.

Конфлікт інтересів існує, якщо дії однієї особи або групи, спрямовані на досягнення власної мети, блага, бажань суперечать або блокують дії іншої для задоволення її власних прагнень, досягнення мети, визначеною саме нею. Справа в тому, що майже в кожному конфлікті завжди враховхуються протилежні інтереси сторін. Хоча предмет суперечки може бути пов'язаний з іншими причинами, все ж у процесі сварки завжди відчуваються протилежні інтереси суперників, які разом з їхніми потребами, бажаннями визначають мотивацію поведінки особи у конфлікті. Конфлікт інтересів виявляється у тому, що суб'єкти хочуть володіти одним і тим же об'єктом або різними, проте задовольнити ці прагнення одночасно неможливо. Тому конфлікти інтересів відбуваються стосовно:

· використання чогось (книжки, комп'ютера, одягу, машини);

· володіння об'єктом (владою, грошима, будинком, майном);

· погодження з якогось питання (що їсти, де відпочивати, який фільм дивитися).

Для кращого розуміння цього конфлікту можна навести приклад, коли діти сваряться через одну і ту ж іграшку, яку не можуть поділити, або ділові люди хочуть придбати одну і ту ж саму річ. Але, виявляється, що ця іграшка чи річ необхідна суперникам для задоволення їхніх різних інтересів.

Конфлікт взаємин виникає через незадоволення осіб характером міжособистісного спілкування, взаємодії; виявляється у негативному ставленні до людей, з якими увійшли в конфлікт.

Основними чинниками цього конфліктує:

· значущість стосунків для кожної з сторін;

· вклад кожної сторони у розвиток взаємин;

· ролі сторін у стосунках, їхнє співвідношення;

· рівень спілкування;

· прихильність до стереотипів, сумісність з точки зору цінностей, мети

· професійної діяльності, інтересів;

· вщм'інності в рівні освіти, загальної культури;

· історія, попередній досвід стосунків між особами;

· вияв негативних емоцій.

Деякі науковці виокремлюють окремо конфлікт спілкування. Проте від міжособистісного спілкування залежить розвиток взаємин індивідів. Навіть якщо між особами немає емоційних контактів, існує непорозуміння, упередженість, дотримання правил і культури спілкування допомагає їм уникати конфлікту або загострення суперечки.

Вияв поваги людей один до одного, толерантного ставлення, відсутність критики і засудження особистості, утвердження принципів міжособистісної взаємодії забезпечують той ґрунт, на якому будуються і розвиваються позитивні стосунки. Міжособистісні стосунки людей значною мірою зумовлені можливістю задоволення особистісних потреб кожної людини у спілкуванні, взаємодії. Якщо особа відчуває зі сторонни партнера недовіру до його думок, пропозицій, сумнів у його можливостях, постійний тиск і залякування, відсутність схвалення компетентності його суджень, оцінок, то це означає, що важливі для життя потреби — у визнанні, повазі, самоствердженні, безпеці, фаховості є під загрозою. Немає сумніву, що у людини за таких умов нагромаджуються негативні емоції, образи, формується негативне ставлення до партнера.

Конфлікт даних (інформаційний конфлікт) зумовлений недостатньою кількістю, чи відмінною інтерпретацією, чи неприйнятністю інформації про предмет суперечки, дії сторін. Цей конфлікт виникає через:

· відсутність або обмеженість інформації;

· дезінформацію, чутки;

· відмінність у трактуванні інформації;

· небажане обнародування конфіденційної інформації;

· проблеми зі збиранням інформації.

Доцільно наголосити, що інформаційний чинник також притаманний будь-якому конфлікту. Він є завжди умовою виникнення і розвитку конфронтації між людьми. Яка б причина не існувала, зіткнення, непорозуміння сторін виникає через те, що вони недостатньо інформовані про реальні бажання один одного, причини конкретних дій, поведінки протилежної особи у конфлікті. Іноді людина навіть не здогадується, що вона знаходиться у конфлікті і проти неї плануються дії. Буває, що суперники не знають причини власної реакції на дії партнера, особистого обурення. Чому ескалація конфлікту вибувається? Напевно тому, що суперники не мають достатньої інформації про те, чому так сталося, а лише відповідають на дії противника своїми діями. Не слід також забувати, що кожна із сторін у конфлікті володіє своєю інформацією про ситуацію, що склалася.

Хоча інформаційний чинник існує у кожній конфліктній ситуації, бувають випадки, коли він виникає саме за умови відсутності необхідної інформації або пред'явлення недостовірної інформації тощо. Наприклад, звільнення людини з посади або зняття з неї обов'язків без аргументованого пояснення, представлення фактів, що підтверджують неспроможність людини у відповідній сфері діяльності.

Конфлікт цінностей виявляється у розбіжності систем вартостей конкуруючих сторін, що визначають їхні життєві принципи, вірування, ідеали. Його сутність полягає в тому, що кожна сторона, керуючись власними вартостями оцінює предмет суперечки, ситуацію, що склалася, дії суперника, а тому очікує ту поведінку від партнера, яка б відповідала цим цінностям.

Конфлікт цінностей означає суперечності між:

· системами вірувань індивідів;

· життєвими цілями та ідеалами;

· критеріями оцінки соціальних норм і поведінки;

· критеріями визначення "добра" і "зла";

· поняттями "справедливість" і "несправедливість".

Конфлікт цінностей виникає саме в тих ситуаціях, коли людина заради досягнення власної мети змушена діяти всупереч власних цінностей. Зіткнення стереотипів, цінностей індивідів часто спостерігається у ситуаціях, коли їм потрібно зробити єдиний вибір І відмінність їхніх вірувань ускладнює цей процес.

Глибина, рівні конфлікту

Глибина конфлікту виражається не лише довготривалістю і кількістю людей у ньому задіяних, а насамперед тим, які суперечності лежать в основі конфлікту, наскільки і які складові особистісного світу людини зачіпаються у ньому.

Як відомо, виявом конфлікту є інцидент, а саме перша сутичка чи суперечка, що означає безпосереднє зіткнення двох сторін. Рівнозначно із терміном "суперечка" застосовується інший —"спір". Проте між двома поняттями є відмінність. Спір нагадує дискусію, емоційне обговорення шляхів досягнення спільно"! мети. Тобто, у спорі суперечність виникає між різними напрямами досягнення сторонами спільної мети.

"Суперечка" означає несумісність ідей, інформації, висновків індивідів, а тому вони шукають домовленості. Суперечка саме є конфліктом, тому що у ньому зіштовхуються дві різні мети суперників. Вона є верхнім, первинним рівнем конфлікту.

Суперечка може виникати через будь-яку дрібничку. Не поклала людина свої речі на місце, забула виконати прохання партнера або розпорядження керівника—це е предмет суперечки. Вона розв'язується, якщо особи досягають домовленості. Буває, що суперечка нібито врегульована, але через деякий час вона знову повторюється. Такі факти засвідчують, що причина конфлікту не є видима, але постійно його живить. У розділі І неодноразово зазначається, що суперечка може бути лише зачіпкою, зовнішнім виявом негараздів між партнерами, а джерело конфлікту знаходиться у глибині їхніх міжособистісних стосунків, взаємодії.

Прихований рівень конфлікту виявляє реальні інтереси людей як потенційні блага, що будуть отримані шляхом досягнення їхніх цілей. Ці інтереси часто є замасковані за позиціями суперників, що виражають їхні бажання. За тими вимогами, що пред'являють сторони у конфлікті один одному, знаходяться їхні очікування, сподівання і страхи. Вони визначають, що саме бажають сторони і чому, що вони хочуть досягнути, якщо вимоги будуть виконані, чого вони бояться у випадку, якщо суперник переможе і задовольнить власні бажання.

Отож, прихований конфлікт може бути наслідком суперечки, яка вирішила суперечливі питання, проте незадоволення сторін, нездійсненні бажання людей залишилися. Тоді імовірні наступні суперечки між сторонами.

Але навіть полагодження цих сварок зовсім не означає вирішення конфлікту. Це означає, що він існує на прихованому рівні, тому що "регулювання суперечки, пошук домовленості не спрямовані на огляд І обговорення сторонами їхніх прихованих інтересів, які продовжують стимулювати їх до конфлікту.

Конфлікт на прихованому рівні не слід плутати з латентним (прихованим). Останній не проходить відкрито, суперечність між сторонами немає зовнішнього вияву, не спонукає їх до сварок. Вона існує всередині кожної особи як упередження стосовно іншого індивіда, образа на нього.

Конфлікт прихованого рівня проявляється ззовні у вигляді суперечок сторін. Проте предмет суперечки не вказує реальну причину конфлікту; іноді настільки від неї віддалений, що сторонній людині дивно, чому суперники так запекло сперечаються із-за незначних речей.

Щоби розв'язати конфлікт прихованого рівня, сторонам доцільно обговорити і обміркувати свої інтереси, моменти, напрями їхньої розбіжності; знаходження спільного фунту, тобто спільних інтересів допоможе їм знайти шляхи досягнення бажань двох сторін.

Глибинний конфлікт тісно пов'язаний з конфліктом прихованого рівня. Його назва вказує на те, що він знаходиться в глибині взаємин суперників. Ззовні він зовсім не виявляється, проте постійно спричинює зіткнення сторін, існування глибинного конфлікту, навіть якщо сторонни узгодили свої інтереси, знайшли шляхи їх задоволення, не покращує стосунки людей, не дає можливості їм конструктивно взаємодіяти, творчо працювати.

Глибинний конфлікт виникає і є довготривалим за умови, що особистісні потреби людини не реалізуються та ігноруються, а тому вона перебуває у стані гніву, страху, депресії тощо. Ось чому будь-яка проблема спонукає людину конфліктувати, захищати себе як особистість, значущі для її життя потреби.

За А.Маслоу кожна людина прагне до задоволення своїх потреб, без чого неможливе її повноцінне, здорове життя. Наявність системи потреб і поступова їхня реалізація засвідчує розвиток особистості. Усі потреби, що складають сутність особистісного буття, розташовані в ієрархічній системі. Задоволення однієї потреби сприяє появі нової і спонукає індивіда до її реалізації. Таким чином людина перебуває у постійному розвитку, виявляючи свій потенціал і досягаючи рівня самоактуалізації.

З названими потребами пов'язаний процес формування життєвих цілей, інтересів, цінностей, переконань людини. Тому на рівні глибинному відбувається конфлікт цінностей людей, що пов'язаний з їхнім прагненням задовольнити відповідні потреби.

Наприклад, міжрелігійні, міжнаціональні, політичні конфлікти є глибинні, тому що люди, захищаючи відповідні інтереси, цінності, прагнуть задовольнити особистіші потреби, зокрема потребу в приналежності і прив'язаності. На цьому рівні поведінка конфліктантів пов'язана з сильними, негативними емоціями, реакціями.

Глибинний конфлікт може тривати значну кількість років. Це означає, скільки різних зіткнень, сутичок, конфліктів він буде провокувати. До того ж виявити його складно, тому що він викликає внутрішні переживання, які людина приховує, і вступаючи у конфлікт, вона вдається до різних дій, за якими важко побачити справжню причину такої поведінки. Глибинний конфлікт завжди є джерелом прихованих конфліктів, суперечок, сварок.

Якщо порівнювати конфлікт загалом із айсбергом, то суперечка як загальний рівень конфлікту буде нагадувати нам верхівку, яка постійно видніється над водою. Та частина, яка деякою мірою то покривається водою, то відкривається, подібна до прихованого конфлікту. І та частина, що постійно знаходиться під водою, асоціюється з глибинним конфліктом.

Розв'язати глибинний конфлікт досить важко. Примирення сторін ще не означає, що джерело конфлікту знешкоджено. Якщо приховані інтереси сторони можуть виявити і знайти спільне, що їх об'єднує, то в глибинному конфлікті таких дій буде недостатньо. Для повного вирішення конфлікту важливо створити умови, середовище, в якому б особистісні потреби особи були б задоволені, і вона мала б можливість здійснювати таку поведінку, дії, які є засобами її самореалізації.

Отже, глибинний конфлікт виникає, якщо непогодженість дій сторін у суперечці обумовлює ескалацію конфлікту на прихованому рівні, коли інтереси індивідів залишаються замаскованими і ними не обговорюються, взаємини загострюються, тому що кожна сторона вже прагне не вирішувати первинну проблему, а відстоювати себе як особистість. У такому разі глибинний конфлікт спричинює кризу в діяльності організації, колективу працівників, в атмосфері їхньої міжособистісної взаємодії.

Навіть, якщо глибинний конфлікт не має бурхливого прояву, він є поштовхом для виникнення нових конфліктів.

Тести для самоперевірки:

1. До якого поняття належить це визначення: глибоке переживання

людиною неможливості задоволення її потреб у зв'язку з перешкодами:

а) сублімація;

б) фрустрація;

в) раціоналізація;

г) інтроекція.

2. До якої класифікації належить структурний конфлікт?

До класифікації за: а} сферою виникнення; 6} складом учасників; в)

причиною виникнення; г) соціальною роллю.

3. Зіткнення вірувань, життєвих принципів суперників є основою