Образ Ж. Сореля та принципи його створення. Особливість психологізму Стендаля

Дія твору охоплює 1826-1830. Весь світ зображено як єдиний, як систему стосунків, які змінюються з часом, але тільки на гірше. В творі автор зображає три міста ( 3 шари суспільства)

1. І місто – Вельєр ( провінційне). Провідними принципами і поняттями є гроші, прибуток багатство. Дія лінійна, історія Жульєна Сореля – бідний, не може працювати, але мав високий інтелект. І коли випадає можливість піти вихователем у сім*ю Реналь він туди йде.

2. Духовна семінарія у місті Безансон. Ключові поняття – шпигунство, лицемірство, відсутність показу власних думок. Стендаль викриває церкву.

3. Сореля беруть до Парижу де він працює з аристократами вищого рівня. Але ситуація така ж як і у Вельєрі ( бажання багатства..)

На всіх трьох рівнях заборонено великодушність. Сорель не може існувати у жодному з цих шарів, він є небезпечним. Оскільки він порушує правила, можна відзначити його революційність.

Жульєн Сорель

Він дещо більше ніж звичайний головний герой роману: тому що він контактує із різними соц.. шарами та в його долі втілюється вся сутність тогочасного світу. На початковому етапі йому 19 років, гине у 22. Сорель є новим героєм для всієї Франції. Сореля виховував старий полковий лікар з Наполеонівського війська. Його вплив на долю Сореля був вирішальним. Коли Сорель мріяв про військову кар*єру ( як Наполеон), то саме він стає таємним кумиром Сореля. Сорель є дуже талановитою людиною і через своє походження він постійно бачить зазіхання на свою незалежність. Після мрії про воєнного він мріє стати попом( через гроші). Але цей розрахунок неправильний.

Риси Сореля – лицемірство, вміння прикидатись, холодний розрахунок, двоїстість натури. З одного боку він доходить до власного щастя – влада і гроші з іншого боку кохання до Пані де Реналь заперечує це. Сорель мав власний кодекс честі – людину треба сприймати за чеснотами, на чужому нещасті щастя не побудуєш.

Психологізм:

Соціальний психологізм -це зумовлення поведінки людини переважно її соціальною роллю, місцем у суспільстві. Але така визначеність лише копіюватиме суспільне життя. У реалізмі ж розкриття психології людини залишає простір для індивідуальних виявів, які, власне, і створюють людську неповторність. Тобто, висуваючи дотримання принципу адекватності персонажа самому собі, реалізм сам же його і порушує.

Що таке «адекватність самому собі», тобто власному психологічному типу?

По-перше, це — ознака психічного здоров'я. Людина завжди реагує на життєві події згідно із власним типом психічної особистості, тобто не зраджує себе. По-друге, у теорії художніх напрямів, наприклад реалізму, психологічна адекватність персонажа означає вмотивованість його вчинків й еволюцію діяльності згідно з певними закономірностями. Персонаж сприймається адекватно, якщо він діє згідно з власною логікою. Це правило роману соціально-психологічного. Воно зовсім не є обов'язковим для будь-якого іншого роману, скажімо, модерністського, де вимагається саме психічна неадекватність персонажа самому собі. Проте і в соціально-психологічному романі психологічно визначена адекватність не є абсолютною. Якби митці не шукали нових художніх форм, порушуючи при цьому існуючі канони, мистецтво не розвивалося б. Та безсумнівно, що у психологічному романі психологізації підлягає усе — вчинки і висловлювання персонажів, пейзажі, авторські коментарі поведінки героїв, їх зовнішності тощо.

Стендаль — не лише глибокий аналітик, що простежує діалектику людських почуттів, а й майстер психологічної деталі, що відтворює стан душі персонажа в той чи інший момент. Деталь замінює довгі психологічні пояснення і діє не на розум, а на емоційне сприйняття, яке може не збігатися у героя та у читача. Пані де Реналь пише зворушливого листа до

Жульєна з проханням написати анонімного листа її чоловікові... Лист був сповнений орфографічних помилок. «Звичайно пані де Реналь старанно дотримувалась усіх правил правопису, і ця дрібниця так його розчулила, що він навіть забув про жахливу необережність своєї коханки». Якщо у читача орфографічна невправність героїні твору викличе посмішку, то для Жульєна вона — свідоцтво безоглядності та сили почуття коханої і водночас зворушливий доказ її слабкості та наївності.

Важливим засобом психологічного аналізу в романі є монологи героїв. Дія роману швидше внутрішня, ніж зовнішня. Внутрішній монолог властивий і тим героям, яких, здавалося б, не цікавить нічого, крім прибутку. За Стендалем, перед обличчям страждання всі рівні: і натури делікатні, і натури вульгарні. Наприклад, внутрішній світ пана де Реналь для читача закритий до моменту, коли герой дізнається про невірність дружини. Автор дає йому визначення «нещасний чоловік». Пан де Реналь справді такий приголомшений новиною, такий безпорадний, що його жаліють навіть невірна дружина та її коханець. Але нещасний персонаж передусім тому, що не в змозі позбутися власного егоїзму навіть за трагічних обставин. Його внутрішній монолог викликає у читача співчуття до скривдженої людини й водночас іронію до персонажа, чиї дріб'язкові міркування аж ніяк не відповідають драматизму ситуації.