Матеріалістичне і ідеалістичне розуміння психіки

Психологія належить до числа найдавніших наук: вона ви­никла близько 2500 років тому в стародавній Греції.

Протягом усієї історії розвитку психології відбувалася і від­бувається боротьба між матеріалістичним і ідеалістичним розу­мінням та поясненням психічних явищ.

Основне питання, з якого йде суперечка між матеріалістами та ідеалістами,— це питання про те, що в світі існувало раніше: матеріальне чи духовне, матерія чи дух і як пов'язані між собою ці два роди явищ. Матеріалісти вважають, що матерія — пер­винна, а психіка, свідомість — вторинні, похідні від матерії. Ідеалісти, навпаки, твердять, що вічно існує тільки духовне начало (у вигляді якоїсь ідеї, бога, душі), а потім було сотворено ма­терію, природу, що нас оточує.

З цих різних філософських позицій сприймалось і поясню­валось і психічне життя людини.

Правильне й справді наукове розв'язання питання про похо­дження психіки, про взаємовідношення психічних явищ з мате­ріальними та фізіологічними дає марксистсько-ленінська філо­софія діалектичного матеріалізму.

Діалектичний матеріалізм доводить, що психіка є продуктом тривалого розвитку матерії. Лише на певній стадії розвитку матерії виникло психічне життя як особлива властивість цієї матерії.

В історії розвитку світу був час, коли психіки, і тим більше свідомості, не було. Неорганічна природа, рослинний світ ніякого психічного життя не мають, у них відсутня здатність сприйман­ня, мислення, відчуття.

Психіка виникла на найвищому ступені розвитку матеріального світу — на стадії появи живих істот: тварин і людини. В хо­ді еволюції тварин формувався спеціальний орган психіки — нервова система, а пізніше її вищий відділ — головний мозок. У вищих тварин і людини розвиток психіки органічно, нерозрив­но пов'язаний з розвитком кори великих півкуль мозку.

Отже, психіка, свідомість — це властивість матерії, що ви­никла на високому ступені її розвитку. Психіка ,свідомість — це вищий продукт_ особливим чином організованої матерії — мозку.

Ідеалістична психологія заперечує залежність психічного життя від організму, нервової системи людини, від умов її жит­тя та виховання. Ідеалісти вважають, що думки, почуття, ба­жання, прагнення, вчинки та поведінка людини — це прояв особ­ливої нематеріальної сутності — духа або душі, що якимось таємничим чином поєднується з тілом людини в момент її наро­дження й залишає його після смерті.

Ідеалістична психологія різних напрямів протягом всієї істо­рії була вірною служницею релігії і прагнула обгрунтувати не­обхідність віри в існування бога — творця світу, віри й безсмер­тя душі, в потойбічний світ. У капіталістичних країнах реакцій­ні класи використовують ідеалістичну психологію як класову зброю в боротьбі з невіруючими, атеїстами, в боротьбі проти ко­муністичних ідей.

Найбільш реакційні психологи-ідеалісти активно служать ім­періалістичній буржуазії в обмані і задурманюванні свідомості трудящих мас релігійними вигадками й забобонами. Цим самим експлуататорські класи за допомогою релігії відвертають робіт­ників і селян від класової боротьби. Близькість ідеалістичної психології та релігії показує класову сутність ідеалістичної психології, яка відображує світогляд, політичні погляди й кла­сові інтереси експлуататорів.

Ідеалістична психологія політично нам ворожа, з наукової точки зору необгрунтована. Не можна з наукових позицій дове­сти те, чого немає,— існування якоїсь особливої безсмертної душі, не зв'язаної з матерією. Не можна довести незалежність психічних процесів від діяльності мозку, нервової системи, орга­нізму людини в цілому. Неможливі думка без мозку, розум лю­дини, відірваний від людини. Ідеалістична психологія як неспро­можна й неправильна в науковому відношенні нами повністю заперечується.

Багато зарубіжних дослідників-психологів нині все більше й більше відходять з ідеалістичних позицій і наближаються до ма­теріалістичного розуміння психічного життя людини.

Діалектико-матеріалістичне розуміння психіки як продукту матерії необхідно відрізняти від поглядів вульгарних матеріалі­стів-механіцистів. Вони не бачили й не розуміли якісних відмін­ностей між явищами природи: хімічними, біологічними, фізіо­логічними й психічними. З їхньої точки зору, всі ці явища є

рухом матеріальних частинок у просторі. Представники вульгар­ного механістичного матеріалізму твердили, наприклад, що дум­ка так само виділяється мозком, як жовч виділяється печінкою.

Діалектичний матеріалізм заперечує ототожнення психіки й матерії. Визнання залежності психіки від мозку не означає зве­дення психіки й свідомості до матеріальних і фізіологічних про­цесів діяльності мозку. «Що і думка і матерія,— вказує В. І. Ле­нін,— «дійсні», тобто існують, це вірно. Але назвати думку ма­теріальною— значить зробити помилковий крок до змішання матеріалізму з ідеалізмом» ',

О. І. Герцен правильно й образно писав, що взаємовідношення діяльності мозку й мислення можна порівняти з взаємовідношен­ням машини та її роботи. Робота машини є властивість машини, але робота не є самою машиною. Так і думка є властивість високоорганізованої матерії — кори головного мозку, але не є мате­рією.

Отже, психіку не можна відривати від матерії, як це роблять ідеалісти, її не можна також і ототожнювати з матерією, як чи­нять вульгарні матеріалісти-механіцисти. Психіка Перебуває в єдності з матерією — мозком і є особливою його властивістю.

Ця властивість мозку виражається в здатності відображення зовнішнього об'єктивного (що існує незалежно від нас) світу. В ряді філософських праць В. І. Ленін, звернувши увагу на здат­ність мозку відображати об'єктивну дійсність, обгрунтував тео­рію відображення. Предмети та явища навколишнього світу, діючи на людину, на її органи чуття, відображуються в корі моз­ку у вигляді образів цих предметів і явищ. Психічні процеси, що виникають при цьому в мозку: відчуття, сприйняття, уявлення, пригадування, мислення, уява — все це різні форми відобра­ження.

Відображення людським мозком предметів та явищ об'єктив­ної дійсності і є пізнанням цієї дійсності. Так, людина пізнає властивості предметів та явищ зовнішнього середовища: їх ко­лір, форму, величину і т. д. В результаті процесу відображення дійсності виникають і формуються почуття людини, її прагнення і дії, якості її особистості, запити, інтереси, здібності і характер, складається її життєвий досвід.

Усі психічні процеси, тобто всі форми відображення, вини­кають при активній взаємодії людини з зовнішнім світом. Від­ображення відбувається в процесі активної діяльності людини в суспільстві й саме є своєрідною діяльністю. Наприклад, спри­ймання не пасивне відображення мозком предметів та явищ нав­колишнього світу, а складна діяльність, пов'язана з активністю людини.

Психіка людини визначається умовами громадського життя. На практиці (в навчанні, праці, діяльності), у своєму досвіді людина перевіряє правильність відображення зовнішнього світу й таким чином досягає повного й об'єктивного пізнання навко­лишнього.

Відображу вальна діяльність людини становить єдність об'єк­тивного (незалежного від людини) і суб'єктивного (властивого людині, залежного від людини). Відображення об'єктивне, оскільки воно є результатом уявлення і знання про цей світ. Проте одночасно відображення має і суб'єктивний характер, оскільки відображає конкретна людина, суб'єкт, особистість, з усіма її особливостями й своєрідністю. Відображення, таким чи­ном, залежить від особистості людини, воно зумовлюється ціля­ми й завданнями, які вона перед собою ставить. Відображення суб'єктивне й тому, що людина, пізнаючи навколишню дійсність, не лишається безпристрасним і байдужим спостерігачем того, що відображується в її свідомості: вона виражає до предметів та явищ дійсності певне ставлення. Тому відображення нашим мозком предметів об'єктивного світу, завжди є суб'єктивним об­разом об'єктивного світу.

Таким чином, психіка є функцією високоорганізованої мате­рії — мозку, функцією, що полягає у відображенні об'єктивної дійсності.

Завдання психології

Основним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності людини.

Закони психології показують, як відбувається відображення об'єктивного світу в корі головного мозку людини, показують, як людина пізнає об'єктивний світ, що її оточує. Психологічні закони показують, як розвивається психічна діяльність і як фор­муються психічні властивості особистості.

Психологія досліджує залежність психічних явищ від об'єк­тивних умов життя і діяльності людини: наприклад, пояснює, як складається під впливом умов життя і виховання характер ди­тини, як у неї формуються наполегливість, працелюбність, сум­лінне ставлення до навчання та ін.

Психологія вивчає психічні процеси в єдності з процесами нервово-фізіологічними, що є основою відображувальної діяль­ності мозку.

Радянська психологія допомагає у формуванні матеріалістич­ного світогляду. Вона озброює людину знаннями для боротьби з марновірством та забобонами.

Важлива роль належить радянській психології в комуністич­ному вихованні трудящих: у формуванні особистості передової радянської людини й взаємовідносин людей на основі принципів Морального кодексу будівника комунізму, проголошеного Про­грамою КПРС.

Усі ці питання вивчає загальна психологія.

Всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління є безпосереднім завданням вікової, зокрема дитячої, психології.

Зараз гостро стоїть питання про те, щоб кожен учитель не ті­льки добре знав психологію учнів, з якими він працює, а й умів би на основі доброго знання психологічних особливостей дітей виховувати особистість у потрібному напрямі, вмів би проекту­вати, як говорив А. С. Макаренко, особистість своїх вихованців.

Дитяча психологія вивчає вікові особливості розвитку психіки дитини, знання яких конче необхідне для правильної організації навчально-виховної роботи з дітьми різного віку. Наприклад, пси­хологічні дослідження останніх років показали, що вікові мож­ливості дітей шкільного віку (зокрема, здібності до засвоєння складного навчального матеріалу) набагато більше, ніж гадали раніше. Це дає науково обгрунтований матеріал для докорінного перегляду змісту шкільних програм з різних предметів.

Педагогічна психологія, спираючись на знання дитячої пси­хології, вивчає закономірності найбільш успішного й глибокого засвоєння школярами системи знань, навичок та умінь у процесі навчання, а також формування таких рис особистості, як кому­ністична, свідомість, працьовитість, дисциплінованість, почуття колективізму та ін.

Глибоке знання психології учнів, психології їх навчання і ви­ховання становить основу педагогіки й методики навчання. Без доброго знання психологічних основ розвитку дітей не можна пра­вильно побудувати жодної методики навчання учнів, не можна розробити правильні методи виховної роботи з учнями.

Знання психології допомагає зрозуміти самого себе, власне психічне життя, свої слабкі й сильні сторони. Знання себе полег­шує людині правила самовиховання, розвиток своїх здібностей, усунення недоліків у своїй поведінці, дає їй змогу встановити нормальні взаємовідносини з оточуючими людьми.

Крім загальної, дитячої та педагогічної психології, є багато інших галузей психології: психологія праці, інженерна психоло­гія, військова психологія, психологія мистецтва, космічна психо­логія та ін. Особливого значення в наші дні набуває соціальна психологія, що досліджує форми взаємовідносин колективу та особистості, психологічні особливості так званих «малих груп», взаємовідносини всередині колективів та груп.

Методи психології

Вивчаючи психічні процеси, індивідуальні психологічні особ­ливості особистості, психологія застосовує певні методи (способи й прийоми) дослідження.

Методи вивчення мають бути об'єктивними. Об'єктивне ви­вчення легше здійснити тоді, коли психічне життя вивчають у процесі діяльності людини. В. І. Ленін указував, що про помисли та почуття людини можна правильно судити тільки на основі її дій і вчинків. Об'єктивне вивчення психіки передбачає також знання фізіологічних законів вищої нервової діяльності.

Методи психології повинні не тільки забезпечувати об'єктив­ний підхід до вивчення психічних явищ, а й відповідати на запи­тання: чому і як виникають, розвиваються та змінюються психіч­ні процеси та якості особистості.

Методи психології мають бути пов'язані з практикою, тобто придатні для розв'язання практичних життєвих завдань. Напри­клад, вивчаючи психічний розвиток дитини, треба з'ясувати ос­новні закономірності, основні особливості її психічного розвитку, розібратись у тих причинах, які зумовили саме такий психічний розвиток дитини, і на основі ретельного вивчення накреслити певні прийоми для подальшого вдосконалення процесів вихован­ня та навчання дитини в школі та сім'ї.

Основними методами психології є спостереження і експери­мент, Застосовують і окремі методи: метод бесіди, анкетний ме­тод, аналіз продуктів та процесів діяльності, тестовий метод та деякі інші.

Спостереження. Спостереження як метод вивчення психічно­го життя людини широко застосовують у психології. З допомо­гою спостереження вивчають окремі психічні процеси (пам'ять, увагу, мислення), психічні якості особистості (характер, здібно­сті), які зовні виражаються в різноманітній людській діяльності (трудовій, навчальній, ігровій), психічні стани (настрої, афекти). Метод спостереження характеризується тим, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини (дій, вчинків, мовних вислов­лювань, взаємовідносин з іншими людьми, поведінки в цілому) відбувається в природних життєвих умовах. Досліджувач за ре­зультатами спостережень за діями та вчинками людей судить про особливості їх психічного життя, тобто йде від зовнішніх об'єктивних фактів до розуміння внутрішнього суб'єктивного сві­ту людини.

Психологічне спостереження має бути цілеспрямованим: спо­стерігач повинен чітко уявляти й розуміти, що спостерігати й для чого спостерігати. Інакше спостереження перетвориться на
збирання випадкових фактів.

Психологічне спостереження має проводитись за певним пла­ном або програмою. Програма спостереження забезпечує спосте­рігачеві вивчення тих питань і фактів, які він заздалегідь намітив. Без певного плану або програми втрачається основна лінія спостереження — в результаті можна випустити головне й сут­тєве в психічній діяльності людини.

Спостереження слід проводити систематично, а не час від ча­су. Систематичність спостереження дає змогу зберігати постійні умови його й тим самим дає можливість встановити тісні зв'язки між спостережуваними фактами.

Психологічне спостереження, як правило, вимагає тривалого часу. Чим триваліше спостереження, тим більше фактів може нагромадити спостерігач, тим глибшими й надійнішими будуть його психологічні висновки. Звичайно тривале спостереження застосовують при вивченні вікових особливостей дітей, наприклад особливостей розвитку мови й мислення, емоційних проявів і вольових дій, прагнень та інтересів, рис характеру та здібностей. Результати такого тривалого спостереження описуються або у щоденнику, де аналізується процес психічного розвитку дитини (часто за кілька років), або оформляються у вигляді психологіч­них характеристик.

Експеримент. Якщо під час спостереження досліджувач па­сивно чекає прояву психічних процесів, що цікавлять його, то в експерименті він сам створює необхідні умови, щоб викликати ці процеси у випробуваного, тобто людини, з якою проводиться дослід (випробування). Створюючи необхідні умови, експери­ментатор має можливості забезпечити їд постійність. Повторю­ючи Дослідження за однакових умов з різними випробуваними, експериментатор може встановити індивідуальні особливості пе­ребігу психічних процесів у кожного з них.

Експериментатор за своїм розсудом змінює умови проведен­ня досліду. Це особливо важлива перевага експерименту, тому що бона дає можливість знаходити, наприклад, найефективніші прийоми в навчально-виховній роботі з учнями. Змінюючи умови заучування того чи іншого навчального матеріалу (з математи­ки, рідної мови тощо), можна встановити, за яких умов запа­м'ятовування буде найбільш точним, тривалим і міцним. У процесі експерименту за допомогою спеціальних приладів та апара­тів можна дуже точно виміряти час перебігу психічних процесів, наприклад швидкість реакцій, швидкість формування навчаль­них, трудових навичок.

У психології застосовують два види експерименту: лабора­торний і природний.

Лабораторний експеримент проводиться в спеціально органі­зованих умовах, часто із застосуванням різноманітних реєструю­чих приладів. Прикладом такого експерименту може бути до­слідження сприйняття за допомогою електронної установки (мал. 1, а, б), яка дає змогу на особливому екрані (типу теле­візійного) поступово подавати випробуваному різну кількість зорової інформації (від нуля до показу предмета в усіх його де­талях).

Прилад дає можливість штучно уповільнювати процес сприйняття і таким чином вивчати його сутність. Особливо яскраво в цьому лабораторному експерименті виступає й може бути вивчений процес пізнавання.

Лабораторний експеримент застосовують у тих випадках, ко­ли необхідно одержати точні й надійні показники перебігу пси­хічних явищ за суворо певних умов, наприклад під час вивчення чутливості органів чуття, вивчення пам'яті, мислення, мови та інших психічних процесів.