Вікові закономірності формування мотиваційної сфери

Проблеми формування мотиваційної сфери у дітей та підлітків дос-нідив Л. Божович. Проаналізувавши ці дослідження, доходимо таких

узагальнюючих висновків.

1. Джерелом активності новонародженого є вроджені фізіологічні і ютреби у їжі, теплі, русі тощо, а також потреби функціонального розвитку мозку, наприклад потреба у нових враженнях тощо. Крім того, з моменту народження дитині притаманні специфічні соціальні потреби, які спонукають до розвитку особистіших стосунків: потреба у спілкуванні, самоповажанні та ін. Мотиваційна сфера дитини впродовж першого року життя розвивається не через розширення кількості потреб, а через їх "опредмечування", тобто формування відповідних мотивів. Внаслідок цього, власне, відповідні предмети набирають спонукальної сили. Потрапляючи в поле сприймання дитини, вони актуалізують відповідні потреби, спричинюючи активність дитини у напрямку, що відповідає певній ситуації. Водночас мотиваційна сфера ще не відіграє вирішальної ролі у детермінації поведінки дитини. Характерна особливість поведінки дитини в цей період життя—її ситуативна зумовленість.

2. Починаючи з другого року життя у дитини підвищуються рівень власної активності та роль її мотиваційної сфери в регулюванні поведінки. За словами Л. Божович, відбувається перехід дитини від істоти, яка стала суб'єктом, зробила перші кроки на шляху формування особистості, до істоти, яка усвідомлює себе в ролі суб'єкта, тобто виникає системне новоутворення, яке зазвичай пов'язують зі словом "Я". Проявляється це в тому, що дитина перестає підкорятися дорослому, покірно виконуючи його вимоги та вказівки.

3. Приблизно у три-чотири роки на основі усвідомлення себе суб'єктом та порівняння себе з іншими у дитини з'являються самооцінка, усвідомлення особистісних вимог, що висуваються перед нею, прагнення відповідати цим вимогам (отримувати від значущих дорослих позитивне підкріплення такої поведінки).

4. Перед початком шкільного життя дитина переходить до нового рівня самосвідомості й відповідно нового рівня свідомого регулювання поведінки. Цей рівень характеризується формуванням "внутрішньої позиції", тобто стійкої системи ставлення дитини до себе, до інших людей, до навколишнього середовища. Поява цього новоутворення свідчить про якісно новий етап у розвитку мотиваційної сфери особистості.

5. Наступний етап мотиваційного розвитку особистості пов'язаний з підлітковим віком. Саме в цей період у дитини закладаються основи моральності, певне ставлення до суспільства, людей, праці, формуються риси характеру, поведінка. Основні лінії розвитку мотиваційної сфери у цьому віці — самопізнання, самоутвердження і самовираження.

6. На етапі ранньої юності завершується становлення мотиваційної сфери особистості, потреби і мотиви виходять за межі сім'ї та школи. Інтереси, схильності та здібності набирають конкретності та пов'язуються з професійним та соціальним самовизначенням юнаків і дівчат.

Шляхи формування мотивів

Відомо два основних шляхи формування у школярів бажаної мотивації їхньоїповедінки та діяльності. Згідно з першим шляхом (знизу вгору) створюються такі об'єктивні умови, забезпечується така організація діяльності учнів, за яких з необхідністю формується потрібна мотивація. Ідеться про те, що учнів треба залучати до певної діяльності, спираючись на їхні потреби. Організація цієї діяльності має породжувані у її учасників позитивні емоції: задоволення, радість від успіху. Повторення відповідної ситуації зумовлює розвиток у дітей нової потре-і ні в діяльності, яка породила у них приємні емоційні переживання. Тим і .імим у загальну мотивацію учнів може бути включено новий стійкий мочив до такої діяльності.

Другий шлях (згори вниз) полягає в тому, що учням повідомляють формі спонукання, цілі, ідеали, зміст спрямованості особистості. Завдання полягає у їх перетворенні із зовнішньоусвідомлюванихна реально діючі мотиви. З цією метою застосовують роз'яснення, переконання, приклад тощо.