Динаміка працездатності. означення й фази

Поняття й визначення працездатності людини

Працездатність людини однією з основних понять у науці, а й у повсякденні. Складність цього поняття на науці визначається різноманіттям видів праці та широкої шкалою психофізіологічних можливостей людини.

Працездатність організму – це здатність організму до психофізіологічної дії Дія це може полягати у перетворенні жодного виду енергії на другий, у перетворенні цієї об'єкта вже з виду на другий, в переформуванні словесного матеріалу тощо.

Працездатність, тобто. Здатність виконувати задану роботу, має такі рівні:

А) резервний – уміння працювати за умов, потребують граничною мобілізації всіх фізичних і духовних сил. Природно, що чоловік у такі умови неспроможна працювати як постійно, а й якесь тривалий час;

У) актуальний (актуалізований). Він належить до повсякденної праці з виконанням вимог певної професії.

Працездатність людини її рівні залежить від зовнішніх й міністерство внутрішніх чинників. Зовнішні, що визначають специфіку роботи – це інтенсивність, тривалість, складність (кількість і упорядкованість елементів проблемної ситуації).

До внутрішнім чинникам ставляться: рівень кваліфікації, індивідуально-психологічні особливості, функціональне стан.

Працездатність оцінюється з двох групам показників:

- продуктивності праці (кількість випущеної продукції, наявність шлюбу, збоїв, зниження темпу праці та ін.);

- показники психофізіологічних систем і психіки людини.

Зміна психологічних функцій людини грає вирішальне значення визначення працездатності. У період вирабативаемости відбувається активізація більшості показників працездатності, потім їх одягнули активізація і стабілізація і наступне зниження працездатності внаслідок втоми. Зміна працездатності у часі називають динамікою працездатності й виділяють кілька стадій чи фаз працездатності.

Фази працездатності

Працездатність людини, навіть у умовах, коливається протягом робочого дня. Виділяються такі стадії працездатності: 1) втягування; 2) оптимального виконання діяльності; 3) втоми; 4) кінцевого пориву (за високої мотивації).

Фаза мобілізації. Людина мимоволі чи через інструктаж мобілізується, щоб почати роботу. У «мобілізацію» охоплюють усі системи організму. Особливо виявляється у інтелектуальній, емоційної і вольовий сферах. Отже активізуються енергетичні ресурси, відбувається активізація функції довгострокової і оперативної пам'яті, розумове «програвання» дозволу найімовірніших проблемних ситуацій, виникаючих спочатку роботи, планування тактики і стратегії поведінки.

Перед робочий психофізіологічний стан може бути адекватним і неадекватним специфіці майбутньої діяльності. У першому випадку воно називається станом готовності. У другий випадок, зазвичай, виділяють два стану. При дисбалансі процесів порушення та гальмування на користь останнього виникає стан передстартової апатії. Другий варіант характеризується значним переважанням процесу порушення – цей стан передстартової лихоманки.

Ступінь адекватності перед робочого стану залежить переважно від двох чинників: кваліфікованості працівника та її психофізичного стану (фонового), попереднього фазі мобілізації. З огляду на стану монотонності, пересичення, втоми і перевтоми, зазвичай, виникає стан передстартової апатії. Стану психічної напруженості можуть провокувати виникнення передстартової лихоманки.

Час виникнення (тривалість) і інтенсивність перед робочого стану залежить від рівня кваліфікації, індивідуальних особливостей характеру, попереднього стану працівника, труднощі й значимості майбутньої діяльності.

Висока кваліфікація, що слабкість і рухливість нервової системи, велика інтенсивність фонового стану сприяє швидкої мобілізації і короткочасності перед робочого стану. Складність і особливо важливість майбутньої роботи, навпаки, є чинниками більш раннього виникнення перед робочого стану. Відомо, що працездатність у майбутній діяльності в що свідчить залежить від співвідношення інтенсивності перед робочого гніву й характеру майбутньої діяльності. Високий рівень сприяє працездатності в інтенсивної, короткочасною і операційно-простій діяльності. Низький рівень більш оптимальний для мало інтенсивній, операційно-складній і тривалої роботи. Разом про те, для висококваліфікованих фахівців найоптимальнішим є високий рівень інтенсивності перед робочого стану.

Фаза первинної реакції може постати на початку роботи і характеризується короткочасним зниженням майже всіх показників фізіопсихологічного стану. Ця фаза є наслідком зовнішнього гальмування, викликаного переважно зміною характеру, котра надходить інформації та її непередбачуваності.

При адекватному перед робочому безпечному стані й у фахівців високій кваліфікації ця фаза, зазвичай, немає. Вона не з'являється й у виконання операційно-простої інтенсивної діяльності. Цій фази сприяють високий рівень тривоги в перед робочому безпечному стані і тривожність як властивість особистості.

Фаза гіперкомпенсації. Ця фаза виникає й у початковий період праці та характеризується пошуком енергетично оптимального режиму діяльності. Якщо у попередній фазі організм, і психіка людини готуються до спільного алгоритму роботи, то, на цієї фазі у вигляді боротьби неусвідомлюваних установок на максимізацію і економізацію відбувається надлишкове пристосування до умов діяльності, формування чіткого динамічного стереотипу. На відміну від попередньої фази ця фаза існує завжди, але в висококваліфікованих працівників вона тривати короткий час. Швидкості її проходження сприяє також висока рухливість нервової системи. Закінчення фази гіперкомпенсації свідчить про закінчення стадії впрацювання

Фаза компенсації (оптимальної працездатності). Усі показники якості діяльності підвищуються і стабілізуються, яка досягається збалансованої активністю установок на економізацію і мобілізації зусиль. Рівень роботи різних систем оптимальний, необхідна і достатня мобілізація основних та компенсаторних механізмів вже здійснена. Виникла внаслідок попередніх фаз мобілізація функцій повністю компенсує мінімальними засобами зрослі вимоги, запропоновані діяльністю. І на цій фазі досягається стабільний і збалансоване співвідношення між енергетичними витратами і відбудовними процесами. Процеси відновлення у відповідність до тимчасовими і інтенсивними вимогами діяльності повністю компенсують енергетичні витрати. Ефективність праці цей період найбільша.

Що кваліфікація працівника, тим довше поспіль триває цей фаза. З іншого боку, її тривалість може залежати від відповідності специфіки роботи і особливостей нервової системи. У монотонних, операційно-простих і неінтенсивних умовах діяльності фаза компенсації довші що в осіб з інертної і слабкої нервової системою. У операційно-складній роботі чи діяльності, що вимагає максимальної і тривалої мобілізації, перевагу за на осіб із сильної нервової системою та низькою тривогою. Це саме можна сказати на роботу, що з ризиком.

У процесі підготовки фахівців та їх тренування необхідно створити такі умови, щоб тривалість цієї фази була максимальної. Найбільша її тривалість досягається тоді, коли працівник має 30% часу, безпосередньо не зайнятого виконанням трудових операцій.

Фаза субкомпенсації виник як за незначного зниження інтенсивності і труднощі діяльності, і за її підвищенні. І на цій фазі помалу починає діяти рівень резервної працездатності.

За певного зростанні інтенсивності і труднощі діяльності оптимальний рівень функціонування перестає забезпечуватися. Відбувається своєрідна перебудова роботи функціональних систем: мобілізація найбільш специфічно важливих функцій підтримується з допомогою ослаблення контролю над менш важливими функціями. Зовні ця фаза характеризується виборчим підвищенням чи підтримкою найбільш значущих і невеликим зниженням другорядних показників якості діяльності, тобто більш економічним використанням резервів працездатності. Подальше продовження діяльність у такому режимі спричиняє зростання втоми, і натомість якого всі більше використовується рівень резервної працездатності. Фаза субкомпенсації перетворюється на свою крайню стадію. Включення компенсаторних механізмів резервного рівня забезпечує лише збереження найважливіших показників діяльності за значного погіршенні всіх менш важливі. Ця фаза наступає й довше триває у висококваліфікованих фахівців і з сильної нервової системою.

Фаза кінцевого пориву виникає, коли робота закінчується фазі оптимальної працездатності чи фазі субкомпенсації. Вона характеризується термінової мобілізацією через мотиваційну сферу додаткових сил організму, емоційним підйомом, притупленням почуття втоми і підвищення працездатності. Чим сильніший соціальні й матеріальні стимули, тим паче виражена фаза кінцевого пориву, яка зраджує природну динаміку працездатності, викликану зростанням втоми. Якщо не перерветься роботи відбувається виснаження допоміжних енергетичних резервів розвивається наступна фаза.

Фаза декомпенсації. І на цій фазі рівень резервної працездатності перестає відповідати основним вимогам діяльності. Знижуються як другорядні, а й основні показники діяльності. Вона настає у разі. У першому випадку, при різке підвищення інтенсивності або "складності діяльності може виникнути стан емоційної напруги. Погіршення основних показників роботи відбувається стільки у в зв'язку зі виснаженням резервної працездатності, скільки викликано надмірним емоційним порушенням. Цей стан характеризується такий ступенем емоційного реагування, що визначає тимчасове зниження стійкості специфічних психічних процесів та фахової працездатності, і такий ступенем, що сприяє виникненню фази зриву. Стан емоційної напруги частіше виникає в осіб, відмінних підвищеної тривогою, слабкістю нервової системи.

Іншим разом, якщо продовженні роботи у попередньої фазі, фаза декомпенсації виникає вже у з виснаженням рівня резервної працездатності. Зростання втоми призводить до неухильному погіршення функціонування систем, знижуються показники, найважливіші для цього виду праці. Ця фаза характеризується як вираженими вегетативними порушеннями – частішанням пульсу й дихання, і порушенням точності й діють координації рухів, появою великої кількості помилок у роботі, що їх вже лежать більш виражені погіршення функцій уваги, пам'яті, мислення. Змінюється провідна мотивація, основним стає мотив роботи. Якщо не перерветься роботи ця фаза може перейти в фазу зриву.

Фаза зриву характеризується значним розладом регулюючих механізмів резервного рівня працездатності. Виникає неадекватність реакції організму, що психіки на сигнали довкілля. Настає різке зниження працездатності, до неможливості роботи. Порушення роботи вегетативних функцій внутрішніх органів може призвести до обмороченого стану та можливості зриву адаптаційних механізмів. Організм людини входить у стан перевтоми і потребує тривалого відпочинку і навіть лікування.

Описана вище динаміка працездатності дозволяє: зробити такі висновки.

Таким чином, працездатність людини обумовлена її спроможністю до мобілізації і нагромадженню енергетичних резервів організму, що психіки людини. Межа працездатності – величина змінна. Вона залежить від багатьох чинників: типу нервової системи, загального здоров'я, кваліфікації, мотивації, співвідношення праці та відпочинку, умов робочої середовища проживання і ін.

Динаміка працездатності має низку стадій чи фаз.Моно виділити три основні стадії:

Перша стадія – це втягування в роботу або стадія наростаючої працездатності (поступове входження людини у конкретну виробничу діяльність).

Друга стадія – стійка працездатність високому рівні. Її характерною ознакою є високі техніко-економічні показники і стабільне збалансоване співвідношення між енергетичними витратами і відбудовними процесами.

Третя стадія – що розвивається втоми. Вона характеризується зниженням техніко-економічних показників і наростанням напруженості психофізіологічних функцій.

Знання закономірностей динаміки працездатності дозволяє оптимізувати процес зростання працездатності людини з огляду на специфіку своєї діяльності, фізіопсихологічного гніву й індивідуальних особливостей.

Психологія безпеки праці

Психологія безпеки праці — галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають у процесі праці та інших видів діяльності, і розробляв психологічні методи підвищення безпеки. Об'єктом досліджень є психічні процеси (сприйняття, увага, пам'ять та ін.), які породжуються діяльністю людини і впливають на психічний стан людини, властивості особистості та її безпечну поведінку під час праці.

Здоров'я людини — це не тільки відсутність хвороб, а й певний рівень фізичної тренованості та психічного благополуччя. У праці важливу роль відіграють властивості й особливості психіки і свідомості. Характер трудової діяльності людини визначається не тільки фізичним навантаженням, а й величиною нервового та емоційного напруження, ритмом і темпом роботи, її монотонності, об'єму сприймання і перероблення Інформації. Від цього залежить встановлення раціонального режиму праці і відпочинку, організація робочого місця, проведення професійного добору, професійної орієнтації тощо.

На безпеку праці людини впливає її психічний стан: наявність конфліктів, втома, захворювання, залежність від наркотичних засобів, алкоголю, нікотину, особливості психіки людини. При наявності небезпечних чинників (рухомі деталі ми шин, захаращення проходів, погане освітлення тощо) та пригніченому стані психіки людини можуть виникати нещасні випадки.

Аналіз виробничого травматизму показує, що основна причина травм і загибелі людей на робочих місцях — це поганий психічний стан працівників під час виконання трудових обов'язків. У таких випадках не допомагає ні інстинкт самозбереження, ні знання небезпек виконуваної роботи. На це вили вас також надмірна самовпевненість і переоцінка власних можливостей, які знижують увагу людини й призводять до нехтування правилами безпеки. Наприкінці робочого дня і тижня в організмі людини нагромаджується втома та дратівливість. Тому в ці періоди треба бути дуже уважним і розсудливим при виконанні робіт.

У діяльності із запобігання виробничому травматизму важливе значення має забезпечення надійності та безперебійності виробничого процесу. Зупинки виробництва з різних причин, які зараз часто трапляються, призводять не тільки до різкого спаду продуктивності праці, виробничих втрат, а й до різкого погіршення самопочуття і психологічного стану персоналу, призводять до виникнення різного роду помилок у роботі, стресового стану, підвищення ризику виникнення аварій і травматизму. Таке виробництво супроводжується значним нервово-психічним напруженням, порушенням нормального ритму праці, суперечками робітників з колегами і керівництвом цеху.

Виходячи з цього, в умовах нестабільності виробництва, поряд зі створенням безпечного стану обладнання і виробничого середовища, значна увага з боку керівництва підприємств і його підрозділів повинна приділятися підвищенню надійності людського чинника в системі "людина—машина—середовище". Необхідно не тільки підвищувати якість навчання й інструктажу персоналу з питань охорони праці, а перш за все проводити відповідну психологічну роботу з тим, щоби виховувати в робітників психологію безпечної роботи, щоби вони оцінювали кожний крок і кожну дію з точки зору її безпечного виконання.

Перед виникненням нещасного випадку, як правило, створюється певна небезпечна ситуація, коли людина може усвідомити наближення такого випадку і може вжити необхідних заходів для його запобігання. Невміння людини вчасно усвідомити небезпечну ситуацію і вжити адекватних заходів призводить до нещасних випадків і аварій. Людина повинна прогнозувати, передбачати розвиток трудового процесу і свою поведінку, вчасно усвідомлювати небезпечну ситуацію і тим самим запобігати нещасним випадкам. Інколи такі випадки розглядаються як наслідок неадекватної поведінки самої людини в небезпечній ситуації.

Безпека поведінки людини на виробництві залежить від таких чинників:

— стану безумовних рефлексів, якими людина несвідомо відповідає на різні небезпеки, що загрожують її організму (наприклад, самовільне відсунення руки від гарячого предмета);

— психофізіологічних якостей людини, які виявляються у чутливості її до сигналів небезпеки, її швидкісних можливостях реагувати на такі сигнали, у її емоційних реакціях на небезпеку, у визначенні небезпечної ситуації і реагуванні на неї (на поведінку людини впливає і її емоційний, психічний і фізичний стан: так, стан тривоги загострює почуття небезпеки, стан втоми зменшує можливості людини щодо визначення і протидії їй);

— професійних якостей та досвіду людини, тобто знання професії і правил безпеки, життєвий досвід;

— мотивації до безпечної праці (у різних людей є різні мотиви до праці та заходів безпеки).

Людина — це складна саморегулювальна система, що здатна, залежно від ситуації, гнучко використовувати свої можливості для досягнення результатів праці та усунення небезпеки. Якщо в людини невисокі біологічні й психофізіологічні якості до протидії небезпеці, вона може гарантувати безпеку за рахунок розвитку професійних навичок і високої мотивації до безпеки праці.

Інколи мотиви певної вигоди (економія часу, збільшення виробітку) перевищують мотиви безпеки виконання роботи. Варто морально й матеріально заохочувати робітників до додержання вимог безпеки праці, підвищувати її мотивацію. Витрати на таке заохочення виправдовують себе запобіганням нещасним випадкам. Це зробить безпечну працю матеріально вигіднішою" Робітник буде більше заробляти не тільки за рахунок продуктивності праці, але й за рахунок того, що працює безпечно, відповідно до інструкції.

Порушень інструкцій буде менше, якщо ці порушення не стануть джерелом певної вигоди. Кожне порушення інструкцій не повинно бути непоміченим. Усі працівники мають усвідомлювати, що кожне порушення інструкції тягне за собою покарання.

Травми можуть виникати внаслідок деяких недоліків самої людини: недостатність знань, фізичні недоліки (хвороби, поганий зір, слух та ін.); психічні недоліки (недбалість, слабка пам'ять та ін.), а також від особливих обставин (погане освітлення, висока чи низька температура повітря, перевтома), афектний стан (неприємності, сварки, поспіх).

Мотивація до безпечної праці робітників посилюється, коли вони усвідомлюють, що на підприємстві існує суворий контроль за виконанням правил безпеки, що за високий стан безпеки праці працівників матеріально й морально заохочують. Умовою преміювання повинна бути праця без травм та аварій.

Винагороду керівникам підрозділів підприємства з фонду матеріального заохочення можна виплачувати тільки за умови, що на їх ділянках і в службах, які вони очолюють, не було травм і порушень вимог охорони праці, є засоби індивідуального та колективного захисту, укомплектовані аптечки й ін.

Доцільно проводити серед робітників лотереї та ігри (за умови відсутності порушень інструкцій, травм і аварій). Робітники визначають між собою кодові номери й регулярно розігрують призи, що встановлені адміністрацією. При виникненні травми чи аварії ці ігри припиняються на деякий час. Практика засвідчує, що така гра сприяє зменшенню травматизму.

Керівництво підприємств повинно відмовитися від принципу "Виробництво і безпека окремо" та перейти до принципу "Виробництво в умовах безпеки", де безпека стає засобом досягнення ефективності виробництва.

Політика в галузі охорони праці повинна бути спрямована на колективний пошук шляхів запобігання нещасним випадкам. Кожний на своєму місці повинен вносити пропозиції у цьому напрямі. Потрібно виробляти психологічний настрій у колективі на безпеку праці. Виховання мотиву безпечної праці може бути підсилено за рахунок її стимулювання.

Зауважимо, що чільне місце в справі додержання безпеки праці (поряд зі створенням більш досконалих технічних засобів) посідає безпосередній виконавець робіт. Тому значна увага й дієві заходи повинні спрямовуватися на поліпшення психологічного і фізичного стану людини.

У кожному колективі є формальні й неформальні лідери, від яких залежить ставлення робітників до виконання інструкцій з охорони праці.

Необхідно формувати правильне ставлення колективу до безпеки шляхом залучення неформальних лідерів до діяльності уповноважених з охорони праці. Заходи безпеки збігаються із завданнями колективу і виробничого процесу. Про це керівник повинен систематично нагадувати працівникам. Авторитет керівника підсилюється, якщо його вказівки виконуються не через адміністративне підпорядкування, а внаслідок усвідомлення підлеглими їх правильності. Дотримання вимог безпеки варто в однаковій мірі вимагати як від себе, так і від кожного працівника без винятку.

Причиною більшості нещасних випадків (до 75%) є людський чинник, тому головним напрямом профілактичної роботи повинно бути підвищення працездатності працівників і збереження її протягом робочого часу. Важливим напрямом тієї роботи є рання діагностика профпатологій і хворобливого стану нервової системи, оскільки нещасний випадок є результатом не прийняття до уваги людиною потенційної небезпеки.

Бездоганний зір є важливою умовою безпеки праці. Значна частина нещасних випадків трапляється внаслідок недоліків зору, поганого освітлення проходів, проїздів, території, робочих місць. Нерівномірне освітлення вимагає частої переадаптації зору, на що потрібно до 6,0 с, під час яких може статися нещасний випадок.

Високий шумовий фон, погіршення слуху призводять до швидкої перевтоми й несвоєчасної реакції на звукові сигнали.

Чим більше втомлена людина, тим більше часу потрібно на сприйняття і реакцію на небезпечну ситуацію.

З віком погіршується фізичний стан працівників і вони частіше травмуються.

Важливе значення мають характеристичні риси людини: робоча активність, акуратність, свідомість, систематичність, самостійність, самокритичність, уважність, пам'ять, логічність, імпульсивність, рухомість, координація, витривалість, зібраність, цілеспрямованість, обережність, рішучість, почуття обов'язку, відповідальність, упевненість.

Зниження захворюваності й збереження здоров'я працівників є важливим соціальним та економічним завданням. Радикальними діями в цьому напрямі є поліпшення умов праці, проведення ліку вально-профілактичних заходів (санітарно-освітня робота, пропаганда здорового способу життя, виробнича гімнастика, диспансеризація та ін.). Це дасть можливість зменшити рівень виробничого травматизму, підвищити економічну ефективність виробництва.

Робітники повинні знати і виконувати інструкції з охорони праці під час роботи. Однак в інструкціях неможливо всього передбачити. Життєдіяльність значно складніша від найдетальнішої інструкції. Тому дуже важливо виховувати у працюючих здатність спостерігати, бути обачливими та обережними.

Опитування робітників показало, що більшість з них вважають найчастішими причинами травматизму недосконалу організацію праці, поганий настрій, втому, конфлікти в колективі, з начальниками, неуважне ставлення керівників до підлеглих, незадовільний психологічний клімат.

Істотно впливає на працездатність робітника порушення ритму праці та відпочинку. Тому при визначенні режиму робочого дня змінні графіки необхідно складати так, щоби тривалість між змінного відпочинку робітників, з урахуванням внутрішньо-змінних перерв, становила не менше, ніж подвійна тривалість його робочого часу попередньої зміни. Встановлена законодавством тривалість робочого часу не може бути змінена адміністрацією навіть за згодою працівника.

Враховуючи, що помилки робітника під час праці можуть загрожувати здоров'ю і життю як самого робітника, так й інших людей, вимоги до його працездатності повинні бути достатньо високими. Більшість працівників під кінець зміни відчувають втому, що збільшує вірогідність виникнення травмонебезпечної ситуації, тому суворе дотримання чинного законодавства і правил режиму праці та відпочинку дуже важливе.

На стан самопочуття, працездатність, надійність людини дуже впливають біоритми. Відомо, що в організмі людини діють понад сто різноманітних ритмічних процесів. Останнім часом з'явилось багато публікацій щодо ефективності при регламентації режиму праці й відпочинку робітників урахування трьох синусоїд з періодами 23, 28 і 33 доби, котрі характеризують стан фізичний (працездатність, енергія), емоційний (настрій, реакція) та інтелектуальний (кмітливість, пам'ять).

Кожний з перелічених циклів, які відраховуються з моменту народження, мають два періоди; додатний — перша половина і від'ємний — друга половина. День переходу з одного періоду в другий називають "критичним", або "нульовим", тобто вважається, що в цей день (особливо при збігу "критичних" днів за трьома різними циклами) ймовірність нещасних випадків значно збільшується. Однак ретельний аналіз ефективності даного методу показав відсутність прямої залежності нещасних випадків від цих біоритмів.

Більше впливають на ймовірність виникнення нещасних випадків інші добре досліджені біоритми, зокрема добові, тижневі, сезонні. Суттєвий вплив на працездатність людини чинять порушення нічного сну. Недосипання спричинює сонливість під час денної робочої зміни. Відомо, наприклад, що 45 % порушень правил дорожнього руху водіями відбувається в результаті засинання за кермом. Це ще раз підтверджує необхідність додержання фізіологічно обґрунтованого режиму праці та відпочинку працівників, особливо тих, які зайняті на тризмінних роботах.

З метою попередження нещасних випадків і захворювань пропагують безпечні методи роботи. Застосовуються такі методи агітаційно-масового просвітництва: інструктажі, лекції, бесіди, кінофільми, радіопередачі, присвячені питанням безпеки праці; широко використовуються плакати, пам'ятки та ін. Плакати сприяють закріпленню у свідомості робітника правильних і безпечних методів роботи.

Ефективною формою пропаганди охорони праці є громадські огляди, які проводить адміністрація разом із профспілковим активом. Важливо використовувати й такі форми пропаганди, як виставки, стенди, кутки з техніки безпеки тощо.

Однак більш ефективними є не перелічені методи, а формування мотивів, які змушують працівника виконувати правила техніки безпеки не тому, що так вимагає керівник, а тому, що таким є власне бажання, власна психологічна установка на безпечну роботу. Ця установка досягається поліпшенням психологічного клімату, залученням працівників до контролю за безпекою праці, виховною роботою, особистим прикладом керівників.

Таким чином, соціально-психологічні методи управління охороною праці засновані на використанні комплексу взаємопов'язаних чинників, таких, як знання вимог безпеки праці, уміння, навички безпечної роботи, мотиви, професійне виконання, моральне стимулювання за дотримання правил безпеки, гуманізація праці, додержання науково обґрунтованого режиму праці та відпочинку, пропаганда охорони пращ, лікувально-профілактичні заходи.

Варто особливо підкреслити, що на ймовірність виникнення нещасних випадків значно впливає стан здоров'я робітника. Погіршення стану здоров'я людини веде до зниження працездатності й збільшення вірогідності травматизму, особливо коли людина відчуває розпорошення уваги, дратівливість, сонливість, болі голови, головокружіння, слабкість тощо. Так, помічено, що частота виникнення нещасних випадків при гіпертонічній хворобі збільшується у два-три рази, що можна пояснити зниженням працездатності хворих, більш швидким розвитком утомлюваності.

Доцільно сказати також про вплив на стан людини вживання медикаментів, особливо снодійних та інших нейролептиків, транквілізаторів і седативних засобів. У результаті прийому цих ліків у людини знижується увага, швидкість і якість сприйняття і перероблення інформації, збільшується час реакції. Після пробудження при прийомі снодійних засобів, навіть тих, що не мають пролонгованої дії, спостерігаються залишкові явища: сонливість, кволість, апатія. Особливо несприятливу дію на регуляторні системи організму спричиняють психотропні засоби. Вони також викликають сонливість, кволість, ослаблення уваги, зменшення швидкості реакції, а в деяких випадках — порушення зору. Це зменшує готовність людини до екстремальних дій, які можуть бути потрібні на виробництві.

Виходячи з цього, важливим чинником серед соціально-психологічних методів управління охороною праці є також проф-добір і профорієнтація працівників за деякими відповідальними професіями. При цьому треба брати до уваги не тільки фізіологічні, а й психологічні дані, тобто почуття відповідальності, ступінь упевненості у своїх можливостях, комфортність, вольові якості (самовладання, наполегливість, рішучість). Вірогідність нещасних випадків збільшується при схильності робітника до ризику, авантюризму, недисциплінованості, легковажності, соціальної нестійкості, агресивності, імпульсивності.

Шкідливі звички, такі, як вживання алкоголю і куріння, значно впливають на безпеку праці. З'ясовано, що при концентрації 0,8 % о алкоголю в крові водія автотранспорту вірогідність аварії зростає в 2,5 раза; 1,2 %о — у 10 разів; 1,6 %о — у 27 разів. Навіть на другий, третій день після прийому алкоголю в організмі залишаються рештки алкогольного отруєння, і людина перебуває у неврівноваженому психологічному стані, що призводить до нещасних випадків на виробництві.

Перші прикмети сп'яніння з'являються після вживання 30 г алкоголю для людини масою 60 кг. Якщо людина ввечері випила, зранку її не можна вважати тверезою. Після двох кухлів пива кількість алкоголю в крові людини масою 75 кг становить 0,9 %о; 0,5 л вина— 1,2 %о; чарки горілки чи коньяку — 1,1% о.

Куріння негативно впливає на серцево-судинну систему, органи дихання, шлунок, сприяє виникненню злоякісних утворень, знижує працездатність людини. Навіть пасивне куріння погіршує розумову і фізичну працездатність людей, які працюють в одній кімнаті з курцем. Тютюновий дим погіршує іонний стан повітря у приміщенні. Одна викурена сигарета в шість разів перевищує нормативний рівень співвідношення кількості важких іонів до легких, а три сигарети — навіть у 50 разів.

Наведені дані є достатньою підставою для запровадження широкої комплексної програми боротьби зі шкідливими звичками працівників. Ця програма повинна охоплювати всі аспекти даної проблеми — від санітарно-просвітницької роботи до лікування і жорстких адміністративних заходів. Конкретні заходи боротьби з уживанням алкоголю і нікотину повинні стати обов'язковою частиною програми здоров'я і планів соціального розвитку колективів підприємства, зокрема з охорони праці.

На деяких підприємствах перед роботою робітників перевіряють на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора парів спирту (ГПС-1) та індикаторних трубок "контроль тверезості". Застосування такого контролю на ВАТ "Львівобленерго" дозволило знизити загибель електриків у три рази.

Наркотики — це речовини, які призводять до стану заціпеніння, отруєння, запаморочення. Поняття "наркотик" сьогодні охоплює широке коло речовин і рослин, а також продуктів, які з них отримують з метою наркотичної дії.

Під наркоманією розуміють не тільки стимулювання наркотичними засобами збудженого чи пригніченого стану центральної нервової системи, а й звикання організму до них, бажання їх уживати. Головною причиною такої пристрасті є ейфоричний ефект. Наркоманія характеризується появою типових змін у психіці людей та їх пристрасті до постійного вживання однієї чи декількох речовин, які мають наркотичні властивості. При цьому більше ніж у 50 % випадків спостерігаються чіткі ознаки зниження пам'яті та інтелекту, а в 71 % хворих помітне зниження морально-етичних якостей, деградація особистості.

Типові наслідки наркоманії становлять найбільшу соціальну небезпеку наркоманів. Крім того, говорячи про медико-соціальні наслідки наркоманії, варто додати високу ймовірність захворіти СНІДом, часті випадки смертельних наслідків не тільки у зв'язку з випадковим передозуванням наркотиків, а й через самогубство й нещасні випадки в стані наркотичного сп'яніння.

Безпека праці робітника значною мірою залежить від його психофізіологічного стану, який визначає ефективність і безпеку діяльності. Людина може мати піднесений, нейтральний або пригнічений настрій, але для ефективного та безпечного виконання робіт вона повинна перебувати в оптимальному психологічному робочому стані (ОПРС). Робітнику треба навчитися на початку роботи вводити себе в такий стан, а керівники, відповідно, мають підтримувати його та зберігати цей стан до кінця робочого дня.

Для кожного працівника досягнення ОПРС відбувається індивідуально і складається з трьох компонентів: фізичного, емоційного та розумового (кваліфікаційного).

Фізичний компонент — сукупність фізичних характеристик людини (м'язова сила, гнучкість, легкість, рухомість та ін.), яка залежить від фізичної підготовленості працівника, володіння навичками і прийомами праці. Оптимальний фізичний стан досягається шляхом фізичних вправ і тренувань.

Емоційний компонент характеризується рівнем емоційного збудження людини. Емоції можуть бути позитивні, які сприяють життєдіяльності людини, і негативні — шкідливі. Дуже важливо, щоби перед роботою у людини був оптимальний для даної діяльності рівень емоційного збудження, що легко визначається за настроєм працівника. Людина повинна вміти самостійно створювати свій емоційний стан, позитивний настрій і з ним входити в трудовий ритм, перемагати всі труднощі.

Розумовий компонент — це процес мислення, наявність чіткої програми дій для виконання даної роботи, зібраність, зосередженість уваги, але без зайвої напруги. Якщо людина не має, не уявляє конкретної програми і послідовності виконання роботи, вона не зосереджена, її думки й почуття розпорошені. Передбачувана робота повинна бути добре продумана, чітко уявлена і сформульована, людина мусить бути повністю зосереджена на цій роботі, на кожному з її елементів, знати безпечність виконання операцій та прийомів праці, не допускати відволікання уваги сторонніми розмовами, діями та ін.

Ефективність адаптації до праці забезпечується відповідністю психофізіологічних особливостей працівника до вимог професії. У разі такої невідповідності працівник припускається помилок і вчиняє травмонебезпечні дії.

Заходи з охорони праці тільки тоді будуть ефективними, коли вони сприятимуть підвищенню ефективності виробництва, усувають небезпечні й шкідливі чинники і створюють нормальний психологічний клімат. Керівники виробничих підрозділів мають усвідомлювати, що безпека праці може бути досягнута не лише технічними засобами й проведенням формальних інструктажів, а й шляхом широкого використання психологічних методів виховання колективу і, насамперед, шляхом особистого прикладу, поважного ставлення до охорони праці з боку самого керівника й залучення до цього всього колективу.

Травматизм спричинює не тільки фізичні, а й психологічні наслідки. Раніше синдром пост травматичних стресових порушень (ПТСП) називали військовим неврозом, або бойовою психічною травмою. Однак сьогодні велика кількість людей травмується на виробництві, на транспорті, у сільському господарстві, у побуті. В інформаційному бюлетені Національного американського центру з питань ПТСП зазначається: "Щоб отримати діагноз ПТСП-синдром, потрібно зазнати якоїсь травми. Це може бути як реальна тілесна травма або напад, так і загроза такої травми чи нападу".

Коли перед людиною несподівано виникає серйозна небезпека, підвищується рівень певних гормонів, які змушують органи чуття бути постійно настороженими. Після того, як небезпека минає, рівень гормонів, звичайно, нормалізується, але в разі ПТСП-синдрому він залишається підвищеним. Події відбулися в минулому, але страх, який вони викликали, залишився. Синдром перетворився на дуже поширений розлад психіки в людей, котрі піддалися травмі чи іншим небезпечним раптовим подіям.

Багато тих, хто пережив травмувальні події, ніби знову переживають їх подумки. Потерпілі зазвичай не в силі ані контролювати свій стан, ані якось запобігти йому. А наслідки можуть бути такі:

– спалахи яскравих спогадів (враження, ніби людина знову зазнає того жахіття);

– страшні сни та кошмари;

– здригання від голосного звуку чи коли хтось несподівано підходить;

– тремтіння та сильне потовиділення;

– прискорене серцебиття або задишка;

– почуття пригнічення, коли щось з вигляду, на слух, відчуття, запах чи смак нагадує обставини травми;

– тривога або страх (враження, ніби людина знову перебуває в небезпеці);

– труднощі з контролюванням емоцій (спогади раптово викликають тривогу, злобу або смуток);

– проблеми із зосередженням і тверезим мисленням;

– труднощі із засинанням та сном;

– занепокоєність та постійна настороженість;

– відсутність емоцій, або емоційне заціпеніння;

– нездатність виявляти любов чи мати будь-які сильні почуття;

– враження, ніби оточення чуже або нереальне;

– втрата зацікавлення до того, що колись приносило радість;

– труднощі з пригадуванням важливих моментів травми;

– відчуття, наче людина перебуває осторонь навколишнього світу і того, що з нею відбувається.

Якщо потерпілий страждає симптомами пост травматичного стресу, йому можна допомогти шляхом:

– звернення до психотерапевта, з яким треба бути відвертим й одержати поради для подолання проблем, що виникли;

– залучення до громадської діяльності, виявлення уваги і турботи з боку близьких, навколишніх і керівництва, експертів Фонду страхування від нещасних випадків;

– підбадьорювання (якщо людину турбують страшні спогади, то через емоційне заціпеніння, тривогу чи незадоволення вона не в змозі відповідно реагувати на допомогу).

Особа, яка страждає на ПТСП, повинна уникати зловживання алкоголем чи наркотиками, бо це сприяє суспільній ізоляції, відмежуванню від людей, що намагаються допомогти. Зусиллями лікарів та навколишніх потерпілий позбавляється ПТСП.

адаптація трудової діяльності людини

Найголовніше значення в трудовому процесі людини відіграє її нервова система, яка регулює роботу всіх внутрішніх органів та здійснює зв’язок організму із зовнішнім середовищем.

За побудовою нервова система людини складається з:

– центральної нервової системи,яка включає головний і спинний мозок;

– периферійної нервової системи, яка складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку.

За функціональною діяльністю нервова система людини поділяється на соматичну і вегетативну.

Соматична нервова система регулює опорно-руховий апарат і всі органи чуття (зір, слух, нюх, тощо).

Вегетативна нервова система сприяє обміну речовин та забезпечує роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легень і т.д.).

В цілому нервова система людини виконує рефлекторну і координаційну функцію. Рефлекторна функція забезпечує дію безумовних та умовних рефлексів, а координаційна функція направляє їх в єдине русло, яке на даний час відіграє найважливіше значення у діяльності людини.

Безумовні рефлекси є вродженими, мають велику стійкість і забезпе-чують життєві потреби організму (своєчасне споживання страви, відпочинок, реакцію на небезпеку, тощо).

Умовні рефлекси набуваються під час навчання і формуються в процесі трудової діяльності людини.

Вони становлять основу техніки безпеки, але їх стійкість може бути порушена під впливом несприятливих виробничих факторів та при відхилені трудової діяльності людини від певного напрямку.

Так, несприятливі умови праці можуть призвести до стомлення людини, що послаблює її реакцію до небезпек, а також провокує розлад діяльності серцево-судинної, шлунково-кишечної, дихальної та інших фізіологічних систем, що призводить до професійних захворювань.

Безпосереднє сприймання людиною зовнішніх небезпечних чинників виконується її аналізаторами та мовно-руховим апаратом.

Аналізатори – це система нервових клітин, які сприймають зовнішні подразники і перетворюють їх у відповідний сигнал (зір, слух, смак, нюх тощо)

Мовно-руховий апарат – це досить складний механізм, подразником якого є слово.

Мова підвищує у людини більш реальне відображення дійсності, створює можливість для сумісного спілкування та абстрактного мислення, забезпечує передачу життєвого досвіду, аналізує і синтезує отриману інформацію і сприяє культурному розвитку людини.

Таким чином, мова – це принциповий подразник, який є пусковим механізмом для дій і вчинків людини, та забезпечує сталий розвиток всієї цивілізації.

Але, в деяких випадках слово може бути і негативним подразником, що може привести до розладів нервової системи та значних порушень у функціонуванню організму людини. А це, в свою чергу, також становить небезпечний виробничий фактор.

Постійна дія таких подразників перевантажує організм людини, від чого у неї формується так звана адаптаційно-захисна реакція.

Адаптація – це пристосування організму людини до дії зовнішніх факторів, що захищає її від нещасних випадків і професійного захворювання.

Адаптація поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну і професійну.

Фізіологічна адаптація – це пристосування організму людини до фізичної дії зовнішніх факторів виробничого середовища:

– до шуму і вібрації;

– до освітленості робочого місця;

– до зміни температури повітря, атмосферного тиску, тощо.

Основу фізіологічної адаптації складає гомеостаз, тобто збереження внутрішньої динамічної рівноваги організму людини при зміні параметрів оточуючого середовища.

Фізіологічна адаптація має активний характер, і за сприятливих умов тренує організм людини, підвищує її працездатність та виробляє стійкість до захворювань і травматизму. Це відбувається доти, поки коливання зовнішніх умов не виходять за межі нормальної захисної реакції на них людиною. А якщо інтенсивність змін фізичних чинників переважає адаптаційні можливості людини, то це приводить до негативних патологічних змін у її організмі і сприяє виробленню професійних захворювань.

Психічна адаптація – це пристосування психіки людини до конкретних вимог її трудової діяльності.

Психічна адаптація залежить:

– від психологічного стану працівника (сангвінік, холерик, меланхолік);

– від особистих його психічних можливостей (пам’яті, уваги, мислення, швидкості сприйняття і переробки інформації, тощо);

– від рівня кваліфікації і культурного виховання працівника;

– від психічних його реакцій на стреси, тощо.

Соціальна адаптація – це пристосування працівника до трудового колективу та сприйняття його норм, правил і традицій.

В процесі соціальної адаптації працівник отримує необхідну інформацію про колектив, та про систему ділових і особистих стосунків між його членами.

При несприятливому протіканні соціальної адаптації, у колективі назріває стресова обстановка, що може призвести до між особових конфліктів та нещасних випадків на виробництві.

Професійна адаптація – це пристосування працівника до безпосередньої його трудової діяльності, а саме:

– до робочого місця та знарядь і засобів праці;

– до особливостей технологічного процесу;

– до часових параметрів роботи, тощо.

Професійна адаптація визначається:

– необхідним рівнем знань та набутих навичок працівника;

– якісним ставленням його до роботи;

– ступенем відповідальності, практичності та діловитості працівника, тощо.

Професійна адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає рівня своєї професійної майстерності, що відповідає існуючим на те стандартам.

Кожен із розглянутих видів адаптації впливає на працездатність і здоров’я працівника, формує у нього певну стійкість до негативних виробничих факторів, та розвиває у нього необхідну безпечність професійної діяльності, що становить основу охорони праці на підприємстві.