Паломництво Чайльд Гарольда» Дж.Байрона: проблема твору, романтичний герой, поетичне новаторство
від початку в поемі подорож пов'язана з образом Чайльд-Гарольда. Вона мислиться як сутнісна характеристика героя. Автор очікує від героя змін, покладаючи сподівання саме на подорож. Але Чайльд-Гарольд – людина зі скутими перенасиченістю розумом і серцем. Він не змінюється і не може змінитися, з ним нічого не відбувається і не може відбутися. Статичний – тобто внутрішньо завершений – герой зорієнтований на минуле, і історія Чайльд-Гарольда – це його передісторія. Тому художні можливості, пов'язані з образом героя, дуже швидко виявляються вичерпаними. Вже в першій пісні автор починає забувати про героя, щоб в передмові до пісні четвертої практично відмовитись від нього: "В останній пісні пілігрім з'являється рідше, ніж в попередніх, і тому він менш відокремлений від автора, який говорить тут від свого власного обличчя. Пояснюється це тим, що я втомився послідовно проводити лінію, яку всі, здається, вирішили не помічати" [4:110]. Таким чином, автор визнає факт поступового витіснення героя ліричним героєм.
Роль Чайльд-Гарольда в поемі врешті-решт виявляється суто формальною. Подорож героя дозволяє Байрону охопити своєю поемою величезний простір. Португалія, Іспанія, Албанія, Греція, Бельгія, Швейцарія, Італія стають окремими "сторінками" грандіозної книги, яку хоче створити поет.
Якщо герой здійснює подорож у просторі, ліричний герой – подорожує в часі. Будь-яке явище сьогодення сприймається ним крізь призму історії: боротьба іспанського народу проти Наполеона примушує згадати про Реконкісту, залежність греків від Туреччини – про минулу велич античної Греції тощо. Розмірковуючи в першій та другій піснях про долю країн Середземномор'я, ліричний герой говорить про злий рок, який тяжіє над цими країнами. У третій пісні суб'єкт свідомості приходить до розуміння історичних закономірностей, які виявляють себе в тих або інших історичних подіях, усвідомлює, що кожен факт має свій шлейф у минулому, цим минулим зумовлюється і визначається. Щодо зображення особистості, три головні образи, які мають у поемі конструктивно вагоме значення, фабульно не пов'язані між собою і функціонально неспівставні. "Епічний герой" – дійова особа – Чайльд-Гарольд виявляється бездіяльним, то зливається з ліричним героєм, то витісняється ним. Подорож, залишаючись зовнішнім композиційним прийомом і характерним романтичним мотивом, організує художній простір в поемі. Але фабула (в епічному розумінні слова) не формується. З образом ліричного героя пов'язана організація художнього часу в поемі: його діахронні подорожі активізують план історичного минулого, на тлі якого осмислюються сучасні події, а з іншого боку співвідносять час особистості з часом великої історії. Образ Наполеона створюється у зв'язку з конкретною історичною подією, що дозволяє часу і простору перетнутися на полі Ватерлоо. Але розповідь про подію, зображення події відсутні, їх місце займають роздуми ліричного героя. Таким чином, ліро-епічна поема Байрона і окреслює кордони нового жанру, і намічає вихід за його межі. Грандіозний художній експеримент, який тривав близько десяти років, привів до постанови нових художніх завдань. Ретроспективно сформулювати ці завдання, маючи на увазі подальші шляхи розвитку європейської літератури, можна було б так:
конкретизація та взаємоузгодження художніх часу та простору, позбавлення їх інваріантності;
відокремлення героя від автора, формування об'єктивних – епічних – механізмів розкриття характеру героя;
відображення в малій історії особистості характерних ознак великої історії, загальних закономірностей суспільного життя.
Тобто головна конструктивна особливість поеми "Паломництво Чайльд-Гарольда" – відсутність, несформованість фабули, перевага ліричного початку над епічним. Саме фабула стає нагальною потребою літературного розвитку, яку покликаний був задовольнити реалістичний роман. Фабула – "сукупність подій, пов'язаних між собою"чітко локалізованих у часі та просторі, наближає художні час і простір до реальних, забезпечує максимально об'єктивне розкриття характеру героя, визначає можливості (межі) розвитку особистості в конкретних суспільно-історичних обставинах.