Поведінка як предмет психології

У другому десятилітті ХХ ст. відбулася “революція в психології”, яку можна порівняти з початком нової психології Вундта: Дж.Уотсон видає в 1913 р. книгу “Психологія з погляду біхевіориста”, у якій стверджує, що не свідомість, а поведінка є предмет психології. Уотсон вважав, що психологія повинна стати природничо-науковою дисципліною і ввести науковий об'єктивний метод у дослідження. Об’єктивно можно було вивчати тільки те, що спостерігається ззовні.

Відношення “стимул – реакція” (S – R) проголошується одиницею поведінки і перед психологією ставляться такі найближчі завдання:

- виявити й описати типи реакцій;

- дослідити процес їх утворення;

- вивчити закони їх комбінування, тобто створення складної поведінки.

Уотсон почав з опису типів реакцій. Він виділив насамперед реакції вроджені і набуті, а також зовнішні і внутрішні. Унаслідок їх поєднання в поведінці існують такі типи реакцій: набуті (рухові навички); внутрішні набуті (мислення, під яким розумілося внутрішнє мовлення); зовнішні вроджені (хапання, чихання, мигання, а також реакції при страху, люті, любові, тобто інстинкти й емоції, але описані об'єктивно в термінах стимулу й реакції); внутрішні вроджені – реакції залоз внутрішньої секреції, зміни в кровообігу, тобто реакції, досліджувані у фізіології.

Спостереження та експерименти доводять, що поведінкові реакції виробляються внаслідок навчання, тому навичка та навчання стають головною проблемою біхевіоризму. Мова, мислення – види навичок. Навичка – це індивідуально набута чи завчена дія. Її основу складають елементарні рухи, що є вродженими. Утримання навичок – пам'ять.

Як розширюється потік активності? За якими законами набуваються нові, не вроджені реакції? Тут Уотсон звертається до робіт російських учених І. П. Павлова і В. М. Бехтерєва, які описали механізми утворення умовних або “сполучних” рефлексів. Уотсон приймає концепцію умовного рефлексу як природничо-наукову базу психологічної теорії. Усі реакції набуваються шляхом зумовлювання.

Обмеженість схеми S–R виявилася досить швидко: як правило, стимул і реакція знаходяться в таких складних і різних відношеннях, що безпосередній зв'язок між ними простежити не вдається. З огляду на це Е.Толмен увів поняття “проміжні змінні”, під якими розумів внутрішні процеси, що опосередковують дії суб'єкта, тобто впливають на зовнішню поведінку: цілі, наміри, гіпотези, “когнітивні карти” (образи ситуацій) і под.

Основні заслуги біхевіоризму:

1) надання психології матеріалістичного спрямування, завдяки чому психологія була повернена на природничо-науковий шлях розвитку;

2) запровадження об'єктивного методу, заснованого на реєстрації й аналізі фактів, що спостерігаються зовні, процесів, подій;

3) розширення класу досліджуваних об'єктів: стала інтенсивно вивчатися поведінка тварин, немовлят тощо.

Психіка як відображення

У межах психології, яка спирається на матеріалістичну марксистську філософію, психіка розуміється як особлива властивість високоорганізованої матерії – мозку. Із цього положення випливає:

1) це – саме властивість, а не речовина, субстанція тощо;

2) це – особлива властивість, яку не можна звести до фізіологічних процесів;

3) це – властивість високоорганізованої матерії, тобто її має не вся матерія взагалі, а матерія на певному етапі розвитку.

Ця властивість мозку полягає в здатності відображення зовнішнього об'єктивного (незалежно від нас існуючого) світу. Предмети і явища зовнішнього світу, впливаючи на людину, її органи чуття, відбиваються в корі мозку у вигляді образів цих явищ і предметів. Виникаючі при цьому в мозку психічні процеси – відчуття, сприймання, уявлення, мислення – це різні форми відображення.

Відображення людським мозком об'єктивної дійсності і є пізнання цієї дійсності. Так людина довідується про властивості предметів і явищ зовнішнього середовища: їх колір, форму, величину і т.д. У результаті процесу відображення дійсності виникають і формуються почуття людини, її прагнення і дії, якості особистості, потреби, інтереси, здібності й характер, складається життєвий досвід.

Усі психічні процеси, тобто всі форми відображення виникають при активній взаємодії людини із зовнішнім світом. Відображення відбувається в процесі активної діяльності людини в суспільстві і саме є своєрідною діяльністю.

Відображення людини є єдність суб'єктивного (залежного від людини, властивого їй) і об'єктивного (від людини не залежного). Відображення об'єктивне, оскільки воно є результатом впливу об'єктивного світу і дає людині достовірні уявлення і знання про цей світ. Але одночасно відображення має і суб'єктивний характер, оскільки:

– відображає конкретна людина, суб'єкт, особистість із усіма її особливостями і своєрідністю;

– людина, пізнаючи навколишню дійсність, не залишається безпристрасним спостерігачем того, що відбивається в її свідомості, в неї існує певне ставлення до предметів і явищ дійсності.

Таким чином, психіка – це суб'єктивний образ об'єктивного світу, який складається у мозку та на підставі і за допомогою якого відбувається регуляція поведінки й діяльності. А психологія – наука про факти, механізми та закономірності психічного відображення.