Показання підозрюваного та обвинуваченого

Згідно з діючим КПК України, одним з процесуальних джерел доказів виступають показання підозрюваного. Законодавець не вимагає винесення постанови для визнання особи підозрюваною. Він пов'язує її виникнення як учасника процесу з настанням двох умов:

а) коли особа затримана за підозрою у вчиненні злочину;

б) коли до особи застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої.

Закон наділяє підозрюваного правами знати, в чому він підозрюється, давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання, мати захисника і побачення з ним до першого допиту, подавати докази, заявляти клопотання і відводи, вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання, подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки (ст. 43-1 КПК України).

Процесуальна фігура підозрюваного виникає в стадії досудового розслідування. Особа знаходиться в статусі підозрюваного до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого або ж до звільнення від підозри у вчиненні злочину.

Показання підозрюваного - це усне повідомлення, зроблене в установленому законом порядку особою, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, або котрій обрано інший запобіжний захід до винесення постанови про притягнення як обвинуваченої, щодо обставин, які мають значення для встановлення істини у справі. Показання підозрюваного мають багато спільних рис з показаннями обвинуваченого. Насамперед спільною ознакою у них є те, що одержуються вони від людей. Обидва ці учасники процесу - і підозрюваний, і обвинувачений - не несуть кримінальної відповідальності за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань.

Не дивлячись на спільність окремих рис у цих процесуальних джерелах, необхідно констатувати, що вони мають і ряд відмінностей. Перша відмінність пов'язана з їхнім статусом. Показання підозрюваного - це показання особи, яка тільки підозрюється у вчиненні злочину. Саме з цим пов'язане її затримання чи обрання іншого запобіжного заходу. Показання обвинуваченого - це показання особи, якій вже пред'явлено обвинувачення у скоєнні суспільно небезпечного діяння.

На природу показань підозрюваного накладає свій відбиток те, що розслідування справи щодо нього обмежене в часі - не більше 10 діб (ст. 148 ч. 4 КПК України). Саме протягом цього часу слідчий має вирішити питання про притягнення його як обвинуваченого, чи за відсутністю доказів перевести в статус свідка. Іншим чинником, який впливає на показання підозрюваного, є певне обмеження в правах у порівнянні з правами обвинуваченого. Адже він не знайомиться з матеріалами справи по завершенні слідства, а отже, не володіє інформацією про доказову базу в кримінальній справі.

Отже, показання обвинуваченого як джерело відомостей про факти сприяють:

1)з'ясуванню винуватості чи невинуватості обвинуваченого;

2)встановленню інших обставин, які мають значення для справи.

Однією з особливостей показань обвинуваченого є те, що вони складають зміст його прав, а не обов'язків В теорії і на практиці показання обвинуваченого поділяються на декілька видів. Перший з них - це визнання обвинуваченим своєї вини.

Визнання обвинуваченим своєї вини може бути як правдивим, так і неправдивим (самообмова). Відповідь обвинуваченого на запитання слідчого: визнає він себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину і якою мірою є загальним вираженням відношення обвинуваченого до пред'явленого йому обвинувачення. Така відповідь не містить конкретної інформації про фактичні обставини справи. Частина 2 ст. 74 КПК України проголошує, що визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише за підтвердження цього визнання сукупністю доказів, що є в справі. Таким чином, визнання обвинуваченим своєї вини є елементом показань обвинуваченого, але має доказове значення лише в сукупності з іншими доказами у кримінальній справі.

Мотиви зізнання можуть бути різноманітними. Наприклад, обвинувачений розуміє, що злочин розкрито повністю, слідчий володіє такою сукупністю доказів, яка викриває його у вчиненні злочину, тому подальші заперечення не принесуть ніякої користі, а навпаки - можуть потягти за собою невигідні для нього наслідки. До мотивів зізнання можна віднести також щиросердечне каяття обвинуваченого, бажання вказати слідчому на ті обставини, що пом'якшать його покарання.

Інший вид показань обвинуваченого - це виправдувальні показання. Вони спрямовані на повне чи часткове спростування обвинувачення. В цьому випадку особа може давати неправдиві показання щодо її непричетності до злочину або ж правдиві, оскільки вона дійсно не вчиняла цього діяння.

Часткове заперечення обвинуваченим своєї вини можливе в трьох формах. Насамперед це може мати місце в тих випадках, коли особі пред'явлено обвинувачення у вчиненні декількох злочинів і причетність до одного з них він заперечує. Другим випадком може бути заперечення проти обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого. І нарешті, часткове визнання обвинуваченим своєї вини може полягати в тому, що він, не визнаючи себе винуватим у вчиненні одного злочину, зізнається у вчиненні іншого, пов'язаного з ним злочину.