Консультаційна робота адвоката

Не випадково першим пунктом переліку різновидів адвокатської діяльності ст. 19 Закону називає "надання правової інформації, консультацій і роз'яснень правових питань". Серед широкого спектра видів адвокатської діяльності, регламентованих Законом, консультаційна робота є найбільш ємким і такою ж мірою важливим сектором зайнятості, це основний вид роботи усіх адвокатів і адвокатських формувань у загальному діапазоні юридичної допомоги населенню.

Здебільшого саме з консультаційної роботи починаються всі інші види юридичної практики: надання порад, довідок, складання юридичних паперів та документів, досягнення згоди про подальшу співпрацю, укладення угод про провадження тих чи інших справ в суді тощо - усе це результат роботи адвоката з надання пересічної консультації.

Уявлення відвідувача про рівень професіоналізму адвоката, про його уміння та бажання працювати зацікавлено та ефективно виявляється саме на стадії знайомства з останнім при першій зустрічі в процесі отримання юридичної консультації. Враження, яке залишилося у клієнта під час першої бесіди, вирішує долю подальших взаємин з адвокатом.

Візит людини до адвоката - це завжди вимушений крок. Людина, що прийняла рішення про відвідування юридичної консультації, зважила усі свої можливості, приготувалася до певних витрат часу і коштів, а головне, до вигідного для себе викладу ситуації, що стала причиною звернення до послуг адвоката.

Найбезнадійніша для відвідувача та найбезперспективніша з точки зору адвоката справа може бути роз'яснена таким чином, що людина, попри негативний для себе результат, вийде вдячною і задоволеною від спілкування з адвокатом. І можна не сумніватися, що за нагоди вона знову звернеться саме до цього адвоката. Головне - бути з клієнтом чесним, уважним до його проблеми, не створювати собі анти іміджу плутаними та безкінечними роз'ясненнями на кшталт: справа у вас майже безнадійна, щоправда... тут можна ще поміркувати... може щось і вийде, але на це підуть певні витрати, звичайно... нічого пообіцяти не можу, але спробувати не заважає тощо.

Усі ці обставини має ураховувати адвокат. Головна специфіка адвокатської діяльності полягає у тому, що адвокат під час роботи завжди опікується інтересами інших людей. Він мусить виконувати свою роботу грамотно, сумлінно й ефективно, оскільки зазвичай ця робота є платною. Перспектива подальших взаємин цілком залежить від першої зустрічі: зовнішній вигляд адвоката, сконцентрованість уваги до розповіді візитера, його щира професійна зацікавленість, постановка доречних та цілеспрямованих питань - ніщо не промине повз прискіпливий погляд клієнта.

І навпаки, неодноразове відволікання під час розповіді до телефонних розмов, переговори з колегами, недотепні жарти тощо спрацюють не на користь адвоката, і через деякий час стане відомо, що клієнт звернувся до іншого. Деонтологічний кодекс у розділі "Відносини з клієнтами" наголошує: "Адвокат консультує і захищає свого клієнта швидко, якісно і старанно. Він бере на себе відповідальність за виконання функцій, які йому доручили". Це означає, що, консультуючи відвідувача, адвокат бере на себе відповідальність за правильність наданої консультації та за наслідки у разі, коли консультація виявилась хибною, що призвело до необгрунтованих витрат часу і коштів.

Слід зазначити, що далеко не всі адвокати полюбляють і виявляють схильність до такого виду діяльності, як консультаційна робота. Комусь більше до вподоби мобільний стиль діяльності - візити до слідчого, робота в судовому засіданні тощо. Однак, зауважимо, саме рутинна консультаційна робота дає адвокатові неоціненну можливість - щодня стикатися з новими життєвими ситуаціями в різних сферах діяльності, а необхідність надання правильної консультації спонукає до систематичного ознайомлення з десятками законодавчих та урядових актів і робить адвоката максимально досвідченим та інформованим у багатьох галузях права.

Саме в процесі юридичної консультації виникають цивільні, трудові, кримінальні чи адміністративні справи. У свою чергу, виникнення нагальної необхідності у започаткуванні судової справи, як правило, тягне за собою потребу в тих чи інших паперах, витребування яких приймає на себе адвокат.

Наслідком якісної консультаційної роботи є подальша співпраця: складання заяв, скарг та інших документів правового характеру і, зрештою, договору про надання адвокатом правової допомоги в суді.

Такі різновиди консультаційної роботи, як надання правової інформації та роз'яснень з правових питань, мають певну специфіку. Ця послуга адвоката, як і будь-яка інша, є платною. Зазвичай відвідувач, якому потрібно отримати певну правову інформацію чи роз'яснення, побажає мати їх у письмовій формі. Про подальшу співпрацю поки що не йдеться, тому до такого доручення слід поставитися з особливою увагою, аби не припуститися найменшої помилки. Нам не відомо, як скористається такою довідкою клієнт, але будь-які небажані результати з використанням довідки дадуть привід для претензій до її офіційного автора. Ця частина роботи важлива ще й тому, що виховує у адвоката уміння грамотно й обгрунтовано складати ділові запити з урахуванням того, що такі папери залежно від їхньої якості створюють адекватне ставлення до автора.

Консультаційна робота породжує й інші види консультаційної допомоги, передбачені законодавством.

Правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави". (Стаття 19 Закону)

Стосовно правового супроводу діяльності юридичних і фізичних осіб - усе зрозуміло, позаяк йдеться про юридичну допомогу у вигляді обслуговування за угодою, інакше кажучи, йдеться про юрисконсультство, яке було, є і буде інтенсивно розвиватись.

Що стосується правового супроводу органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави, то тут можуть бути різні-довгострокові чи одноразові варіанти співпраці названих суб'єктів влади з адвокатурою за двосторонньою угодою. Особливість таких угод полягає у тому, що співпраця за ними передбачає дотик адвоката чи адвокатської контори до державних інтересів чи державних коштів і не виключає постійного контролю з боку таких державних контрольних органів, як КРУ, прокуратура тощо.

Такі угоди мають укладатися дуже грамотно й ретельно і виконуватися максимально точно і своєчасно.

Загалом щодо теми юрисконсультства на підприємстві адвокатові слід твердо дотримуватися декількох напрацьованих практикою правил:

- з першого ж дня співпраці з'ясувати для себе, чого від вас як юриста очікують - правової допомоги чи прислуговування керівникові підприємства і виконання його забаганок, і, зважаючи на обставини, вирішити, чи приймаєте ви правила гри.

У першому випадку, слід поставити себе на підприємстві таким чином, щоб без вашої візи керівник не підписав жодного документа, який породжує правові наслідки для підприємства. Зрозуміло, що такі відносини будуються не одразу і не за один день, однак потрібно коректно і наполегливо рухатися у цьому напрямку і підводити керівника до такого рішення поступово і наполегливо. Тільки за таких обставин юрист здатен здобути повагу до своєї роботи і не проґавити жодного помилкового чи не правового рішення керівника;

2)Складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

Наступним, найбільш поширеним видом адвокатської діяльності після консультаційної роботи є складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. З одного боку, ця робота є закономірним наслідком проведених консультацій, а з другого - є логічним продовженням їх. Складання одного зі згаданих документів -це вже елемент поглибленої співпраці. Адвокат вивчає матеріали, формулює правову основу документа, формує її законодавче обґрунтування. Відбувається більш поглиблене знайомство з психологічним портретом клієнта, складається уява про його етико-правовий образ, виявляються його істинні наміри та їх відповідність закону.

Надання згоди на складання правового документа грунтується: 1) на твердій упевненості адвоката у правомірності суті вимог клієнта; 2) на наявності мінімальних процесуальних і фактичних шансів на реалізацію цього документа; 3) на абсолютній упевненості, що документ не призведе до будь-яких негативних наслідків для клієнта.

За відсутності хоча б одного з цих критеріїв адвокату слід аргументовано відмовитися від складання документа. У випадку наполягання клієнтом на складанні документа і за умов його правомірності адвокат складає документ і вручає його клієнтові лише після отримання від останнього підтвердження того, що його попереджено про можливі негативні наслідки.

У пункті 3 цієї норми Законодавець по суті обмежує перелік кримінально-процесуальних підстав участі адвоката у кримінальному провадженні, до яких віднесено: захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Нерідко консультація чи складання юридичного документа завершуються укладенням угоди про надання правової допомоги на досудовому слідстві чи в суді. Загалом це нормальна ситуація.

Надання адвокатом згоди на продовження співробітництва на різних етапах кримінального провадження - це відповідальний, добре зважений і ретельно продуманий крок. Перш ніж погодитися на подальше ведення справи, адвокат повинен урахувати всі обставини: власну компетентність у специфіці справи, юридичну перспективу конкретної справи, власну робочу зайнятість, свій стан здоров'я й інші обставини.

Зазвичай кожна справа, за участь у якій береться адвокат, вимагає від останнього не лише достатнього запасу знань у конкретній галузі права, а й досвіду ведення справ цієї специфіки. Міжнародні "Стандарти юридичної професії", прийняті Міжнародною асоціацією юристів у вересні 1990 р., регламентують: "Адвокат не погоджується брати на себе ведення справи, коли він знав чи повинен був знати, що не має необхідної компетентності, щоб вести її; в меншій мірі він повинен співпрацювати з адвокатом, який має таку компетентність. Адвокат може не приймати справу, коли він не має можливості вести її швидко, беручи до уваги інші зобов'язання".

До речі, така вимога міжнародної правової спільноти дещо нівелює положення Закону про право адвоката відмовитися від уже прийнятої справи за п. 4 ст. 47 КПК, якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним. На такі чинники, як недостатність належної кваліфікації для провадження певної справи, адвокат має зважати не після прийняття справи, а до цього акта.

Візьмемо категорію справ, що виникають за наслідками дорожньо-транспортних пригод. Тут, крім знання норм цивільного та кримінального права, необхідно знати специфіку справи, тобто добре орієнтуватися у механізмах ДТП, тонкощах розслідування справ, уміти перевіряти розрахунки експертів. Якщо з указаними вимогами у адвоката все гаразд, а претензії клієнта справедливі і обгрунтовані, тоді робота над справою буде зацікавленою і, скоріше за все, ефективною.

Але навіть у такій справі можуть бути нюанси, які перевантажують совість адвоката і власні настанови життя. Не виключаються обставини, коли клієнт виявився головним винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, що потягла за собою тяжкі наслідки - людські жертви і значні матеріальні втрати для потерпілих. Клієнт, скориставшись тяжким станом потерпілих, зумів знайти "спільну мову" з інспекторами ДАІ та слідчим і прагне через суд, за допомогою адвоката домогтися стягнення з потерпілих власних збитків. Про всі поза правові нюанси клієнт поділився з адвокатом.

Для адвоката виникає ситуація морального вибору, яка вирішується ним залежно від його життєвих настанов і конкретних обставин. У цій ситуації адвокат змушений діяти відповідно до своїх моральних настанов, не порушуючи при цьому право-етичних вимог. Дізнавшись про істинні обставини справи, адвокат:

а) погоджується взятися за справу, що завідомо є несправедливою, з огляду на відверте зізнання клієнта про свої закулісні справи з інспекторами ДАІ і слідчим;

б) відмовляється від участі у справі (до укладення угоди) на стороні цього клієнта, посилаючись на обставини (наприклад, зайнятість).

Щоб діяти за п. "б", адвокат має бути впевненим, що його клієнт є єдиним і незаперечним винуватцем ДТП. Відмова припустима за умов, що адвокат за своїми принципами не може взяти на себе допомогу у досягненні несправедливої, хоча, з формальної точки зору, і обґрунтованої цілі. Цілком природно, що останній варіант є прийнятним далеко не для кожного адвоката, а лише для такого, що може дозволити собі "розкіш" відмовлятися від заробітку, зважаючи на свої моральні настанови.

Не виключено і таке, що клієнт після укладення договору зізнається адвокату в істинних обставинах справи. За таких умов у адвоката не залишається вибору: він зобов'язаний сумлінно виконувати свій обов'язок, хай і без емоційного пафосу і без великої поваги до власного клієнта. Є ще одна можливість вирішити останню ситуацію - відмовитися від уже укладеного договору через нещиру поведінку клієнта, але тут слід ураховувати такі обставини: а) закон забороняє відмовлятися за ініціативою адвоката від виконання укладеного договору; б) адвокат уже володіє конфіденційною інформацією довірителя. Одностороння відмова від угоди за таких умов може мати негативні наслідки для адвоката.

У перші роки існування радянської держави навіть робилися спроби теоретично обгрунтувати право адвоката на відмову від захисту інтересів звинувачуваного, підсудного (вже прийнятої справи) за мотивами "соцбридливості", однак, як показав подальший розвиток подій, ані законодавство, ані адвокатська практика не пішли цим шляхом. Закон України про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу (21.06.2001 р.) пішов шляхом зміцнення статусу захисника на попередньому слідстві й установив, що усунення адвоката в цей період ведення справи здійснюється за рішенням суду.

Варто пам'ятати, що філософія адвокатського захисту полягає не в тому, щоб допомогти злочинцеві уникнути покарання за скоєний злочин, а допомогти підзахисному максимально ефективно використати усі обставини у справі на його користь і довести перед судом необхідність їх урахування при визначенні виду та міри покарання.

Але найперше і найголовніше, що виправдовує існування інституту адвокатури, - це реальна можливість недопущення судової помилки, ціна якої - засудження та покарання невинуватої людини, це надання народу впевненості, що кожна людина може розраховувати на допомогу від сваволі будь-кого, у тому числі і держави. Все інше - прикладне.

Наведені міркування покликані закріпити в адвоката розуміння того, що надання адвокатом згоди на ведення справи - це відповідальний крок, продумане та зважене рішення, прийняте з урахуванням усіх обставин справи та своїх фактичних і професійних можливостей щодо якісного та безперешкодного виконання свого професійного обов'язку.

Надання усної згоди ще не породжує якихось обов'язків адвоката, якщо він не виявився посвяченим у конфіденційні подробиці справи.. На цьому етапі він вільний в остаточному вирішенні питання щодо укладення угоди, але після юридичного оформлення останньої адвокат позбавляється права на відмову від домовленостей, за винятками, що передбачені Законом.

Делікатна і конфліктна ситуація може виникнути за умов, коли адвокат під час консультації оволодів конфіденційною інформацією клієнта і лише після цього відмовив йому у прийнятті справи до свого провадження та підписання угоди про надання правової допомоги. Відчувши можливість подібної ситуації, адвокат правильно вчинить, зупинивши балакучого клієнта від надмірного посвячення його в конфіденційні подробиці справи. Є подробиці, яких краще не знати.

Згідно із Законом, "клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність".

На нашу думку, у цьому визначенні відсутні деякі формальні моменти. По-перше, не завжди клієнтом виявляється об'єкт надання правової допомоги, безпосередньо той, у чиїх інтересах доведеться адвокатові працювати. По-друге, усі перелічені вище суб'єкти стають клієнтами лише після підписання угоди з адвокатом, тому це визначення підлягає уточненню. Особа, з якою укладено угоду з надання правової допомоги, стає клієнтом з моменту підписання останньої сторонами. Може статися так, що між підписанням угоди і початком роботи з надання правової допомоги мине тривалий час, коли адвокат через обставини справи чи за відсутності конкретної потреби не виконує жодних дій за угодою, але це зовсім не означає, що в цей період особа, з якою укладена угода, не є клієнтом.

Ситуація: Н. уклав з адвокатом угоду на представництво в суді. Справу призначено 26 червня, але наступного дня Н. захворів. Справу призупинено і буде призначено після одужання Н. Адвокат ніяких дій за угодою не виконував, але це не означає, що Н. на час хвороби перестав бути його клієнтом. Якщо угода не розірвана у зв'язку з хворобою, Н. може в будь-який момент звернутися до свого адвоката по допомогу стосовно своєї справи.

Отже, під терміном "клієнт" у нинішньому його розумінні в адвокатському середовищі є один із суб'єктів, названих у п. 7 ст. 1 Закону, з яким укладено угоду про надання правової допомоги на досудовому слідстві чи у суді або надання іншої правової допомоги.

Іноді в адвокатському середовищі можна почути "це мій довічний клієнт", здебільшого так називають людину, яка тривалий час відвідує адвоката у якійсь безкінечній справі, навіть після того, коли всі юридичні ниточки між ними давно розірвано.

Зустрічі та спілкування адвоката з майбутнім клієнтом можуть відбуватися і поза межами вимог Кримінально-процесуального кодексу. Між адвокатом та відвідувачем поки що не існує відносин, що грунтуються на взаємних правах та зобов'язаннях. У цей час діють норми етичного характеру.

Але саме перша зустріч формує у сторін майбутньої угоди певні враження один від одного та визначає напрям подальших відносин, тому доцільно докладніше зупинитися на нюансах процедури укладення угоди з надання правових послуг.

Раніше ми вже згадували які жорсткі критерії моральності в цьому питанні, домінували в адвокатурі України періоду Російської імперії ХІХ-ХХ ст. У "Правилах адвокатської професії в Росії" (А. Н. Марков, 1913) питанням прийняття кримінальної справи до захисту було присвячено спеціальний розділ "Недопустимые способы приобретения дела", де особливу увагу приділялося особистій порядності адвоката у питанні придбання справ і їхнього оформлення. В основі такого підходу лежала істина: адвокат, укладаючи угоду на надання юридичної допомоги, не має морального права ошукувати та затягувати клієнта в будь-який спосіб і не вільний обіцяти останньому позитивного результату тому, що вирішує справу лише суд.

Зазначимо, що адвокатура радянського періоду 40-90-х років минулого століття становила прошарок хоча і принижених статусно, водночас професійно високоосвічених й високопрофесійних юристів, які дотримувалися досить стійких моральних традицій. Постійне третирування адвокатури як професії, принизливе ставлення до адвокатської праці з боку державних органів та партійних чиновників змушували адвокатів завжди перебувати в стані пошуку нових форм роботи, постійно підвищувати професіоналізм і ретельно дотримуватися етичних норм у взаєминах з колегами, учасниками слідчого та судового процесу. Це було необхідним ще й тому, що кожен помилковий чи некоректний крок адвоката міг виявитися приводом для жорсткої реакції прокурора чи суду, що не обіцяло нічого доброго. Президії колегій адвокатів давали у таких випадках дуже різкі оцінки з "оргвисновками", аж до виключення з колегії.

Як це не дивно, але саме завдяки такому невигідному становищу адвокати вимушені були завжди перебувати на достойній професійній висоті. Вважаю за честь розповісти, що 60-ті роки минулого століття мого перебування в адвокатурі Красноармійського району Донецької області запам'яталися мені як найкращий період мого трудового життя. Завідував юридичною консультацією Борис Євсейович Альтшулер, розумна, високоосвічена людина і адвокат з божим даром. Він зумів побудувати роботу консультації так, що вона була неофіційним осередком юридичної думки в районі. І не було судді чи прокурорського працівника, який би періодично не звертався з будь-якими казусами за порадою саме до нас, до адвокатів.

Наївно було б стверджувати, що у ті часи в колегіях працювали лише високі моралісти, і тоді траплялися люди, охочі до "легких" заробітків, схильні до заманювання клієнтів у будь-який спосіб, аж до перехоплення їх на підходах до юридичної консультації, але це було скоріше винятком з правил, ніж постійна практика. Щоразу етичні правила вимагали від адвоката не налаштовувати клієнта на необґрунтовано мажорний лад, а орієнтувати його на реально можливі наслідки у справі

Приклад. На прохання близьких знайомих адвокат Ф. прийняв доручення від Н на здійснення захисту її сина, студента другого курсу політехнічного інституту, якого обвинувачували в шахрайстві. З її слів, О. дуже гарний і добрий хлопчина, потрапив у біду з вини якихось шантажистів.

Коли адвокат з матір'ю обвинувачуваного прибули у слідчий відділ міліції] слідчий, майор міліції П. втирала сльози від безсилля, а підсудний, розвалившись на стільці, щось патякав. П. була вагітною і працювала останній місяць перед декретною відпусткою. Н, користуючись станом жінки, поводив себе нахабно і самовпевнено.

Виявилось, що синок обдурював студентів - своїх однокурсників, брав у них у борг значні суми грошей і потім відмовлявся розраховуватися. Таких епізодів у нього було 7 на загальну суму близько 2 тис. грн, що на той час було досить значною сумою. Перебував Н. під вартою, адже поводився зухвало і злісно не з являвся на виклики слідчого.

Після бесіди з досвідченим адвокатом Н. швидко зрозумів, що в такій манері він міг розмовляти лише з вагітною жінкою, а адвокат з ним панькатись не збирається. З цього моменту Н. швиденько змінився, і роботу з ознайомлення з матеріалами невеликої за обсягом справи за кілька годин було виконано. Перед судом мати приходила щодня задовго до початку роботи, зустрічала адвоката на вулиці, благаючи "домовитись" із судде/о, щоб О. не позбавляли волі і щоб він міг закінчити інститут. Розмовляти з нею було вкрай важко, і жодні вмовляння не докучати зайвими візитами на неї не діяли.

Врешті-решт суд визнав Н. винним, але, беручи до уваги його перший у житті конфлікт із законом та бажання завершити свою освіту, засудив його на два роки позбавлення волі з відбуванням покарання у спеціальних поселеннях під адміністративним наглядом. Мати була не дуже задоволена, але раділа, що син, за бажання, зможе продовжувати навчання в інституті.

... Через шість місяців у місті Д-ку було скоєно вбивство громадянина Ч. А приблизно через місяць були затримані і вбивці. Ними виявились уже знайомий нам Н. і С. Вони зійшлися в місцях відбування покарання. Батьки останнього працювали за кордоном, авм. Д-ку він мешкав один у трикімнатній квартирі. Одного дня молодики, отримавши за незначний хабар дозвіл коменданта поселення, поїхали в Д-к погуляти. Там їм для більшого комфорту знадобився транспорт. Зупинивши старенькі "Жигулі", на яких підробляв у вільний час інвалід Ч., молодики вбили останнього і поїхали розважатися. Через деякий час злочинців було затримано.

Судили обох за навмисне вбивство з корисливими мотивами. Мати Н. знову звернулася до адвоката Ф. з проханням взяти на себе захист її сина. Але Ф. на той час був зайнятий іншою справою, та й з етичних мотивів не міг і не дуже хотів захищати вбивцю свого знайомого.

Одного дня під час прийому відвідувачів двері в юридичну консультацію різко відчинилися На порозі в усьому чорному стояла посивіла і похмура Н. Прямо з порога, не зважаючи на присутніх, на грані істерики, на весь голос, дивлячись у бік адвоката Ф., вигукнула: "Мого сина розстріляють. Це ви винні у смерті мого О.". Ф. від несподіванки підвівся і зупинив стривожений погляд на перекошеному люттю обличчі нещасної жінки. Усі вичікувально і здивовано дивились на Ф. і зніяковіло чекали результату німої сцени. "А в чому, власне, ви вбачаєте мою провину в вашій трагедії?", - спитав Ф. "Якби ви його раніше не захистили від позбавлення волі, - з тією ж лютою злістю відповіла Н, - він сидів би за ґратами і не зміг би втекти і вчинити вбивство". Це був класичний варіант вияву материнської психології.

Висновок: Практика свідчить: адвокату за будь-яких умов доцільно уникати брати участь у кримінальній справі у будь-якій якості на прохання знайомих та близьких. Ця категорія людей завжди покладає на знайомого максимум надій та сподівань і те, що буде пробачатися іншому адвокату, ніколи не вибачать знайомому. Прийняти доручення на ведення справи від друга чи доброго знайомого -це найкращий метод нажити собі ворога, а найліпший кінець - втратити друга чи гарного знайомого.

Мати ж покараного не могла і не хотіла шукати винних у своїй сім "і, в собі самій, у понівеченій нею ж самою душі сина. Але їй вкрай потрібен був винуватець, на якого можна було б перекласти усе своє горе. І вона його знайшла в особі адвоката.

Особлива розмова про справи за призначенням. Такі справи були, є і будуть. Ця робота фактично завжди була безоплатною. Теоретично проголошувалося, що держава бере на себе оплату роботи адвокатів за виконання роботи за призначенням слідчого чи суду. Водночас Управління юстиції ніколи не отримувало коштів на оплату адвокатів за призначенням, принаймні так пояснювали у відділах юстиції.

Попри такий, делікатно кажучи, непривабливий характер справи, як безоплатність, адвокат мусить завжди залишатися професіоналом, вірним своїм морально-етичним настановам і правовим вимогам, виконувати свої обов'язки чесно і з повною віддачею. Зневажливість і несумлінність можуть дуже дорого обійтися.

Приклад. Адвоката М. було за що поважати. Фронтовик, високо порядна людина, чудовий колега. Від народження гарно поставлений голос, талановитий судовий оратор, вишуканість у кожному русі. Він був загальним улюбленцем. Його поважали колеги, судді і навіть прокурори. Одним словом, іменитий юрист-адвокат. Як фронтовика і літню людину його не чіпали, коли потрібно було когось послати в суд за призначенням, і всі сприймали це спокійно і з розумінням.

Одного разу йому все-таки довелося, бо він сам погодився, піти в суд за призначенням. Справа була важка з усік боків. Підсудного віддали до суду з обвинуваченням у вбивстві трьох людей. Зі своїх сорока років життя він двадцять провів за тратами. І ось тільки вийшов на волю - ізнову вбивство. Страшне, гидке і безглузде вбивство. Зайшов до чужої квартири, де на хазяйстві залишалася старенька, став вимагати гроші. Коли ж та відмовила, поволік її до ванни і відрізав голову.

Бідолаха М., ознайомившись із справою, мало не втратив свідомості, але залишити справу вже не міг. Зі справи він дізнався, що підсудний на попередньому слідстві визнав себе винним за всіма трьома епізодами вбивства.

Але в суді підсудний заявив, що ніяких вбивств, крім останнього, він не скоював, а зізнався на вимогу слідчого. Свідків не було, і ось після гнівного виступу прокурора, який вимагав для підсудного вищої міри покарання - розстрілу слово для захисту підсудного надали адвокату М.

Будучи пригніченим кримінальним минулим підсудного і жорстокістю вбивства старенької адвокат видавив із себе не більше десятка слів. "Будучи схваченым за горло служебным долгом, прошу не лишать подзащитного жизни". Після чого безсило опустився на лавку. Він не став чекати вироку. Проте суд за власною ініціативою відкинув із обвинувачення два епізоди вбивства за недоведеністю скоєння останніх підсудним.

На адресу Президії обласної колегії адвокатів судом було винесено окрему ухвалу з оцінкою неприпустимого поводження в суді адвоката М., внаслідок якого підсудний залишився фактично без захисту, для вжиття відповідних заходів.

І дійсно, адвокат, проігнорувавши заяву підсудного, який не визнавав себе винним, всупереч позиції підсудного, фактично визнав його винним у скоєні усіх трьох вбивств, що інкримінувалися йому прокуратурою, і по суті залишив його без захисту. Він перебував під впливом жахливого злочину, в скоєні якого підсудного звинувачувала прокуратура, особистість останнього була справді малоприємною, але це не виправдовує адвоката.

З великими складнощами вдалося відвести від заслуженого адвоката біду і залишити його в колегії, однак ця "слава" збереглася.

Роль захисника за призначенням - це особлива місія, яка з набуттям чинності ЗУ "Про безоплатну правову допомогу" набере особливого статусу, а саме: максимально зросте елементарна відповідальність за несумлінне чи неповне виконання цієї роботи, оскільки робота адвоката буде оплачуватися з бюджетних коштів, здійснювати її доведеться з посиленою увагою, енергією та старанністю.

З прийняттям ЗУ "Про безоплатну правову допомогу", на наш погляд, нічого суттєво не зміниться, однак про це далі.

Клієнт-провокатор.

У своїх підручниках з адвокатури і статтях на адвокатську тематику автор завжди радив адвокатам суворо дотримуватися важливого правила: уникати справ у своєму районі, які приречені посварити вас з місцевими правоохоронцями. Якщо до вас звернулися по допомогу саме у справі, де дуже простежуються інтереси "правоохоронців", постарайтеся делікатно пояснити відвідувачу, що у такій справі краще запросити адвоката з іншого району чи міста. Чому? Узявшись за справу, де доведеться привселюдно в суді викривати працівників міліції чи прокуратури у якихось службових гріхах, ви свідомо наживаєте собі дуже небезпечних ворогів. Звісно, якби це відбувалося в державі з правовими традиціями і порядками, така порада була б щонайменше, незрозумілою, однак ми живемо в поки що не зовсім правовій державі, і я не соромлюсь своєї поради колегам.

Відкрита атака на міліцейські методи викликає лише єдину реакцію - заткнути адвокатові рота у будь-який спосіб. Не вдасться одразу - пригадають потім. Спроба говорити натяками чи уникнути протиставлення, обійшовши гострі проблеми, якщо такі у справі є, - побиття підсудного, катування, змушення до дачі неправдивих свідчень тощо - означає зрадити інтереси клієнта. І перше, і друге не бажані і неприпустимі.

Зовсім інша справа, коли адвокат у подібній ситуації захищає інтереси людини на чужій території, де він залишається поза зоною досягнення місцевих чинів від будь-якої влади. У нього розв'язані руки і відсутнє почуття скованості. Він здатен на повноцінну наступальну захисну позицію і то з певною пересторогою.

Приклад. Свого часу авторові цих рядків довелося успішно провести декілька справу м. Дніпропетровську. Ці справи більш детально викладено в художньо-публіцистичній книзі "Записки адвоката". За обома справами Прокуратура республіки опротестувала один і другий вироки з направленням на нове розслідування. Як наслідок, одного засудженого після відбуття 8 років покарання (залишалося відбувати ще 7 років) було виправдано і звільнено з місць відбуття покарання.

За другою справою засуджену до 10 років покарання жінку (яка вже відбула 2 роки і 6 місяців) новим судом було виправдано і звільнено з-під варти у суді.

Під час розгляду другої справи у райсуді адвокат виявив стеження за собою, а в готелі помітив, що була спроба відкрити англійський кейс, який мав секретний пристрій - включав сирену, коли його пробували відкрити (кейс і донині зберігаю). Під натиском заступника директора готелю чергова на поверсі зізналася, що в номер заходили працівники міліції і що там робили - їй невідомо. Тільки нестерпне виття сирени змусило міліціянтів покинути номер. Про їх наміри легко здогадатися, але спроба скомпрометувати адвоката зірвалася.

Приклад. Завідувач юридичної консультації адвокат, Ф. приїхав на роботу за 15 хвилин до початку прийому відвідувачів: ще звечора додому зателефонував незнайомий чоловік і дуже просив прийняти його ще до початку роботи консультації. Припаркувавши авто, Ф. відкрив двері суду, де знаходилася консультація, і саме в цей час під'їхала машина. Чоловік що вийшов з машини, одразу підійшов до Ф. і сповістив, що це він домовлявся про зустріч. Бувалий та досвідчений адвокат Ф. про себе відмітив, що незнайомець, який раніше, з його ж слів, ніколи його не бачив, дуже впевнено і безпомилково підійшов саме до нього.

Коли увійшли до консультації, Ф. запропонував відвідувачу хвилинку посидіти, поки він помиє руки, оскільки довелось монтувати колесо. Повернувшись до кімнати, Ф. підійшов до свого столу, де сидів гість, і майже машинально підняв купу справ і переклав їх на інше місце. На столі він побачив конверта, туго набитого купюрами. Він миттєво зрозумів, що це провокація і зараз увійдуть працівники міліції. Схопивши пакета, Ф. із силою жбурнув його в бік дверей. Купюри різного номіналу розлетілися по всій кімнаті, а Ф. схопив слухавку телефону, щоб набрати номер прокуратури, яка знаходилась за кілька десятків метрів від суду. Саме в цей час відкрилися двері юридичної консультації і ввійшли одразу двоє колег по роботі і троє незнайомих. Усі здивовано зупинилися біля порогу. Відвідувач кинувся збирати гроші, а його "патрони", швидко оцінивши ситуацію, кинулися йому допомагати. Зібравши гроші, всі четверо миттєво вискочили з кімнати.

Пізніше все з'ясувалося: місяць тому Ф., захищаючи інтереси підсудного в одному з судів м. Луганська, критично висловився на адресу слідчого та працівників карного розшуку, що розслідували справу. Справу було направлено на додаткове розслідування. Луганським правоохоронцям це дуже не сподобалося, і вони вирішили поквитатися з адвокатом.

Перш, ніж людина набуде статусу клієнта, вона для адвоката є звичайним відвідувачем. Здатність відчути те, що відвідувач хоче старанно приховати, почути те, що людина камуфлює за заготовленими словесними тирадами, приходить з роками. Спілкування, уміння привернути відвідувача до відвертості, доброзичливість, незалежно від особистого сприйняття останнього, і, головне, оволодіння наукою слухати і чути людину - це необхідні якості для досягнення поставленої цілі - збагнути істинні наміри людини.

До адвоката людина йде з якоюсь нагальною для неї справою: когось незаслужено скривдили, когось обібрали, позбавивши засобів існування, у когось відібрали найдорожче, а хтось сам хоче обібрати. Бувають ситуації, коли претензії відвідувача цілком законні, а іноді, навпаки, не мають під собою жодної законної підстави.

Незалежно від обставин відвідувач не повинен відчути жодної недовіри, насмішки над своєю позицією чи наразитися на скептичне глузування. Ми ніколи не можемо бути впевнені, що все пізнали і все зрозуміли, позаяк будь-яка позиція відвідувача має право на своє існування і заслуговує на повагу. Трапляються і казуси, тобто такі випадки, коли не гріх і порадитися з колегами.

Приклад. Якось поріг юридичної консультації переступила екстравагантна, з претензіями одягнена літня дама. Оглянувши присутніх з-під широкополої шляпи, вона впевнено попрямувала до столу, де працював наймолодший за стажем адвокат. Суворий і загадковий вигляд дами, не міг не привернути уваги присутніх. її обличчя виражало якусь таємничість. Адвокат чемно запросив відвідувачку сісти і приготувався слухати. Жінка підозріло оглянулась на присутніх в кімнаті людей і, нахилившись до адвоката, почала пошепки щось розповідати, щосекунди озираючись на двері. З розповіді загадкової дами адвокат дізнався, що її син, щоночі робить спроби пробратися до кімнати, де вона відпочиває. Вона вже зверталася в міліцію і навіть ходила в редакцію місцевої газети. Ніхто допомогти їй не хоче, а син продовжує свої домагання.

Досвідчений адвокат, поза всякими сумнівами, звернув би увагу на деякі досить дивні манери екзальтованої дами, але наш новобранець на повному серйозні сів складати заяву на адресу прокуратури. Саме в цей час, до консультації зайшов явно стривожений молодий чоловік, як потім виявилось син дивної відвідувачки. "Мамо, - прикро вимовив він, - ви знову... Вибачившись перед адвокатом, він обережно підняв її зі стільця і, вибачившись ще й за маму, вивів її з консультації. Як виявилось пізніше, відвідувачка знаходилась у тому делікатному і важкому стані, який по-різному, але дуже хворобливо переживають з роками усі жінки".

Невипадково психологія є обов'язковою навчальною дисципліною в юридичних навчальних закладах, але психологія - це наука про поведінку психічно здорових людей. Водночас нерідко трапляються ситуації, коли цілком здорова людина справляє враження психічно неповноцінної, і, навпаки, не завжди вдається відрізнити хвору від здорової, тому юрист повинен не тільки добре орієнтуватися в типах темпераментів та різновидах характерів, але і в психіатричних відхиленнях та аномаліях. Кінцевий висновок про стан людини, коли у цьому буде потреба, зробить лікар, однак здебільшого такі суб'єкти спочатку виявляються клієнтами правників.

Приклад. Адвокат Ф. зазвичай приходив на роботу за півгодини до початку робочого дня. Якось, підійшовши до дверей свого кабінету, він побачив на стільці молоду особу в дещо незвичному для жінки вигляді. Одяг на ній був страшенно пом'ятий, волосся незачесане, і, здавалось, що її обличчя, яке, до речі, когось дуже нагадувало, в цей день ще не стрічалося з водою. Увійшовши до кімнати, Ф. пригадав, що кілька років тому на прохання знайомого він консультував дівчину на прізвище, назвемо її, Панова. Вона тоді скаржилася на свого вітчима, що той грубо лається і заважає їй працювати вдома над дисертацією. Дівчина просила поради, як виселити його з квартири. Ф. пригадалося, що тоді дівчина справила враження не зовсім здорової психічно людини, про що він і повідомив своєму знайомому Більше з того часу вона не з'являлась. І ось знов...

Ф. відчинив в коридор двері і побачив Панову в такому ж стані, як і кілька хвилин раніше. Вона ніби завмерла. Очі очікувально і насторожено дивились на нього. "Панова, - ви до мене?"-звернувся Ф. до неочікуваної візитерки. "Так, а ви мене пам'ятаєте?" "Заходьте, у вас щось трапилось? - запитав Ф. і запросив її сісти. Панова відвернулась, щось довго діставала, а коли повернулася до Ф., він побачив в її руках невелику спортивну сокирку, яка була загорнута в брудну від крові ганчірку.

Ф. завмер від несподіванки і ще, не зовсім оговтавшись, відступив на крок і запитав у Панової: "Що це у вас?". Остання спокійно поклала сокирку на стіл перед собою і, не дивлячись на Ф., сказала: "Я, здається, вбила людину". Тут було від чого насторожитися. Ф. сів навпроти Панової і, ніби ненароком, відсунувши від неї сокирку поближче до себе, заспокоїв її і попросив розповісти про все, що з нею сталося.

Панова розповіла, що вона закінчила працювати над дисертацією. Науковим керівником її роботи був науковий співробітник інституту Н. Під час роботи над дисертацією у них склалися близькі стосунки, і Н. обіцяв Пайовій одружитися з нею. Вчора вони домовилися зустрітися в його кімнаті у гуртожитку для вичитування уже закінченої дисертації. Під час читання Н. став приставати до неї і схиляти її до близькості. Вона відмовлялася, і тоді він став застосовувати до Панової силу. Вона ж схопила в руки сокирку і вдарила його кілька разів по голові. Після цього одягнулася і пішла з гуртожитку.

"Якщо це все правда, - обережно почав адвокат, вас, мабуть, уже шукають". "Я знаю, - відповіла Панова, - і згодна піти в міліцію за однієї умови: щоб ви мене захищали у суді". Ф. пообіцяв Пайовій, що візьме її захист на попередньому слідстві тау суді на себе і спитав, чи згодна вона подзвонити в міліцію. Панова попросила Ф. зробити це самому.

Слідчий Київського райвідділу, вислухавши Ф. сказав, що дійсно така подія мала місце і Понову вже шукають. Забігаючи наперед, повідомлю, що слідчому всі обставини цієї події уже були відомі. Виявляється, Н. з якихось, мабуть, не дуже порядних міркувань, помістив під ліжком магнітофон для запису усіх нюансів інтимних стосунків з Лановою. Саме ці записи і стали головним доказом скоєння останньою злочину.

За усієї поваги до відвідувача і його інтересів не слід поспішати з абсолютною довірою до всього, що він розповідає. Окремі адвокати, виявивши готовність представляти інтереси клієнта у суді і відчувши на собі магічний вплив гонорару, настільки переймаються позицією свого довірителя, що втрачають межі розумного і навіть дозволеного.

Отже, певні знання з психології, спостережливість і максимальна уважність до особи потенційного клієнта - це елемент професійної техніки безпеки адвоката і своєрідна гарантія від помилки під час вирішення питання, чи братися за ту чи іншу справу.