Стадії проведення експертного дослідження

Експертне дослідження здійснюється в визначеному порядку. У процесі проведення експертизи експерт використовує спеціаль­ні методи і технічні засоби, які дозволяють виявити приховану в представлених об'єктах з урахуванням вихідних даних інфор­мацію, що має доказове значення.

Дослідження, проведене судовим експертом, повинне підпо­рядковуватися низці загальних -вимог, які ставляться до процесу одержання достовірного знання в кримінальному судочинстві:

вибір використовуваних методів і засобів дослідження по­винен бути мотивований;

хід і результати дослідження повинні бути наочними, щоб можна було простежити, які методи і технічні засоби викорис­товувалися, які властивості, зв'язки та ознаки об'єктів виявлені і за яких умов;

хід і результати дослідження повинні бути доступні об'єктивній перевірці, що дозволяє зіставити проміжні і кінцеві висновки експерта;

встановлені факти повинні бути результатом застосування експертом своїх спеціальних знань.

Судово-експертні дослідження незалежно від розв'язуваних завдань ґрунтуються на загальних методичних положеннях. У процесі будь-якого експертного дослідження виділяють чотири стадії:

а) підготовчу (попереднє дослідження);

б) аналітичну (роздільне дослідження);

в) порівняльну;

г) синтезуючу (оціночну).

Таке розділення процесу проведення експертизи на окремі стадії обумовлено не тільки різними технічними прийомами, але й тими завданнями, які вирішуються в процесі ідентифікаційного і діагностичного дослідження. Кожна стадія виконує певні функ­ції і забезпечує вирішення проміжних завдань. Спільність стадій відображає загальні моменти, властиві будь-якому експертному дослідженню як одної з різновидів форм пізнання. Різниця по­лягає в питомій вазі і обсязі однойменних стадій у структурі діагностичних та ідентифікаційних досліджень.

Черговість у проведенні всіх стадій дозволяє логічно правильно проаналізувати виявлені ознаки і на основі всебічної і глибокої їх оцінки сформулювати кінцеві висновки за результатами експертно­го дослідження. Стадійність експертного дослідження відображає не тільки процедуру пізнання експертом властивостей об'єктів, але дозволяє слідчому простежити процес проведення експертизи і оцінити отримані результати при вивченні висновку експерта.

Підготовча стадія експертного дослідження

На цій першій стадії відбувається ознайомлення експерта з по­становою слідчого, матеріалами, представленими на експертизу. Основне завдання експерта — визначення схеми вирішення по­ставлених перед ним питань. На цій стадії дослідження експертом вирішуються наступні завдання.

З'ясовується завдання і конкретний предмет експертизи на основі стисло викладених у постанові слідчого обставин справи, що послужили підставою для призначення експертизи і постав­лених питань, на які необхідно відповісти.

Проводиться огляд об'єктів, що надійшли на експертизу, у тому числі визначається цілісність упаковки. Перевіряється, чи в повному обсязі представлені порівняльні та інші матеріали, чи відповідають вони тим речовим доказам і іншим об'єктам, які зазначені в постанові про призначення експертизи. Мета огля­ду — одержати уявлення про характер і стан об'єктів, з'ясувати умови їх транспортування, зокрема, зміни об'єктів (руйнування, деформації і т. ін.) внаслідок неправильного упакування, тран­спортування або інших причин.

У процесі вивчення представлених об'єктів експерт звертає увагу на характер і цілісність упаковки, наявні написи, від­битки печаток, штампів, забезпечення збереженності слідів на речових доказах. Факти пошкодження упаковки, які до­зволяють вилучити поміщені об'єкти, наявність слідів повтор­ного упакування або інші обставини, які можуть вплинути на результати експертизи, повинні відображатися в дослідній частині висновку експерта.

За результатами огляду речових доказів, порівняльних і ін­ших матеріалів у експерта формується загальне уявлення про стан, ознаки досліджуваних об'єктів, виявляються їх загальні ознаки, за потреби вживаються заходи до фіксації первісного виду об'єктів.

Експертом визначається належність представлених об'єктів і вихідної інформації до предмета експертизи і експертних за­вдань, які треба буде розв'язати. Під цим кутом зору визначається вид необхідної інформації і об'єктів.

Визначається повнота представленої інформації і об'єктів до­слідження. Ця оцінка включає як формальний підхід до носіїв ін­формації в -плані їх відповідності тому набору, який передбачений методикою вирішення типового завдання: об'єкт дослідження або його модель, порівняльні зразки, деякі матеріали справи тощо, так і змістовний аналіз кожного із представлених експерту об'єктів (матеріалів). При цьому визначається: придатність об'єкта для дослідження; відповідність порівняльних зразків пропонованим вимогам і їх достатність; наявність у представлених матеріалах справи відомостей, здатних доповнити інформацію або допомогти в її правильній оцінці; опис умов виявлення речового доказу, об'єкта експертного дослідження; способи його фіксації, вилучен­ня; умови зберігання, транспортування; зміни, які могли відбутися з досліджуваним об'єктом у так званий ідентифікаційний період, тощо. Всі ці відомості надзвичайно важливі експерту для вибору методики дослідження, а також правильної оцінки результатів, отриманих у процесі дослідження.

У випадку встановлення неповноти представлених матеріалів, які надійшли на дослідження, експертом направляється на адресу слідчого клопотання про надання додаткових відомостей, мате­ріалів, зразків.

Якщо в результаті ознайомлення з матеріалами, що надійшли, що об'єкти непридатні для дослідження у зв'язку з необоротними змінами, експерт вправі скласти повідомлення про неможливість надати висновок. Після цього подальше експертне дослідження, природно, припиняється.

Після ознайомлення з об'єктами, що надійшли, вивчення мате­ріалів справи (постанови) і винесених питань експертом висува­ються експертні версії. Експертна версія (гіпотеза) являє собою обґрунтоване припущення експерта про властивості і стан пред­ставлених об'єктів, кінцеві і проміжні обставини, що підлягають встановленню в ході дослідження. Експертні версії можуть бути загальними і стосуватися вирішення завдання в цілому (напри­клад, способу виготовлення картечі) та окремими, що відносяться до вирішення проміжних завдань (наприклад, виду матеріалу картечі, технології її виготовлення тощо).

Експертні версії висуваються відносно різних сторін представ­лених об'єктів: походження їх властивостей, механізму відобра­ження властивостей одних об'єктів в інших, ролі об'єктів у меха-ім.змі розслідуваної події, інформаційної структури об'єктів тощо. Без конструювання, розвитку, перевірки, уточнення, остаїочного прийняття експертної версії аж до переходу від гіпотези (припу­щення) до достовірного, правдивого висновку вирішення завдань в експертній практиці неможливо. Особливо варто підкреслити необхідність висування як мінімум двох версій. Наприклад, при вирішенні ідентифікаційного завдання перша версія — слід, утворений об'єктом, що перевіряється, друга версія — слід, утво­рений іншим об'єктом. При постановці діагностичного завдання одна версія — слід (об'єкт), утворений в одній ситуації, друга версія — утворення сліду відбулося в іншій ситуації тощо.

З урахуванням висунутих версій експерт встановлює порядок дослідження, план роботи, обсяг і характер дослідження, вибирає необхідну методику експертного дослідження: методи, прийоми і засоби дослідження та послідовність їх застосування, попередні строки початку і закінчення експертизи. Під час вибору методики варто виходити з вимог про максимальне збереження представле­них на експертизу об'єктів для того, щоб не допустити їх знищення або ушкодження (п. 4.10 Інструкції про призначення та прове­дення судових експертиз Міністерства юстиції України).

Вибір загальної методики дослідження набуває специфіки під час проведення комплексних експертиз. Методики, що застосо­вуються окремими експертами, не повинні створювати труднощів для наступного дослідження того ж об'єкта експертом іншого профілю.

Під час постановки ідентифікаційного завдання експерт у пер­шу чергу усвідомлює, який об'єкт ідентифікується і за допомогою якого здійснюється ідентифікація, чи у повній мірі відібрані зразки від об'єкта, що перевіряється, достатність їх кількості та якості.

Даний етап при діагностичному дослідженні є більш склад­ним. Насамперед з'ясування експертного діагностичного завдання вимагає не тільки ознайомлення з його формулюванням у по­станові слідчого про призначення експертизи та огляду речових доказів, але й вивчення матеріалів справи. При цьому значення огляду речового доказу або аналіз матеріалів справи буде різним залежно від того, що є предметом дослідження і які експертні завдання виносяться на вирішення. Якщо дослідженню підлягає безпосередньо об'єкт або його відображення, а діагностичні за­вдання зводяться до встановлення відповідності об'єкта заданим визначення його фактичного стану, з'ясування змін, що відбулися з ним, тощо, то для з'ясування експертного завдання достатньо огляду самого об'єкта. Аналіз матеріалів справи може при цьому здійснюватися в обмежених обсягах, як і при вирішенні ідентифікаційних завдань. Прикладом такого за­вдання є дослідження вогнепальної зброї з метою встановлення її справності (несправності), придатності до стріляння.

У тих випадках, коли об'єктом діагностичного дослідження є деяка кримінальна ситуація або її окремі елементи (механізм і результати дії, співвідношення фактів і т. ін.), то головним для з'ясування експертного завдання стає вивчення матеріалів справи. Експерту необхідно вже на цьому первісному етапі мати уявлення про характер досліджуваної події, її стадії, про взаємо­діючі при цьому об'єкти. Всі ці відомості повинні бути почерп­нуті з матеріалів справи. Так, встановлення технічної причини дорожньо-транспортної події вимагає від експерта-автотехніка ретельного і повного вивчення всіх матеріалів кримінальної спра­ви, пов'язаних з описом механізма аварії і виявлених слідів.

Методика дослідження вибирається виходячи з особливостей представлених об'єктів і поставленого завдання. Вирішення екс­пертних завдань здійснюється трьома способами: алгоритмічним, евристичним та змішаним алгоритмічним і евристичним. Алгорит­мічний шлях вирішення придатний для стандартних завдань, що допускають застосування стандартних рішень. Це характерно для вирішення типових питань відносно найпоширеніших у кожному роді, виді експертиз об'єктів.

Прикладом такої типової методики є методика встановлення належності рослинних об'єктів до наркотичних засобів кустарного походження. Дослідженню підлягає об'єкт рослинного походження. Властивостями, що слугують для вирішення питання, є морфологія рослин і наявність у їх складі наркотичних компонентів. Вико­ристовуваними методами є мікроскопічний аналіз (дослідження морфології) і тонкошарова хроматографія (для встановлення наявності наркотичних речовин). Ознаками, які виявляються шляхом застосування зазначених методів, є певна форма, будова біологічних об'єктів і наявність певних кольорових плям на хро-Встановлені ознаки в сукупності дозволяють визначити вид рослини, наявність у її складі наркотичних компонентів і у підсумку — відповісти на поставлене слідчим запитання.

Способи вирішення нестандартних експертних завдань, які не описані в типових експертних методиках, розробляються само­стійно експертом у процесі конкретного експертного дослідження. При постановці таких завдань евристична методика прогнозується на підготовчій стадії дослідження.

Вибір способу вирішення діагностичного завдання визначаєть­ся не тільки його характером, але й особливістю представлених на експертизу об'єктів. Об'єкти, а також вихідні дані можуть мати різний інформаційний обсяг, що використовується при діаг­ностуванні:

один речовий доказ із відносно вузьким полем інформацій­них властивостей (об'єкт, відображення об'єкта на слідоносії);

кілька речових доказів або комплекс матеріальних носіїв інформації про групу речових доказів (сліди на транспортному засобі і на одязі, тілі потерпілого від наїзду);

уся матеріальна обстановка місця події в цілому;

окремі або всі матеріали кримінальної справи.

Таким чином, на підготовчій стадії експертом вибирається програма проведення дослідження, яка регламентує зміст і по­рядок дій у послідовності, що забезпечує вирішення конкретного

Аналітична стадія експертного дослідження

На цій стадії експерт проводить дослідження кожного об'єкта експертизи окремо один від одного. Ним виділяються, фіксують­ся, детально досліджуються та аналізуються властивості й ознаки об'єктів, що мають значення для вирішення поставлених питань. У результаті роздільного вивчення виділяється комплекс загальних і окремих ознак, що характеризують представлені об'єкти, в обсязі, достатньому для цілей ідентифікації або діагностування.

На цій стадії широко використовується комплекс як загальних, так і окремих експертних методів дослідження: спостереження, вимірювання, моделювання і т. ін. На аналітичній стадії дослі­дження експерт використовує різні спеціальні методи і технічні засоби. При цьому можуть застосовуватися як прості прилади (лупи, мікроскопи, фотоапарати), так і складне аналітичне об­ладнання (прилади для спектрального аналізу, інфрачервоної спектрометрії, мас-спектрометри, газово-рідинні хроматографічні аналізатори, рентгенівські мікроаналізатори, електронні мікро­скопи й тощо). Ці методи і засоби використовуються не тільки для виявлення ознак, але і їх фіксації.

Звичайно на аналітичній стадії роздільне дослідження почина­ється з речових доказів, а потім вивчаються зразки. Наприклад, при проведенні дактилоскопічних експертиз спочатку вивчаються сліди (відбитки) з місця події, а потім приступають до аналізу ознак експериментальних слідів — відбитків папілярних візерун­ків пальців рук підозрюваних осіб.

Експертному дослідженню підлягають зовнішні (морфологіч­ні) і внутрішні (субстанціональні) ознаки і властивості об'єктів. До першої групи відносяться конфігурація, розміри, особливості рельєфу поверхні, колір і інші характеристики об'єктів, до дру­гої — склад і структура матеріалу об'єктів, наявність сторонніх компонентів тощо. На підставі аналіза кожної виявленої ознаки, вивчення можливих перекручувань і змін ознак у момент утворен­ня слідів експерт одержує достатню інформацію про властивості об'єкта, вирішує питання про його придатність для ідентифікації або для вирішення діагностичних завдань.

Приступаючи до індивідуалізації кожного об'єкта окремо, виявляє і аналізує спочатку загальні (родові, групові) ознаки, потім виявляє і вивчає окремі (індивідуалізуючі) ознаки. Чим більше ознак виявлено і проаналізовано, тим легше експерту індивідуалізувати об'єкт.

У ході аналізу необхідно виявляти істотні для вирішення по­ставленого завдання ознаки. їх вибір залежить не тільки від ха­рактеру, але і специфічності досліджуваної ознаки. Специфічність ознаки для вирішення завдання ідентифікації визначається її частотою виникнення або ступенем її поширеності в аналогічних об'єктах, які складають даний рід, вид, групу і т. ін. Ознаки, що зустрічаються часто, типові для досить широкої групи об'єктів. Частота виникнення ознак залежить від природи, умов походжен­ня властивостей досліджуваних об'єктів: типові умови виникнен­ня об'єктів і їх використання обумовлюють наявність загальних ознак. Такими, наприклад, є ознаки, обумовлені стандартизованим виробництвом речовин, матеріалів, виробів: розмір, колір, склад тощо. Для вирішення діагностичних завдань специфічність озна­ки виявляється в її стабільному виникненні в певних ситуаціях. Наприклад, постійність появи слідів полів нарізів каналу ствола на поверхні куль при пострілі.

По закінченні аналітичного дослідження експерт робить висно­вок про достатність комплексу ознак для індивідуалізації об'єкта, тобто для судження про тотожність, про наявність або відсутність будь-якого факта при вирішенні діагностичного завдання. Іноді в результаті аналітичного дослідження експерт доходить висновку про неможливість індивідуалізації об'єктів і вирішення питання про тотожність. Разом з тим, повна індивідуалізація об'єкта здійс­нюється під час оцінки результатів усього дослідження. Зроблені в аналітичній стадії висновки перевіряються на стадії експертного експеримента і доповнюються в порівняльному і синтезуючому дослідженні.

У ході дослідження на аналітичній стадії нерідко виникає необхідність у проведенні експертного експеримента з метою одержання об'єктів порівняння або вирішення інших питань. Проведення експертного експерименту залежить від завдань до­слідження. Експертний експеримент відіграє важливу роль для наступного аналізу і синтезу отриманих результатів. Насамперед, експертний експеримент дозволяє не тільки розширити рамки спостереження, але й створити нові умови для дослідження та ви­явлення ознак. Експертний експеримент полягає в проведенні дослідів для встановлення механізму утворення слідів, одержання зразків для ідентифікаційного дослідження, дослідження власти­востей об'єктів за різними умовами, установлення причин і умов спеціального характеру, які сприяли вчиненню злочину, тощо.

Завдяки тому, що експеримент можна неодноразово повто­рювати, експерт має можливість спостерігати за стійкістю ознак у момент утворення слідів і відображення їх залежно, наприклад, від докладеної сили і властивостей поверхні слідоутворюючого об'єкта. Це особливо важливо в традиційних експертизах. На­приклад, механізм утворення слідів знаряддя злому визначається при нанесенні під різними кутами і зусиллями на м'який матеріал (свинцеву пластину) слідів від робочої поверхні представленого ломика. Прикладом відбору зразків для порівняльного досліджен­ня є одержання експериментальних зразків куль і гільз від зброї, що перевіряється, експериментальних відбитків від печатки, що перевіряється, які наносяться на різні підкладки і з різним сту­пенем насиченості фарби.

Аналіз і синтез ознак, які отримані у результаті експертного дозволяє в повному обсязі провести порівняльне

Порівняльна стадія експертного дослідження

Основним завданням цієї стадії є зіставлення, визначення збігів або розходжень виявлених при роздільному дослідженні комплексів ознак досліджуваних об'єктів, а за наявності розхо­джень — встановлення їх причини, істотні вони чи випадкові.

Аналітичне і порівняльне дослідження взаємозалежні. Про­цедура порівняння здійснюється на підставі властивостей, вста­новлених у ході роздільного дослідження об'єктів. У свою чергу, завдання, об'єкт і сам напрямок роздільного дослідження цілком визначаються призначенням цієї стадії: підготовкою порівняль­ного дослідження. Виділені і досліджені на аналітичній стадії властивості та ознаки об'єктів порівнюються з відповідними й ознаками експериментальних зразків об'єктів, ЩО перевіряються (при ідентифікаційних дослідженнях), стан-зразків, аналогів, із показниками науково-технічних і інших класифікацій, параметрами технічних норм і стандартів, станами об'єктів, типовими ситуаціями (при діагнос-пічних дослідженнях).

Порівняльне дослідження при проведенні ідентифікаційних діагностичних досліджень має свою специфіку. По-перше, під час проведення ототожнення порівнюються за-два фізичні об'єкти: речові докази зі зразками або з іншими доказами тощо. По-друге, ототожнити об'єкт можна тільки в результаті порівняльного дослідження комплексу іден-гифікаційних ознак: загальних та окремих.

На цій стадії переважне значення має метод порівняння. Серед засобів використовуються спеціальні оптичні пристрої: порівняльний мікроскоп, компаратори, бінокулярні, стереоскопіч­ні біологічні мікроскопи, інші прилади, що полегшують наочне і безпосереднє зіставлення порівнюваних об'єктів. При порівнянні об'єктів за результатами кількісного визначення складу і структу­ри їх матеріалу застосовуються методи математичної статистики результатів вимірювань.

Порівняльна стадія ідентифікаційного дослідження складаєть­ся, як правило, із двох етапів.

На першому етапі досліджуються і порівнюються загальні ознаки. Результати порівняння дозволяють вирішувати питання про розходження об'єктів або про їх належність до одно­го роду, виду і групи. Цей етап може закінчитися висновком про тотожності, якщо є істотні розходження загальних ознак порівнюваних об'єктів. У цьому випадку при встановленні розходження в загальних властивостях відпадає необхідність по­дальшої деталізації властивостей об'єктів, що порівнюються. Так, встановлення розходження виду лакофарбового матеріалу при по-часток фарби, типу папілярного візерунка при порівнянні слідів рук, кількості нарізів у каналі ствола вогнепальної зброї при порівнянні куль, розмірів відбитка штампа при порівнянні рек­візитів тощо достатньо для негативного висновку про тотожність.

Якщо ж експерт встановлює збіги загальних ознак, то при­ступає до другого етапу — дослідження окремих ознак. Напри­клад, на першому етапі порівнюються ознаки загальної будови рельєфу, що відображають зовнішню будову каналу ствола, а на другому — мікрорельєф окремих його ділянок. У такій же послідовності проводиться дослідження, якщо встановлено роз­ходження загальних ознак об'єктів, але воно визнано експертом несуттєвим для вирішення завдання. Наприклад, загальна форма підошви перевірюваного взуття відрізняється від форми шуканого взуття в сліді-відображенні, але розходження спричинені зносом взуття, яке відбулось після утворення сліду.

На даній стадії використовуються два методи порівняння: без­посереднє й опосередковане порівняння.

Виділяють два види безпосереднього порівняння: нульове і різницеве. Використовуючи нульове порівняння, експерт праг­не досягти повного збігу розмірів, форм і взаємного розміщення відображень деталей порівнюваних слідів або моделей: траси при суміщенні зливаються в одну лінію, деталі рельєфу при накла­денні повністю перекривають одна одну. Наприклад, повний збіг мікротрас, які відображають нерівності знаряддя злому і ломика, що перевіряється. Щоб досягти нульового ефекту, виготовляють експериментальні сліди в умовах, максимально наближених до умов формування слідів.

При різницевому порівнянні допускаються деякі розходження, яким експерт повинен дати спеціальні науково обґрунтовані по­яснення природи їх походження. Наприклад, деякі відмінності у виконанні підпису особи, що перевіряється, і спірного підпису обумовлені погіршенням зору особи.

При ідентифікації методом безпосереднього порівняння ви­користовується ряд прийомів порівняння фотозображень: просте зіставлення, суміщення і накладення зображень із вдрукованими вимірювальними сітками, геометричними фігурами тощо. Таким способом порівнюються відбитки печатки, сліди-відображення, підписи і т. ін. Фотографічні знімки повинні бути виконані строго в одному масштабі, а фотозйомка здійснена в однакових умовах (освітлення, негативний матеріал і т. ін.). Строгого дотримання всіх правил вимагає мікрофотозйомка (однаковий кут висвітлення, правильний вибір кратності збільшення, встановлення об'єктів в одній площині і в однаковому положенні). Недотримання таких вимог призводить до різного масштабу, недостатньої різкості зоб­ражень на фотознімках, втрати окремих ознак і неможливості їх повноцінного порівняння.

Опосередковане порівняння полягає в порівнянні даних про шпаки, отриманих у процесі роздільного дослідження двох слідів, і і іду і зразка. У такий спосіб порівнюються дані про властивості отримані при використанні інструментальних методів до­С чідження. Результати дослідження органічного і неорганічного складу матеріалу металів, фарб, пально-мастильних матеріалів, волокон, ґрунту і інших об'єктів представляються у вигляді якісних кількісних показників, графіків, спектрограм і інших форм. Порівняння профілограм, спектрів, кривих сигналограм випадку застосування інструментальних методів дослідження провадиться на основі ретельного якісного аналізу і попередньої розшифровки отриманих даних. У цьому випадку не застосову-метод накладення або суміщення. Результати досліджень, примані в чисельному вигляді, обробляються з використанням математичних критеріїв. Дана стадія закінчується встановленням збігів і розходжень ознак об'єктів, що порівнюються. Однак збіг ознак ще не свідчить про тотожність, а їх розходження — про її відсутність.

Під час вирішення діагностичних завдань порівняння здійсню-як між двома фізичними об'єктами — речовим доказом та зразком, еталоном, або речовим доказом (іншим об'єктом) абстрактною моделлю, нормативними даними, іншою інформа-Прикладом першої ситуації є встановлення складу речовин (наркотиків, металу, нафтопродуктів тощо), віднесення їх до пев-групи, що здійснюється шляхом використання еталонів. Під час проведення експертного дослідження об'єктів інтелектуальної для порівняльного дослідження об'єктів, що перевіря­ються, надаються еталонні зразки оригінальної ліцензійної про­дукції, які мають задовольняти певні вимоги. До другої ситуації можна віднести визначення відповідності дій особи певним прави­лам, спеціальним нормам (правилам дорожнього руху, правилам пожежної безпеки тощо).

У ході вирішення ситуаційних діагностичних завдань сконструйо­вана в результаті попереднього дослідження і на аналітичній гіпотеза зіставляється на порівняльній стадії дослідження типовими ситуаціями. На цій стадії здійснюється порівняння

гіпотетичної моделі з типовими моделями подібних об'єктів (си­туацій). З подібних ситуацій обирається одна, найбільш близька до досліджуваної. Якби вони не збігалися за своїми ознаками і комплексами ознак, усе-таки досліджувана ситуація чимось від­різняється від типової. Для пояснення цих відмінностей на шляху до достовірного висновку повинні бути уточнені деякі обставини, викладені в матеріалах справи, виявлені раніше невиявлені ознаки.

Незалежно від розв'язуваних завдань, експерт не може закін­чити дослідження констатацією збігів або розходжень виявлених ознак у досліджуваних об'єктів. На основі своїх спеціальних знань він повинен їх проаналізувати і дати оцінку. Для цього необхідно перейти до наступної стадії, на якій відбувається оцінка результатів дослідження, підбиття його підсумків і формулювання

Стадія оцінки експертного дослідження

На заключній, найбільш відповідальній стадії проведення експертизи експертом дається остаточна оцінка і визначається значимість всіх ознак, виявлених на аналітичній стадії іденти­фікаційного або діагностичного дослідження, їх збіг або розхо­дження, виявлені в процесі порівняльного дослідження, форму­ється проміжний висновок експерта про результати проведеного дослідження. Оскільки ця стадія завершує процес дослідження і її змістом є сукупна оцінка всіх отриманих результатів, то її нерідко йменують синтезуючою.

На цій стадії експерт оцінює результати і формулює виснов­ки, спираючись на методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукцію, індукцію) і своє внутрішнє переконання.

На основі логічного узагальнення, абстрактного мислення експерт оцінює всі виявлені в процесі дослідження ознаки, що співпадають чи розрізняються, і формулює висновки. Оцінка здійснюється шляхом аналізу й узагальнення всіх раніше роз­глянутих ознак у їх сукупності.

Особливість оцінки в стадії синтезу характеризується наступ­ними рисами:

— вона є остаточною, обумовлює необхідну і достатню підста­ву для висновку (висновків) експерта, що визначає його форму і зміст;

— стосується властивостей об'єктів, а не ознак, які виявлені попередній стадії і відображають ці властивості;

— оцінка дається не окремим властивостям, а всій сукупності розходжень і збігів, тобто має інтегративний характер. На відміну ВІД оцінки окремих ознак, властивостей і сторін досліджуваних об'єктів для вирішення проміжних завдань на окремих стадіях ексдослідження оцінка на заключній стадії охоплює всю сукуп-встановлених властивостей об'єктів і здійснюється для вирішен­ня загального завдання чи завдань, винесених у постанові слідчого.

Властивості оцінюються в певній послідовності. Оцінку доціль­но починати із з'ясування значення властивостей об'єктів, що роз­різняються. Оцінка властивостей, що розрізняються, припускає наукове пояснення природи розходжень: чи означають вони, що досліджувані сліди-відображення (частина цілого) залишені ін­шим, а не даним об'єктом або ці розходження перебувають у меж­ах припустимих змін об'єкта, який ототожнюється (наприклад, обумовлені точністю вимірів використаного методу). З'ясування природи розходжень вимагає вивчення причин їх походження, урахування умов механізму утворення відображення, випадкових обставин, що вплинули на характер відображення. Для цього осо­бливої цінності набуває інформація, що відображена в матеріалах справи і відноситься до предмета дослідження.

Важливо відзначити, що при вирішенні ідентифікаційних завдань індивідуальність об'єкта визначається не однією-двома а системою властивостей, які проявляються в родових ознаках і ознаках, що індивідуалізують об'єкт. Тільки сукупність, комплекс ознак (ідентифікаційне поле), є неповтор­ною та індивідуалізує кожний об'єкт. Таким чином, інтегральний характер оцінки на заключній стадії ідентифікації виявляється в тому, що вона здійснюється на рівні цілісної системи властивос­тей ідентифікованого об'єкта. Окремі властивості, їх сукупність не можуть служити підставою для інтегральної оцінки. Ознаки можуть описуватися в якісному (наприклад, опис почерку) або кількісному (наприклад, елементний склад матеріалу осколків скла) вираженні. Експерт повинен виявити саме сукупність якісно-кількісних ознак, а не набір окремих ознак. При цьому важливо встановити їх закономірний зв'язок, систему. З їх збільшенням підвищується впевненість у вірогідності висновку.

На стадії оцінки результатів дослідження можуть використову­ватися спеціально розроблені в науці об'єктивні умови (критерії) оцінки. Такими в ідентифікаційних дослідженнях розглядаються:

самостійність, відносна незалежність ознаки (властивості);

стабільність ознаки;

рідкісність (специфічність) ознаки і властивості;

неістотність розходжень ознак порівнюваних об'єктів, які знаходять наукове і практичне пояснення.

На стадії оцінки результатів діагностичного дослідження і фор­мування висновків, коли відбувається перехід від гіпотези до до­стовірного судження, дається обгрунтування, чому саме дана, об­рана із всіх альтернативних, ситуація є шуканою. Тут же повинно міститися пояснення наявних відхилень (варіаційності) ситуації, які не впливають на вірогідність діагностичного висновку.

У підсумку у вивідній частині висновку експерта викладаються відомості про те, яким чином, з яких причин і в якій послідовності відбувалися зміни, пов'язані з подією злочину.

При вирішенні діагностичних завдань стадія оцінки харак­теризується перебором альтернатив, вибором однієї, найбільш достовірної. За необхідності відбувається коригування версії з урахуванням обставин конкретної справи і можливих відхилень конкретного об'єкта, який діагностується, від його типової моделі. У стадії оцінки синтезування результатів дослідження головне полягає в тому, щоб, зіставляючи побудовану і уточнену гіпотезу з фактичними даними, зібраними в справі, переконатися в їх від­повідності одне одному, тобто вказати всі ознаки, що співпадають, пояснивши при цьому наявні незначні розбіжності. Пояснення повинні бути мотивовані, стосуватися конкретних факторів, що обумовили наявні відхилення від типового.

Побудова висновків являє собою розумовий процес, що від­бувається поступово. Експерт, спираючись на закони і прийоми логічного мислення, може повертатися знову до результатів ана­літичного і порівняльного етапів дослідження, їх ходу, звертатися до матеріалів справи, проводити експеримент з метою додаткової перевірки будь-якої гіпотези. Для експертного дослідження ха­рактерне послідовне нагромадження окремих, проміжних виснов­ків, з яких випливає підсумковий висновок, який є відповіддю на поставлене слідчим запитання.

На оціночній стадії дослідження знаходять концентроване вираження професійні знання і досвід експерта, його вміння розпізнати закономірності, що обумовлюють індивідуальність досліджуваного об'єкта, і на основі внутрішнього переконання формулювати відповіді на поставлені перед ним запитання.

Внутрішнє переконання експерта, його впевненість складають­ся з багатьох факторів. Насамперед, вони ґрунтуються на прове­деному дослідженні, вивченні представлених зразків, експертних експериментах і, за необхідності, матеріалів справи. Експерт аналізує весь технологічний процес дослідження, зроблені ним ілюстрації виявлених (у тому числі співпадаючих) ознак, засвід­чує, наскільки вони наочні і переконливі для сприйняття слідчим, який призначив експертизу, та іншими учасниками процесу і чи підтверджують вірогідність сформульованих висновків.

Формулювання висновків відбувається на двох умовних рівнях. У ході дослідження експерт формулює певне судження про встанов­лене явище, ознаки об'єкта тощо. Це судження є проміжним виснов­ком. Після проведення всього експертного дослідження в експерта складається загальна думка (судження). Підсумковий характер оцінки в стадії синтезуючого дослідження виявляється в тому, що вона дає. підставу для формування остаточного висновку експерта.

Таким чином, для формування кінцевого висновку необхідною умовою є наявність достатніх підстав. Для ототожнення конкрет­ного об'єкта достатньою підставою служить встановлена експертом неповторна сукупність істотних співпадаючих ознак. Для вирішення діагностичного завдання достатньою підставою є встановлена сукупність ознак, які вказують на прояв у конкретному випадку відомих експерту закономірностей взаємодії об'єктів або збіг їх властивостей з характеристиками відомих класів.

Формулювання висновків при проведенні комплексної екс­пертизи має свої особливості.

Експерти, які беруть участь у проведенні комплексних експертиз і формулюванні загального підсумкового висновку, крім власної основної експертної спеціальності, повинні мати додаткову профе­сійну характеристику — наявність професійних знань, необхідних і достатніх для того, щоб добре орієнтуватися в методиці і про­міжних висновках інших її учасників, визначити їх значення для загального висновку. Вони повинні володіти методикою спільної роботи комплексного дослідження. Іншими словами, тільки спіль­на діяльність, взаємодія утворять інтеграцію спеціальних знань, необхідних і достатніх для комплексного дослідження та винесення загального висновку. Для формулювання і обґрунтування такого висновку знань одного або декількох членів експертної комісії не­достатньо (на відміну від комісійної експертизи).

При проведенні комплексної експертизи експерти, які виносять загальний висновок, не тільки вправі, але й зобов'язані радитися для обговорення результатів кожного проведеного дослідження і вироблення загального судження щодо поставленого питання. На відміну від комісійної експертизи, якщо хто-небудь із учасників проведення комплексної експертизи сумніватиметься у висновках колег, то він не може одноосібно дати кінцевий висновок. Цей експерт вправі підписати лише дані ним проміжні висновки або дати окремий висновок з описом ходу й результатів проведених ним особисто досліджень. Юридичною підставою надання окремо­го висновку служить постанова слідчого і ст. 200 КПК України, яка закріплює право експерта на ініціативу щодо встановлення обставин, фактів, із приводу яких не були поставлені запитання, але відповіді на них мають значення для справи.

Література:

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. — 684 с.