Творчість представників угруповань “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСаД” та інших поетів кінця ХХ – початку ХХІ століття.

План

1. Поетичні покоління.

2. Особливості творчості представників угруповань “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСаД” та ін.

Сучасну українську літературу творять письменники нової генерації Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Юрій Іздрик, Оксана Забужко, Микола Рябчук, Юрій Покальчук, Юрій Винничук, Костянтин Москалець, Наталка Білоцерківець, Василь Шкляр, Євгенія Кононенко, Андрій Курков, Іван Малкович, Богдан Жолдак, Сергій Жадан та iнші.

Поняття “поетичного покоління” здається насамперед поняттям “території”, і так було, є і буде, причому ця причетність до “території” присутня і на рівні книжкової чи культурної журналістики (інформація про фестивалі, книжки), і на рівні критики (“свої” про “своїх”, а часто – і насамперед для “своїх”), і на рівні самоідентифікації середовищ і окремих поетів; і на рівні місця “поетичного покоління” у соціальній, політичній, ідеологічній реальностях тощо. Саме завдяки прив’язці “поетичного покоління” до широко трактованої “території”, належність до нього поета “прописує” його, більш чи менш об’єктивно окреслюючи його “місце”. Таким чином покоління стає своєрідним медіатором між текстом і дискурсом, автором і читачем, пропонуючи можливі контексти для розуміння, наприклад, авторської поетики, а також деякий вступний інструментарій. Інакше кажучи, сама лише належність поета до того чи іншого покоління є елементом структурної характеристики його творчості, тому питання про розпізнавальні знаки поетичних поколінь постійно актуалізується. Ще один аспект, котрий під час розмов довкола “поетичного покоління” часто випадає із поля зору, – суто оціночний, причому “позитивна” і “негативна” оцінки поета відносно покоління чи покоління загалом часто є не філологічною, а, скажімо, ідеологічною. Такого типу характеристики зазвичай нічим не аргументуються, як, скажімо, слова Ліни Костенко про недолугість молодої і наймолодшої української літератури, неодноразово нею повторені. Однак навіть сама по собі ця оціночність передбачає наявність не однієї, а багатьох ієрархій – ієрархії поколінь, ієрархії всередині покоління, ієрархії, так би мовити, інфраструктури, ієрархії впливів і т. д.

Спрощене, сказати б, побутове розуміння “поетичного покоління” не позбавлене сенсу, але для професійної критики воно неприйнятне. Не кажучи вже про те, що серйозна розмова про покоління неодмінно передбачає картографування “місцевості”, фіксування персоніфікованих тенденцій та репутаційних міфів і розуміння загальної (яка так чи інакше, неодмінно присутня) та індивідуальних стратегій, а також найбільш харизматичних представників, їхніх іпостасей і масок.

Література, якщо дивитися на неї через призму поколінь, перестає бути тільки літературою, а належність до того чи іншого покоління стає не просто маркером, а багато чим іще, тим паче, що в останні десятиліття різні покоління мають різні журнали, різні видавництва, різні інтернет-ресурси, різні фестивалі, різне все, а той, хто виходить за рамки “території” свого покоління, нерідко зазнає – не переслідувань, не остракізму, але своєрідної зміни в ставленні до себе в бік мінімалізації прав і де факто дискримінації за поколіннєвою ознакою.

Якщо говорити про українську ситуацію із поезією загалом, то останнім часом суттєво зростає інтерес до наймолодших учасників літпроцесу. Натомість поезія, яку пишуть немолоді поети, сприймається як надійно дискредитована (за винятком творчості кількох класиків). Починаючи з середини 1990-х, для України характерна надзвичайно велика кількість дебютів (“писати може кожен”), середовища еволюціонують, але фактично – при цілковитій або частковій відсутності маркерів, особливо з огляду на те, що критика майже не виконує своїх функцій (від “прописування жанрів” і каталогізації – до обслуговування письменницьких премій). Окремо і, по суті, дистанціюючись від паперових носіїв, поезія проростає у блогах – і це зовсім інша поезія, аніж до того.

У 1990-х рр. майже кожна серйозна розмова про актуальну літературу врешті зводилася до питання про покоління. І при цьому гостро ставилося питання літературних поколінь у контексті історії літератури. Саме тоді читацькому загалу було повернуто так зване Розстріляне Відродження – десятки, сотні імен українських письменників, а також усю ту літературу, що творилася українською мовою поза межами України. Нарешті було прочитано поетів Празької школи, а також поетів, які входили до так званої Нью-Йоркської групи (Юрій Тарнавський, Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Емма Андієвська), поети кола “Сучасності” тощо. Можливо, саме тому нинішні розмови про літературні покоління здаються невчасними, неактуальними. При цьому взагалі не постає питання про трансформацію уявлень відносно того, чим є “макропокоління” – і “мікропокоління”, якими є розпізнавальні знаки, практично сформувалася тенденція не розрізняти покоління “біологічні” та літературні. З іншого боку, у літпроцесі постійно з’являються нові люди, причому багато хто з них в естетичному та ідеологічному сенсах тривало перебуває поза середовищем. Як і в російськомовній поезії, у нас також є досить багато авторів, які пишуть виключно українською, але при цьому постійно проживають за кордоном (Василь Махно, Оксана Луцишина, Марія Шунь, Дана Рудик, Тарас Девдюк, Тетяна Мельник, Володимир Олейко та інші). Знаково, що майже ніхто з названих вище авторів не фігурує у так званих поколіннєвих антологіях, натомість представлені у спеціальному “діаспорному” антологійному проекті – Антології Авторського Зарубіжжя «АЗ, два, три… дванадцять – лист у пляшці» (так само, як свого часу – Нью-Йоркська група та поети їхнього кола). Ця антологія містить поетичні добірки дванадцяти авторів, які мешкають у США, Німеччині, Польщі, Чехії, Латвії, Англії, Ізраїлі.

Українська поезія, особливо молода, досі продовжує надолужувати згаяне (втрачене) упродовж майже 80-ти років існування в умовах фізичного знищення багатьох сотень українських письменників і агресивної цензури. Свого часу видатний учений, історик української літератури Дмитро Чижевський ввів в обіг поняття “неповноти” вітчизняного літературного процесу внаслідок утрати вищих класів та невиробленості високої культури; й оцю свою “неповноту” українська література переборола аж на початку XX ст. Натомість тепер ми маємо “нову неповноту” укрлітератури, бо вона, на жаль, знову, хоч уже з зовсім інших причин, не здатна освоїти величезну кількість найрізноманітніших художніх прийомів, які виникли в ХХ столітті. Сказати, що молоде й наймолодше покоління (так звані покоління 90-х і 2000-х) є поколіннями невігласів, – надто жорстко і несправедливо, але впадає в око очевидна літературна і культурна неосвіченість дуже багатьох представників цих поколінь. Як наслідок – фактично, неготовність цього покоління долучитися до творення “наповненої” літератури, мізерна кількість естетично й світоглядно сформованих авторів прози (по суті, серед тих, хто дебютував після 1990 р., їх не більше, ніж 20), майже цілковита відсутність драматургів. Упродовж 90-х у жанрі есеїстики більш-менш періодично виступали лише кілька сучасних українських авторів (насамперед – Юрій Андрухович та Оксана Забужко), а есеїстика Юрія Шевельова, Романа Корогодського, інших хоча й перевидавалася, однак фактично так і не ввійшла в обіг, не була культурно та ідеологічно освоєною.

Літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. Утворене 1991 р. в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк у той час були студентами, а С. Процюк – викладачем педагогічного інституту ім.В. Стефаника (нині – Прикарпатський університет).

Перші публікації гурту – 1991–1992 рр. у місцевому тижне­вику «Західний кур’єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією». Наприкінці 1992 р. у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова дегенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович. Навесні 2003 р. відбувся вечір літгурту в Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у пері­одиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова дегенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків.

НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ

ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені ідемо до людей у вінках недоспілих олив у простертих долонях несемо гріхи як окрушини

ми останні пророки в країні вчорашніх богів ми останні предтечі Великого Царства Диявола ми зчиняємо галас і це називається гімн ми сякаємось в руку і це називається правила...

(Іван Андрусяк)

«Пропала грамота» (к. 80-х – п. 90-х рр. XX ст)

Літературне угруповання трьох київських поетів: Юрка Поза- яка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х – на початку 90-х рр. XX ст. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. (Авангардизм – термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві. Авангардизм виникає в кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, пере­творені на кліше).

1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга «пропалограмотіїв» мала шалений успіх і колосальний резонанс.

Приходьте до мене завтра!

Я розкажу вам правду!

Приходьте до мене автра

Я розкажу вам равду!

Пи одьте о мее авра

Я оза жу ам аву!

Пи о те о мее ава

Я ао жу а ау!

И о е о ее аа!

Я оа у а ау!

(Юрко Позаяк)

«Західний вітер» (1994)

Український літературний гурт. Створений 1992 р. в місті Тернопіль.

1994 р. видав однойменну збірку, куди як розділи увійшли поезії його членів Гордія Безкоровайного «Місцевість принагідної зорі», Василя Махна «Самотність Цезаря», Бориса Щавурського «...Правий берег сумної ріки».

«ЛуГоСад» (1984, Львів)

Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука).

Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів – книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського.

У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конферен­ція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

МАТЕМАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА

Плюси:

Гарна, хороша, красива, пригожа, вродлива, прегарна, красна, чудова, розкішна, чарівна, тендітна, прекрасна, зграбна, тонка, елегантна, уміла, метка, делікатна, файна, чутлива, струнка, незрівнянна, чудесна, предобра, лепська, зичлива, прудка, доброчесна, діяльна, активна, чула, приємна, розсудлива, мудра, тямуща, дотепна.

Мінуси:

Зла, дрібничкова, недобра, погана, огидна, паскудна, кепська, противна, мерзотна, плюгава, дурна, осоружна, підла, підступна, лиха, навіжена, потворна, жахлива, в’яла, страшна, страховинна, аска, балакуча, криклива, дика, бридка, нечупарна, пихата, чванлива, бундючна, млява, облудна, брехлива, похабна, тупа, горопашна, скритна, фальшива, гидка, вайлувата, нещира, бездушна, а все одно... див. плюси.

(Іван Лучук)

Творча асоціація «500» (1994, Київ)

Представники: М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарчук, В. Квіт­ка, А. Кокотюха та ін.

Творча асоціація «500» утворилась в 1993 році в Києві. Од­нією з цілей створення нової асоціації, за С. Руденком, стало «подолання неуваги» старших письменників до літературного покоління 90-х років.

Творча асоціація «500» разом із Національним музеєм літе­ратури України організувала ряд поетичних вечорів під гас­лом «Молоде вино». У 1994 р. учасники асоціації упорядкували й видали антологію поезії 90-х років минулого століття «Молоде вино». 1995 р. з’явилася антологія прози 90-х «Тексти».

У 1997 р. під егідою ТА «500» було проведено Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Популяризації творчого доробку учасників асоціації посприяло активне співробітництво з видав­ництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені у великих містах України в 1994-1996 рр.

1997 р. вийшла ще одна антологія учасників асоціації «Імен­ник. Антологія дев’яностих».

«Червона фіра» (1991)

Літературна корпорація харківських поетів Сергія Жадана, Ростислава Мельникова та Івана Пилипчука, створена в 1991 р.

Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літера­турного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у якому гро­теск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.

Дим по деревах, вода.

Небес остуда тверда не зрушиться ні на мить, доки ця крона стоїть.

Доки із височини

Насиченість

деревини

дотягується гіллям до темних небесних ям.

Доки ця сув’язь чіпка високо перетіка,

протискуючись углиб з умінням підводних риб.

Зелень дражлива, як ртуть, мов русла вгору течуть, і їхніх

розмитих меж нізащо не перепливеш.

(Сергій Жадан)

Література

2. Діброва В. Поет як струна рідної стихії // Сучасність. – 1997. – № 7–8.

2. Моренець В. Сучасна українська лірика: модель жанру // Сучасність. – 1996. – № 6.

3. Москалець К. Діти майданів (Група “Пропала грамота”) // Сучасність. – 1992. – № 5.

4. Підпалий А. Поети міфологічної метафори екзистенції // Кур’єр Кривбасу. – 2002. – №148. – Березень. – С.148.

5. Процюк С. Лицарі стилосу та кав’ярень: есе про дев’яностиків. – К., 1996.

6. Ткачук М. Метафора, що вивертає світ: поезія дев’ятдесятників // Кур’єр Кривбасу. – 1999. – № 128 (черв.).

Лекція № 5