Формування Романтизму, його хронологія. Преромантизм, його представники
Романтизм як духовний рух в європейській культурі 19 ст.
Все це означає, що в(рснові романтизму — глибинний і потужний духовний рух, спільні світоглядні структури, принципи й моделі мислення, які поширювалися на різні сфери духовно-практичної діяльності людини. Цим пояснюється активний зв'язок і взаємодія .названих сфер, зокрема літературного романтизму не тільки з музикальним та живописним, а й з філософським та історіо-графічним Філософська основа Романтизму має багато спільного із Сентименталізмом – ідеї Ж.Ж. Руссо про природну людину, про перевагу природи над цивілізацією і перенесення акценту з розуму на почуття. На думку представників Романтизму основою є дух, що здатен рухати суспільство, надихати його і створювати гармонію між людьми. Романтизму є також те, що світ сприймається як динамічна єдність де все знаходиться у взаємозв’язку і постійному русі. В центрі Всесвіту людина. Вона має необмежений творчий потенціал і силою свого духу людина повинна вийти поза межі певних негативних оставин, піднітись над ними і створити нову реальність. Письменник сприймає буржуазне суспільство як феномен, що протиставляється людині та мистецтву. І воно є анти естетичним. Представники Романтизму протистають проти панування матеріалізму у суспільстві. На їхню думку насправді міцною основою людського буття можуть бути духовні зв’язки людей. Саме тому вони постають проти панування матеріалізму, того щоб людину оцінювали не за внутрішній світ а за певним становищем. Вони мріють про існування поза соціумом, про суспільний устрій, що буде поєднувати людей завдяки духовним зв’язкам. Недовіра до матеріального є головним джерелом і принципом Романтизму.
Формування Романтизму, його хронологія. Преромантизм, його представники.
Романтизм — це літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. й існував у літературах Європи й Америки у першій половині XIX ст. Саме слово романтизм є похідним від назв двох середньовічних жанрів — «романсу» (лірична та героїчна іспанська пісня) та «роману» (епічна поема про лицарів), які, на відміну від класичних (пізньоантичних), писалися не латиною, а однією з романських мов і, крім того, спиралися не стільки на історичні, скільки на вигадані події. Пізніше, починаючи з XVII—XVIII ст., під романтичним стали розуміти все дивовижне, незвичайне, таємниче, фантастичне. Наприкінці XVIII ст. німецькі теоретики мистецтва брати Шлегель протиставили романтичне класичному, звідки, у свою чергу, виникло протиставлення романтизму та класицизму. Саме в боротьбі з класицизмом, на ґрунті заперечення його основних ідейних та художніх засад, визначаються теоретичні принципи романтизму як літературного напряму, формуються його ідеологія та естетика.
Історичним підґрунтям романтизму стала негативна реакція широких кіл громадськості на ті історичні події, які відбувалися в Європі після Великої Французької революції, а саме — загарбницькі наполеонівські війни, загострення політичних відносин між європейськими державами та зростання їх імперських амбіцій, хвиля національно-визвольних повстань, придушених і потоплених у ріках крові, нарешті, ствердження нових — буржуазних — соціально-економічних відносин, які, замість побудови обіцяного ідеологами Просвітництва царства розуму та справедливості, лише поглиблювали соціальну нерівність, посилювали матеріальне та духовне закріпачення людської особистості. Із пошуку нових ідеалів суспільного та духовного розвитку європейської цивілізації, які б стали гідною альтернативою ідеям Просвітництва, що себе не виправдали, і починають складатися ідейні концепції та художні явища, які стануть основою для формування нового літературного напряму — романтизму.
Окремі ідейні передумови романтизму можна відшукати вже в естетиці сентименталізму. Так, письменники-сентименталісти першими звернули увагу на внутрішній, емоційний світ людини, першими спробували у художній формі дослідити почуття людини. Важливе значення мала для романтизму і концепція людини, яку висунув один із фундаторів сентименталізму — Жан-Жак Руссо, а саме відмова від переважно раціоналістичного розуміння людської природи, перенесення акценту з розуму на почуття, на «серце». Руссо був і одним із перших, хто почав користуватися означенням « романтичний », зокрема для опису дивовижної краси швейцарської природи. Внутрішній зв'язок романтичного та сентиментального усвідомлювали і самі романтики. Фрідріх Шлегель, наприклад, зазначав, що «романтичним є саме те, що створює сентиментальний зміст за допомогою фантастичної форми».
Романтична концепція людини та світу.
Романтики мріють про існування поза соціумом, про суспільний устрій, що буде поєднувати людей завдяки духовним зв’язкам. Недовіра до матеріального є головним джерелом та принципом романтизму. У відношенні людини та світу Романтизм створює суб’єктивізм як тип художнього мислення: провідна роль у підході до життя належить мрії.
· Утворення того що не має бути і заперечення того що є.
· Різке загострення характерів та обставин.
· Протиставлення розуму і почуття.
· Людина сприймається як втілення творчого духу.
Головним принципом Романтизму є двосвіття. Окільки реальний світ не відповідав ідеалу, тому романтики заперечували реальний світ і протиставляли йому штучно- створений реальний. Отже протиставлення реальності та мрії це головний принцип Романтизму. Відношення людини до реального світу настільки негативне що мрія тобто штучно створена реальність стає первісною.
Другий реальний світ існує паралельно і може бути ніяк не пов'язаний з реальністю. Світ мрії може проявлятись коли письменник звертається до історичного минулого, до світу людської душі.
3. Срсвоєрідність героя романтизму: засоби романтичної типізації