Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні

План

1. Сучасні теорії міжособових стосунків.

2. Основні види ділового спілкування.

3. Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.

Методичні вказівки

Під час опрацювання цієї теми студенти мають звернути увагу на мову своєї професії та види усного професійного спілкування, засвоїти правила поведінки, які регламентують взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях, вчитися послуговуватися виробленою парадигмою знаків у різних етикетних комунікативних ситуаціях,

Сучасні теорії міжособових стосунків

Існує декілька теорій, що описують міжособові стосунки. До них відносяться: біхевіоризм, теорія обміну, теорія справедливостітощо.

Біхевіоризм (від англ. behaviour — наука про поведінку) базується на експериментальному вивченні тварин. Його родоначальниками вважаються Е.Торндайк, Дж.Уотсон. Біхевіоризм відмовляється від безпосереднього вивчення свідомості. Його представники вивчають людську поведінку за схемою «стимул — реакція». На перший план, таким чином, висуваються зовнішні чинники. Якщо їх вплив збігається з уродженими рефлексами фізіологічного характеру, настає закріплення даної поведінкової реакції. Звідси випливає, що, маніпулюючи зовнішніми подразниками, можна домогтися будь-яких потрібних форм соціального поводження людини. У рамках такого підходу ігноруються не тільки уроджені задатки, а й унікальний життєвий досвід особистості, її погляди, переконання.

Згідно з теорією обміну Дж. Хоуманса люди взаємодіють один з одним на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати. Кожний із нас намагається урівноважити винагороди і витрати, щоб зробити взаємодію з іншими людьми приємною. Поведінка людини під час контакту з іншими людьми (тобто взаємодія) визначається тим, чи була винагорода (і яка саме) за його вчинки в минулому. Ця теорія спирається на такі принципи:

- чим більше винагорода за певний тип поведінки, тим частіше він буде повторюватись;

- якщо винагорода за визначений тип поведінки залежить від якихось умов, людина прагне відтворити їх;

- якщо винагорода велика, людина готова затратити більше зусиль заради її одержання.

- коли потреби близькі до насичення, вона прикладає менші зусилля для їх задоволення.

Теорія справедливості постульована Джоном Адамсом, стверджує, що індивід суб'єктивно визначає відношення отриманого винагородження до затрачених зусиль і потім співвідносить його із винагородженням інших людей, які виконували аналогічну роботу. Якщо при порівнянні виявляється дисбаланс або несправедливість, тобто людина вважає, що за таку ж саму роботу інший індивід отримав більш високе винагородження, то в нього виникає психологічне напруження. В результаті, необхідно мотивувати цю людину, зняти напруження та відновити справедливість, зрівнявши дисбаланс. Можлива також ситуація, коли винагорода перевищує затрачені зусилля для її досягнення, і тоді людина відчуває почуття сорому. В такому випадку, наступного разу вона буде мотивована працювати краще, щоб рівень винагороди відповідав рівню затрачених зусиль.

Прихильники теорії справедливості впевнені, що кожне з двох негативних відчуттів (несправедливості та сорому) впливають на мотивацію та змушують людину діяти так, щоб відновити почуття справедливості.

Основні види ділового спілкування.

Ділове спілкування являє собою тип спілкування, метою якого є взаємообмін інформацією між існуючими або потенційними партнерами. Під час ділового спілкування вирішуються важливі питання, ставляться і досягаються цілі. Щоб краще все це розуміти, потрібно розібратися в тому, які існують види ділового спілкування.

Прямі й непрямі

Всі види ділового спілкування ділять на дві групи: прямі і непрямі. Під прямим розуміється спілкування, яке відбувається безпосередньо між партнерами, яких не поділяють просторові і тимчасові перепони. Це може бути ділова бесіда, переговори. Під непрямим мається на увазі контакт, який здійснюється за допомогою технічних засобів (телефону, Інтернету). Досвід показує, що по можливості потрібно прагнути до прямого спілкування, так як воно вважається найрезультативнішим для досягнення будь-якої мети. Все ж живе спілкування, коли співрозмовники бачать одне одного, не зрівняється ні з чим іншим.

Вербальне і невербальне

Існують такі форми ділового спілкування, як вербальна і невербальна. Вербальне – це спілкування за допомогою слів, невербальне – це спілкування за допомогою жестів, міміки, поз. Невербальний портрет людини можна скласти по тому, які пози вона вибирає для ведення розмови, як вона дивиться на свого співрозмовника і з якою інтонацією вимовляє ту чи іншу інформацію.

Технологія ділового спілкування може здійснюватися за допомогою різних способів і форм спілкування.

Залежно від цього виділяють такі види ділового спілкування:

- ділова нарада: тут мається на увазі таке ділове спілкування, коли весь колектив підприємства або фірми збирається разом для того, щоб обговорити насущні проблеми або прийняти спільне рішення;

- публічний виступ: цей вид ділового спілкування є в якійсь мірі продовженням попереднього. Це випадок, коли одна людина доносить якусь інформацію своїм колегам. Виступаючий повинен чітко розуміти те, про що він говорить, а його виступ має бути зрозумілим для публіки.

- ділова бесіда: це такий вид ділового спілкування, при якому відбувається обмін інформацією з якої-небудь найбільш важливою в даний момент теми. Сюди відноситься обговорення співробітниками підприємства робочих процесів. Під час ділової бесіди є необов’язковим прийняття рішення.

- ділові переговори: на відміну від попереднього виду спілкування, кінцевим результатом переговорів є знаходження правильного рішення і його ухвалення. Ділові переговори мають конкретну чітку спрямованість, підсумком яких може стати підписання важливих контрактів і угод.

- суперечка: під час ділового спілкування без суперечки обійтися вдається не завжди. Найчастіше, тільки завдяки зіткненню інтересів і відстоювання учасниками своїх позицій вдається прийти до якогось рішення. Але й іноді саме суперечка заважає його прийняти.

- ділове листування: це непрямий спосіб ділового спілкування, за допомогою якого інформацію передається за допомогою листа. Наприклад, сюди можна віднести письмові накази та запити. Ділове листування може здійснюватися і шляхом відправлення електронних листів, що істотно заощаджує час. Розрізняють дві форми ділового листування: діловий лист (відправляється однією організацією на ім’я іншої) і приватне офіційний лист (відправляється приватною особою від імені організації іншій приватній особі).

Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних пра­вил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціаль­но-історичний досвід, становлять зміст поняття „етикет".

Етикет (франц. йtiquette, від флам. steeken - встромляти) - вироб­лені суспільством норми поведінки.

Кожна мова виробила свою систе­му спеціальних висловів ввічливості - мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні правила мов­леннєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і ви­словів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співрозмовником, зокрема, під час привітання, знайомства, звертання тощо.

Знання правил мовленнєвого етикету виступає не тільки показни­ком зовнішньої культури людини, але й має безпосередній влив на фор­мування її особистості, на виховання високої моралі, духовності. За­своєння національного мовленнєвого етикету, вміння користуватися ним робить спілкування приємним і бажаним. Для ділової людини ко­ристуватися правилами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації є конче необхідно.

Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українського народу. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції української нації, відповідає її духовним засадам. Без сумніву, в основі національних традицій спілкування лежать загальнолюдські морально-етичні цінності — доброзичливість, повага, привітність, ґречність. Поборник національного відродження, член „Руської трійці" Я. Головацький у статті „Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів" засвідчує: „Його [народу] вітання, прощання, просьби, перепроси, понука, благословення дихають одним духом доброти, сердечні, богобійні, а заодно чесні та гідні чоловіка".

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

1. Звертання.

2. Вітання.

3. Знайомство.

4. Запрошення.

5. Прохання.

6. Вибачення.

7. Згода.

8. Незгода.

9. Скарга.

10.Втішання.

11.Комплімент.

12.Несхвалення.

13.Побажання.

14.Вдячність.

15.Прощання.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто со­ціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотри­мання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культур­ному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:

1. Висока.

2. Нейтральна.

3. Звичайна.

4. Фамільярна.

5. Вульгарна.

Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найви­щому рівні - сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збо­ри, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифін­ги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність ре­алізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна - в сім'ї, дружньому товаристві; вульгарна - в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

Ділове спілкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування – високої та нейтральної.

Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словес­ної формули в конкретній ситуації спілкування:

1) вік, стать, соціальний статус адресата;

2) особисті якості співрозмовників;

3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);

4) характер взаємин між співрозмовниками та ін.

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мов­леннєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з ме­тою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією. Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму іс­торичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою за­лежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадя­нине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: висо­коповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, доро­гі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.

Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілку­вання. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертан­ням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуван­ні послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або наз­вою особи за фахом чи родом діяльності, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Це шанобливо-ввічливе звертання пошири­лось в українській мові під впливом польської, в якій воно має нейтраль­не значення. Як офіційне звертання до високопоставлених привілейо­ваних верств суспільства „Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст." фіксує з XIV ст. Пізніше воно узвичаїлося як ввічлива форма звертання до людей незалежно від їх соціального становища в інтелігентному, а потім селянському середовищі. Вживалося самостійно або в поєднан­ні з іменем, напр.: Пані! Пані Інно! До речі, в Галичині було пошире­не звертання пане-добродію, пане-товаришу. У свідомості поперед­ніх поколінь слово пан мало негативну конотацію, пов'язувалось з „гнобителями народних мас". Насправді слово пан у грецькій міфо­логії означає „покровитель усієї природи; господар". Тому вживання в народних українських піснях, колядках звертання пане-господарю є засобом вираження шанобливого ставлення до господаря дому. При­кро, якщо хтось зауважує на таке звертання: „У нас панів нема!". Так це ж погано, що таки вдалося за сотні років неволі вичавити з нас господаря, пана свого життя, свого слова і діла! Варто реаніму­вати і повернути в український мовленнєвий етикет цю формулу звер­тання до високоповажних осіб під час офіційних зустрічей.

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою по­чесною назвою осіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує „Історичний словник української мови" Є. Тимченка з XVII ст. Поши­рене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прі­звищем, ім'ям, іменем по батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному значенні варто вживати це звер­тання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій.

Звертання товаришу з'явилося в українській мові наприкінці XIX-початку XX ст. і використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях „1. Людина, зв'язана з ким-небудь дружбою. 2. Людина, ідей­но зв'язана з іншими людьми". У радянський час це слово витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання соратника по партії. Дискусія про те, щоб замінити звертання товари­шу лейтенанте (полковнику) на традиційне для українського війська звертання пане ще тільки починається. Більш поширеним є звертання Товариство! до групи людей, які пов'язані певною спільністю (інте­ресами, становищем у суспільстві тощо).

Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується пра­вовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспіль­ства перед законом як осіб, що користуються громадянськими права­ми і мають певні обов'язки.

Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед ви­казуємо „кредит довіри", є слово друзі. Це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Віктором Ющен­ком під час виборів Президента та Помаранчевої революції в Україні.

У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, орга­нізації узвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові, напр.: Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Юліє Володимирівно. В Київській Русі ім'я по батькові виконувало функцію прізвища, на­приклад, Анна Ярославна. І тільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко відмовлятися від власне укра­їнських звертань на ім'я та по батькові, очевидно, не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрівно! Миколайовичу! Така традиція звертання здавна відома російській мові й не слід її переймати!

Існує усталена система звертань до осіб духовного сану. Згідно з церковною традицією виділяють три ступені священства. Вони співвіднесені з певними засобами титулування священиків, до­тримання яких обов'язкове у звертанні до духовної особи.

У християнстві найвищий чин у церкві - єпископ, або архієрей (у католиків кардинал). Це спільна назва для єпископа, архієпископа, митрополита. Єпископів прадавніх столиць (Єрусалим, Константино­поль, Рим, Київ) називали патріархами.

До патріархів і Папи звертаються: Ваша святосте!

До архієпископа: Ваша превелебносте!

До кардинала (найвищий духовний сан у католиків після Папи): Ваша превелебносте! Ваша ясновельможносте!

До єпископа (у Західній Україні): Владико!

Нижчі чини духовного сану - священик, пресвітер (у більшості християнських сект - виборний керівник релігійної громади). До священиків звертаються: Панотче! Отче!

Найнижчий священицький чин - архідиякон (старший диякон при єпископові), диякон (помічник священика чи архієрея при Службі Божій).

У звертанні до осіб цього духовного сану: Всечесні отці! Всечесне духовенство!

Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої кількості слухачів на різноманітних зібраннях: зборах, засіданнях, конференціях тощо. Форму звертання звичайно визначає вид зібрання. Кожне звертання враховує своє­рідність аудиторії, прагнення і можливість доповідача наблизитись до слухачів, напр.: Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово! Шановні колеги! Дорогі друзі! Вельмишановні пані та панове!

Вітання, побажання виконує важливу функцію в комунікативному акті - з ньо­го починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикет­ним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальних висловів.

Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляється загальна і мовна культура людини. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи спів­розмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається тощо²'.

Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний і поліфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий ве­чір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існує цілий ряд сакральних ві­тань, напр.: Христос воскрес! Христос рождається!

Формул вітання в українській діловій мові порівняно небагато, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуа­ції, щоб висловити пошану до особи, напр.: Добрий день! - найпоширеніше вітання, яке фіксують пам'ятки з XVI ст. Прикметник добрий вживається як синонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого вислову „побажання хорошого дня, удачі протягом дня". Використовується у високій та нейтральній тональ­ностях. Вітання Добридень! обмежуються фамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами по робо­ті використовують також вітання Доброго ранку! Добрий вечір!

Набір етикетних формул вітання, побажання та відповідей на них:

Доброго ранку!

Добрий день (добридень, здрастуйте, здорові будьте)!

Добрий вечір (добривечір)! Доброї ночі! Доброго здоров 'я!

Вітаю (тебе; Вас)!

Радий (тебе; Вас) вітати!

Мое шанування!

Дозвольте Вас привітати!

Слава Україні! - відповідь: Героям слава!

Хай живе...

З приїздом Вас!

Поздоровляю Вас!

Здоровлю з...

Зичу радості, успіхів!

Віншую Вас з...

Зі святом Вас!

Вітаю з днем народження!

З настанням Нового року!

З передноворіччям!

З прийдешнім Новим роком!

Вітаю з передноворіччям!

Бажаю (зичу) щасливого Нового року!

Хай щастить у Новому році!

Будьте здорові з Новим роком!

З настанням Нового року

З неділею святою будьте здорові!

Зі святом будьте здорові!

Дай, Боже, щастя! - відповідь: Дай, Боже, здоров 'я!

Слава Ісусу Христу! - відповідь: Слава навіки!

Христос рождаеться! - відповідь: Слав і те Його

Христос Воскрес! - відповідь: Воістину воскрес!

Бажаю (зичу) Вам здоров 'я, щастя, успіхів, усіляких гараздів!

Щасливих Вам свят!

Дозвольте вітати Вас від імені...

Наше щире вітання...

Хай збудуться всі Ваші мрії!

Прощання - це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо!

Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який роз­лучаються особи, тональності спілкування.

Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які лімітовані високою тональністю і є закритими для варі­антності, наприклад: До побачення! - вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з росій­ської До свидания! Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей! обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.

Прощайте! — це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом проси­ти пробачення перед розлукою за можливі провини.

Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У ви­словах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх ви­користання належить до обов'язкових етикетних настанов. Не раз ви­слови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.

Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дяку­ють. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров 'я!; за річ, одяг - Носи на здоров 'я! і т. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подя­ку це Прошу! Будь ласка!

Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущість послу­ги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі! Вва­жають, що вислів Дякую! запозичений в українську мову з німецької че­рез посередництво польської, а вислів Спасибі! є східнослов'янським явищем, яке виникло після прийняття християнства. Первинно це дво­слівна мовна формула вдячності Сьпаси богь з вихідним значенням по­бажання спасіння Богом того, кому дякували. Цікаво, що в західно­слов'янському аналогічному побажанні закладена ідея „Хай Бог запла­тить тому, кому дякували" (порівняймо в польській мові Bog zaplac).

Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую!

В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами до­звольте, прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!

Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її споку­тувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину.

У ситуації невеликої провини використовують у високій тональності конструкцію Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити) за... . Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за... .

У нейтральній тональності вживають вислови:

Вибачте! - нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запо­зичений з польської мови, де він означав „роздивлятися, побачити, розпізнати". Вислів Вибачаюсь! за формою не відповідає змістові ви­бачення - дія скерована на самого мовця. Дієслово вибачатися позна­чає дію, яка не може бути спрямована на предмет, є неперехідним і функціонує в українській мові в значенні „просити вибачення, усвідом­люючи свою провину" безвідносно до об'єкта дії.

Пробачте! - поширилось під впливом слова польської мови рпеbасгус „недобачити, пропустити", однак розвинуло нове лексичне значення. Вживають в українській мові як вибачення, вияв перепрошення з XVII ст.

Прохання - спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з ме­тою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласка­ві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відповідей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка!

Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність, добро­зичливість.

Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкуван­ня використовують формули:

Будь ласка! - функціонує в українській мові з XVI ст. для вираження прохання, запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до не­знайомих старших за віком осіб вживають вислови Будьте (такі) лас­каві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! в межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.

Прошу! - форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуго­вувати кілька етикетних ситуацій: І) Прошу! - прохання; 2)Прошу! - до­звіл; 3) Прошу? - спонукання до повторення сказаного при недочуванні. На думку Ю. Шевельова, другий і третій варіанти ілюструють галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних засобів.

Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку ді­яльності людини, висловлених думок тощо. Їх мовне забезпечення по­в'язане з умінням вибрати та застосувати узвичаєні стандартні формули для вираження компліменту чи згоди.

Комплімент (франц. compliment - вітання) - слова, які містять не­велике перебільшення позитивних якостей людини (розумово-вольо­вих, морально-етичних), а також стосуються зовнішнього вигляду тощо.

Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету - ви­кликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити при­ємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. „Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, - зазначає дослідниця А. Коваль, - вона почуває себе впевненіше, нама­гається дорівнювати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це по­трібно молодій людині, яка не завжди буває впевненою в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань".

Вибір компліменту залежить від статі (здебільшого компліменти говорять жінкам), соціального становища адресата, характеру взаємин чи ступеня близькості (неввічливо, наприклад, казати компліменти ма­лознайомим чи незнайомим людям), від ситуації спілкування і попе­реднього змісту розмови.

Словесна люб'язність є одним із психологічних прийомів досяг­нення прихильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з іншого. Наприклад, керівник може адресувати комплімент співробітникові під час роботи, напр.: Мені приємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'яз­ності, напр.: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом!

Відповідями на комплімент можуть бути вислови: Дякую! Дякую, але Ви перебільшуєте! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.

Своєрідним виявом наукового компліменту є стереотипні конструк­ції, які використовують у текстах рецензій для підкреслення актуаль­ності конкретної праці, напр.: ... є першою спробою ґрунтовного до­слідження; нова довгоочікувана оригінальна праця.

Комплімент повинен констатувати, стверджувати наявність характе­ристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Краще сказати людині добрі слова з авансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим успіхам - це мірило шляхетності, доброго тону.

Згода - це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражають переважно фраза­ми Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Будь ласка! Погоджуюсь!

Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має відтінок неба­жання, відмови чи сумніву, містить слова доведеться (погодитись); очевидно (це саме так); правдоподібно (що так воно і є); не можна заперечувати, але... та ін.

У системі наукового етикету єдність поглядів, наприклад, рецензента (опонента) й автора, виявляється через оцінку конкретних положень рецензованої праці, напр.: Ми цілком погоджуємося з думкою автора; Як справедливо зазначає автор тощо.

У разі незгоди етикет наукового спілкування передбачає виклад ін­формації у пом'якшеній формі. Доречно використовувати форми умов­ного способу дієслів, напр.: доцільно було б; хотілося б; або вставні слова, напр.: мабуть, напевно, можливо, очевидно, на мою думку. Такі конструкції, звичайно, не використовують, якщо йдеться про принци­пові розбіжності з положеннями, які висуває автор. Однак і в цьому випадку науковий такт вимагає висловлювати незгоду без зайвої кате­горичності. Хоча треба дбати, щоб надмірна „дозованість" наукової критики не перетворювала її на „стильову барву", що підмінює вива­жене, об'єктивне й вичерпне осмислення наукового доробку.