Здібності та задатки. Природа здібностей
Лекція
Тема: Здібності
Поняття здібностей.
Зустрічаючись у житті з різними людьми, спостерігаючи за ними в роботі, зіставляючи їхні досягнення, порівнюючи темпи їхнього духовного зростання, ми постійно переконуємося в тому, що люди більшою чи меншою мірою відрізняються між собою за своїми здібностями.
Будь-яка здібність є до чого-небудь, до певної діяльності. Наявність у людини певної здібності означає придатність її до певної діяльності. Будь-яка специфічна діяльність вимагає від особистості певних даних. Ми говоримо про ці дані як про здібності людини. Здібність повинна включати в себе різні психічні властивості та дані, необхідні для певної діяльності з урахуванням її характеру та вимог.
Термін “здібності”, незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, до цього часу тлумачиться неоднозначно. У сучасній психології і протягом усієї історії її розвитку можна зустріти різні визначення поняття “здібності”:
1. Здібності – властивості душі людини, що розуміються як сукупність різноманітних психічних процесів і станів. Це найбільш широке та старе визначення здібностей.
2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних та спеціальних знань, умінь та навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Таке визначення було поширене в психології 18-19 ст.
3. Здібності – це те, що не зводиться до знань, умінь та навичок, але пояснює й забезпечує їх швидке засвоєння, закріплення та ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте і найбільш поширене в сьогоднішній час. Але разом з тим воно є найвужчим із усіх трьох.
Як бачимо, термін “здібність” багатьма авторами трактується неоднаково.
На жаль, у повсякденній практиці дуже часто ототожнюються поняття “здібності” та “навички”, що призводить до помилкових висновків, особливо в педагогічній практиці. Яскравою ілюстрацією сказаного може послужити приклад відомого художника В.І.Сурикова. хоча здібності Сурикова проявилися дуже рано, однак необхідних умінь та навичок у малюванні в нього ще не було. Академічні педагоги відмовили В.І.Сурикову у вступі до Академії. Більше того, інспектор Академії, який переглядав представлені В.І.Суриковим малюнки заявив, що “за такі малюнки навіть мимо академії треба заборонити ходити”. Але майбутній художник протягом трьох місяців оволодів необхідними вміннями, і педагоги все ж зарахували його до Академії.
Незважаючи на те, що здібності не зводяться до умінь і навичок, це ще не означає, що вони аж ніяк не пов’язані із знаннями та вміннями. Від здібностей залежить наскільки легко і швидко набуваються знання, вміння і навички. Набуття ж цих знань та умінь, у свою чергу, сприяє подальшому розвитку здібностей, тоді як відсутність відповідних навичок та занадь гальмує розвиток здібностей.
Здібності, надумку відомого вітчизняного психолога Б.Теплова, можуть існувати тільки в постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається і яку людина перестає вирисовувати на практиці, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов’язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт тощо, особистість підтримує та розвиває в собі відповідні здібності.
Отже, під здібностями розуміють ті психічні властивості та якості людини, які виступають необхідною умовою успішного виконання конкретного виду діяльності.
Здібності та задатки. Природа здібностей.
Органічними, спадково закріпленими передумовами для розвитку здібностей є задатки. Люди від народження наділені різними задатками. Відмінності між людьми у задатках полягають насамперед у природжених особливостях їхнього нервово-мозкового апарату – анатомо-фізіологічних, функціональних його особливостях. Вихідні природні відмінності між людьми – це відмінності не в готових здібностях, а саме в задатках. Між задатками і здібностями існує дуже велика відстань; між ними весь шлях розвитку особистості. Задатки дуже багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямках. Задатки – лише передумови розвитку здібностей. Таким чином, під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну основу розвитку здібностей.
Як докази успадкування здібностей часто вказують на існування сімейств, у яких кілька поколінь проявляють однорідну за спрямованістю обдарованість. Так, у сім’ї Йогана Себастьяна Баха в п’яти поколіннях його предків, братів та нащадків нараховується неменше 18 значних музичних обдаровань, причому в сім’ї було всього 10 осіб, у яких не було виявлено музичних талантів. Можна також навести приклад сім’ї Дарвіна та інших (М.Рильського, Л.Українки). але коли з подібних даних безпосередньо роблять висновок про спадковість здібностей, зводячи їх виключно до спадкових особливостей організму, то допускають відверту помилку. Не враховується одна обставина – у сім’ї з великою кількістю музичних обдаровань, музикальний батько не тільки передає своїм дітям певні гени, але і впливає певним чином на їхній розвиток та виховання (діти акторів, артистів цирку та ін.). Крім того, успадкованими можуть бути не самі здібності в їх конкретному психологічному змісті , а лише органічні передумови їх розвитку. Органічні передумови розвитку здібностей людини обумовлюють, але н визначають обдарованості людини та можливості її розвитку.
Слід відзначити, що наявність певних задатків у людини ще не означає, що в неї будуть розвиватися ті чи інші здібності. Наприклад, суттєвою передумовою музичних здібностей виступає тонкий слух. Але будова периферійного (слухового) та центрального нервового апарату лише одна з умов розвитку музичних здібностей. Будова мозку не передбачає, які професії та спеціальності, пов’язані з музичним слухом, можуть виникнути в людському суспільстві. Не враховано й те, який вид діяльності обере для себе людина та які можливості будуть надані їй для розвитку здібностей, наявних у неї. Отже, якою мірою будуть розвинені задатки в людини залежить від умов її індивідуального розвитку.
Таким чином, розвиток задатків – це соціально зумовлений процес, який пов’язаний з умовами виховання та особливостями розвитку суспільства. Задатки розвиваються і трансформуються у здібності за умови, коли в суспільстві виникла потреба в тих чи інших професіях, як, наприклад, тоді, коли потрібний тонкий музичних слух. Другою суттєвою умовою розвитку задатків є особливості виховання.
Задатки не специфічні. Наявність у людини задатків певного виду не означає, що на їхньому ґрунті за сприятливих умов обов’язково повинна розвинутися певна здібність. На основі одних і тих же задатків можуть сформуватися різні здібності залежно від характеру вимог, які висуває діяльність. Так, людина з гарним слухом та почуттям ритму може стати музичним виконавцем або критиком, диригентом, співаком, танцюристом, педагогом, композитором тощо.
Природа людських здібностей до цього часу викликає дискусію серед учених. Одна із поширених точок зору має свої витоки ще в Платона. Автори, які дотримуються цієї точки зору, стверджують, що здібності біологічно обумовлені, а їх прояв повністю залежить від успадкованих характеристик. Навчання та виховання можуть лише змінити швидкість їх вияву, але здібності завжди виявляються тим чи іншим чином.
Для підтвердження цієї точки зору використовуються факти індивідуальних відмінностей, які спостерігаються в дитячому віці, коли вплив виховання та навчання ще не був провідним. Наприклад, у 3-5 річному віці є діти, у яких можна спостерігати схильність до музики, малювання, танців, є діти, які в ранньому віці починають писати поезію. Найяскравіше про це свідчить історія. Так, музична обдарованість Моцарт виявилася у три роки, Гайдна – у 4. Талант до живопису та скульптури виявляється дещо пізніше: у Рафаеля – у 8 років, у Ван Дейка – у 10.
Своєрідним розвитком концепції наслідування здібностей є припущення про зв’язок здібностей людини з вагою її мозку. Як відомо, мозок дорослої людини важить в середньому 1400 г. Визначення маси мозку видатних людей показало, що їхній мозок дещо більше середньої величини. Так, вага мозку російського письменника Івана Тургенєва складала 2012 г, мозку англійського письменника Джорджа Байрона – 1800 г і т.д. але пізніше це припущення виявилося безпідставним, оскільки можна навести не менше прикладів знаменитостей, мозок яких був за вагою менше середньої величини. Наприклад, у відомого хіміка Ю.Лібіха мозок важив 1362 г, у письменника А.Франса – 1017 г. Більше того, внаслідок досліджень виявилося, що найбільший та найважчий мозок (більше 3000 г) належав розумово відсталій людині.
З ідеєю наслідування здібностей пов’язане і вчення Франца Галля, яке одержало назву френологія (від гр. френос – розум і логос – наука, знання). Френологи намагалися простежити залежність психічних особливостей людини від зовнішньої будови черепа. Головна ідея базувалася на тому, що кора головного мозку складається з низки центрів, у кожному з яких локалізована певна здібність людини. Міра розвитку цих здібностей прямо залежить від величини відповідної частини мозку. На підставі спеціальних вимірів була складена френологічна карта, де поверхня мозку розбивалася на 27 ділянок, кожна з яких відповідала певній індивідуальній особливості. Серед таких ділянок виділялися “шишки здібностей” до музики, поезії, живопису, “бугри” честолюбства, жадібності, хоробрості тощо. Але цей підхід також був помилковим. Численні трепанації показали, що череп зовсім не повторює форми кори головного мозку, тому визначення за “шишками” та “впадинами” черепа розумових та моральних особливостей людини антинаукове та безпідставне.
Широку популярність отримали роботи Френсіса Гальтона, який пояснив наслідування здібностей, виходячи з принципів еволюційної теорії Ч.Дарвіна. Аналізуючи біографії видатних діячів, Ф.Гальтон дійшов висновку, що вдосконалення людської природи можливе тільки шляхом виведення на основі законів спадковості раси особливо обдарованих, розумово та фізично розвинених людей. Подібні експерименти проводилися ще в нацистській Німеччині. Варто зауважити, що ці твердження не позбавлені підстав. Особливо це можна простежити, вивчаючи історію сім’ї Бахів. Уперше великі музичні здібності у її представника виявилися в 1550 р. Родоначальником сім’ї був пекар В.Бах, який відводив душу після роботи музикою та співами. У нього було два сини, з яких і починається безперервний рід музикантів, відомих у Німеччині протягом двох віків. Всього в сім’ї Бахів було близько 60 музикантів, з них більше 20 – видатні.
Також встановлено, що прабабуся Льва Толстого – Ольга Трубецька і прабабуся О.Пушкіна – Євдокія Трубецька були рідними сестрами. П’ять відомих представників німецької культури – поети Шиллер та Гьольдерлін, філософи Шеллінг та Гегель, а також фізик Макс Планк були родичами: у них був спільний предок Йоганн кант, який жив у 15 ст.
Особливий інтерес у зв’язку з визначенням впливу генетичних чинників на розвиток індивідуальності людини представляють дослідження гомозиготних близнюків (ідентична спадковість) та гетерозиготних близнюків (різна спадковість).
Порівняльне дослідження гомозиготних близнят, які жили та виховувалися в різних сім’ях, показали, що всупереч очікуванням їхні індивідуально-психологічні властивості та поведінкові відмінності від цього не збільшилися, а частіше за все залишалися такими самими, як і в дітей, що виросли в одній сім’ї.
Діти-близнята, що мали однакову спадковість, у результаті їх виховання в різних сім’ях, ставали інколи більш схожими один на одного, ніж тоді, коли виховувалися разом. Пояснити це дещо несподіваний факт можна тим, що дітям одноліткам, які постійно знаходяться поряд один з одним, майже ніколи не вдається займатися однією і тією самою справою, та й між такими дітьми рідко коли складаються рівноправні стосунки.
Незважаючи на велику подібність психологічних характеристик та поведінки у гомозиготних близнят, навряд чи можна погодитися із твердженням, що їхня психологічна спільність обумовлена тільки генетично. Проведені дослідження та отримані результати підтверджують, що вплив середовища на розвиток психіки та поведінки індивіда є сильнішим за вплив спадковості.
На користь спадкової природи здібностей також засвідчують численні династії акторів, художників, моряків, лікарів, педагогів тощо. Але радше за все, у більшості цих випадків варто говорити не тільки про біологічну, але і про соціальну спадковість. Як правило, дитина йде “по стопах батьків” не тільки через спадкову приреченість, але й тому, що з дитинства знала та полюбила їхню професію. Тому в сучасній психології концепція спадкового характеру здібностей є дуже цікавою, але не пояснює всіх фактів прояву здібностей.
Представники іншої думки вважають, що особливості психіки повністю визначаються тільки якістю виховання та навчання. Прихильники такого напряму посилаються на випадки, коли діти найвідсталіших та найпримітивніших племен, одержавши відповідну освіту, нічим не відрізнялися від європейців. І навпаки, у випадках соціальної ізоляції, діти відчувають дефіцит нормального спілкування. Таким чином виникає феномен “дітей-мауглі”. Ці випадки підтверджують неможливість власне людського розвитку поза суспільством. Прихильники цієї концепції вважають, що в кожної людини можна сформувати будь-які здібності. Дотримуючись такої точки зору, американський учений У.Уішбі стверджує, що здібність визначається перш за все тією програмою інтелектуальної діяльності , яка була сформована в людини в період дитинства. Відповідно до своєї програми одні люди розв’язують творчі задачі, а інші у змозі виконати тільки ту, яку їх навчили розв’язувати (тобто діють за шаблоном). Нині прихильники цієї концепції у США створюють спеціальні центри “вирощування” обдарованих дітей. Так, у Філадельфійському інституті найкращого використання людського потенціалу заняття з розумового розвитку дітей починають з 4-5 років, вважаючи, що цінувати треба кожну хвилину та й мозку не можна дозволяти ледарювати.
Види здібностей.
У науковій літературі існують спроби класифікувати людські здібності. В більшості подібних класифікацій в першу чергу виділяють природні здібності (біологічно обумовлені) та специфічні людські здібності, що мають суспільно-історичне походження.
Під природними здібностями розуміють ті здібності, які є спільними для людини та тварин, особливо вищих. Наприклад, такими елементарними здібностями є сприймання, пам’ять, здатність до елементарної комунікації (спілкування). Дані здібності безпосередньо пов’язані із вродженими задатками. Але задатки людини і задатки тварин – це не одне й те ж. У людини на базі задатків через життєвий досвід, навчання формуються здібності. В процесі розвитку людини такі біологічні здібності сприяють формуванню специфічно людських здібностей.
Специфічні людські здібності прийнято розподіляти на загальні та вищі інтелектуальні здібності.
Загальними називають такі здібності, які тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах діяльності людини. Наприклад, інтелектуальні здібності виявляються у винахідливості та кмітливості, швидкому та глибокому запам’ятовуванні матеріалу, переключенні уваги, критичності та самостійності розуму.
До числа загальних здібностей можна віднести здібності, які виявляються у спілкуванні, взаємодії з людьми. Ці здібності соціально зумовлені. Вони формуються в людини в процесі її життя в суспільстві.
Спеціальні здібності – це здібності, які виявляються тільки в окремих видах людської діяльності (художні, математичні, спортивні, літературні тощо).
Крім поділу здібностей на загальні та спеціальні, прийнято поділяти здібності на теоретичні і практичні. Теоретичні здібності зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних міркувань (філософи), а практичні – до конкретних практичних дій. Як правило, в людей зустрічається лише один вид здібностей. Поєднання таких двох видів трапляється дуже і дуже рідко.
Виходячи з того, що здібності значною мірою соціальні й формуються в процесі конкретної діяльності людини та залежно від того, чи існують умови для їхнього розвитку, здібності можуть бути потенційними та актуальними.
Потенційні здібності – ті, які не реалізуються в конкретному виді діяльності, але можуть активізуватися при зміні відповідних соціальних умов. До актуальних здібностей, як правило, відносять ті, які необхідні саме в даний момент і реалізуються в конкретному виді діяльності.
Таким чином, різні види здібностей не лише визначають успішність діяльності, але й взаємодіють та впливають одна на одну, забезпечуючи певний рівень розвитку здібностей у кожної особистості.
Розвиток здібностей та їх рівні.
У психології найчастіше зустрічається така ієрархія рівнів розвитку здібностей: здібність, обдарованість, талант, геніальність.
Здібності у процесі свого розвитку проходять декілька етапів. Для того, щоб певна здібність піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, що вона була вже достатньо представлена на попередньому рівні. Але для розвитку здібностей першочергово повинне бути певне підґрунтя, яке складають задатки.
У ході історичного розвитку виробилися різні спеціалізовані здібності. Усі вони виступають проявами здібностей людини до трудової діяльності, засвоєння в процесі навчання того, що було створено людством в його історичному розвитку. Розрізняють спеціальні здібності і загальну здібність, яка за своєю суттю є не що інше, як здібність до навчання та праці.
Загальну здібність часто позначають терміном “обдарованість”. Як писав відомий вітчизняний психолог С.Рубін штейн “Під обдарованістю в такому випадку, на відміну від спеціальних здібностей або дарувань, розуміють загальну даровитість; у зарубіжній літературі її звичайно ототожнюють з інтелектом”.
Наступний рівень розвитку здібностей – талант. Слово “талант” зустрічається ще в Біблії (зарити талант у землю).
Нині під талантом розуміють високий рівень розвитку спеціальних здібностей (музичних, літературних, митецьких та ін.). діяльність талановитої людини відрізняється принциповою новизною, оригінальністю підходу.
Варто зауважити, що талант – це певне поєднання здібностей, їх сукупність (здібність до навчання, малювання тощо). Окрема взята, ізольована здібність не може бути аналогом таланту, навіть якщо вона досягла дуже високого рівня розвитку та яскраво виражена. (Пам’ять.) Важливу роль у творчій діяльності відіграють моменти особливого піднесення , так званий стан натхнення. Адже його не випадково називають невід’ємною складовою таланту. Натхнення передбачає колосальне зосередження уваги, мобілізацію пам’яті, уяви та мислення на розв’язання якоїсь глобальної проблеми у науковій, художній або технічній творчості.
Талант у сукупності його загальних та спеціальних якостей – це лише передумова майстерності, але далеко не сама майстерність. Для того, щоб стати майстром, треба багато і наполегливо трудитися.
Найвищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність кажуть тоді, коли творчі досягнення людини складають цілу епоху житті суспільства, розвитку культури. Геніальних людей дуже мало. Прийнято вважати, що за всю 5-тис. історію людської цивілізації їх було не більше 400 осіб. Високий рівень обдарованості в генія неминуче пов’язаний із незвичайністю в різних галузях діяльності. Генії – Аристотель, Леонардо да Вінчі, Рене Декарт, М.Ломоносов та ін. Наприклад, останній досягнув видатних успіхів у різних галузях знань – хімії, астрономії, математиці, був художником, літератором. Але це не означає, що в генія всі індивідуальні якості розвинені однаково. Завжди якісь певні здібності виявляються найяскравіше.