Методи вивчення історії менеджменту
Методи менеджменту такі ж різноманітні, як і інтереси людей, характер їх діяльності у конкретній формі, адаптованій до реальних ситуацій бізнесу.
Метою методів менеджменту є забезпечення гармонії й органічного поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів.
Складність явищ і процесів, які вивчаються в управлінні, передбачає використання не одного, а сукупності підходів і методів. Методологічною основою сучасної науки управління є загальнотеоретичні та специфічні методи наукового пізнання: конкретно-історичний, оптимізаційний, структурно-функціональний, системно-ситуаційний і динамічний підходи, які ґрунтуються на загальній теорії розвитку систем, теорії організації та управління, інформації, саморегуляції і самоуправління, теорії господарського механізму тощо.
У процесі наукового дослідження проблем управління широко використовують:
♦ фотохронометражні спостереження;
♦ методи соціальної психології; спостереження, експеримент;
♦ методи опитування (анкетування, інтерв'ю, тестування).
Як і в інших науках, широко використовуються методи:
індукції, дедукції, аналізу та синтезу, порівняння, асоціації, інтуїції тощо.
Можливість наукового управління суспільним виробництвом визначається наявністю об'єктивних закономірностей, притаманних об'єкту управління, а також самому управлінню. Важливе значення має характер чинних законів і закономірностей, адже їх слід пізнати і діяти відповідно до них. Наукове управління передусім залежить від обсягу наукової і практичної інформації, якості її аналізу й загального рівня розвитку наукових основ управління. Останніми можна назвати весь комплекс наукових знань про управління, що представлений системою наук. Вона містить такі три складові: методологічні й теоретичні основи управління (конкретні науки, що вивчають окремі елементи, функції і процеси управління); науку управління; теорію управління, мистецтво управління.
Наукове забезпечення управління означає не тільки широке використання науки при прийнятті рішень, а й глибоке вивчення практичного досвіду, наявних резервів, тобто передбачає системний підхід до вирішення управлінських завдань.
Управління виробництвом вивчається багатьма науками. Так, управлінські аспекти розглядаються у таких розділах основ економічної теорії, як механізм використання економічних законів, сутність і форми прояву планомірності, механізм товарно-грошових відносин.
Філософія розкриває співвідношення об'єктивного й суб'єктивного в управлінні, свідомих і стихійних процесів суспільного розвитку та ін. Загальні закономірності управління розглядає кібернетика, що вивчає закономірності будь-якого управління в живій і неживій природі, організмах, у суспільстві; праксеологія досліджує закономірності будь-якої ефективної трудової діяльності.
До конкретних наук про управління виробництвом належить система наук про різноманітні функції управління: планування, аналіз господарської діяльності, управління виробництвом у різноманітних сферах та галузях економіки: у промисловості та її галузях, сільському господарстві, транспорті, регіонах тощо.
Конкретні науки про управління вивчають окремі елементи або процеси управління: наукову організацію управлінської праці, автоматизовані системи управління, діловодство і т. д. Особливості управління розглядають і такі прикладні науки (або розділи наук), як психологія управління, соціологія управління, юридичні науки та ін. Чим глибший аналіз управління здійснюється окремими науками, тим гострішою стає проблема синтезу всіх цих наук, тобто підходу до управління як до цілісної системи знань.
Метод управління- це сукупність способів впливу на керований об'єкт для досягнення поставлених організацією цілей. Слово "метод" грецького походження, що у перекладі означає "засіб досягнення якоїсь мети". Через методи менеджменту реалізується управлінська діяльність. Характеризуючи методи менеджменту, необхідно розкрити їхню спрямованість, зміст і організаційну форму. Цілеспрямування методів менеджменту орієнтоване на систему об'єктів (відділ, підрозділ, філія, компанія і т. д.). У практиці менеджменту, як правило, одночасно застосовують різноманітні методи. Слід зазначити, що в економічній літературі немає однозначного тлумачення змісту, об'єкта впливу і класифікації методів менеджменту. Наука управління спирається на загальні та власні методи пізнання. Методи аналізу та синтезу, історичного та логічного, індукції та дедукції, кількісного та якісного аналізу належить до загальних методів.
Власними методами науки управління є: емпіричний метод, метод спостережень, соціального експериментування, моделювання та ін.
Одні автори класифікують методи менеджменту залежно від їхнього змісту, спрямованості й форми прояву, що відображає адміністративний, економічний і соціальний вплив на керовану систему. Інші характеризують їх за прийомами й засобами впливу. Так чи інакше, але всі методи менеджменту органічно доповнюють один одного і перебувають у постійній динамічній рівновазі.
Спрямованість методів менеджменту завжди однакова. Вони спрямовані на людей, що займаються різноманітними видами трудової діяльності. Слід зазначити, що у конкретному методі менеджменту певним чином поєднуються (взаємодіють) зміст, спрямованість і організаційна форма. У зв'язку з цим можна виокремити такі групи методів менеджменту:
♦ організаціино-адміністративні, що ґрунтується на директивних вказівках;
♦ економічні, що зумовлені економічними стимулами;
♦ соціально-психологічні, що застосовуються для підвищення соціальної активності працівників.
В основі вивчення менеджменту лежать аналітичний, синтетичний і міждисциплінарний методи аналізу.
Внесок науки в менеджмент оцінюється насамперед новизною ідей, їхнім впливом на подальший розвиток. Такий аналітичний аналіз доповнюється дослідженням тенденцій навколишніх сил, що впливають на індивіда й загалом, у синтезі, врешті-решт визначають необхідні, об'єктивно обґрунтовані рішення. Щодо міждисциплінарності, то управлінська думка плідно розвивається і вивчається лише на основі економічної історії, соціології, психології, соціальної історії, політичної науки, антропології.