Тема 5. Тиск середовища та його підтримка

Основні поняття:

ü конформізм

ü нонконформізм

ü колективізм.

Інформаційний орієнтир:

ü конформізм:(від пізньо лат. conformis – «подібний», «схожий») – морально-політичний термін, що означає пристосування, пасивне прийняття існуючого стану речей, законів, пануючих думок тощо. Конформізм означає відсутність власної позиції домінантності, безпринципна і некритична покора певній моделі, що володіє найбільшою силою тиску (думка більшості, визнаний авторитет, традиція);

ü нонконформізм: (англ. non-conformism – «незгода») – незгода, неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі в конкретному суспільстві.

ü колективізм: -етична, політична чи соціальна система поглядів, що підкреслює взаємозалежність людей і ставить інтереси колективу вище, ніж інтереси окремої особистості. Колективізм висуває на перший план громаду й суспільство, ставлячи групову мету над особистою. Колективізм у певному сенсі є протилежністю індивідуалізму. Ідеології соціалізму, фашизму та комунізму будуються на засадах колективізму.

Тема 6. Психологія лідерства.

Основні питання:

· Сутність поняття «лідерство»

· Стилі лідерства

· Формальний та неформальний лідер

Інформаційний орієнтир:

Лі́дерство (англ. Leadership) — реалізація організаційного керівництва, яка реалізується топ-менеджментом. Лідерство охоплює (але не обмежується тільки цим) розробку бачення, планування, прийняття рішень, мотивування, організацію, розвиток, наділення повноваженнями і спрямування діяльності людей на досягнення конкретних цілей.

У сучасній науці, за наявності спільності вихідних позицій, лідерство характеризується неоднозначно. Можна визначити наступні основні підходи до його трактування:

1. Лідерство – це різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху вниз, а також те, що її носієм виступає не більшість, а одна людина або група осіб. Політичне лідерство, пише Жан Блондель, - це «влада, здійснювана одним або декількома індивідами, для того, щоб спонукати членів націй до дій».

2. Лідерство – це управлінський статус, соціальна позиція, пов'язана із прийняттям рішень, це керівна посада. Така інтерпретація лідерства випливає зі структурно-функціонального підходу, що припускає розгляд суспільства як складної, ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Заняття в цій системі позицій, пов'язаних з виконанням управлінських функцій (ролей), і дає людині статус лідера. Іншими словами, як відзначає Даунтон, лідерство – це «становище в суспільстві, що характеризується здатністю особи, що це становище займає, скеровувати й організовувати колективну поведінку деяких або всіх його членів».

Стилі лідерства

Авторитарний - лідер володіє достатньою владою, щоб нав‘язувати свою волю підлеглим і без коливань втілювати в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Такий лідер одноосібно вирішує всі питання, не враховуючи думки підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню, зв‘язує їх ініціативу і не дозволяє їм приймати самостійних рішень, робити і вирішувати щось без його відома.

Демократичний (колегіальний) - характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. Керівник робить все для того, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи його схвалення або допомоги. Паралельно з цим він створює атмосферу відкритості і довіри, за якої підлеглий завжди може звернутися до лідера за допомогою та порадою, розказати про проблеми, які є або назрівають, порадитися.

Ліберальний (анархічний, поступальний) - підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Ще цей стиль лідерства називають стилем невтручання.

У вітчизняній соціальній психології визначені відмінності в змістові понять “лідер” і “керівник”. В.Д. Паригін відмічає такі відмінності:

– лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособистісних стосунків у групі, керівник здійснює регуляцію офіційних відносин;

– лідерство виникає за умов мікросередовища, керівництво – елемент макросередовища, воно пов’язане з усією системою суспільних відносин

– лідерство виникає стихійно, керівник або призначається, або обирається (процес підконтрольний соціальній системі);

– явище лідерства менш стабільне, залежить від настрою групи, керівництво – більш стабільне;

– керівництво підлеглими порівняно з лідерством має визначену систему санкцій;

– процес прийняття рішення керівником значно складніший, він опосередкований обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі, лідер приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності;

– сфера діяльності лідера – здебільшого мала група, де він є лідером; сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в більш широкій соціальній системі.

Неформальні лідери - це члени групи, які офіційно не мають керівної посади, але через своїх особистісних якостей, життєвого досвіду і поведінки зайняли особливе становище - лідерське. Істотні чинники, що визначають можливість неформального лідерства включають: вік, посада, професійні знання і вміння, психологію особистості, особистісні якості, з яких головні - компетентність і чуйність, визнання групою.

Неформальний лідер отримує від групи владні повноваження в прийнятті рішень і розпорядженні ресурсами. У своїй діяльності він робить головну ставку на людей і взаємовідносини між ними. Принципова відмінність неформального лідера від керівника формальної функціональної або виробничої групи полягає у підтримці формального керівника адміністративною системою за допомогою внутрішніх нормативних документів (положення, інструкції, правила, регламенти). Неформальний лідер спирається на свій авторитет і міжособистісні відносини, а не на офіційні владні повноваження (Сірий кардинал).