Судово-психологічна експертиза в справах про відшкодування моральної шкоди

Стаття 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту прав громадян передбачає можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що полягає в покладенні на порушника обов’язку виплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні чи моральні страждання, які він терпів у зв’язку з порушенням його прав.

Як правило, кожна особа в разі порушення будь-якого її права переживає емоційний стрес, але сам по собі цей факт ще не може стати підставою для права на відшкодування моральної шкоди. Всі негативні емоції мають досягти такого стану, що призведе до погіршення чи неможливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з навколишнім середовищем, захворювання тощо. Тільки за таких умов вони можуть розцінюватися як моральні втрати. Визнати їх такими, що потребують компенсації, може лише суд з урахуванням у кожному конкретному випадку всіх об’єктивних обставин справи, а також на підставі висновку судово-психологічної експертизи.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди“, окрім доказування самого факту заподіювання моральної шкоди, предметом доказування також повинна бути і її глибина, від якої в кінцевому підсумку залежать розмір і форми відшкодування.

Важливо враховувати також і те, що моральні страждання, пов’язані з порушенням прав громадянина, мають так звану ланцюгову реакцію. Якщо, наприклад, неправдивими відомостями, поширеними у засобах масової інформації, принижено честь, гідність чи ділову репутацію особи, то це завдасть моральних страждань потерпілому не лише тоді, коли він довідається про факт порушення, але й коли буде доводитити неправдивість такої інформації на роботі, вдома, у колі друзів, а це накладатиме на нього нові переживання. Через ситуацію, що склалася, у потерпілого можуть погіршитися стосунки в родині чи знизитися працездатність, і це породжуватиме новий виток психологічного дискомфорту. Ланцюжок моральних страждань може тягнутися до того часу, поки відомості не будуть спростовані у тих же засобах масової інформації. Такий „затяжний“ характер моральної шкоди повинен також бути врахований судом при визначенні розміру компенсації душевних втрат.

Очевидно, що вищенаведені вказівки в цілому правильно відображають можливі негативні наслідки немайнового характеру, що становлять зміст моральної шкоди, але не дають можливості обґрунтувати матеріальний еквівалент її компенсації.

Щоб розмір компенсації моральної шкоди був визначений науково, а в зв’язку з цим і більш достовірно, у спеціальній літературі судам рекомендується призначати судово-психологічну експертизу.

Виходячи з загальних правил проведення такого виду дослідження спеціаліст повинен встановити індивідуально-психологічні особливості, риси характеру та провідні якості потерпілого, визначити закономірності перебігу психічних процесів, рівень їх розвитку та індивідуальні властивості [71, пункт 127].

Методика визначення психологічного стану потерпілого внаслідок заподіяння йому моральної шкоди законодавством не регулюється. Тому, зважаючи на актуальність цього питання, в спеціальній літературі вже неодноразово були спроби вивести формулу, за якою можна було б підрахувати суму моральної компенсації психологом і тим самим спростити процедуру обґрунтування позивачем своїх позовних вимог, а суд у свою чергу зможе посилатися на такий вагомий доказ під час написання висновку у справі.

Одну з таких формул запропонував російський вчений О.Ерделєвський [55, c.104-108]. У своїй методиці вчений презюмує моральну шкоду (d) для переліку певних правопорушень, а розмір компенсації пропонує зменшувати чи збільшувати за допомогою коефіцієнтів, що змінюються у визначених межах. На думку автора методики, презюмована моральна шкода, що виражається у відповідній кількості мінімальних заробітних плат, — це страждання, які, за загальним уявленням, повинна відчувати (тобто не може не відчувати) „середня“, „нормально“ реагуюча людина на скоєні проти неї протиправні дії. Так, наприклад, заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю оцінюється О.Ерделєвським у 576 мінімальних заробітних плат (відповідно до російського законодавства), зараження ВІЛ-інфекцією — 360, незаконне позбавлення волі (за один день) — 216, дискримінація громадянина — 144, незаконне затримання, незаконне звільнення з роботи —72, нанесення побоїв — 18, образа — 12 та ін. (всього запропоновано оцінку для 61 виду правопорушень).

Коефіцієнти, що повинні коригувати розмір компенсації моральної шкоди, у кожному конкретному випадку враховують індивідуальні особливості потерпілого — і (0) і ( 2); ступінь провини заподіювача шкоди — fv (0) fv (1) і самого потерпілого — fs (0) fs (1); майновий стан відповідача — p (0) p (1) (застосування цього коефіцієнта має певні обмеження), а також інші обставини, що заслуговують на увагу — c (0) c (2). На підставі цих показників виведена формула дійсної моральної шкоди (D):

D = d x fv x i x c х (1 - fs)

Незважаючи на зручність у користуванні, запропоновану формулу слушно критикують українські науковці С.Антосик та О.Кокун. На їхню думку, вихідні розміри компенсації, максимально можливий її розмір та коефіцієнти, що застосовуються, не зовсім обґрунтовані. На думку вчених, О.Ерделєвський недостатню увагу приділив урахуванню психологічних аспектів та необхідності дослідницьких заходів у цьому напрямі [7, c.19].

Від себе ще хочемо додати: якщо відповідно до цієї методики до кожного із правопорушень визначати презюмуючу моральну шкоду, тоді слід хіба що змінювати структуру правової норми і, крім гіпотези, диспозиції і санкції, зазначати базову оцінку моральної шкоди, яка може бути завдана таким правопорушенням, що очевидно, є неможливим. Інакше перелік усіх порушень з оцінкою припустимих моральних втрат матиме вигляд громіздкого збірника, що складатиметься з кількох томів.

На основі досліджень за методологією оцінки моральної шкоди, що проводилися професором А. Карпухіною, С. Антосик та О. Кокодун запропонували власну методику обрахунку компенсації за нанесення моральної шкоди.

Суть підходу, що пропонується, полягає в тому, що в разі визначення розмірів компенсації необхідно виходити з індивідуальної величини сумарного психотравмуючого впливу на постраждалого в результаті протиправної дії [7, c.20].

Автори методики виділяють сім психотравмуючих факторів, які необхідно брати до уваги для об’єктивної оцінки величини розміру моральної шкоди. Такими факторами є:

1. Інтенсивність психотравмуючого впливу і спричинене ним відхилення в психофізіологічному стані потерпілого:

1.1. Інтенсивність і тривалість психічних страждань.

1.2. Порушення психічних процесів, функцій, властивостей, якостей.

1.3. Порушення фізіологічних параметрів, погіршення стану здоров’я.

1.4. Ступінь зворотності-незворотності негативних відхилень, строки відновлення і його прогноз.

2. Величина шкоди, спричинена соціальному престижу і діловій репутації потерпілого: суб’єктивне відчуття, ступінь зворотності-незворотності; величина необхідних для цього зусиль, строки.

3. Порушення життєвих планів і перспектив.

4. Порушення професійних планів і перспектив.

5. Величина матеріальної шкоди — інтенсивність переживань на підставі:

а) безпосередніх матеріальних втрат;

б) втрат, пов’язаних із захистом своїх прав у суді або досудовому порядку;

в) втраченої вигоди.

6. Негативний вплив обставин, що виникли внаслідок протиправної дії на близьких родичів і знайомих.

7. Подальша психотравмуюча поведінка відповідача — бажання йти на контакт, відшкодувати заподіяну шкоду, дотримуватися етичних норм поведінки.

Величина кожного із зазначених факторів оцінюється за 100-бальною шкалою. Кожен фактор має свій матеріальний коефіцієнт, на який множиться отримана кількість балів. У результаті складання таких добутків отримується базова сума компенсації моральної шкоди. Для задоволення законодавчих вимог про необхідність врахування фактичних обставин справи, що заслуговують на увагу, ступеня вини потерпілого та правопорушника, базова сума компенсації моральної шкоди (Db) множиться на ряд коефіцієнтів, а саме: сумарний стресовий коефіцієнт — St; коефіцієнт вини відповідача — Fv та коефіцієнт вини потерпілого — Fs. Перші два коефіцієнти можуть зменшити базову суму, а третій збільшує її. В результаті формула визначення підсумкової суми матеріального еквівалента компенсації моральної шкоди (D) має такий вигляд:

D = Db x St x Fv x (1 - Fs).

Незважаючи на переконливе обґрунтування наведеної методики визначення розміру компенсації моральної шкоди, ми дозволимо собі не погодитися з її авторами. На нашу думку, помилкою в наведених методиках є те, що, як у першому, так і в другому випадках, вчені роблять спроби перемножити чи додати математичні символи, тоді як предметом „вимірювання“ є психіка людини, а точніше — її психологічний та емоційний стан. Їх у психології вимірювати цифрами не прийнято. Спеціаліст, застосовуючи методику ММРІ, ПДО чи будь-який інший опитувальник, опрацьовує отримані результати і робить висновок про рівень знань, тип темпераменту, морально-етичні якості або інші аспекти психологічних властивостей піддослідного. Висновок психолога якоюсь мірою нагадує діагноз лікаря. Проте спеціаліст-психолог не повинен обмежуватися констатацією встановленого факту, а подати розширене тлумачення результатів дослідження, тобто зазначити, як розвиватиметься та чи інша психологічна якість, які наслідки спричинити її відхилення від норми, як коригувати, розвивати, керувати нею.

У зв’язку з цим ми хочемо запропонувати власний напрям для визначення методики оцінки компенсації моральної шкоди. Суть його полягає в тому, що експерт-психолог не бере на себе обов’язок математичного підрахунку моральних втрат потерпілого, а за допомогою ряду методик констатує, що особа зазнала душевних страждань і заслуговує на матеріальну компенсацію.

Перелік методик, які повинен застосувати експерт, можна подати в рекомендаційній формі (не слід, наприклад, зобов’язувати спеціаліста користуватися тестом Роршаха, коли він вважає більш доцільним застосування тематичного аперцептивного тесту). Перед експертом-психологом повинно стояти завдання визначити зміни в психолого-емоційному стані піддослідного, що можуть вплинути на його фізичне самопочуття, працездатність, комунікативність.

Розміри страждань можна умовно поділити на декілька ступенів, наприклад: незначні, слабкі, середньої тяжкості, значні, суттєві, тяжкі моральні страждання. Терміни, які вживатимуть психологи, можна врегулювати в нормативному порядку з метою встановлення єдиної оцінки тяжкості моральних втрат. Такий поділ звільнить експерта від намагань з боку юристів звести оцінку моральних втрат до механічного підставлення цифр у виведену формулу.

Таке визначення розміру відшкодування моральної шкоди має більше умовний характер, оскільки виразити в матеріальному еквіваленті психічні страждання або честь і гідність неможливо.