Конфліктна субкультура» у подружньому спілкуванні

Основними причинами подружньої дисгармонії, як правило, вважаються неспівпадання характерів, подружня невірність, зловживання алкоголем та деякі інші неприємні моменти поведінки партнерів та сімейних стосунків. Погіршення психологічного клімату сім'ї, непривітне спілкування і подружні конфлікти, згідно з такою точкою зору, є наслідком порушень сімейної дисципліни, і тому у благополучній сім'ї їх не повинно бути, інакше кажучи, певний характер подружнього спілкування відбиває якісь більш глибокі процеси і не може бути самостійною причиною сімейних негараздів.

Насправді ж подружнє спілкування може однією своєю формою і незалежно від його змісту сприяти покращенню або, навпаки, погіршенню стосунків. Це, власне, стосується не тільки подружнього, а й будь-якого іншого спілкування, але, оскільки добрі стосунки є метою і найбільшою цінністю сучасного шлюбу (з його провідною психологічною функцією), а не просто додатковою умовою, як, скажімо, на виробництві, то бажаний характер спілкування постає однією із важливих умов позитивних подружніх стосунків.

Взагалі, важко собі уявити найбільш тепле, зацікавлене і співчутливе спілкування, ніж таке, як між двома закоханими, в ньому присутні всі кращі характеристики цього процесу. Тут є максимальне прагнення бачити в партнері все краще і не надавати значення менш привабливим рисам. Навіть не дуже добре виховані, грубуваті, нестримані люди поводять себе в ньому досить симпатично, демонструючи свої кращі особистісні якості. Якби спілкування всі роки сімейного життя залишалося на цьому рівні, мабуть, це був би справжній, бездоганний сімейний рай. Але в реальному житті ми бачимо, що в подальшому подружні діалоги в багатьох випадках змінюють свій характер і часом нагадують спілкування людей з неприязним, а то й ворожнечим ставленням один до одного. Причому, як зазначалося вище, не можна бачити у цьому явищі тільки реакцію на помилки та провини подружжя - воно має начебто свій внутрішній механізм, свої закономірності розвитку. Спробуємо розібратися в їх природі.

Ми вже аналізували "подружню втому", яка зменшує ігровий рівень спілкування - якраз найбажаніший для подружніх стосунків. Але проблеми спілкування часто зселяються ще до того, ще на стадії досить яскравих почуттів. Головною причиною вад подружнього спілкування є існування в нашій суспільній психології, нашому менталітеті цілого пласту переконань, уявлень, уподобань і стереотипів поведінки, які складають те, що заслуговує назви "конфліктна субкультура".

Ця субкультура є історичним наслідком тих умов життя і соціальних відносин, які склалися в людському суспільстві протягом більшої частини його існування, коли боротьба і насильство всіх видів і масштабів були постійним компонентом людського буття. Утворився потужний пласт мовно-мімічних стереотипів конфліктної поведінки, які генералізувалися, тобто поширилися на ті ситуації поведінки, в яких вони були недоцільними і неадекватними. Елементи конфліктної поведінки, які складають зміст "конфліктної субкультури", стали такою ж звичною і органічною, "нормальною" частиною спілкування, як, скажімо, харчування сирою рибою було колись абсолютно звичним для північних примітивних племен. Не будемо, за відсутністю спеціальних наукових даних, розповсюджувати цю закономірність на всі народи, але для східних слов'ян це явище не підлягає сумніву.

Головною характеристикою конфліктної субкультури є те, що манери і способи вербальної поведінки, які застосовуються у гострих конфліктах, стають звичними і постійними в легких непорозуміннях і сутичках, а також у безконфліктних ситуаціях. Вкажемо основні, найбільш очевидні принципи конфліктної субкультури, які дуже яскраво постають у поведінці, хоча ніким не усвідомлюються на теоретичному рівні.

Один з них, на противагу існуючої в юриспруденції "презумпції невинуватості" можна назвати "презумпцією винуватості". Він полягає в тому, що опоненту завжди приписуються гірші з можливих намірів або "на всяк випадок" поводять себе з ним як з винуватою особою. Ніякі міркування справедливості в ставленні до нього тут не присутні.

Другий принцип - "кращий захист — це напад". Якщо тебе в чому-небудь звинувачують або можуть звинуватити, то не треба, боже спаси, визнавати свою провину і навіть спробувати розібратися, чи вона є, а треба у чому-небудь звинуватити опонента.

Третій принцип можна назвати "запас міцності", тобто звинувачувати опонента треба завжди з перебільшенням і запасом, а не точно у відповідності з його провиною, інакше кажучи, чим більше, тим краще.

А ось як виглядають основні технічні прийоми конфліктної субкультури.

Негативне узагальнення. Прийом полягає в тому, що про поодинокі помилки або невдачі опонента говорять так, начебто це постійні, типові явища. "Ти завжди забуваєш...", "Ти ніколи не пам'ятаєш...", "Скільки тобі можна казати...", "Вічно ти...", "Та скільки ж можна терпіти..." тощо.

Застосування перебільшених епітетів (іноді в літературі подібне явище називають "жахлифікацією"). "Це чорт знає що...", "Я в шоці...", "Від тебе можна з глузду з'їхати...", "Вже абсолютно немає сил терпіти...".

Діалог - пікірування ( пікіруватися – це обмінюватися образливими та звинувачувальними репліками). Такий діалог ведеться тоном сварки і з застосуванням різних відповідних елементів, найбільше - перекривляння та різних буркотівливих зауважень. Всі репліки опонента заздалегідь сприймаються як не варті серйозного до них ставлення, наївні та дурні. Особливо характерним елементом діалогу є відповідь на питання питанням, яке надає йому ще більш гострого характеру.

- Мені здається, ти сьогодні якось не дуже поспішаєш на роботу.

- Здається... Здається, так перехрестись.

- Тобі сьогодні можна пізніше?

- А що я там зараз не бачив?

- Ну, раніше ти завжди поспішав...

- Мені що, нема більш чого робити?

- Дивись, щоб не було неприємностей.

- Ну й дивись собі, нехай хоч і повилазить!

В цьому діалозі стиль пікірування яскраво виражений у другого співрозмовника.

Складається враження, що він дуже сердитий на партнера або ворожнече до нього ставиться, але це не так - це просто звична манера діалогу у конфліктній субкультурі. Стиль пікірування став своєрідним проявом та еквівалентом дотепності, почуття гумору, яке так цінується в сучасній культурі, він є масовим, справді "народним" варіантом гумору.

Переривання опонента. Цей прийом можна назвати королівським елементом конфліктної субкультури, настільки він є поширеним, традиційним і з такою пристрастю використовується. Переривання застосовується тоді, коли розмова набуває хоч трохи загостреного характеру. Воно є не стільки проявом нетерплячості, скільки інтуїтивно відчуваємого правила "перервати - це перемогти". Дійсно, за нормами конфліктної субкультури, уважно можна вислуховувати керівників, старших за віком або тих, до кого треба виявити повагу, а у звичайній розмові з рівним партнером завжди краще показати свою перевагу, домінувати у розмові, ніж показатися слабким опонентом. Звичка до переривання стала у багатьох представників нашої (східнослов'янської) культури просто автоматичною, вона і не помічається ними, і надзвичайно важко піддається корекції.

Можна сказати, що цей елемент конфліктної субкультури є елементом загальної культури спілкування.

Стереотипи конфліктної субкультури і є головною перешкодою на шляху тривалої і міцної подружньої гармонії. Люди, які є носіями цієї субкультури (а їх "тьма і тьма") досить швидко після утворення сім'ї починають спілкуватися з партнером саме на цьому рівні, що чисто автоматично і неминуче призводить до зниження миролюбності, зростання конфліктної готовності подружжя.

Дійсно, у подружньому спілкуванні стиль конфліктної субкультури утримує один підступний і небезпечний момент, який полягає в тому, що в сімейному спілкуванні немає того гальма стриманості, яке є у спілкуванні, скажімо, співробітників на роботі. Гострі репліки діалогу-пікірування викликають такі ж самі відповіді, відбувається ескалація вербальної агресії, яка в один з моментів викликає перехід з напівжартівливої інтонації діалогу на справжнє роздратування, грубощі і гнівну реакцію. Мало кому вдається розмовляти в стилі сварки і утримуватися від повернення розмови на справжній конфлікт, привід для якого завжди знаходиться. Конфліктна субкультура не залишає спілкування на рівні жартівливих суперечок - вона завжди призводить до справжніх, серйозних конфліктів.

Отже, у подружньому спілкуванні конфліктна субкультура знаходить яскравіше і виразніше застосування, тому що тут немає стримуючого обмеження соціальними ролями і можна "не церемонитись". У подружніх діалогах часто спостерігається щось на зразок "геометричної прогресії", коли кожна наступна репліка стає набагато більш різкою і образливою, ніж попередня. Як не дивно, відбувається своєрідне змагання у тому, хто скаже гостріші та уїдливіші слова на адресу партнера.

- Ти не могла б приготувати на вечерю смажену картоплю?

- Ти, мабуть, не можеш бачити, коли я трохи присіла відпочити.

- А ти взагалі коли-небудь втомлюєшся від цього невеличкого перепочинку?

- Якби на твій смак, то мене треба було б послати на галеру або у шахту працювати у кайданах.

Дуже виразний діалог. Замість того, аби спокійно сказати "Ось трохи відпочину і зроблю" або "Я дуже втомилася, давай обійдемося зараз без картоплі", жінка відповідає звинуваченням в тому, що чоловік ніколи не дає ій відпочивати. Він, ображений несправедливістю цих слів, теж не опікується справедливістю і кидає гостру репліку, в якій жінка постає повною неробою. Вона у відповідь, звичайно ж, висуває ще більш тяжке звинувачення. Така звичка до ескалації сварки стала елементом масової техніки подружнього спілкування. В подібних словесних сутичках обидва прагнуть до перемоги, якою постає остання, найбільш уїдлива репліка. Виграє не той, хто виявляє справедливість, поміркованість і поступливість, а більш гострий на язик та винахідливий на образи. В кінцевому рахунку програє вся сім'я.

Але найбільш поширеним елементом конфліктної субкультури у подружньому спілкуванні є, безумовно, переривання партнера. Спочатку воно спостерігається під час непорозумінь, невеликих сутичок і більш-менш епізодично, але, коли конфлікти частішають, переривання стає постійним. У багатьох сім'ях подружжя роками не може спокійно обговорити спірні питання сімейного життя, бо як тільки вони торкаються гострої теми, починається переривання і розмова автоматично обертається на сварку.