Поняття та джерела кримінально-процесуального права

Кримінально-процесуальне право — самостійна галузь права України, сукупність норм, які регулюють діяльність органів досудового слідства, прокуратури й суду з розкриття злочи­нів, викриття Сі покарання винних, а також права й обов'язки громадян і юридичних осіб, які залучаються до сфери криміналь­ного процесу. Кримінально-процесуальне право, за зовнішнім виявом, є писаним і кодифікованим, його основним норматив­ним джерелом є закон.

Поняття кримінального процесу та кримінального-процесу-ального права не є ідентичними. Кримінальний процес — це діяльність органів та осіб, які беруть у ньому участь та всту­пають між собою в правові відносини. Кримінально-процесуаль-не право, своєю чергою, є сукупністю правових норм, що ре­гулюють вищезазначену діяльність, а також правові відносини, що виникають у кримінальному судочинстві.

Із кримінально-процесуальним правом тісно пов'язані по­няття процесуальної форми та процесуальних гарантій. Кри­мінально-процесуальна форма — це порядок і умови здійснен­ня окремих процесуальна дій, офіційне закріплення їх ходу й результатів. Саме проходження процесу по стадіях, умови провадження на конкретних стадіях, послідовність і правила здійснення будь-якої слідчої та судової дії мають відповідати певним процедурним процесуальним формам. Форми всіх про­цесуальних документів, починаючи з постанови про порушен­ня кримінальної справи, визначено законом. Процесуальні га­рантії — встановлені процесуальним законом заходи, що створюють умови для виконання завдань кримінального про­цесу, справедливого правосуддя. Важливу частину процесуаль­них гарантій становлять встановлені процесуальним законом заходи та способи забезпечення прав та законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.

Кримінально-процесуальне право з іншими галузями права об'єднує те, що їх побудовано на однакових принципах та за­садах, за єдиною методологією. Також із деякими галузями права кримінально-процесуальне пов'язане спільним вирішен­ням конкретних завдань та застосуванням норм права, на­приклад, з кримінальним, виправно-трудовим, цивільно-проце­суальним.

Глава 1.

бути ре­алізовано без норм кримінально-процесуального, а криміналь­ний процес, своєю чергою, не може існувати без кримінального права. Також ці дві галузі права мають одну мету — боротьбу зі злочинністю.

Кримінально-процесуальне право також частково вирішує питання, пов'язані з виконанням призначеного судом покаран­ня. Докладніше ці аспекти регулює виправно-трудове право, метою якого є виправлення та перевиховання винного, а також боротьба із злочинністю.

Цивільно-процесуальне право, як і кримінально-процесуаль­не, пов'язане з відправленням правосуддя. Цим двом процесам притаманні деякі спільні риси: судовий розгляд побудовано на однакових принципах, визначена процесуальна форма, в кри­мінальному процесі є інститут цивільного позову. Проте, роз­глядаючи ці дві галузі права, ми можемо знайти дуже багато рис, які відрізняють кримінальний та цивільний процеси один від одного. Основна відмінність — це, звичайно, мета. Метою кримінального процесу є боротьба зі злочинністю, а цивільно­го — вирішення спорів, що виникають із цивільних правовід­носин. Також відрізняються між собою процедури зі збирання доказів: у кримінальних справах їх збирають державні органи, в цивільних — сторони за допомогою суду. Різними є й ре­зультати розгляду справ: по цивільних справах відшкодову­ються матеріальні збитки, відновлюється порушене право то­що, в кримінальних справах, окрім відшкодування матеріаль­них збитків, також вирішується питання про призначення по­карання винній особі.

Під кримінально-процесуальним правом розуміють не лише галузь права (певну сукупність юридичних норм), а й галузь знань (науку, наукову дисципліну) або ж навчальну дисцип­ліну. Наука кримінально-процесуальпого права — це частина юридичної науки, яка розробляє теорію кримінального процесу, вивчає чинне кримінально-процесуальне право в цілому, його інститути й норми, практику їх застосування суб'єктами кримінально-процесуального права, а також історичний роз­виток кримінального процесу в Україні та інших державах. На підставі такого вивчення виробляють рекомендації щодо удосконалення кримінально-процесуального судочинства в ці­лому.

Загальна характеристика кримінального процесу

Кримінально-процесуальне право поділено на дві частини: загальну та особливу. Загальна частина вивчає основні понят­тя, принципи та засади кримінального процесу, суб'єктів кри­мінально-процесуальної діяльності, докази та доказування. Особлива частина кримінального процесу охоплює вивчення запобіжних заходів, стадій кримінального процесу України та особливості зарубіжного кримінально-процесуального права.

Під джерелами кримінально-процесуального, як і інших га­лузей права, слід розуміти сукупність (систему) правових ак­тів, які містять норми права, що покликані регулювати право­відносини у конкретній галузі права. Ці нормативно-правові акти можуть бути різних видів, проте основним джерелом кримінально-процесуального права є закон. Отже, до джерел кримінального процесуального права належить, перш за все, Конституція України. В ній закріплено більшість засад кри­мінально-процесуального права. Кримінально-процесуальний кодекс України побудовано згідно з Конституцією України. Він має розгорнуту систему норм, які докладніше регулюють відносини в цій галузі права. Джерелами кримінально-проце­суального права є також міжнародні договори, які ратифікова­ні Верховною Радою України, а також закони України „Про судоустрій України", „Про прокуратуру", „Про адвокатуру", „Про міліцію" тощо.

Стаття 4. Дія Кодексу в просторі

1. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави стосовно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення цього Кодексу. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України.

Стаття 5. Дія Кодексу в часі

1. Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

2. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

Стаття 6. Дія Кодексу за колом осіб

1. Кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійснюється щодо будь-якої особи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.

2. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України.

Функції та гарантії

Функції кримінального процесу (кримінально-процесуальні функції)

Функції кримінального процесу (кримінально-процесуальні функції) – це визначені законом основні напрями кримінально-процесуальної діяльності.

Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК, не виключають, а навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, прокурором, слідчим. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу, інші суб’єкти кримінального провадження (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності і пов’язано поняття кримінально-процесуальних функцій.

У теорії кримінального процесу відсутня єдина думка про вичерпне поняття кримінально-процесуальної функції. Водночас, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що:

- вони закріплені у законі як певні види, напрями процесуальної діяльності;

- виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов’язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

- здійснюються суб’єктами, які уповноважені на здійснення кримінального провадження, або мають у ньому процесуальний інтерес.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій та відповідно до ст. 22 КПК у кримінальному процесі виділяють такі три основні функції:

1) функція обвинувачення;

2) функція захисту;

3) функція вирішення кримінального провадження по суті (правосуддя).

Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди виявляються в центральній стадії процесу – стадії судового розгляду і визначають змагальну побудову судового провадження.

Серед інших функцій у юридичній літературі виділяють: 1) функцію розслідування; 2) функцію нагляду за додержанням законності; 3) функцію кримінального переслідування; 4) функцію судового контролю; 5) профілактичну функцію.

Функції кримінального процесу завжди виконують певні суб’єкти процесу. Так, функцію обвинувачення, зокрема, здійснює прокурор, слідчий, потерпілий та ін. Функцію захисту – підозрюваний, обвинувачений, захисник та ін. Виключним суб’єктом реалізації функції правосуддя є суд (суддя). Вказані кримінально-процесуальні функції здійснюються не ізольовано одна від одної, вони тісно пов’язані між собою, перебувають у певному співвідношенні й у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального судочинства. Йдеться, отже, про систему процесуальних функцій, яка має певні особливості. У ній є функції, що сполучаються, розвиваються і доповнюють одна одну, і тому один суб’єкт може реалізувати декілька процесуальних функцій; однак існують і функції несумісні, які один і той самий суб’єкт в одному кримінальному провадженні виконати не може. Так, здійснення прокурором функції нагляду за законністю в досудовому провадженні не лише не виключає, але, навпаки, передбачає здійснення ним функції обвинувачення у суді. У ході реалізації слідчим функції розслідування, коли ним встановлено підстави для повідомлення особі про підозру, він притягує її як обвинуваченого, формулює і пред’являє їй відповідне обвинувачення, а значить, і реалізує з цього моменту і функцію обвинувачення. У вказаних випадках ідеться про сумісні процесуальні функції.

Коли ж йдеться про функції обвинувачення, захисту і правосуддя, то вони суворо розрізняються, і тому суб’єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею.

Ще одна особливість системи процесуальних функцій полягає в тому, що обвинувачення, за загальним правилом, передує появі функцій захисту та правосуддя й обумовлює їх виникнення. Сформульоване і пред’явлене обвинувачення викликає до життя функцію захисту, спрямовану на його спростування, доказування невинуватості або меншої винності обвинуваченого. Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами провадження, вирішення основного питання  про винність чи невинуватість підсудного і про застосування до винного справедливого покарання. Твердження про винність підсудного є підсумком діяльності суду. Воно одержує свій вираз у вироку  найважливішому акті правосуддя.

Ще однією із функцій суду, зокрема, у досудовому провадженні, є функція судового контролю. Цю функцію відповідно до положень КПК здійснює спеціальний суб’єкт кримінального провадження – слідчий суддя (п. 18 ст. 3 КПК).

Змістом цієї функції є розгляд і вирішення скарг на дії, рішення та бездіяльність органів досудового розслідування та прокурора, а також дача дозволів на застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення тих процесуальних дій, якими обмежуються конституційні права та свободи особи.

Формами реалізації процесуальних функцій є:

- прийняття рішень;

- виконання дій;

- участь у провадженні процесуальних дій.

Наши рекомендации