ТЕМА №7. Шлюбно-сімейні відносини в МПП

З дисципліни:«Міжнародне приватне право»

Категорія слухачів: студенти ІІІ курсу, що навчаються за програмою освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Навчальна мета:

1) закріпити знання понятійно-категорійного апарату щодо сфери шлюбно-сімейних відносин, ускладнених іноземним елементом;

2) закріпити базові положення про матеріальні та формальні умови шлюбу, які укладаються між особами різної державної приналежності; про особливості правовідносин подружжя та правовідносин батьків і дітей, ускладнених іноземним елементом;

3) домогтися обізнаності студентів в правильності процесу застосування колізійної норми та встановленні змісту норм застосовного іноземного права.

Виховна мета:сформувати розуміння студентів щодо необхідності дотримання загальних вимог, встановлених Законом України «Про міжнародне приватне право», іншими актами міжнародного та національного законодавства у сфері шлюбно-сімейних відносин, ускладнених іноземним елементом; сприяти формуванню наукового світогляду щодо природи кваліфікації іноземного права.

Розвивальна мета: розвивати самостійність студентів в сфері кваліфікації іноземного права; обговорювати основні проблеми, що виникають у сфері шлюбно-сімейних відносин, ускладнених іноземним елементом.

Навчальний час: 4 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: ПК, дошка, крейда.

Наочні засоби: Закон України «Про міжнародне приватне право», підручники, мультимедійні слайди, навчально-методичний комплекс з дисципліни «Міжнародне приватне право».

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: Теорія держави і права; Цивільне право; Сімейне право.

Забезпечувані дисципліни:Актуальні питання міжнародного приватного права.

Навчальні питання:

Вступна частина – 10 хв.

Основна частина – 140 хв.

1. Умови щодо вступу до шлюбу в міжнародному приватному праві.

2. Поняття іноземних шлюбів. Консуль­ські шлюби.

3. Підстави виникнення колізій між сімейним правом різних держав і проблема вибору права.

4. Вирішення колізій законів про форму шлюбу.

5. Колізійні питання визнання шлюбу дійсним.

6. Колізійні питання розірвання шлюбу. Визнання здійснених за кордоном розлучень.

7. Уніфіковані колізійні норми з питань шлюбу. Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ СНД 1993 р. Двосторонні договори України з іноземними державами про правову допо­могу. Консульські угоди.

8. Вирішення колізій законів в сфері особистих та майнових відносин між подружжями. Шлюбний договір і вибір компетентного правопорядку.

9. Вибір компетентного правопорядку, регулюючого взаємовідносини між батьками та дітьми. Колі­зійні питання аліментних зобов'язань.

Заключна частина – 10 хв.

Ключові терміни:шлюб, сім’я, матеріальні умови шлюбу, форма шлюбу, недійсність шлюбу, консульські шлюби, розірвання шлюбу, особисті та майнові відносини подружжя, шлюбний договір, компетентний правопорядок, аліментні зобов’язання.

Література:

Наукова:

1. Ануфриева Л.П. Международное частное право. В 3-х томах. - М., 2001-2002.

2. Ануфриева Л.П. Некоторые проблемы нового российского регулирования по международному частному праву // Ж-л российского права. - 2003.- №3. - С. 37-46.

3. Байбороша Н. С. Правовое регулирование заключения брака в международном семейном праве: проблемы и реалии // Актуальные проблемы международного публичного и международного частного права: сборник научных трудов. – Минск, 2009. – С. 205-225.

4. Бирюков П.Н. Ещё раз о международном частном праве // Меж­дународное публичное и частное право. - 2005.- № 3.- С. 31-35.

5. Законодательное регулирование развода в зарубежных странах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lawyers-portal.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=165:2011-10-09-14-51-55&catid=17:2011-10-09-14-48-55&Itemid=18

6. Зелинская Л. Развод в Германии [Електронний ресурс] // Русский портал в Германии. – 2012. – Режим доступу: http://www.russian24.de/semeynoe-pravo/razvod-v-germanii-eheschedung-in-deutschland.html

7. Кириченко К. А. Однополая семья в России: что дает нам действующее зако­нодательство?: практическое пособие. - 3-е изд., испр. и доп. – СПб., 2012. – 72 с.

8. Кудашкин В.В. Международные частные отношения в системе социально-экономических отношений общества // Государство и право. - 2004.- № 7.- С. 60-67.

9. Лунц Л.А. Курс международного частного права.- М.: Спак., 2002.

10. Малєєва Ю. Шлюб з іноземцем: особливості укладення та розірвання [Електронний ресурс] // Юридична практика. – 2011. – № 50. – Режим доступу: http://www.yurpractika.com/

11. Особенности заключения брака в зарубежных странах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lawyers-portal.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=162:2011-10-09-14-49-30&catid=17:2011-10-09-14-48-55&Itemid=18

12. Ткаченко Е. Почём нынче коллизия? Анализ положенийЗакона Украины «О международном частном праве» // Юридическая практика. - 2005.- № 30. - С. 6.

13. Черняк Ю. Умови визнання і виконання іноземних судових рішень про стягнення аліментів (в аспекті міжнародних договорів України) // Право України. – К., 2010. – № 4. – С. 292-298

14. Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2008.

15. Шлюбний договір: його зміст, порядок укладення, правове значення, внесення змін до умов договору, розірвання. Визнання шлюбного договору недійсним. Використання адвокатом шлюбного договору при розірванні шлюбу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://advocatesanswers.in.ua/index.php/xi-/233-2011-05-02-10-25-26

16. Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: теоретичні і прикладні аспекти. - К.: МАУП.- 2004.

Нормативна:

17. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.

18. Конвенция о взыскании за границей алиментов 1956 года [Електронний ресурс] // Міністерство юстиції України. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/10153
19. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 07.10.2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/997_619

20.Сімейний Кодекс України від 01.10.2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14.

21.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - № 47-48.

22. Закон України "Про міжнародне приватне право" – Відомості Верхов­ної Ради України. – 2005. - № 32.

Методичні поради з викладання теми:

При підготовці до семінарського заняття студенти повинні засвоїти теоретичний матеріал, а також вивчити норми чинного законодавства для подальшого їх застосування під час підготовки самостійних завдань та на практичних заняттях.

Запитання до семінару 1 Умови щодо вступу до шлюбу в міжнародному приватному праві

Сфера сімей­но-шлюбних відносин є унікальною, бо ні процес уніфікації, ні існування міжнародних звичаїв не здатні стерти ту специфіку в регу­люванні, котра обумовлена національними нормами, що сягають коренями в історичні та релігійні традиції різних народів і націй .

Коли мова йде про укладення шлюбу, слід, насамперед, розріз­няти матеріальні вимоги щодо вступу до шлюбу та формальні умо­ви дійсності шлюбу. Під матеріальними вимогамивступу до шлюбу розуміються шлюбна дієздатність, а також існуючі в певних правових системах обмеження на можливість укладення шлюбу.

Повна шлюбна дієздатністьвиникає з моменту досягнення пев­ного віку, який, зазвичай, є різним для чоловіків і жінок. Так, згідно зі ст. 22 Сімейного кодексу України, шлюбний вік для жінки вста­новлюється у сімнадцять, а для чоловіків - у вісімнадцять років. Проте, у різних правових системах шлюбний вік не співпадає за своїми межами. Наприклад, у Франції, він складає для чоловіків 18 років, а для жінок – 15 років, в той час як законодавством Йеме­ну цей вік взагалі визначається індивідуально у кожному окремому випадку. Наприклад, десятирічний хлопчик і дев'ятирічна дівчина можуть бути визнані повнолітніми і, відповідно, мати право укласти шлюб, за умови досягнення ними статевої зрілості.

Ситуація зі шлюбною дієздатністю осіб у МПрП має певну складність.

Під формальними умовами дійсності шлюбу розуміються вимоги, які є обов'язковими для процедури його здійснення. За цими умовами всі держави світу можуть бути розподіленими на такі групи:

• держави, в яких офіційно визнається тільки шлюб, зареєст­рований у державних органах (Франція, Бельгія, Голландія тощо);

• держави, де офіційно визнається як громадянський, так і цер­ковний шлюб, коли право вибору форми укладення шлюбу зали­шено на розсуд осіб, що укладають шлюб (Австралія, Англія, Бра­зилія та ін.);

• держави, в яких укладення шлюбу можливе лише у церков­ній формі (Греція, Кіпр та деякі інші);

• держави, де визнаються шлюби «common law marriage» (за загальним правом – деякі штати США, ряд провінцій Канади). У цьому випадку достатньо добровільного волевиявлення стати чо­ловіком і жінкою та фактичного початку виконання шлюбних від­носин.

У названих групах держав діють різні правила укладення шлю­бу. В Англії шлюб можливий після спливу 48 годин з моменту по­дання заяви, у Франції – після 10 днів. В одних правопорядках піс­ля подання заяви необхідне оголошення про майбутній шлюб, в інших – це не вимагається; одні законодавства передбачають ін­ститут заручин, інші – ні; в одних правопорядках має місце попе­редня перевірка заяви з видачею відповідним чиновником дозволу (сертифікату) на укладення шлюбу, в інших цього не вимагається; за одними правилами необхідним є попереднє медичне обстежен­ня, за іншими воно не потрібне; нарешті, в одних законодавствах на шлюб з іноземцями необхідним є попередній дозвіл органів державної влади (Індія, Ірак, Італія, Швеція тощо), в інших цього не вимагається.

Запитання до семінару 2 Поняття іноземних шлюбів. Консуль­ські шлюби

Коли йдеться про змішані шлюби, слід мати на увазі, що се­ред них окремо виділяється такий різновид, як закордонний шлюб. Під ним розуміється шлюб громадянина відповідної держави з іноземною особою, та шлюб громадян цієї держави між собою, які укладені поза межами території відповідної держави. Під це поняття підпадає і шлюб двох іноземців, який укладається в третій країні. В багатьох законодавствах такі випадки регулюються спе­ціально.

Найбільш поширеною формою укладання подібних шлюбів є так звані консульські шлюби, тобто шлюби, що укладаються в дип­ломатичних або консульських установах відповідних держав за кордоном. Для того щоб такі шлюби отримали визнання на тери­торії держави перебування консула, необхідно щоб консул мав на це повноваження своєї держави та згоду держави акредитації на те, щоб консул укладав ці шлюби на її території як між громадя­нами держав, які досягли відповідної згоди, так і громадянином своєї держави з особою із третьої держави. Подібна «легалізація» діяльності консула забезпечується шляхом укладення між відповід­ними державами консульських конвенцій, коли на засадах взаєм­ності в них вирішуються всі відповідні питання.

Запитання до семінару 3 Підстави виникнення колізій між сімейним правом різних держав і проблема вибору права

Найбільш відомими регіональними уніфікаціями є Кодекс Бустаманте, учасником якого є 15 латиноамериканських держав, та Мінська конвенція (10 держав СНД). Зокрема в Мінській конвенції (ст. 26) встановлено, що умови укладання шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя окремо за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої він є, а для осіб без громадянства – законодавством Договірної Сторони, яка є місцем їх постійного проживання. Крім того, стосовно перешкод на укладення шлюбу повинні бути дотриманні вимоги законодавства До­говірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

Згадувані вище положення Мінської конвенції в ст. 55 зазначе­ного Закону відтворено у такий спосіб: право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. На­ступною статтею встановлено, що форма і порядок укладення шлю­бу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства. а також між іноземцями або особами без грома­дянства визначаються правом України.

Законом від 23.06.2005 р. встановлено також, що шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатич­ному представництві України згідно з правом України. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатично­му представництві відповідних держав в Україні регулюється пра­вом акредитуючої держави.

Запитання до семінару 4 Вирішення колізій законів про форму шлюбу

Під формальними умовами дійсності шлюбу розуміються вимоги, які є обов'язковими для процедури його здійснення. За цими умовами всі держави світу можуть бути розподіленими на такі групи:

• держави, в яких офіційно визнається тільки шлюб, зареєст­рований у державних органах (Франція, Бельгія, Голландія тощо);

• держави, де офіційно визнається як громадянський, так і цер­ковний шлюб, коли право вибору форми укладення шлюбу зали­шено на розсуд осіб, що укладають шлюб (Австралія, Англія, Бра­зилія та ін.);

• держави, в яких укладення шлюбу можливе лише у церков­ній формі (Греція, Кіпр та деякі інші);

• держави, де визнаються шлюби «common law marriage» (за загальним правом – деякі штати США, ряд провінцій Канади). У цьому випадку достатньо добровільного волевиявлення стати чо­ловіком і жінкою та фактичного початку виконання шлюбних від­носин.

У названих групах держав діють різні правила укладення шлю­бу. В Англії шлюб можливий після спливу 48 годин з моменту по­дання заяви, у Франції – після 10 днів. В одних правопорядках піс­ля подання заяви необхідне оголошення про майбутній шлюб, в інших – це не вимагається; одні законодавства передбачають ін­ститут заручин, інші – ні; в одних правопорядках має місце попе­редня перевірка заяви з видачею відповідним чиновником дозволу (сертифікату) на укладення шлюбу, в інших цього не вимагається; за одними правилами необхідним є попереднє медичне обстежен­ня, за іншими воно не потрібне; нарешті, в одних законодавствах на шлюб з іноземцями необхідним є попередній дозвіл органів державної влади (Індія, Ірак, Італія, Швеція тощо), в інших цього не вимагається.

Що стосується формальних вимог дійсності шлюбу, то вони визначаються за правом, яке є дійсним у місці та під час укладення шлюбу.

Запитання до семінару 5 Колізійні питання визнання шлюбу дійсним

Цікавим є питання визна­чення колізійної норми, яка підлягає застосуванню щодо укладен­ня шлюбу, та особливості формулювання таких норм у різних на­ціональних законодавствах. За останньою ознакою виокремлю­ються щонайменше три системи законодавчих актів.

Найстарішого і, мабуть, найпоширенішою є система lex loci celebratioms, за якою вирішальне значення надається місцю укла­дення шлюбу. Головні принципи цієї системи зводяться до таких двох положень:

• шлюб, дійсний у місці його укладення, є дійсним у будь-якому іншому місці;

• навпаки, шлюб, недійсний у місці його укладення, повинен бути визнаним недійсним будь-де.

Якщо друга частина формули заперечень не викликає, то щодо першої відомі обмеження. Наприклад, у Кодексі Бустаманте з цьо­го приводу зазначено, що держава, законодавство якої вимагає для шлюбу здійснення релігійного обряду, може відмовити у визнанні дійсності шлюбів, укладених їх громадянами за кордоном без до­тримання зазначеної форми.

Інша системапідкоряє шлюб особистому закону особи, що йо­го укладає.

Ця система має той суттєвий недолік, що залишається не зовсім зрозумілим, який саме закон повинен застосовуватись у випадку змішаних шлюбів. Аби усунути це непорозуміння, останнім часом національні законодавці формулюють правило на кшталт того, що відтворено у ст. 37 угорського Указу про міжнародне приватне право: якщо особисті закони осіб, які укладають шлюб, є різними, шлюб буде дійсним лише у тому випадку, коли дотримані мате­ріально-правові умови його укладення за особистим законом кож­ної з цих осіб. Що стосується формальних вимог дійсності шлюбу, то вони визначаються за правом, яке с дійсним у місці та під час укладення шлюбу .

Останньою,є так звана змішана система визнання шлюбу, ко­ли застосовним вважається або закон громадянства, або закон до­міцилію, або, нарешті, комбінація одного з цих законів та закону місця укладення шлюбу.

Яскравим прикладом застосування цієї системи є так звана шка­ла Кегеля, що запроваджена в німецькому цивільному законодавстві і яка замінила традиційну для цієї системи права колізійну прив'язку до громадянства чи місцезнаходження чоловіка. Ця шка­ла передбачає прив'язки в такій послідовності: спільне дійсне громадянство подружжя; за його відсутності – останнє спільне грома­дянство, якщо один з подружжя його зберіг; за відсутності такого останнє сумісне місце проживання, якщо один з подружжя мешкає там і зараз; за відсутності всіх цих елементів – найтісніший зв'язок із правом певної держави. Таким чином, створюється реальна мож­ливість вибору прив'язок, а отже, і можливість легального та ефек­тивного вирішення колізійної проблеми.

Окремо (ст. 58) в Законі регулюються питання дійсності шлюбу, укладеного за межами України. Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між грома­дянином України та особою без громадянства, що укладений за ме­жами України відповідно до права іноземної держави, єдійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сі­мейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.

Запитання до семінару 6 Колізійні питання розірвання шлюбу. Визнання здійснених за кордоном розлучень

Щодо припинення (розірвання) шлюбу у світі існує три підходи.

Згідно з першим, відтвореним у законодавстві окремих країн (Аргентина, Ірландія, Іспанія, Колумбія) розірвання шлюбу забо­ронено майже за будь-яких підстав. Відповідно до другого, розі­рвання шлюбу можливе на підставі клопотання жінки (Єгипет, Лі­ван), чоловіка (країни мусульманського права) або будь-кого з по­дружжя, проте лише за передбачених в законі підстав, серед яких взаємна згода подружжя на розлучення не зазначена. Більшість же законодавців у цьому питанні використовують презумпцію, за якою розірвання шлюбу є особистою справою подружжя, і якщо шлюб фактичноне існує, відсутні будь-які розумні причини вва­жати його існуючим юридичне.

У більшості держав для розірвання шлюбу встановлено судовий порядок. Проте в деяких (Японія, наприклад) передбачається і позасудовий порядок розірвання шлюбу. МПрП також відомі випад­ки розлучення за рішенням короля, парламенту і г, ін. Як проблема форми розірвання шлюбу у випадках змішаних шлюбів, так і, го­ловним чином, проблема вибору права, яке є застосовним до розі­рвання такого шлюбу, стали підставою для виникнення явища, що отримало назву «шкутильгаюче розірвання шлюбу», коли здійсне­не в одній державі розлучення не визнається в іншій, наприклад, на підставі застереження про публічний порядок.

Відомі англійські дослідники проблем МПрП Дж. Чешир та П. Норт наводять такий приклад. Доміцильований в Англії фран­цуз дев'ятнадцяти років одружився з англійкою, не отримавши (на порушення вимог ЦК Франції) дозволу на шлюб живого на цей час свого батька. Пізніше він на цій підставі отримав рішення французького суду про скасування зазначеного шлюбу і уклав у Франції новий шлюб. І його колишня англійська дружина уклала в Англії новий шлюб, який (знов-таки пізніше) було визнано англійським судом недійсним на тій підставі, що англійка, згідно з англійським законом, вважалася на момент укладення нового шлюбу одруженою з французом.

Спроби знайти розв'язання проблеми «шкутильгаючих розлу­чень» на уніфікованому рівні успіху не мали. Можна, щоправда, вказати на дві Гаазькі конвенції (в яких Україна участі не бере):

1) Про врегулювання колізій законів та юрисдикцію стосовно розірвання шлюбу та судового розлучення подружжя від 12 червня 1902 р. та

2) Про визнання розлучень та рішень про окреме проживання подружжя від 1.06.1970 р.

Однак, перша з цих Конвенцій свою дію припинила, а друга не зібрала великої кількості учасників.

З огляду на зазначені вище труднощі, що виникають в ситуації подібних розлучень, судова практика виробила досить просте, але дуже ефективне рішення, підставою якого є звичайний здоровий глузд: розірвання змішаного шлюбу можливе лише у випадках, коли воно задовольняє вимоги обох колідуючих національних правопорядків. До речі, ще більш жорсткий варіант цього правила відтворено у Кодексі Бустаманте: подружжя може звернутись з позовом про судове розлучення лише у тому випадку, коли це роз­лучення дозволяється як за особистим законом кожного з подруж­жя, так І за законом суду.

Цей підхід навіть отримав спеціальне позначення – кумулятив­не застосування колідуючих законів. Щоправда, деякі автори (не без підстав) зазначають, що подібний підхід протирічить головній ідеї колізійного регулювання – вибору права серед двох чи більше колідуючих правопорядків. Проте, оскільки ця критика не супро­воджується внесенням позитивної та в такій же мірі ефективної пропозиції, судова практика цією критикою нехтує.

За Мінською конвенцією у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя у момент подання заяви. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий – іншої Дого­вірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сто­рони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.

За цією Конвенцією документи, які на території однієї Договірної Сторони виготовлені і посвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою, прийма­ються на території інших Договірних Сторін без будь-якого спеці­ального засвідчення.

Згідно зі ст. 63 Закону України «Про МПП» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються пра­вом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. А наступ­ною статтею встановлено правило, за яким недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 (право на шлюб) і 57 (укладення шлюбу в консульській установі або дипломатичном) представництві) цього Закону.

Запитання до семінару 7 Уніфіковані колізійні норми з питань шлюбу. Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ СНД 1993 р. Двосторонні договори України з іноземними державами про правову допо­могу. Консульські угоди

За Мінською конвенцією особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються відповідно до ст.27 за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо ж один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторо­ни, а другий – на території іншої Договірної Сторони, проте обид­ва вони мають одне й те ж громадянство, їх особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сто­рони, а другий – іншої Договірної Сторони, але один з них проживає на території однієї з цих Сторін, а другий – на території іншої Сто­рони, то їх особисті та майнові правовідносини визначаються за за­конодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали свое останнє спільне місце проживання, а за його відсутності – за зако­нодавством Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.

Правовідносини подружжя щодо нерухомого майна регулю­ються законодавством Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться.

Запитання до семінару 8 Вирішення колізій законів в сфері особистих та майнових відносин між подружжями. Шлюбний договір і вибір компетентного правопорядку

Колізійним регулюванням особистих відносин можна вважати ст. 22 Закону від 23.06.2005 р., за якою до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом. Конкретних вказівок ні щодо особистих немайнових відносин подружжя, ні стосовно питань, пов'язаних із громадянством, цей Закон не містить.

Що стосується майнових прав, то міжнародному приват­ному праву відомі різні системи шлюбного режиму майна по­дружжя.

• Система роздільного майна чоловіка та жінки. Хоча вона має назву «англійська система», запроваджено її не тільки у державах англо-американського права, а й у таких країнах, як, наприклад, Австрія або Італія.

• Управління всім майном чоловіком (Німеччина, Швейцарія, Японія тощо).

• Система спільного майна подружжя (Нідерланди, ПАР, Пор­тугалія, Бразилія та ін.).

• Система спільного нажитого у шлюбі майна (Іспанія, латиноамериканські країни).

• Система спільного рухомого та спільно нажитого у шлюбі майна (Франція, Бельгія, Люксембург).

З огляду на велику кількість цих систем, була зроблена спроба їх уніфікації в Гаазькій конвенції про право, застосовне до режи­мів власності подружжя від 14.10.1978 р., в якій Україна участі не бере. Згідно з Конвенцією режим власності подружжя регулюється внутрішнім правом, яке визначене подружжям до шлюбу. По­дружжя може визначити лише одне з таких прав:

• право будь-якої держави, громадянином якої с один з по­дружжя під час такого визначення;

• право тієї держави, у якій один з подружжя має своє звичай­не місце проживання під час такого визначення;

• право першої з держав, в якій один з подружжя придбає нове звичайне місце проживання після шлюбу.

Якщо подружжя до укладення шлюбу не визначило застосовне право, режим їх власності регулюється внутрішнім правом держа­ви, в якій обоє з подружжя придбали своє перше звичайне місце проживання після укладення шлюбу. Якщо подружжя не має свого звичайного місця проживання в одній і тій же державі та спільного громадянства, режим їх власності регулюється внутрішнім правом тієї держави, з якою, беручи до уваги всі обставини, вона найбільш тісно пов'язана. Під час шлюбу подружжя може підкорити режим їх власності внутрішньому праву іншому, ніж те, що застосовува­лось раніше.

Може, саме як реакцію на зазначену кількість різних систем слід розглядати інститут шлюбного контракту, який знаходить все більш широке розповсюдження у національних законодавствах.

Колізійне регулювання зазначених питань, що встановлено Законом від 23.06.2005 p., зводиться до наступного. Згідно зі ст. 59 цього Закону сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої ст. 61 цього Закону. Зазначена частина ст. 61 Закону пе­редбачає, що подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має: звичайне місцеперебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це май­но знаходиться.

У другій частині цієї ж статті уточнено, що право, вибране згід­но з частиною першою цієї статті, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. Причому, відповідно до ст. 62 даного Закону, вибір права має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена.

У разі відсутності вибору права подружжям (ч. 3 ст. 61 Закону) майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

Запитання до семінару 9 Вибір компетентного правопорядку, регулюючого взаємовідносини між батьками та дітьми. Колі­зійні питання аліментних зобов'язань

До Мінської конвенції 1993р. прийнято Протокол від 29.03.1997 p., який 03.03.1998 р. ратифікований Законом України і з 17.09.1999 р. є чинним для України. Згідно з цим Про­токолом ст. 32 Мінської конвенції змінена і, з урахуванням змін, тепер конвенцією встановлено, що права й обов'язки батьків і ді­тей, у тому числі зобов'язання батьків по утриманню дітей, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої во­ни мають постійне спільне місце проживання, а за відсутності по­стійного спільного місця проживання батьків та дітей їх взаємні права та обов'язки визначаються законодавством Договірної Сто­рони, громадянином якої є дитина. На вимогу позивача в алімент­них зобов'язаннях застосовується законодавство Договірної Сто­рони, на території якої постійно проживає дитина.

Аліментні зобов'язання повнолітніх дітей на користь батьків, а також аліментні зобов’язання інших членів сім'ї визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали місце проживання. За відсутності спільного місця проживання такі зобов'язання визначаються законодавством Договірної Сто­рони, громадянином якої є позивач. При чому, у зазначених справах компетентним є суд Договірної Сторони, законодавство якої підлягає вживанню згідно з наведеними правилами, а вико­нання рішень суду проводиться у порядку, встановленому законодавством Договірної Сторони, на території якої проживає ди­тина.

За загальним правилом ст. 66 Закону від 23.06.2005 р. права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом ди­тини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини. Що стосується зобов'язань щодо утримання, які виникають is сімейних відносин, крім випадків, передбачених ст. 66 цього Закону, то вони регулю­ються правом держави, у якій мас місце проживання особа, яка має право на утримання. Якщо особа, що має право на утримання, не може його одержати згідно з правом держави, у якій вона має міс­це проживання, застосовується право їхнього спільного особисто­го закону. Якщо особа, яка має право на утримання не може його одержати відповідно до зазначених вище правил, застосовується право держави, у якій особа, яка зобов’язана надати утримання, має місце проживання.

Запитання для самоконтролю:

1. Яке право застосовується при укладанні шлюбів українських
громадян з іноземцями на території України?

2. Що розуміється під консульськими шлюбами?

3. Які правила, що стосуються розірвання шлюбів, встановлені в
договорах про правову допомогу між Україною та іншими країнами?

4. Чи визнається в Україні розірвання шлюбу, здійснене за кордоном?

5. Право якої країни застосовується до відносин батьків і дітей?

Самостійна робота до теми 7 – 6 годин

Питання для самостійного опрацювання

1. Правове регулювання розлучення з іноземцями за законодавс­твом України та закордонних країн.

2. Питання аліментних зобов'язань у міжнародному приватному праві.

3. Матеріальні та формальні умови укладення шлюбу (порівняльний аналіз законодавства України та Франції).

4. Матеріальні та формальні умови укладення шлюбу (порівняльний аналіз законодавства України та Іспанії).

Теми рефератів та доповідей:

1. Колізійні питання сім’ї, шлюбу в міжнародному приватному праві.

2. Правове регулювання розлучення з іноземцями за законодавс­твом України та зарубіжних країн.

3. Питання аліментних зобов'язань у міжнародному приватному
праві.

4. Встановлення опіки та піклування у міжнародному приватному
праві.

Індивідуальна робота до теми 7 – 2 години

1. Роль договорів про правову допомогу в аліментних зобов’язаннях.

2. Представництво при укладенні та розірванні шлюбу в законодавстві та практиці зарубіжних держав.

3. Відмінності в підходах щодо регулювання правовідносин батьків і дітей в різних правових системах.

4. Співжиття як сучасна форма сім’ї.

Укладач:

професор кафедри

цивільно-правових дисциплін

навчально-наукового інституту права

та психології НАВС,

к.ю.н., доцент Н.В.Плахотнюк

Наши рекомендации