Подружня втома» як кризове явище у сім'ї

Вдала подружня адаптація є чималим досягненням молодої сім'ї, але через декілька років сім'ю чекає наступне і більш тривале випробування, нове кризове явище, пов'язане з тим, що можна умовно назвати подружньою втомою. Вона складається з кількох типових явищ, які спостерігаються у житті майже кожної сім'ї.

Першим компонентом подружньої втоми є «інформаційне виснаження» у подружньому спілкуванні. У дошлюбний і початковий шлюбний період у подружжя є дуже багато інформації один для одного. Вони розповідають про своїх батьків, дитинство, інтереси і уподобання, приятелів і друзів, діляться враженнями про поточні події. Немає більш зацікавлених та доброзичливих слухачів, ніж закохані і молоде подружжя, їм ніколи не буває нудно удвох. Взаємний обмін інформацією постає одним з найпривабливіших моментів подружньої взаємодії, він оптимально задовольняє соціальні потреби - у спілкуванні та самоствердженні. Важко це якось оцінити, але, можливо, обмін інформацією дає подружжю не менше задоволення, ніж сексуальні стосунки.

Та з часом, не більш, ніж через п'ять років, кількість нової інформації значно скорочується, оскільки партнери вже добре знають історію життя та інтереси один одного. Інформаційний обмін тепер зводиться до повідомлень про найбільш яскраві поточні події та обговорення побутових проблем. Партнери стають один для одного менш цікавими як особистості, і їм вже не так, як раніше, бути цікаво удвох. Якщо подружжя в силу якихось умов опиняється у замкненому колі сімейного спілкування (в іноземному оточенні, у віддаленому населеному пункті тощо), з'являється проблема сенсорної депривації, тобто сенсорного голоду. Відомо, що така ситуація чисто фізіологічно викликає охолодження стосунків аж до гострої неприязні до партнера.

У сучасних умовах значну допомогу в цьому плані надає телебачення, оскільки воно поставляє нові враження і матеріал для обговорення, але повністю проблему "інформаційного виснаження" воно не вирішує. Пом'якшенню "інформаційного виснаження" сприяє спільність загальнокультурних та дозвіллєвих захоплень подружжя: інтерес до літератури, мистецтва, загартування, спорту, туризму, садівництва, вивчення іноземних мов, колекціонування тощо. Значне задоволення і почуття спільності приносить таке, здавалося б, просте заняття як спільне читання вголос художньої літератури, яке колись було поширене у більш культурних сім'ях. На жаль, існують такі традиційні чоловічі захоплення, як рибальство, мото- або автоаматорство, полювання, і традиційно жіночі: в'язання, вишивання, вирощування квітів тощо - які існують ізольовано і не об'єднують подружжя. Спільні захоплення активного характеру сприяють насиченості спілкування, хоча і тут повинна бути певна межа, оскільки може виникнути проблема браку автономії, яку ми обговоримо далі.

Тут цікаво зауважити, що якщо деякі подружні проблеми виникають "не від доброго життя", то дана проблема якраз з'явилася "від доброго життя" - від достатньої звільненості сучасної людини від важкого побутового навантаження. У незаможній сім'ї минулого завжди було стільки роботи, що проблеми якоїсь депривації не виникало.

Іншим чинником "подружньої втоми" постає зниження взаємної оцінки подружніх партнерів. Спочатку ця оцінка, природно, є високою, причому всі привабливі фізичні та особистісні якості: зовнішня привабливість, ерудованість, дотепність, тактовність, уважність, щирість тощо — обов’язково помічаються і викликають схвалення або захоплення партнера. Симпатія до партнер викликає бажання робити йому компліменти, відзначаючи його достоїнства при будь-якій нагоді.

З часом відбувається звикання до позитивних якостей партнера, вони менш помічаються і здається, що це нормально, що інакше не може й бути. В той же час за якимсь певним законом до деяких недоліків партнера подружжя не тільки не звикає, але вони стають більш неприємними. Це може стосуватися, наприклад, побутової неорганізованості. Починає діяти механізм, який можна назвати накопиченням обвинувачень, логіка «скільки ж можна терпіти». Загальний баланс складається не на користь подружньої гармонії.

Збільшенню подружньої втоми також сприяє зникнення ігрового рівня спілкування подружжя. Цей рівень, в принципі, характеризується максимальним прагненням людини подобатися партнеру у спілкуванні і є найбільш типовим для передшлюбних стосунків та "медового" періоду сімейного життя. Партнери начебто «стоять навшпиньках», грають себе у найкращому варіанті. Кожен намагається приховати свої недоліки і навпаки - показати себе, як в рекламі, у найкращому світлі. Через деякий час після утворення сім’ї таке спілкування стає начебто непотрібним, і це призводить до відмови від деяких корисних для шлюбних стосунків проявів і манер поведінки. Покажемо спочатку типові зміни у поведінці чоловіків:

• вони часом втрачають те, що ми звикли напівжартівливо називати галантністю, тобто стають менше уважними, менш демонструють своє захоплення, менш проявляють «до6рі манери»;

• починають вживати грубуваті вирази, не стримуватися у прояві роздратування;

• менше турбуються про підтримку репутації "справжнього чоловіка", скаржачись жінці на невдачі (а це знижує привабливість чоловічого іміджу);

• менше турбуються про збереження фізичної привабливості, що з віком якраз стає більш потрібним, наприклад, не стримують зростання повноти, не підтримують фізичної підтягнутості і спритності.

У жіночій поведінці це явище має такі прояви:

• вони виявляють менше жіночості, тобто припускають грубі інтонації та вирази;

• недостатньо турбуються про підтримання привабливості у домашній обстановці;

• застосовують категоричні та командні стереотипи спілкування з чоловіком, чим руйнують враження слабкості, яке завжди приваблює чоловіків (хоча, звичайно, можна критикувати чоловіків за таку схильність до підвищення власної самооцінки).

Ще одним чинником подружньої втоми часом постає незадоволення потреби у подружній автономії. В перші роки сімейного життя у подружжя здебільшого переважає потреба в інтимності (не плутати з інтимними стосунками), тобто в психологічній близькості, максимальній теплоті і ніжності спілкування. Вони хочуть постійно бути разом, обговорювати всі свої проблеми, все знати, нічого не приховуючи один від одного. Але з часом у більшості випадків наростає потреба у подружній автономії, тобто певній незв'язаності та незалежності один від одного. Автономія буває фізичною і психологічною. Фізична автономія полягає у можливості не бути весь час на очах і час від часу відпочивати один від одного. Це абсолютно нормальна потреба, яка буває навіть при найкращих подружніх стосунках. Психологічна автономія - це бажання не бути весь час під контролем, самостійно приймати рішення, не звітуватися, коли немає такого бажання, що особливо необхідно для інтровертованих особистостей.

Проблема браку подружньої автономії виникає частково внаслідок несумісності у партнерів потреби у спілкуванні, але ще більшою мірою -як результат подвійної моралі у подружніх стосунках з її наслідком -подружньою невірністю. На рівні побутової свідомості панує уявлення про необхідність якомога більш жорсткого, хоча і не відвертого контролю за поведінкою партнера (переважно чоловіка), який, мовляв, дуже вірогідно використає надану йому волю для позашлюбних зв'язків. Виходячи з цього, існує традиція якомога більше знати про справи партнера і не відпускати його самого, наприклад, у довгі відрядження, у будинок відпочинку тощо. Перевірку кишень чоловіка багато жінок не вважають порушенням його права на автономію.