Характерні особливості подружньої адаптації
Кожна сім'я проходить декілька стадій свого життєвого циклу, які пов'язані з певними проблемами і специфічними труднощами. Хоча існують різні класифікації стадій сімейного життя, всі вони відзначають приблизно ті самі характерні явища і зміни. Якщо використати відому у вітчизняній літературі класифікацію Е. К. Васильєвої, але трохи вдосконалити її, то життя сім'ї можна поділити на такі періоди або стадії.
1. Зародження сім'ї – з моменту заключення шлюбу до народження першої дитини.
2. Стадія виховання дітей – закінчується тоді, коли починає самостійно працювати наймолодша дитина.
3. Життя подружжя разом з тими дорослими дітьми, які ще не мають власної сім'ї.
4. Подружжя живе саме або з дітьми, які мають власні сім'ї.
Ця періодизація вказує на основні, об'єктивні завдання кожного етапу і підказує, які принципові труднощі походять із специфіки даних етапів. Так, при зародженні сім'ї слід чекати труднощів пристосування партнерів один до одного, вирішення проблем їх побутового влаштування та налагодження стосунків з родичами. На другій стадії багато труднощів пов'язано з вихованням дітей, хоча цим вони не обмежуються. На третій та четвертій стадіях з'являються проблеми здоров'я та деякі інші.
Але, оскільки ми розглядаємо особливості молодої сім'ї, спробуємо визначити, в чому полягають найбільш небезпечні, кризові явища у подружніх стосунках цього періоду сімейного життя.
Першим з них є первинна адаптація подружжя один до одного як шлюбних партнерів. Вона потрібна у всіх нових сім'ях, навіть тих, де існують добрі побутові умови і високий рівень подружньої сумісності, а там, де ці первинні умови сімейного життя постають менш сприятливими, сім'я без адаптації просто не може існувати. Статистичні дані показують, що від чверті до третини розлучень припадає на перші два роки Існування сім'ї, що свідчить про неабиякі труднощі адаптації подружжя до сімейного життя. Розглянемо основні сфери подружньої адаптації у новоствореній сім'ї.
Побутова сфера, яка включає такі основні моменти.
• Пристосування до житлових умов. Вони можуть бути досить важкими, наприклад, у гуртожитку, на квартирі, у комунальній квартирі, у сім'ї батьків, особливо для незвичної до таких умов людини.
• Необхідність ведення домашнього господарства і розподіл домашньої праці. Типовим для цієї проблеми є, як вже зазначалося вище, ухиляння чоловіків від "жіночої" роботи внаслідок традиційного уявлення про розподіл праці. Для сучасної освіченої молодої жінки буває неприємним відкриттям, що вона опиняється у нерівному становищі щодо домашнього навантаження, причому часто викликає протест не сама перевантаженість (яка у сучасних міських умовах в однодітній сім'ї не така вже значна), а несправедливість. Шляхом до цієї адаптації є свідома поведінка чоловіків, їхня рівна за часом участь у всіх домашніх справах. Що правда і сьогодні знаходяться жінки, які вважають, що чоловікам "не місце на кухні" і в інших "жіночих" справах. В такій ситуації чоловікові необхідно бути майстром "чоловічої" роботи і бути таким, у якого "руки ростуть звідти".
• Матеріальне забезпечення сім'ї, яке в багатьох сім'ях, особливо сучасних умовах безробіття, є найгострішою проблемою. Молодий чоловік, який до шлюбу звик або жити на гроші батьків, або працювати час від часу, ставши сам батьком, мусить перейти на серйозне ставлення до заробляння грошей. Якщо ж один чи обидва партнери звикли жити з комфортом, фінансова обмеженість викликає незадоволення, створює приводи для докорів, конфліктів та охолодження почуттів.
• Використання сімейного бюджету. Це окрема сфера адаптації відносно незалежна від проблеми здобування грошей. Неузгодженість у сімейних витратах часом породжує не менш гострі конфлікти, ніж ті, що викликаються слабкою матеріальною забезпеченістю. Скромний бюджет молодої сім'ї, як правило, потребує планування витрат, обмеження власних потреб, що буває важким для егоїстичних або недисциплінованих осіб. Навіть в добре забезпеченій сім'ї розходження у питанні витрат здатні викликати серйозні непорозуміння.
• Дотримання порядку у квартирі. На перший погляд, цей сектор сімейного побуту здається не дуже проблемним, але це враження помилкове. Для людей з рисами педантизму або відповідними традиціями порядок і чистота є надзвичайно важливою потребою і умовою задоволення сімейним життям. З іншого боку, як не дивно і не парадоксально, існують люди, яких надзвичайно важко навчити класти на місце речі, мити посуд, слідкувати за одягом, тримати у порядку своє робоче місце. Поєднання яких партнерів робить побутову адаптацію серйозною проблемою.
• Налагодження харчування сім'ї, яке влаштовує її членів. Треба, щоб їжа, яку за традицією у більшості сімей готує жінка, задовольняла чоловіка, а він, у свою чергу, брав участь у купівлі продуктів або, якщо складаються відповідні умови, сам робив цю справу. Для традиційної сім'ї цей жіночий обов'язок є елементарною вимогою, про яку не варто і нагадувати, але на хвилі сучасної демократизації сімейних стосунків все чистіше спостерігаються випадки, коли молода жінка, яка працює, не дуже опікується своїми кулінарними обов'язками, що викликає незадоволення чоловіка. Тим чи іншим шляхом, але адаптація у цьому питанні повинна відбутися, інакше конфліктна ситуація буде поступово загострюватися.
Психологічна сфера адаптації полягає у пристосуванні подружжя до особливостей темпераменту, характеру, що виявляються у прояві почуттів та спілкуванні, взагалі, поведінці партнера. Вище вже говорилось, як впливає на подружню сумісність поєднання різних рис характеру подружжя. Практично не буває, щоб всі манери поведінки ідеально подобалися партнеру, і тому завжди потрібні певні зусилля для пристосування до небажаних проявів. Перш за все, мусить бути більш-менш задовільно вирішена проблема сімейного лідерства, тобто у жодного не повинно з'являтися відчуття того, що партнер обмежує його волю та нав'язує власні рішення.
Дуже важливо навчитися правильно реагувати на різні варіанти агресивної поведінки партнера. Імпульсивні та запальні люди бурхливо відповідають на заперечення, говорять багато зайвого і перебільшеного, про що потім часто жалкують, тому краще навчитися надавати їм можливість висловити своє незадоволення або гнів і не дуже звертати увагу на несправедливі слова, сказані у запалі. Якщо ж сприймати все всерйоз і відповідати такими ж тяжкими звинуваченнями, потім неможливо все забути і вибачити, накоплюються образи, чисто імпульсивні агресивні вислови знаходять певну аргументацію (адже за законом каузальної єдності людина завжди прагне аргументувати свої емоції), і сімейний конфлікт набуває глибокого характеру.
У спілкуванні ж з сензитивними (чутливими) інтровертами треба навчитися обережно добирати слова і вирази, тому що сензитивні люди довго переживають образи і в умовах постійних сутичок схильні до нервово-психічних розладів типу неврастенії або обсесивно-компульсивного неврозу (нав'язливі думки і фантазії називаються обсессиями. ритуали, спрямовані на те, щоб «відмінити» лякаючу думку, називаються компульсии).
Іноді вони не дуже висловлюють незадоволення поведінкою партнера, переживають його мовчки і непомітно, але потім раптом приймають рішення про розрив стосунків.
Психологічна адаптація включає і пристосування до особливості тих почуттів, які визначили утворення шлюбу. Це можуть бути різноманітні нюанси симпатії, поваги, кохання, вдячності тощо і кожен з подружжя чекає розуміння, прийняття і відповідних почуттів з боку партнера. Ці почуття можуть виражатися в залежності від темпераменту і характеру з різною пристрасністю, і вона повинна задовольняти партнера.
Ще однією проблемою психологічної адаптації є підтримка самооцінки партнера. Позитивна самооцінка кожної людини – це її найважливіші потреба, її найміцніше психологічне утворення, хоча вона може здаватися сторонній людині неадекватною. Від шлюбного партнера кожна людина чекає підтримки позитивної самооцінки, і це не менш важлива вимога до нього, ніж наявність його симпатії та кохання. Адаптація полягає в тому, аби прийняти і підтримати самооцінку партнера або змусити партнера змінити її прийнятним для нього засобом, повністю погодитися з іншою самооцінкою (що практично є дуже складним і, мабуть, мало кому вдається).
Труднощі в даній сфері адаптації можуть бути пов'язані також з малосумісними інтелектуальними рисами, наприклад, різним почуттям гумору. В нашій культурі гумор вважається значною цінністю, і при розбіжності у сприйнятті гумору часом створюють проблеми у стосунках. Часто адаптація полягає в тому, що схильна до жартів людині починає стримуватися, менше жартувати в присутності партнера, якого дратують такі жарти.
Духовна сфера адаптації постає у наближенні основних світоглядних переконань і цінностей шлюбних партнерів. Це стосується, в першу, чергу, політичних, релігійних, расових та національних позицій. Вони настільки важливі для кожної людини, що найчастіше ще на стадії дошлюбного знайомства партнери спонтанно з'ясовують світоглядні засаді один одного, які виконують роль одного з перших фільтрів для продовження стосунків. За наявністю расової, національної чи релігійної неприязні, як правило, знайомство просто не відбувається або не переростав у глибші стосунки. Політичні уподобання менш помітні і їх розходженні не сприймається так гостро. Але буває так, що люди з різними світоглядними засадами все ж таки вступають до шлюбу (або партнер сильно подобається фізично, або є вагомі практичні міркування, наприклад, еміграція чи матеріальна вигода). У цих випадках необхідна духовна адаптація, і вона може здійснитися, якщо є та чи інша потужна мотивація шлюбу і достатня психологічна гнучкість партнерів.
Культурна адаптація шлюбних партнерів передбачає досягнення прийнятності для подружжя культурних інтересів, манер та звичок один одного. Сюди входить рівень загальнокультурних знань, начитаність, ерудиція в галузях науки та мистецтва, розвиток мови, естетичні смаки та уподобання. Шлях адаптації, здебільшого, полягає в тому, що менш розвинений партнер підвищує свій освітній і загальнокультурний рівень, принаймні демонструє зусилля у цьому напрямку. Якщо ж він ставиться до культурних інтересів партнера відверто негативно, це раніше чи пізніше псує подружні стосунки.
В житті нерідко трапляються випадки, коли шлюб з'єднує людей з різним рівнем освіти та культурного розвитку. Спочатку це може гармонувати з їхніми ролями, які існували в період ігрового спілкування: роллю сильного, зрілого і розумного чоловіка та її роллю "інженю" – молодої, наївної, безпосередньої дівчини. Але такі ролі довго зберігатися у сучасній сім'ї не можуть (колись, у епоху чоловічого панування, це був звичний розклад сімейних ролей для дворянської сім'ї), у зв'язку зі зміною самосвідомості жінки та її прагнення до соціального самоствердження. В цій ситуації жінка намагається вирівняти сімейні ролі, для чого потрібне наближення культурного рівня партнерів, культурна адаптація. Якщо цього не відбудеться, вона відчує брак поваги і дискомфорт у мирному житті.
Все частіше спостерігається протилежна ситуація - коли жінка випереджує чоловіка у освіті та загальнокультурному розвитку і тоді подружжі дисгармонія стає ще більш вірогідною, оскільки для чоловіка його престиж у сім'ї є традиційно дуже важливим. Перед жінкою в цій ситуації постає складне завдання - м'яко і недемонстративно спрямовувати чоловіка на культурне вдосконалення, уникаючи якогось виразу зверхності щодо нього.
Однією з найбільш показових ознак культурного рівня постає літературність, грамотність мови подружніх партнерів. Мовні помилки можуть більш, ніж щось інше, дратувати відносно розвиненішого партнера. На мовні звички мають велику стійкість і здатні змінюватися тільки з великим трудом.
Важливим показником культурного розвитку є й одяг людини - те, як він пасує особі, наскільки він є охайним і відповідним моді. В нашій культурі одягу як соціальному символу приділяється велика увага, і тому подружжя завжди прагнуть до відповідності свого зовнішнього вигляду, яка виражає їх належність до тієї самої субкультури, створює певну духовну єдність. Адаптація в цьому плані постає абсолютно необхідною, якщо партнери різко відрізняються стилем одягу і не знаходять у цьому питанні згоди, між ними неминуче наростатиме відчуженість.
Чималу роль відіграє також інформаційна адаптація подружжя, яка полягає в узгодженні інформаційного навантаження в умовах спільної побуту. Відомо, що екстраверти потребують багато всілякої інформації, люблять інтенсивне спілкування, не втомлюються від шуму і галасу, переносять одинокості, в той час, як інтровертовані особистості мають протилежні властивості: їх втомлює великий обсяг контактів і шумоперевантаження, вони спокійно сприймають одинокість, люблять читати і розмірковувати. Співіснування у шлюбі таких типів неминуче породи проблему інформаційної адаптації, врахування кожним подружжям особливостей ставлення до інформації іншого партнера. Наявність окремих кімнат, звичайно, значно полегшує вирішення проблеми, але головне – це все ж таки вміння рахуватися з партнером.
Мабуть, не треба доводити важливість родинної адаптації – налагодження добрих стосунків з батьками та іншими родичами подружжя, а також забезпечення доброго ставлення до шлюбного партнера власних родичів (така проблема іноді може стати дуже гострою). Добре відомо, що погані стосунки з тещею або свекрухою стали причиною конфліктів або розпаду багатьох молодих сімей. Ця проблема з часом, з одного боку полегшується покращенням житлових умов молодих сімей, а з іншого ускладнюється демократизацією стосунків поколінь і зниканням традицій панування старших у складній сім'ї. Демократизація і зміна традицій відбувається так стрімко, що кожне покоління відчуває розрив власних уявлень про стосунки батьків та дітей з уявленнями наступної генерації. Трапляється так, що спроби тещ та свекрух впливати на життя молоді сім'ї зустрічають опір і утворюється конфронтація, яка, звичайно, ускладнює подружні стосунки. Справа значно полегшується економічною самостійністю молодої сім'ї, але, на жаль, це не завжди можливо у сучасній економічній ситуації.
Все більш складною сферою подружньої адаптації стають сексуальні стосунки шлюбних партнерів. Це також є наслідком різких історичних змін у характері сімейних стосунків, які відбулися на протязі XX століття. Колись проблеми сексуальної адаптації подружжя майже не існували у сім'ях, оскільки моральні норми суспільства вимагали приділяти інтимним стосункам якомога менше уваги. Релігія, яка значною мірою і була творцем цих норм, розглядала інтимні стосунки лише як компонент репродуктивного процесу, так би мовити, вимушену данину розпутству і гріху, і менш за все була схильна турбуватися про якесь взаємне задоволення подружжя від таких стосунків. У XX столітті відбулася так звана сексуальна революція, тобто піднесення цінності інтимних стосунків, зняття з них ярлика гріховності та непристойності і оцінювання їх як необхідного задоволення нормальних людських потреб. Повноцінні сексуальні стосунки стали сприйматися як обов'язкова умова позитивної оцінки сімейного життя.
Але, як відомо, інтимні подружні стосунки далеко не завжди складаються безпроблемно і приносять обом партнерам однакове задоволення. Специфічні статеві фізіологічні та психологічні особливості жінки та недосить вміла чоловіча поведінка зумовлюють певні труднощі на шляху задоволення інтимною близькістю і, власне, створюють проблему сексуальної адаптації у шлюбі.
Отже, подружня адаптація може стати нелегким завданням і стати на заваді нормального формування стабільних подружніх стосунків. Але у сприятливому варіанті вона надає молодій сім'ї запас міцності, хоча і не гарантує від виникнення різноманітних подальших труднощів. У типових випадках адаптація займає перші 2 - 3 роки сімейного життя.