I. етапи становлення предмета психології як науки

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет

Внутрішніх справ

Кафедра філософії та політології

Лекція

з дисципліни «Психологія»

Тема № 1. «Предмет психології, її завдання та методи»

(2 години)

Для слухачів 1 курсу ФЗН працівників ОВС ННІ ПОЗН

Дніпропетровськ ‑ 2015

Лекція підготовленапрофесором кафедри,кандидатом психологічних наук, доцентом Шинкаренко І.О.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Сурякова М.В.доцент кафедри інженерної педагогіки, кандидат психологічних наук (Національна металургійна академія України).

Спіріна І.Д.завідувач кафедри психіатрії, загальної та медичної психології, доктор медичних наук, професор (Дніпропетровська державна медична академії).

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри філософії та політології 17 серпня 2015 р., протокол № 2.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ

1. Етапи становлення предмета психології як науки.

2. Психіка та її функції.

3. Методи психології.

4. Основні галузі психології.

5. Значення психологічних знань у житті та діяльності людини.

Висновки

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Бандурка О.М. Основи психології та педагогіки. Підр. ‑ К.: Алерта, 2003.

2. Дрозденко К.С. Загальна психологія в практичному вимірі. Кредитно-модульний курс. Підручник. – К. «Професіонал», 2007.

3. Максименко С.Д. Загальна психологія. 3-тє видання перероблене та доповнене: Підручник – К.: ЦУЛ, 2010.

4. Максименко С.Д. Загальна психологія. Навчальний посібник. – К., 2004.

5. Нємов Р.С. Психологія. – К., 2008.

6. Пальм Ш.Ф. Загальна психологія: Навч. пос. – К.: ЦУЛ, 2009.

7. Психологія / За редакцією Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь», 2001.

8. Статіонова Н.П. Психологія. Опорний конспект лекцій. ‑ К., 2004.

9. Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів. – К.: «Професіонал», 2004.

10. Цимбалюк І.М.Психологія : Навчальний посібник. ‑ К.: В.Д. «Професіонал», 2004.

Мета лекції:

Створити у курсантів цілісне уявлення про навчальну дисципліну, розуміння її ролі та місця у системі навчальних дисциплін, що вивчаються майбутніми юристами; сформувати систему знань про предмет, методи психологічної науки, її галузі; усвідомлювати зв'язок теоретичного матеріалу з практикою, з особистісним досвідом курсантів, майбутньої професійної діяльністю. Розвивати вміння власної організації навчальної роботи, активного слухання, розуміння, осмислення навчального матеріалу, актуалізувати пізнавальні й професійні мотиви. Розвивати у курсантів пізнавальний інтерес, виховувати наполегливість, дисциплінованість, відповідальність.

Ключові поняття: «психіка», «нервова система», «мозок», «свідоме», «несвідоме», «поведінка», «діяльність».

ВСТУП

В пізнанні таємниць природи і самої людини, у відкриттях та винаходах, у створенні творів мистецтва і буденній праці – у всіх видах діяльності людини проявляється її психіка.

Розуміння закономірностей психіки особистості дозволяє ефективно організувати діяльність людей і взаємовідносини між ними.

Сучасний юрист для успішної професійної діяльності повинен мати необхідну психологічну підготовку, в якій можна виділити психологічну культуру, психологічну компетентність.

Психологічна культура передбачає турботу про своє психічне здоров’я, уміння справлятися з негативними психічними станами, будувати правильно відносини з іншими людьми.

Психологічна компетентність – це комплекс знань і вмінь з психології, необхідних для рішення професійних задач в юридичної діяльності.

Дисципліна «Психологія» спрямований на оволодівання курсантами базовими і сучасними знаннями в галузі психології для реальної допомоги в побудові успішної майбутньої професійної діяльності і особистісного життя.

Найзагальніша задача даної лекції – закласти фундамент психологічних знань курсантів.

I. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДМЕТА ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

Своєю назвою і першим визначенням психологія зобов'язана грецькій міфології. Ерот, син Афродіти, закохався в дуже красиву молоду жінку Психею. Але Афродіта була незадоволена, що її син, бог-небожитель, хоче з'єднати свою долю з простою смертною і прикладала всі зусилля, щоб розлучити закоханих, змушуючи Психею пройти через ряд іспитів. Але любов Психеї була настільки сильною, а її прагнення знову зустрітися з Еротом настільки велике, що це вразило богів і вони вирішили допомогти їй виконати всі вимоги Афродіти. Еротові, у свою чергу, вдалося переконати Зевса – верховне божество греків – перетворити Психею в богиню, зробивши її безсмертною. Так закохані з'єдналися навіки.

Для греків цей міф був класичним зразком щирої любові, вищою реалізацією людської душі. Тому Психея – смертна, яка придбала безсмертя, - стала символом душі, що шукає свій ідеал.

Що стосується слова «психологія»,утвореного від грецьких слів «психу» (душа) і «логос» (навчання, наука), то воно вперше з'явилося тільки в XVII столітті в роботі німецького філософа Християна Вольфа.

Психологія пройшла довгий шлях розвитку. Розглянемо основні історичні етапи розвитку психологічної науки.

1 етап – психологія як наука про душу

Перші уявлення про психіку були пов'язані з анімізмом (від латинського «аніма» – дух, душа) – найдавнішими поглядами, згідно з якими у всього, що існує на світі, є душа. Душа розумілася як незалежна від тіла сутність, керуюча всіма живими і неживими предметами.

У філософських спробах, що починалися в той час зрозуміти і пояснити природу щиросердечних явищ, червоною ниткою проходила думка про незалежність душі й тіла, про її нематеріальне походження.

Слідом за цим виникли спроби натурфілософського тлумачення душі, тобто її розуміння як матеріального явища. Найперші подібні описи і пояснення психіки базувалися на матеріалістичній картині світу, що містила три основні начала: воду, повітря й вогонь. Все існуюче на землі уявлялося змістом цих матеріальних начал, причому носієм душі вважалося вогненне начало. Самій же душі приписувалася функція руху.

Пізніше давню світоглядну картину змінило нове глобальне навчання – атомістичне. У найбільш завершеному вигляді це навчання відобразилося в працях видатного давньогрецького мислителя Аристотеля. Відповідно до цього навчання світ уявляється з дрібних, неподільних часток, що складається з безлічі – атомів, які мають різну величину і рухливість. Найдрібніші й більш рухливі з них – це атоми душі. Вона з цього часу стала розглядатися як матеріальний орган, який оживотворяє тіло і керує таким же матеріальним началом – духом (розумом). Душа – це двигун, що дозволяє живій істоті реалізувати себе. Якби око було живою істотою, то душею його був би зір. Так і душа людини – це сутність живого тіла, це сутність його буття, - вважав Аристотель. Головна функція душі, за Аристотелем, ‑ реалізація біологічного існування організму. Душа безтілесна, вона є форма живого тіла, а не якогось зовнішнього стосовно неї феномена. У той же час Аристотель вважав за можливе розглядати душу у відриві від матерії (живих тіл).

Стверджувалося, що атоми душі живуть цілком самостійно, можуть проникати в тіла і залишати їх. Динамікою руху атомів душі в навчанні Аристотеля порозумівалися багато з тих явищ, що вивчаються й у сучасній психології: сприйняття, пам'ять, мислення, сновидіння та ін. Навчання про душу як незалежний розділ філософії вперше було виділено й оформлено Аристотелем, а його трактат «Про душу» можна розглядати як один із перших науково-психологічних здобутків.

Погляди Аристотеля на природу і походження душі були дуже суперечливі. Вони намагалися ввібрати і з’єднати в собі матеріалістичні й ідеалістичні уявлення про душу. Аристотель вперше висунув ідею нерозривності душі і живого тіла. Він заперечував погляд на душу як на речовину. У той же час він вважав за можливе розглядати душу у відриві від матерії (живих тіл).

Під впливом атмосфери, характерної для середньовіччя, анімістичне трактування душі Аристотеля погоджується середньовічними авторами з християнським розумінням сутності людини. Навчання про душу стало частиною теологічного світогляду і цілком відійшло у володіння релігії. Вивчення щиросердечного життя повинне бути підлегле задачам богослов'я.

З XVII століття починається нова епоха в розвитку психологічного знання. Усі кардинальні проблеми, над якими билися мислителі попередніх епох, були осмислені з позиції механістичного детермінізму. Механіка стала однією з ведучих точних наук, що зробила сильний вплив на розвиток багатьох інших галузей знань. Вона призвела до створення складних машин, здатних робити всілякі рухи, що нагадують поведінку людини і тварин. Тіло людини і тварин тепер розглядається як складно влаштована машина. У науковий побут було введене поняття рефлексу як механічної рухової відповідно складно-організованої біологічної «машини» на зовнішній механічний чи фізичний вплив. Утвердився новий погляд на джерела, і механізми поведінки людини. Завдяки законам механіки поведінка добре розумілася як система рефлексів. Біомеханіка, пояснюючи поведінку людини, цілком обходилася без звертання до внутрішніх, психічних феноменів типу свідомості, волі, розуму, душі.

Але ці явища все-таки залишалися реальністю і вимагали пояснення їхньої ролі в житті і поведінці людини. Стара пояснювальна схема, що стверджувала прямий і безпосередній вплив психіки на поведінку, вимагала істотної модифікації. Філософською основою нового рішення проблеми взаємозв'язку психіки і поведінки став дуалізм - вчення, що стверджувало роздільне, незалежне існування у світі двох начал: матерії і духу. На основі цього навчання Декарт дійде до висновку про цілковите розходження, що існує між тілом і душею людини: «тіло за своєю природою завжди подільне, тоді як дух неподільний». Однак душа здатна робити в тілі рух. Робота тіла людини регулюється «розумною душею», локалізованої в головному мозку. У такий спосіб поняття «душа» стало перетворюватися в поняття «розум», а пізніше в поняття «свідомість». Відома декартівська фраза: «Я мислю, значить я існую» стала основою постулату, який стверджував: «Перше, що людина виявляє в собі – це її власна свідомість». Існування свідомості – головний і безумовний факт, і основне завдання психології полягає в тім, щоб піддати аналізу стан і зміст свідомості. Здатність думати, почувати називали свідомістю. Психологія стала розвиватися як наука про свідомість.Вона характеризується спробами осмислити щиросердечний світ людини переважно з загальнофілософських, умоглядних позицій, без необхідної експериментальної бази.