Тема 3. Змінні у структурі психологічного експерименту

• поняття змінної; види змінних;

• джерела артефактів у маніпулюванні змінними;

• проблема ізоляції і контролю змінних;

• вимір змінних; психологічні шкали;

• критерії якості виміру змінних.

Зміннаявляє собою будь-який аспект дійсності, який можна зміни­ти, виявити ці зміни і зафіксувати їх в експерименті. Розрізняють такі видизмінних:

• незалежна змінна, яку змінює експериментатор з метою переві­
рити її вплив на інший аспект дійсності;

• залежна змінна — аспект дійсності, який змінюється у відповідь
на введення незалежної змінної;

• проміжні змінні (інша назва — змінні-модератори) — фактори,
які опосередковують вплив незалежної змінної на залежну, зокрема
вік, стать, соціальний статус, фізіологічний чи психологічний стан
досліджуваних тощо; ці ж змінні можуть виступати як незалежні у ди­
ференціально-психологічних дослідженнях, наприклад, коли виявля­
ється залежність певних психічних якостей від статі, статусу, віку до­
сліджуваного тощо;

• змінні, що контролюються (інша назва — побічні змінні) — ті
умови, які під час експерименту не повинні змінюватися, щоб не пору­
шити логіку виведення причинно-наслідкового зв'язку з тим, щоб ди­
наміку залежної змінної можна було пояснити дією саме незалежної
змінної, а не інших факторів [4].

Проміжні змінні й змінні, що контролюються, які відіграють сут­тєву роль у встановленні причинно-наслідкових зв'язків між незалеж­ною і залежною змінними, називають додатковими змінними. Обрані рівні додаткових змінних визначають можливість подальших уза­гальнень (ті рамки, в яких діють установлені закономірності) і, таким чином, обмежують можливість перенесення отриманих в експеримен­ті даних на більш широкі ситуації, відмінні від заданих.

Отже, можна сказати, що експериментє методом вивчення впли­ву незалежної змінної на залежну за умови врахування проміжних і контролю (тобто дотримання константних характеристик) побічних змінних.

В основу експериментальної психології, за К. Левіном, покладено формулу

В=/(Р,5),

де В — поведінка, Р — особистість, 5^і—ситуація, тобто в експеримен­ті забезпечується можливість передбачити поведінку особистості в певній ситуації [6; 12].

Незалежними змінними,згідно з цією формулою, в експерименті можуть бути, по-перше, варіації ситуації:

• зміни в навколишньому середовищі (фізичному, коли змінюють­
ся сенсорні й просторово-часові умови, соціальному, коли задається
присутність чи відсутність експериментатора або інших людей, соціа­
льно-психологічному, коли задаються особливості спілкування і взає­
модії досліджуваного й експериментатора або групи досліджуваних
тощо);

• особливості завдання, тобто тієї діяльності, на яку спрямовують­
ся досліджувані завдяки стимульному матеріалу та інструкції; при
цьому можуть змінюватися заохочення і покарання, засоби розв'язан­
ня, створюватися штучні перешкоди тощо;

по-друге, варіації особистості:

• спровоковані зміни (біологічні, коли здійснюється вплив на фізіо­
логічні чи психофізіологічні показники, наприклад, через вживання
ліків, і психологічні, коли здійснюється вплив на установки чи мотива­
цію, наприклад, через класичне підкріплення — матеріальну зацікав­
леність);

• зміни, на які посилаються (наприклад, у диференціально-психо­
логічних дослідженнях створюються кілька груп, які різною мірою
представляють вираженість певних рис).

При цьому незалежні змінні можуть бути кількісними (наприклад, кількість повторень, необхідних для запам'ятовування певного мате­ріалу) або якісними (наприклад, система виховання).

Залежною змінноюу психологічному експерименті є вербальні й невербальні параметри поведінки досліджуваного, які виступають опосередкованими показниками певних психічних якостей, зокрема:

просторово-часові (або формально-динамічні) характеристики:

а) точність дії (кількість помилок);

б) латентний час (швидкість реакції — час між пред'явленням сти­
мулу і відповіддю);

в) тривалість (швидкість виконання завдання — час між початком
і закінченням виконання завдання);

г) темп або частота дії;

ґ) ефективність виконання завдання (частка від кількості помилок або якості виконання дії до часу її виконання);

а також змістові, які передбачають якісний опис поведінки і, від­повідно, виокремлення категорій поведінки (наприклад, агресив­ність, активність, альтруїзм тощо). Якісні особливості, як правило, фіксуються в експертній оцінці, яку дають підготовлені спостерігачі за допомогою спеціальних карток спостереження [5; 6; 8; 12].

Взагалі виокремлюють три типи залежної змінної: одномірну, коли реєструється лише один параметр поведінки досліджуваного, який і вважається проявом залежної змінної (наприклад, швидкість сенсомоторної реакції), багатомірну, коли залежна змінна проявля­ється через кілька параметрів, які можуть фіксуватися незалежно (на­приклад, рівень інтелектуальної продуктивності виявляється і через час розв'язання, і через складність завдання тощо), фундаментальну, коли між кількома параметрами, що визначають залежну змінну, мо­жна установити функціональну залежність (наприклад, рівень агресії розглядається як функція окремих її проявів) [14].

Важливою властивістю залежної змінної є її чутливість до зміни рівня незалежної змінної. При цьому можливе виникнення так званих ефекту стелі, коли рівні незалежної змінної не впливають на залежну через надмірну легкість експериментальних завдань, і ефекту підлоги, коли експериментальне завдання є настільки складним, що рівень його виконання набагато нижче всіх рівнів залежної змінної [6; 8].

Побічними зміннимив експерименті виступають:

• фактор часу (години проведення дослідження, нестабільність у
часі загалом, коли на ефективність діяльності досліджуваних впливає
пора року чи погодні умови);

• фактор завдання, коли різні умови змінної вимагають різних екс­
периментальних завдань (наприклад, перевірка гіпотези про вплив
змісту певної інформації на ефективність її заучування вимагає добо­
ру різної інформації, оскільки її можна завчити тільки один раз);

• суб'єктивний фактор — індивідуальні особливості досліджува­
них (адже особливості діяльності досліджуваних залежать від статі,
віку, настрою, стану здоров'я тощо).

Оскільки на людину діє одночасно багато умов, існує проблема виокремлення серед них незалежної змінної— стимулу. У зв'язку з цим М. Роговій зауважує, що основною і принциповою складністю будь-якого психологічного експерименту є можливість виділити, просте-

жити І встановити закономірності динаміки саме тієї змінної, яку й треба вивчити [14]. Інакше спостерігаються артефакти, викликані змішуванням незалежних і додаткових змінних, коли, за Д. Кемпбел-лом, фон впливає більше, ніж стимул [7].

Тому існує необхідність розв'язання проблеми ізоляції незалежної змінної, контролю за нею й іншими видами змінних, а також пробле­ми впливу порядку пред'явлення незалежних змінних на залежні, тоб­то проблема експериментального контролю.

Слід зауважити, що саме експериментальний контрользабезпечує достовірність виведення залежності, що емпірично перевіряється, з точки зору відхилення інших правдоподібних пояснень. Експеримен­тальний контроль здійснюється не тільки у разі контролю незалежних і побічних змінних, з метою попередження їхнього змішування, а й у плануванні як побудові експериментальних схем пред'явлення рівнів незалежної змінної (див. табл. 6), у заданнірізних типів змінних з точ­ки зору їхньої відповідності реальним умовам і, відповідно, різних ти­пів експериментів (див. табл. 8), а також у статистичному контролю на рівні даних (див. табл. 4, 9).

При цьому контроль незалежної змінної у класичному експери­менті є активним, тобто здійснюється через активне маніпулювання, коли експериментатор безпосередньо впливає на рівень незалежної змінної, наприклад, зменшує чи збільшує силу подразника, або, в окремих дослідженнях, пасивним, і здійснюється опосередковано за рахунок підбору груп, що відрізняються за певним показником; тоді за умови однакового експериментального впливу на ці групи різниця результатів у значеннях залежної змінної може бути пояснена саме відмінністю груп за цим показником.

Якщо в експерименті досліджується вплив кількох рівнів незалеж­ної змінної на залежну, джерелом артефактів можуть бути так звані ефекти послідовності. Адже в цьому випадку рівні незалежної змінної утворюють ряд від найменших значень до найбільших. При цьому попередні експериментальні завдання можуть негативно або позитив­но вплинути на якість виконання наступних експериментальних зав­дань (коли, наприклад, тренування у виконанні експериментальних дій полегшує виконання наступних, перший рівень незалежної змін­ної виявляється в найбільш несприятливих умовах). Цей вплив може накопичуватися і приводити до залежності значень залежної змінної від позиції пред'явлення рівня незалежної змінної, а також вести до ефек­ту центрації, коли створюються найсприятливіші умови для дії рівнів

ЗО

незалежної змінної, що пред'являються в середині ряду (з огляду на те, що тільки цим рівням однаковою мірою відповідають і більш високі, і більш низькі рівні незалежної змінної).

Ефект послідовності при цьому контролюється шляхом нейтралі­зації дії порядку пред'явлення методом позиційного вирівнювання чи ротації (контрбалансування), який полягає в тому, що кожний дослі­джуваний отримує вплив не тільки АБ, а й БА (у даному випадку А і Б — рівні незалежної змінної, при цьому А менше Б). На жаль, такий прийом не дозволяє запобігти асиметричному впливу, коли вплив А на Б відрізняється від впливу Б на А. Тоді реальні відмінності між си­туаціями при реєстрації даних можуть перебільшуватися. Наприклад, А поліпшує Б, а Б погіршує А, тоді у випадку пред'явлення рівнів не­залежної змінної у порядку АББА умова Б отримує перевагу. Іноді для зменшення цього ефекту пропонують пред'явити послідовність АББА одному досліджуваному, а послідовність БААБ — другому. Іншим засобом подолання ефекту послідовності є рандомізація, коли відбувається пред'явлення стимулів у випадковому порядку і зміна цього порядку від серії до серії з надією на те, що непередбачувані змі­ни порядку стимулів взаємно нейтралізують один одного (порядок пред'явлення рівнів незалежної змінної обирається за таблицею випад­кових чисел). Цей засіб контролю використовується у випадку мож­ливості проведення великої кількості дослідів [6; 12].

Контроль зовнішніх (побічних і додаткових змінних) здійснюється за допомогою:

• елімінації, коли експериментальна ситуація організовується та­
ким чином, щоб виключити зовнішні змінні (в лабораторії — ізоляція
звуків і т. п.), що є далеко не завжди можливим;

• стандартизації умов — забезпечення константних характерис­
тик побічних і додаткових змінних — через однакові просторово-ча­
сові умови проведення дослідження для всіх досліджуваних, процеду­
ри, обладнання, інструкції, вирівнювання за статтю, віком, статусом
тощо; проблемою при цьому є характеристики побічних і додаткових
змінних; до того ж навіть у цьому разі змішування повністю уникну­
ти неможливо (скажімо, проведення експерименту для людей з різни­
ми біологічними ритмами життєдіяльності водночас, наприклад вра­
нці, викличе різну реакцію, багато в чому обумовлену саме рівнем
активності досліджуваних, що пов'язана з їхніми біоритмами);

• балансування — введення контрольної групи, яка перебуває в
тих самих умовах, при цьому контролюється ефект змішування змін­
них [5; 6]:

НЗ (активний стан)
ЕГ: — 33 (є ефект впливу НЗ)

ДЗ

НЗ (пасивний стан)

КГ: — 33 (ефект впливу відсутній)

ДЗ

Важливою проблемою, яка особливо складно вирішується в пси­хологічних дослідженнях, є проблема виміру змінних.

У найзагальнішому понятті під виміром розуміють операцію, за­вдяки якій числа (чи інші символи) приписуються об'єктам дійсності. При цьому важливо встановити відповідність між властивостями чи­сел і властивостями об'єктів.

Усього, слідом за С. Стівенсом, виокремлюють 4 рівні виміру — переведення якісних психічних явищ у зовнішні, кількісні показники, які називають шкалами (від лат. зсаіа — "сходи") [6; 11; 12; 15]. Це, по-перше, номінальна шкала, або шкала найменувань, коли всі психологіч­ні прояви класифікуються за певними ознаками в класи еквівалент­них об'єктів, наприклад, належність особистості до певної раси. На цій шкалі об'єкти можна розташувати в будь-якій послідовності. Клас із найбільшою кількістю об'єктів називають модою — статистичною мірою центральної тенденції (тобто статистичним показником, що характеризує найбільш виражене, репрезентативне значення змінної) для даного виду шкал.

При цьому, якщо для класифікації однієї й тієї ж сукупності експе­риментальних даних (наприклад, групи одних і тих самих досліджу­ваних) застосовуються два різних критерії (коли, наприклад, ці дослі­джувані розбиваються на класи, з одного боку, за рівнем їх розвитку, а з другого — за ефективністю професійної діяльності), можна узнати, чи залежать ці критерії один від одного, наприклад, за методом "хі-квадрат".

Іншим видом шкал є шкала порядку, або рейтингова шкала, коли об'єкти не тільки розділяються на класи рівних між собою (еквівалент­них) об'єктів, а й ці класи упорядковуються (ранжуються) за мірою вираженості цієї ознаки. Наприклад, у відомому дослідженні стосов­но дослідження расових установок, коли "силу" установки виміряли за відповідями на запитання:

ПІ — чи хотіли б ви, щоб хто-небудь з ваших родичів одружився з негром?

П2 — чи запросили б негра на обід? ПЗ — чи дозволили б голосувати? групи розподілялися за "силою" расової установки (табл. 1).

Таблиця 1 Розподіл досліджуваних по групах залежно від "сили" установки

№ групи	Так	Так	Так	Ні	Ні	Ні
	+	+	+
		+	+	+
			+	+	+
				+	+	+

У результаті не тільки можна було визначити вираженість певної ознаки (в цьому разі — расових установок), а й упорядкувати класи об'єктів залежно від міри вираженості ознаки (у цьому прикладі пер­ша група мала "найслабкіші" расові установки, а четверта — "най-сильніші") [12].

Мірою центральної тенденції для такого виду шкал є медіана, яка визначається за формулою

М =

де п — кількість ознак. Ліворуч і праворуч від медіани знаходиться 50 % випадків.

Проблемою, що утруднює маніпуляції з даними, які вимірювалися за ранговою шкалою, є те, що відстань між позначками шкали не від­повідає реальній відстані між даними. Крім того, для порівняння да­них у різних дослідах (де використовувалися різні експериментальні завдання) за цією шкалою часто необхідно переводити "сирі" первин­ні дані у спеціальні показники — процентилі, які показують відносне положення індивіда в порівнянні з іншими. Процентильні показники виражаються в одиницях від процентів досліджуваних, результат яких нижче певної первинної оцінки. Чим нижча процентиль, тим гір­шою є позиція індивіда в даній групі за вимірюваною якістю.

Наприклад, якщо 35 % людей розв'язують правильно менше 15 експериментальних завдань, то первинна "сира" оцінка — 15 у цьо­му випадку відповідає 35 процентилю (Р 35). П'ятдесятий процен­тиль (Р 50) відповідає медіані. Р 25 і Р 75 називають також першим і третім квартилями, оскільки вони позначають нижню і верхню чверть розподілу даних.

У разі переведення "сирих" балів у процентилі вважають, напри­клад, що ступінь переваги досліджуваного в досліді X є більш явним, ніж у досліді У, якщо в Хвище його даних виявилося тільки 20 % дослі­джуваних, у той час як у ¥— 40 %. Пряме порівняння оцінок цих двох дослідів не мало б сенсу, оскільки будь-яке числове перетворення на ранговій шкалі може змінювати експериментальний результат [1].

Третім видом шкал є шкала інтервалів, на якій ознаки не тільки упорядковані за мірою вираженості, а й відстань між позначками шкали відповідає реальному розриву між даними.

Слід зауважити, що установити дослідним шляхом зазначену рів­ність інтервалів досить важко. Поширеним засобом є статистичне ви­значення рівності інтервалів через приведення даних порядкової шка­ли до, як правило, нормального розподілу.

Існують такі підходи до перетворення розподілу в нормальний:

• зміна експериментальних умов виміру (зокрема, характеру по­
ставлених запитань, часу їхнього розв'язання, критеріїв, які визнача­
ють позитивні відповіді на кожне з цих запитань), коли, наприклад,
емпірично починають змінювати запитання в потрібному напрямі,
уникаючи занадто "легких" чи "важких" запитань, за яких більшість
відповідей була би помилковою чи правильною; (першим прикладом
такого підходу можна вважати шкалу Стенфорда — Біне з визначен­
ня інтелекту, коли завдання добиралися таким чином, щоб для кож­
ного віку отримати найтиповіший показник інтелекту 100, із статис­
тичною мірою дисперсії 16);

• нормалізація за складом, при цьому група даних розподіляється
на кілька класів таким чином, щоб границі класів відповідали нор­
мальному розподілу;

• нормалізація змінної через її логарифмування:

де С — константа, яка добирається таким чином, щоб наблизити роз­поділ до нормального, х — первинне значення змінної, X— перетво­рене значення змінної х;

• нормалізація змінної може також відбуватися через перехід від процентилів до нормалізованих стандартних показників [1; 12].

Класичним прикладом шкали інтервалів є термометр. Слід заува­жити, що шкала інтервалів має одиницю виміру, але положення точ­ки відліку — 0 — є довільним (наприклад, для температурної шкали позначка 0 свідчить не про відсутність температури взагалі, а про пев-

ні її значення). Вважається, що на цій шкалі можна виконати певні дії, отримуючи нові показники (X) із старих (х) за допомогою перетво­рення: X = ах + Ь, де а і Ь є константами.

Мірою центральної тенденції на цій шкалі є середнє арифметичне, яке визначається за формулою

де п — кількість елементів.

Проблемою такого виду шкал є незбіжність природної нульової по­значки і нульової позначки на шкалі, що унеможливлює знаходження пропорцій і відношень, наприклад, не можна сказати, що людина з ін­телектом 140 є вдвічі розумнішою, ніж людина з інтелектом 70.

Четвертим видом шкал, які у психології, як правило, використову­ються як додаткові, є шкали відношень або пропорцій, для яких нульо­ва позначка на шкалі відповідає природній нульовій позначці. На та­ких шкалах вимірюється довжина, площа, об'єм об'єктів, а також час перебігу певних процесів.

Мірами центральної тенденції для такої шкали є середнє арифме­тичне М або середнє геометричне С, яке визначається за формулою

Слід зауважити, що для порівняння результатів двох або більше рядків даних з метою визначення експериментального впливу тільки значень середніх недостатньо. Наприклад, порівняємо дві вибірки зі значеннями:

20; 20; 20; 20 і 38; 2; 38; 2.

Очевидно, середнє арифметичне для них обох дорівнює 20 і не менш очевидно, що це різні вибірки. Тут необхідно, окрім середніх, також визначити дисперсію значень навколо середніх, яке дає більш точну картину, зокрема, середнє квадратичне відхилення, яке обчислю­ється за формулою

де М—середнє арифметичне п даних із значеннями х ₁, х₂,..., х_п [ 11; 12]. Зазначимо, що чим складніший рівень психіки, тим менш точно його можна виміряти (див. табл. 2).

Зв'язок рівнів психічної регуляції і засобів їх емпіричного опису(за В.Дружиніним) [7]

Таблиця 2

Рівень	Функція	Відношення	Предмет (психічна реальність)	Засіб опису даних (шкала)
	фізіологічний рівень — життєзабезпечення
	регуляція рухів	психіка — організм	субсенсорні процеси	шкали відношень (інтервалів)
	регуляція операцій	психіка — середовище	сенсорно-перцептивні процеси	шкала інтервалів
	регуляція дій	психіка — задача	мислення, мотивація прийняття рішення	шкали Інтервалів (порядку)
	регуляція діяльності	психіка — діяльність	структура цілісної психіки (особистісні утворення )	шкали порядку і номінальні шкали
	регуляція життєдіяльності в цілому	психіка — життєвий шлях	унікальна, цілісна, індивідуальна психіка	подібність, опис окремих випадків

При цьому 0 — є допсихічним рівнем, який забезпечує життєдіяль­ність організму, його вплив на психічну активність виявляється на наступному рівні:

1 — психофізіологічний рівень, який відповідає за прості види пси­
хічної підсвідомої регуляції (автоматизми, неусвідомлювані регулято­
ри дій тощо);

2 — рівень елементарних систем, який забезпечує сенсорно-
перцептивні процеси, прості емоції тощо;

3 —мезопсихічний рівень регуляції дій, пов'язаний з функціонуван­
ням інтегративних систем (інтелект, мотивація тощо);

4 — макропсихічний рівень або рівень функціональних систем, які
відповідають за цілісність психіки, психологічну регуляцію діяльнос­
ті й особистісної поведінки.

Ці рівні забезпечують вищий, 5 рівень унікальної індивідуальності, на якому цілісна індивідуальність, суб'єкт життєвої активності (твор­чості) будує неповторний життєвий шлях. Ознаками цього рівня є:

• унікальність, здатність породжувати унікальну поведінку, тво­
рити;

• спонтанна активність, тобто здатність виходити за рамки ситуа­
ції "тут і тепер", регулювати дії на основі майбутнього їхнього прог­
нозування;

• цілісність, нерозкладеність на елементи (холізм), підкорення структур нижчого рівня (1-4) структурам, які забезпечують функціо­нування і розвиток цієї цілісності. На цьому рівні практично немож­ливо розв'язати проблему об'єктивного виміру психічної реальності.

Отже, можливість адекватного виміру психічної реальності існує на середньому і нижчому рівнях, там, де виявляється не тільки унікаль­ність, але й типовість психіки [7].

Слід зауважити, що власне експериментальні дані мають вид вто­ринних показників у тому розумінні, що в них емпіричні факти є ре­зультатом спеціальних процедур обробки первинних даних. Останні отримуються завдяки певним психодіагностичним методикам.

Психодіагносттніметодики розрізняються за предметно-специфіч­ною спрямованістю. Йдеться про первинні дані, які отримуються в результаті дослідження пізнавальної сфери людини (методики вивчен­ня пам'яті, уваги, мислення, відчуттів, уяви, сприймання тощо), її емо­ційно-мотиваційної сфери (методики діагностики мотивів, вольової регуляції поведінки, емоційних станів тощо), самосвідомості (методи­ки самооцінки) або ціннісних орієнтацій (методика ранжування цін­ностей).

Ці методики розподіляються також на спеціальні, в цілому одно­значно пов'язані з конкретними проявами психічної реальності (на­приклад, тест Бурдона, який спрямований на вивчення особливостей уваги), і загальні, які застосовуються досить широко (наприклад, ме­тодика піктограми застосовується і для вивчення довільного запам'я­товування, і особливостей образного мислення, і особливостей про­яву певних особистісних якостей тощо). Разом з тим очевидно, що і спеціальні методики можуть входити в різні схеми дослідження [8].

Розрізняють методики і за джерелом отримання інформації та ін-формованості учасників. При цьому можливі три різних типи джерел:

1. Сам досліджуваний. У цьому разі висновки ґрунтуються на від­
повідях самого досліджуваного (інтерв'ю, анкети, тести), досліджува­
ний, очевидно, знає, що він підлягає процедурі виміру.

2. Дослідник. Тут висновки ґрунтуються за результатами спосте­
реження (відкритого чи прихованого) дослідника за досліджуваним.

3. Архівні записи (продукти діяльності досліджуваного). У цьому
разі досліджувані можуть і не знати, що вони підлягають виміру [6].

Критеріями якості виміру зміннихє об'єктивність, надійність, валід-ність.

Об'єктивність означає максимально можливу незалежність ре­зультатів виміру від особистісних особливостей дослідника, його на­строю та ін.; досягається стандартизацією процедури виміру для всіх досліджуваних.

Надійними вважаються дані виміру змінних, які при повторному їх отриманні в тих же процедурних умовах дають незначущі відхилення від попередньо отриманих показників. Перевірка надійності передба­чає ймовірнісні оцінки на основі статистичних рішень. При цьому не­надійність даних може визначатися самою психологічною реальністю (наприклад, ефект утоми), опосередкованістю їх суб'єктивним світом дослідника, а також ненадійністю психодіагностичних методик. Тут слід зважити на те, що залежності, які встановлюються у психології, не завжди відтворюються (наприклад, можна створити умови для творчості, але не можна гарантувати творчий результат, оскільки він залежить від активності досліджуваного — суб'єкта творчості).

Валідність даних визначається в конкретних умовах експеримен­ту, коли оцінюється, зокрема, наскільки методичні прийоми, які були обрані як засіб отримання емпіричних даних, визначають саме ті змінні, що задані в експерименті [1; 2].

Зрозуміло, що у психологічному дослідженні досить важко досяг­ти повного виконання цих критеріїв. У зв'язку з цим завдання дослід­ника полягає в тому, щоб відокремити результати вимірів, пов'язаних із реальними відмінностями, що існують між досліджуваними, від ре­зультатів, отриманих за рахунок випадкових впливів, тобто встано­вити помилку виміру.

Помилки виміру можуть виникати: по-перше, якщо досліджуваний знає, що за ним спостерігають, і дає різні відповіді залежно від своїх ін­тересів і мотивів; по-друге, за рахунок низької якості інструмента вимі­ру, що використовується в дослідженні; по-третє, за рахунок особли­востей самого дослідника, коли мінливість відповідей обумовлена станом (наприклад, хворобою) чи іншими характеристиками (стат­тю, віком, досвідом), які впливають на досліджуваного під час експе­рименту; по-четверте, за рахунок характеристик досліджуваних, на­приклад, їхньою недостатньою чисельністю взагалі або зміною чисе­льності на момент повторного дослідження, що, власне, і викликає різницю у вимірах.

Тут важливо врахувати, що особливо великою ймовірністю поми­лок характеризуються такі популярні методи виміру, як суб'єктивні

звіти і відкриті спостереження. Архівні записи (продукти діяльності), як правило, є фрагментарними, і їхня кількість обмежена.

Якщо відомо, що валідність вимірів буде низькою, наприклад, че­рез особливості джерела інформації, єдиною стратегією, що веде до збільшення валідності, на думку Е. Дзукі, є систематичне використан­ня повторних, різних вимірів однієї й тієї ж змінної [6].

Контрольні запитання і завдання

1. Як ви розумієте поняття "змінна"?

2. Які види змінних виокремлюють в експериментальному дослі­
дженні психіки? Наведіть приклади.

3. Поясніть, у чому полягає відмінність додаткової змінної від не­
залежної.

4. Що таке "контроль" змінних? Якою є процедура контролю не­
залежної змінної?

5. Яким чином можна контролювати побічні змінні у психологіч­
ному експерименті?

6. Для чого у психологічному експерименті застосовується проце­
дура контрбалансування?

7. Яким чином можна виміряти факти психічної реальності?

8. Якими є вимоги до виміру змінних у психологічному експери­
менті?

9. Назвіть основні види психологічних шкал виміру змінних і
стисло охарактеризуйте їх.

10. Як ви розумієте термін "міра центральної тенденції"? Наведіть приклади.