Основні мотиви лірики Г. Гейне («Книга пісень»). Тема кохання та тема природи в збірці

ГЕНРІХ ГЕЙНЕ (1797-1856) - одна з найпомітніших постатей в історії німецької літератури, найбільший лірик епохи. Його справедливо називають співцем природи і нещасливого кохання.

У 1827 році з'явилася знаменита поетична збірка "Книга пісень", яка увібрала все краще з поетичного доробку поета 1816-1827 років. "Книга пісень" - своєрідний ліричний щоденник, це цілісний твір за композицією, змістом і формою. Це поетична розповідь про нещасливе, нерозділене кохання. "З мого великого болю творю я пісні маленькі", - говорив поет і гірко підсумовував: "Книжка ця - то тільки урна з попелом мого кохання". Не підлягає сумніву те, що вірші, видрукувані у збірнику, надихалися нерозділеним коханням молодого поета до своєї кузини Амалії. У тому, як він розповідає про кохання, свої почуття, вражає насамперед невичерпне багатство емоцій, мистецтво передавати найвитонченіші відтінки людських почуттів та думок.

Збірка склалася з 4-х частин - "Страждання юності" (цикли "Образи снів", "Пісні", "Романси", "Сонети"), "Ліричне інтермецо", "Знову на батьківщині", "Північне море". У межах кожної частини чи циклу вірші пронумеровані. Цикли "Романси" і "Сонети" та дві останні частини книги віршів, крім номерів, мають ще й назви.

Створювалися цикли в різний час, а це означало, що у своїй сукупності "Книга пісень" відбивала еволюцію поетичної творчості Гейне кінця 10-х і 20-х рр. Збірці притаманна певна поетична єдність. Провідною у перших 3-х циклах виступала тема нерозділеного, нещасливого кохання. В останніх циклах на перший план вийшла тема природи.

До збірки увійшли поезії різних жанрів: пісня, балада, романс, сонет, що свідчив про орієнтацію на народну поезію, на ритмомелодику, образність і стиль німецьких народних пісень.

Далекий від народнопісенного ліричний герой збірки за своєю природою став, скоріше, німецьким інтелігентом того часу, який свої почуття і переживання втілив в дещо відсторонених і поетично-абстрагованих народнопісенних формах і образах.

Серцевиною збірки був цикл "Ліричне інтермецо", який відзначив найбільшою сюжетно-тематичною єдністю. В ньому послідовно відтворилася вся історія кохання поета від його зародження і до драматичної розв'язки - виходу коханої заміж за іншого й страждань самотнього поета. Це ніби своєрідний любовний роман, що складався з ліричних мініатюр.

На відміну від першого циклу (де кохання було фатальною силою, що несла страждання і загибель), кохання постало як людське почуття, що принесло щастя.

У циклі "Знову на батьківщині" відбулося значне зміщення змісту у повсякденно-побутову площину. У цьому циклі більше дотепності, іронічної гри, а водночас і послаблення ліризму та переспівування самого себе.

І за змістом, і за формою окремо стоїть у "Книзі пісень" цикл "Північне море", наповнений величними і живописними картинами природи. Цикл писаний здебільшого у формі верлібру (вільного вірша).

До найславетніших поетичних здобутків Г.Гейне належав знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лореляй. За давньою народною легендою Лореляй - це прекрасна чарівниця, котра з'являлася на високій скелі над річкою Рейн і своїм звабливим сміхом занапащала тих, хто пропливав річкою. Ця легенда дуже вразила поета. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш став народною піснею. Гейнівська Лореляй втілив згубну силу кохання, котрою вона наділена не зі своєї волі. У своєму вірші поет зберіг фольклорні елементи, простоту форм, мелодійність "пісні" і романтичну піднесеність тону. Поетичний текст гейнівського вірша знайомив із старовиною, відкривав перед нами поетично відтворену картину традицій, стосунків і характерів давно минулого часу.

Ще одним шедевром поетичної творчості Г.Гейне став вірш "Самотній кедр на стром ині...".

Самотній кедр на стромині В північній стоїть стороні, І кригою, й снігом укритий, Дрімає і мріє вві сні. І бачить він сон про пальму, Що десь у південній землі Сумує в німій самотині На спаленій сонцем скалі.

Головний мотив - нерозділене кохання. Головною стає думка про самотність людини у світі. Безмежним простором (північ-південь) роз'єднані кедр і пальма.

Особливості стилю поета:

o принцип циклічності: місце кожного вірша визначене його зв'язками з попереднім і наступним;

o історія трагічного кохання набуває загальнолюдського звучання, характеризує стан душі сучасної письменникові молоді зі щирою, вразливою душею;

o лексичні і синтаксичні повтори;

o контраст і антитеза;

o мелодійність поезії;

o ліричний герой - романтик, для якого немає щастя без кохання; він відчував свою перевагу над "цивілізованим світом" філістерів;

o лірика з елементами романтичної іронії (все ставиться під сумнів).

"КНИГА ПІСЕНЬ"

"Страждання юності"	"Ліричне інтермецо"	"Знову на батьківщині"	"Північне море"
Знехтуване почуття кохання стало джерелом різкого конфлікту поета з дійсністю	Послідовно простежена вся історія кохання поета, який зосередився на власних переживаннях і душевних муках	Поет розповідав про пережиту нещодавно трагедію	Образ - море
Кохання - ірраціональна і фатальна сила	За канонами романтичного мистецтва присутні зав'язка, кульмінація, розв'язка	Минуле змусило осмислити душевні муки героя, а не переживати знову	Філософська лірика
Юнак вів бесіду з привидами на цвинтарі, його серце обливалося кров'ю через нещасливого кохання	"Вона" - невірна кохана, її образ узагальнений, позбавлений індивідуальних рис	Ліричний герой - людина з досвідом, тому почуття розкриті динамічно: то розквіт, то згасання надії на щастя	Природа співвіднесена з людиною і людське життя вимірене масштабами світобудови

"Книга пісень" ще за життя автора витримала тринадцять видань, а в 1855 р. вийшла у французьких перекладах. Багато віршів із збірки покладено на музику, значна частина поезій стала народними піснями і в Німеччині, і далеко за її межами.