Структура та етапи психокорекційної роботи

Основні етапи психокорекційної роботи:

1. Установлення психологічного діагнозу. У діагнозі (на основі

психологічної діагностики з використанням тестів) фіксуються показники

психічного розвитку, їх відповідність нормам, формулюється гіпотеза щодо

причин відхилень. Психологічний діагноз включає також формування

прогнозу. Прогноз є передбаченням подальшого розвитку особистості за

умови своєчасної корекції і за її відсутності. Далі психолог планує

мету, завдання, тактику проведення корекційної роботи.

з дитиною). Педагогічна частина виконується під постійним контролем

психолога [10]. Структура психокорекційної програми включає в себе три

основні блоки: теоретичне обґрунтування (розкрито основні підходи до

проблеми, обґрунтовано вибір форми проведення заняття (індивідуальне,

групове, консультативно-корекційне заняття), тривалість і режим занять,

підбір, комплектація і наповнюваність групи); опис заняття (мета, хід

заняття, рефлексія); список використаної літератури.

3. Реалізація корекційної програми передбачає проведення занять із

дітьми відповідно до корекційної програми; контроль за динамікою

корекційної роботи; надання батькам зворотного зв’язку про хід

корекційної роботи.

4. Оцінка ефективності корекції – це оцінка результативності корекційної

програми з огляду досягнення запланованої мети, а також складання

рекомендацій щодо виховання й навчання дітей, спрямованих на закріплення

позитивних результатів корекційної роботи.

Основне, що відрізняє групові форми роботи від індивідуальних – це

більша ефективність особистісних змін, дослідження неадаптивних

установок, корекція рольової поведінки.

Друга форма корекційної роботи – групова психокорекція – пов’язана з

виправленням тієї чи іншої якості особистості, з формуванням її бажаної

чи адаптивної поведінки, з набуттям нею таких умінь і навичок, які б

відповідали віковим та ситуативним нормам. Разом з тим, необхідним

елементом усіх групових занять повинні бути психотехніки, спрямовані на

розвиток суто групових структур і процесів, підтримку сприятливого

внутрішнього групового клімату, згуртованість та організаційний розвиток

дитячого співтовариства [10].

До участі у психокорекційній групі залучаються учні, які потребують

психокорекції – зміни емоційних та поведінкових стереотипів, та ті, які

відносно добре пристосовані, емоційно стабільні, прагнуть особистісного

зростання. Група може бути гетерогенною за віком і статтю, життєвим

досвідом, особистісними стилями поведінки та конфліктністю або ки та конфліктністю або

гомогенною (окремі автори доводять перевагу гомогенних груп, які

забезпечують більшу взаємопідтримку і меншу конфліктність). Щодо вікових

характеристик, то групові форми психокорекції можна використовувати для

дітей, починаючи з дошкільного і молодшого шкільного віку, і закінчуючи

дорослими, приблизно до 40-45 років. Загальна кількість учасників може

варіюватися: від 4-10 – у психоаналітичних групах, до 8- 16 – у групах

особистісного зростання. Режим роботи групи залежить від цілей і

можливостей учасників. Оптимальними є заняття двічі на тиждень

тривалістю 30- 60 хвилин (дошкільний, молодший шкільний вік) та один раз

на тиждень по 3-4 години протягом кількох місяців; можуть проводитися

щоденні заняття протягом тижня по 6-8 годин або у формі марафону, коли

заняття проходять впродовж декількох діб і тривають не менше 12 годин на

добу, що дає змогу заглибитися у групову ситуацію [10].

Успішність та ефективність корекційної роботи значною мірою залежить від

психолога (керівника): наскільки правильно і глибоко буде розкрита

проблема, настільки продуктивною виявиться робота. Його професійний

обов’язок – гарантувати благополуччя кожного члена групи. Як зазначає Т.

Юрченко, керівник групи виконує чотири ролі: експерта (коментує групові

процеси, допомагає учасникам об’єктивно оцінити свою поведінку, її вплив

на ситуацію та образ «Я»); каталізатора (сприяє розвиткові подій.

Використовує своє вміння діяти у міжособистісному спілкуванні, проводить

заняття у теплій емпатичній манері, що спонукає учасників до позитивного

зворотного зв’язку); диригента (вирівнює внески кожного до групової

взаємодії); зразкового учасника (його наслідують інші у відкритості та

автентичності, високому рівні міжособистісного функціонування) [10].

Продуктивність роботи залежить від алгоритму дій. Тому практичні

рекомендації на кожному етапі корекційної роботи будуть відрізнятися за

своєю метою та завданнями.

Перший етап – це створення групи і знайомство. На цьому етапі важливим є

створення атмосфери групової довіри і прийняття. Учасники по черзі

знайомляться, розповідають про себе те, що вважають за необхідне,

зокрема і про свої мотиви та цілі щодо участі у групі. Щоб знизити

рівень занепокоєності, напруги, пасивності, керівник може запропонувати

певні способи (вправи) знайомства.

На другому етапі, зазвичай, напруга і внутрішня невизначеність учасників

сягає максимуму і супроводжується агресивними випадами на адресу

керівника, звинуваченнями у некомпетентності, нерішучості. К. Роджерс

пояснює це таким чином: перші почуття – прекрасний засіб перевірити, чи

існують у групі свобода і безпека та чи можливо групі довіряти. Керівник

повинен сприймати почуття ворожості, не захищаючись, забезпечити

зворотній зв'язок, щиро і відкрито висловлюючи свої почуття,

підтримувати вираження почуттів в інших учасників. Це веде до зростання

довіри і свободи у групі.

Третій етап характеризується формуванням групової згуртованості як

найважливішої умови її функціонування. Поступово складається атмосфера

взаємної емоційної привабливості учасників, виникає підтримка. Керівник

використовує спеціальні вправи, які сприяють розвиткові довіри

учасників групи.

Четвертий етап – це період активно працюючої групи. Тепер, спілкуючись

на основі довіри, учасники можуть актуалізувати внутрішньоособистісні і

міжособистісні конфлікти. Важливою передумовою особистісного розвитку є

самосприйняття. Учасник немов би вчиться бути самим собою, сприймати

себе таким, який він є. Основним методом роботи на цьому етапі є групова

дискусія. У дискусію можуть бути включені рольові ігри, розроблені на

основі конкретних життєвих ситуацій. Вони допомагають краще зрозуміти

проблему (відчути інсайт), емоційно відреагувати, тобто отримати

ефективну розрядку, переживаючи катарсис. Інколи, щоб отримати

додатковий матеріал від учасників, керівник може застосувати кілька

проективних невербальних вправ.

На п’ятому, заключному, етапі робота групи вирізняється тісною

згуртованістю, значним терапевтичним і коригуючим потенціалом,

обов’язковим виконанням групових норм, високою інтенсивністю

міжособистісного спілкування. На цьому етапі завершується дослідження

учасниками своїх особистісних проблем, нових засобів поведінки та

емоційного реагування. У кінці заняття обов’язковим є підбиття підсумків

роботи групи, оцінка учасниками величини власного внеску у роботу групи

та значення набутого власного досвіду у спільній діяльності. Учасники

обмінюються побажаннями, подяками тощо [10].

Відносно оцінки ефективності корекційної роботи, К. Роджерс зазначав, що

можна вважати групу успішною, якщо через місяць після зустрічей

більшість учасників відчуває, що робота групи пішла їм на користь,

сприяла їхньому подальшому розвиткові.