Червоне і чорне» Стендаля як панорамна картина часу. Психологізм роману. Образ Ж. Сореля
Роман «Червоне і чорне» — соціально-психологічний роман, у якому простежений життєвий шлях головного героя — молодої людини покоління 20-х років XIX століття Жульєна Сореля. Про що ж роман «Червоне і чорне»? І чому «червоне» і «чорне»?
Назва роману символічна і багатозначна. Ці два кольори — червоне і чорне — відбивають і ідеї роману, і соціальні проблеми суспільства, і діалектику душі героя.
Червоне і чорне. Минуле і сьогодення — епоха Наполеона і період Реставрації. Кумиром для багатьох молодих людей початку XIX століття був Наполеон. В епоху Наполеона Жульєн Сорель міг би завдяки своїй енергії і волі прославитися на полі бою, вчинити подвиг — зробити військову кар'єру завдяки своїм особистим якостям. Він завжди носив із собою портрет Наполеона, всі свої дії і вчинки оцінював з погляду Наполеона, адже «...Бонапарт, безвісний і бідний поручик, зробився владикою світу за допомогою шпаги...» Але в тому суспільстві, куди так пробивався наш герой, важливі тільки походження і гроші, людям його стану немає місця в «гарному суспільстві». Виступаючи на суді, Жульєн говорить: «...Я бачу тут людей, що забажають покарати і раз і назавжди зломити в моїй особі цю породу молодих людей низького походження, задавлених убогістю...»
Червоне і чорне. Революція і реакція. Жульєн Сорель мало схожий на революціонера на початку роману. І все-таки наприкінці роману, на суді, ми бачимо вже не просто злочинця або егоїста — ми бачимо викривача. «Бережися цієї молодої людини з енергійним характером... почнися знову революція, він усіх нас відправить на гільйотину», — говорить про Жульєна Сореля брат Матильди. Саме енергійність, напористість, рішучість і мужність головного героя дозволять йому виголосити на суді обвинувачувальну промову проти вищого суспільства.
Червоне і чорне. Воно в душі самого героя: жага подвигу, пошук себе, мрії про гарну освіту, про любов — і надмірне марнославство, користолюбство, прагнення пробитися, не гребуючи ніякими засобами; мрії про життя — і злочин, ешафот.
Жульєн Сорель хотів би, як його кумир Наполеон, прославитися за допомогою шпаги, військовим, але часи Наполеона пройшли, а низьке походження Сореля не дозволить йому зробити кар'єру. І тоді він вирішує стати священиком, але не тому, що щиро вірить у Бога, а заради користі. І ще: він хоче довести всім — пану де Реналю, Вально, абату Пірару, маркізу де Ла-Молю та іншим, — що досягне своєї мети, зробить кар'єру.
Жульєн мріє про любов, але сам нікого по-справжньому не любить. Єдине почуття, яке він відчуває до людей вищого стану, — ненависть. І коли ж він нарешті розуміє, що кохає пані де Реналь і це почуття взаємне, він вирушає на ешафот.
«От уже воістину в людині уживаются дві істоти», — думає Жульєн, знаходячись у камері смертників.
Червоне і чорне. Мундир офіцера і сутана священика; кров пані де Реналь і жалобний одяг Матильди. Любов, каяття, віра, слухняність і страх, розпач, роздратування, лють...
Стендаль не пояснив нам, який зміст уклав він у назву свого роману, і кожен вільний розуміти цей зміст по-своєму.
Жульєн Сорель, його характер і доля
Роман «Червоне і чорне» — правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути.
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість.
Що приваблювало Жульєна Сореля в Наполеоні?
Вивчаючи літературу, ми бачили, що дуже багато героїв російських письменників з великою симпатією ставилися до такої неоднозначної фігури, як Наполеон. Через симпатію до нього, навіть захоплення ним пройшли такі герої російської літератури, як Онєгін, князь Андрій Волконський, Родіон Раскольников. І кожен з них зумів вибрати, почути, розглянути і побачити в Бонапарті ті риси й людські якості, які дозволили багато чого довідатися про Наполеона.