Основні риси типового характеру

Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх ро­зумінні — у сім’ї, трудовому колективі, в управлінні вироб­ництвом, державою. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис ха­рактеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляються при позитив­ному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.

Ставлення до праціє однією з найістотніших рис характеру лю­дини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до пра­ці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до іншихлюдей виникає у міжособистісних кон­тактах і зумовлюється суспільними умовами життя, які склада­ються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, влас­тиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, за­лежність від рівня культурного розвитку народу та духовного ба­гатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний ха­рактер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоцій­ного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й бруталь­но, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і харак­теру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах ха­рактеру. Позитивними рисами характерукультурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них — гуманістичні мо­ральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеруналежать відчуженість, замк­нутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гор­диня, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, запере­чення істини, дріб’язковість, мізантропія. Негативні риси харак­теру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім праг­ненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією чи протиставленням. Став­лення до самої себе— позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимог­ливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з тим деяким людям властиві негативні риси: не­скромність, хвалькуватість, кар’єризм, гординя, самовпевненість тощо.

Акцентуалізація – це по суті ті ж індивідуальні риси, які мають тенденцію до переходу в паталогічний стан. При більшій проявленості вони накладають відбиток на особистість і в решті решт можуть набути паталогічного характеру, руйнуючи структуру особистості.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це ро­бить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особис­тості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх ак­центуацією.Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю за­гостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші па­тологічні реакції. Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напру­ження.

Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, спе­цифіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.

Застряванняв стані збудження на впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.

Педантизмвиявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні «букви», хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу «коли б чого не трапилося».

Демонстративні характеривиявляють амбіційність, їм влас­тиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони запере­чують очевидне: «це неможливо», «я цього не розумію». За зви­чайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистостінадмірно захоплюються, вихваля­ють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших лю­дей загострено емоційні, афективні.

Тривожні характерив усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні схо­ватися від небезпечного, поступитися навіть слабшому, втекти від нього, якщо він чимось погрожує.

Інтровертовані особистостізамкнуті, свої думки та пережи­вання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уника­ють контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизмпідлітків більше властивий інтровертованим особис­тостям.

Екстравертовані особистостіпрагнуть до спілкування, кон­тактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосеред­жуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні по­годжуватися з усім, що їм пропонують.

К. Леонгард виділив 10 типів «акцентуйованих особистостей», які поділив на 2 групи за принципом акцентуації властивостей або характеру, або темпераменту. До акцентуації рис характеру віднесемо демонстративний, педантичний, стійкий і неврівноважений. Акцентуації за темпераментом – це гіпертимічний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотомічний, афективно-екзальтований та емотивний типи.

1. Демонстративний тип характеризується підвищеною здатністю до витіснення із свідомості неприємних фактів і подій, власних помилок і недоліків, що має прояв у неправдивості фантазії, удаванні. Характерні також авантюристичність, пихатість, «утеча в хворобу», якщо незадоволена потреба у визнанні. Дуже егоїстичні, прагнуть уваги до себе і визнання, часто видають бажане за дійсне, лукаві, пристосовуються, артистичні, обдаровані багатою фантазією, схильні до істерії.

2. Педантичний тип – протилежний демонстративному. Характерні ознаки: підвищена ригідність, інертність психічних процесів, нездатність до витіснення травмуючих переживань. Цим людям притаманна акуратність, сумлінність, надійність у справах, але вони здатні дратувати оточуючих надмірним формалізмом та занудством, сумніваються при прийнятті рішення, не здатні до прийняття остаточного рішення.

3. Стійкий (ригідний) тип характеризується надмірною стійкістю афекту зі схильністю до формування паранояльних і надцінних ідей. Характерні також підвищена підозрілість, образливість, стійкість негативних переживань, прагенення домінувати над іншими, несприйняття чужих думок і, як наслідок, конфліктність. Акуратні, цілеспрямовані, самолюбиві, докладають значних вольових зусиль задля досягнення намічених цілей, прагнуть до авторитету і влади.

4. Неврівноважений (збудливий) тип – це підвищена імпульсивність, послаблений контроль над бажаннями і збудженнями. Дратливість, постійно уникають труднощів, часто гніваються. На виглід – похмурі, в розмові обговорюють лише те, що «лежить» на поверхні, відповідають скуто. Схильні до епілепсії, яка має прояв у збудливо-нудотному настрої, в’язкості мислення, конфліктності.

5. Гіпертимічному типу притаманна така особливість, як підвищений фон настрою у поєднанні із жадобою діяльності, оптимізмом, підприємливістю і високою активністю. Характерна тенденція – не доводити почате до кінця. Самооцінка трохи завищена, легко прощає свої помилки і недоліки, свою вину, як правило, звалює на інших. У той же час – не злопам’ятні. Не дуже надійні: багато обіцяє, мало робить. Має веселу вдачу, любить зміну місць, спілкування, нові враження. Повно задумок і ідей, притягує до себе людей, навкруги нього «кипить» життя.

6. Дистимічний тип – це протилежність гіпертимічному, характеризується зниженням основного фону настрою (інколи до субдепресії), песимізмом, фіксацією на сумних сторонах життя, ідеомоторною (ідея – в життя) загальмованістю. Цим людям притаманні низький рівень контактності, небагатослов’я. Ведуть замкнутий спосіб життя, рідко конфліктують з іншими людьми. Вони серйозні, сумлінні, віддані в дружбі, одначе занадто пасивні і мляві. Їх легко впізнати по сором’язливому і безрадісному вигляду, міміка в них мало виразна.

7. Тривожно-боязливому типу властиві схильність до страхів, підвищена боязкість і полохливість. Для таких людей характерна також підвищена вразливість, загострене почуття власної неповноцінності, нерішучість, схильність до «самозанурення», постійний сумнів і тривалі розмірковування. Вони часто очікують будь-яких неприємностей навіть у звичайних обставинах, рівень самооцінювання дещо занижений. Чим яскравіше у тривожний особисто виявлена полохливість, тим імовірніша супроводжуюча її підвищена збуджуваність автономної нервової системи, яка підсилює соматичну реакцію страху через систему інервації сердця.

8. Циклотимічний тип характеризується зміною гіпертимічних і дистимічних фаз, тобто фази хорошого і поганого настрою змінюють одна одну з різними періодами. Радісні події викликають у таких людей не тільки радісні емоції, але й супроводжуються загальною картиною гіпертемії: жадобою діяльності, підвищеною балакучістю, фантаном ідей. Печальні події викликають пригніченість, а також сповільненість реакцій і мислення.

9. Афективно-екзальтований тип – це тип «тривоги і щастя». Особи цього типу легко переходять у захоплення від радісних подій і у відчай – від сумних. Їм до смаку розваги, життєва насолода, почуття обов’язку і вищі цінності формуються важко. Їм потрібен твердий, але не жорсткий контроль протягом усього життя. Захоплення і пориви можуть ніяк не пов’язуватись із особистими стосунками. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, переживання релігійного порядку, пошуки світогляду – все це захоплює екзальтовану людину до глибини душі.

10. Емоційний тип майже схожий на афективно-екзальтований. Але емоційні особи реагують не так бурхливо, а їхні емоції розвиваються не так швидко. Вони відрізняються особливою чутливістю і глибиною переживань у сфері тонких емоцій духовного життя. Їхня характерна риса – сензитивність (почуття, відчуття), що виявляється у підвищеній чутливості до подій, які з ними трапляються.

Природа характеру

Психічні властивості людини — це особливий прояв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівнова­женість, рухливість) виявляються в типах темпераменту. Але слід пам’ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, вихо­вання, які накладають відбиток на їх функціонування.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереоти­пи,тобто система нервових зв’язків у корі великих півкуль голов­ного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв’язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, ча­сом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утво­рюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазна­чалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нерво­вої діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жи­ва істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізно­манітніших впливів навколишнього середовища, на які вона не­минуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах харак­теру. Отже, характер, вважав І. Павлов, «є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем».

У вченні про характер були спроби пов’язати характер люди­ни з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої сек­реції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності ха­рактеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціону­вання головного мозку, що зумовлюється типом нервової систе­ми, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім’ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не мо­же бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює над­звичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

Формування характеру

Формування характеру — це процес становлення стійких пси­хологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в ре­зультаті їх багаторазових повторень стають звичними й визнача­ють типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важли­ву роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особи­стості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впли­вом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, по­ява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до систе­ми ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, пере­шкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьо­му як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. По­вною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває за­садами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в ди­тячих садках, досить виразно виявляються такі риси: това­риськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, за­мкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близь­ко стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською робо­тою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зу­мовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки ко­лективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, на­вчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй по­ведінці, і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дис­циплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особли­во дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помил­кою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності вихов­них заходів сім’ї, школи та соціального середовища, громадсь­кості.