Хто і коли повинен проходити інструктаж з питань пожежної безпеки? Особи, що мають право проводити інструктаж з пожежної безпеки
праці повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки
(далі - протипожежні інструктажі) відповідно до порядку,
встановленого в розділі 2 цього Типового положення. Особи, які суміщають професії (роботи) та приймаються на
роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, попередньо, до
початку самостійного виконання робіт, повинні пройти спеціальне
навчання (пожежно-технічний мінімум), а потім щороку - перевірку
знань. Організація своєчасного і якісного проведення
спеціального навчання, інструктажів та перевірки знань з питань
пожежної безпеки на підприємстві покладається на його керівника, а
в структурних підрозділах (цех, дільниця, лабораторія, майстерня
тощо) - на керівника відповідного підрозділу. Порядок проходження працівниками спеціального навчання,
інструктажів і перевірки знань визначається керівником
підприємства (наказом або відповідним положенням, що розробляється
на підприємстві і затверджується керівником).
Допуск на роботи осіб, які не пройшли спеціальне
навчання, інструктажі або перевірку знань, забороняється. За призначенням та часом проведення протипожежні
інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний,
позаплановий та цільовий.
Вступний протипожежний інструктаж проводиться з усіма
працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або
тимчасову), а також з особами, які прибули на підприємство у
відрядження, на виробничу практику (навчання) і мають брати
безпосередню участь у виробничому процесі. Він проводиться на підставі діючих на підприємстві правил,
інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки у
спеціально обладнаному для цього приміщенні фахівцем, на якого
наказом по підприємству покладені ці обов'язки, і може
поєднуватися із вступним інструктажем з охорони праці. Програма для проведення вступного протипожежного інструктажу
затверджується керівником (заступником, головним інженером)
підприємства.
Первинний протипожежний інструктажпроводиться
безпосередньо на робочому місці до початку виробничої діяльності
працівника. Його повинні проходити: усі новоприйняті на роботу (постійну чи тимчасову); працівники, переведені з інших структурних підрозділів,
виробничих дільниць підприємства; особи, які прибули на підприємство у відрядження і мають
брати безпосередню участь у виробничому процесі; будівельники сторонніх організацій, які виконують на діючому
підприємстві будівельно-монтажні, ремонтні або інші роботи; учні (студенти) під час виробничої практики (навчання), а
також перед проведенням з ними практичних занять у навчальних
майстернях, лабораторіях тощо.Програма проведення первинного протипожежного інструктажу
затверджується керівником відповідного структурного підрозділу
(начальником цеху, відділу тощо), відповідальним за протипожежний
стан, або керівником підприємства (його заступником).
Інструктаж проводять спеціалісти служби охорони праці апарату установи, де він проходить, які в установленому законодавством порядку пройшли навчання і перевірку знань з питань охорони праці та пожежної безпеки, отримали відповідне посвідчення і до функціональних обов'язків яких належить проведення таких інструктажів; зазначені спеціалісти ведуть такі журнали:
- журнал реєстрації вступних інструктажів з питань охорони праці
- журнал реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки
Спеціаліст служби охорони праці, що провів вступний інструктаж, здійснює запис у відповідному журналі реєстрації інструктажів та в Контрольному листі.
3. Біологічний захист.1. Біологічний захист населення, тварин і рослин включає:
1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;
2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;
3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;
4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;
5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;
6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин та санітарної обробки населення;
7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;
8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
2. Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням.
3. Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Білет №171. Термін та порядок надходження інформації про загрозу або про виникнення НС в різних умовах. За 5 хв. – довести інформацію до аварійно-рятувальних служб.За 1 годину – до міських органів управління і ДСНС.Голова ДСНС – через 30 хв (на підготовку інформації) - до вищого керівництва країни.На наступних етапах – ще по 30 хвилин. Дії людини, яка отримала інформацію про загрозу та виникнення НС:інформування керівництва об'єкта;
оповіщення керівного складу ЦЗ та персоналу об'єкта;
порядок та форма доповіді вищій інстанції.
Дії начальника ЦЗ з отриманням інформації про загрозу та виникнення НС:
віддача розпорядження на збір КС ЦЗ об'єкта;
доповідь начальника ЦЗ району (міста) про обстановку, яка склалася, прийняті рішення та вжиті заходи;
прийняття і доведення рішення до підлеглих на запобігання (ліквідацію) НС;
практичне керівництво проведенням робіт щодо запобігання або ліквідації наслідків НС і ходом евакуації персоналу (при необхідності);
щодобове підведення підсумків щодо ліквідації наслідків НС та інформація вищої інстанції.
Дії НШ ІДО об'єкта з отриманням інформації про загрозу та виникнення НС:
постановка завдання старшому оперативному групи, яка виїжджає в район (місце) НС, порядок зв'язку, взаємного інформування;
інформування начальника ЦЗ про НС, організація роботи комісії з НС;
уточнення обстановки в районі НС, визначення потреби в силах і засобах;
проведення аналізу та оцінки обстановки, уточнення завдань опергрупі;
підготовка пропозицій щодо першочергових робіт;
уточнення питань взаємодії, при необхідності виїзд в район НС для організації керівництва. 2. Види евакуації та порядок її проведення.
1. Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.
2. Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:
1) обов’язкова;
2) загальна або часткова;
3) тимчасова або безповоротна.
3. Рішення про проведення евакуації приймають:
1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;
2) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
3) на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;
4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.
4. У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.
5. У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.
6. Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:
1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;
2) катастрофічного затоплення місцевості;
3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;
4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).
7. Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:
1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;
2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.
8. Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.
9. Проведення евакуації забезпечується шляхом:
1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;
2) планування евакуації;
3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;
4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;
5) організації управління евакуацією;
6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;
7) навчання населення діям під час проведення евакуації.
10. За рішенням органів, зазначених у частині третій цієї статті (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.
11. Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
12. Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.
13. У разі виникнення загрози життю або здоров’ю громадянам України на території іноземних держав відповідні центральні органи виконавчої влади проводять їх евакуацію.
14. Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.
15. Порядок проведення евакуації визначається Кабінетом Міністрів України.
16. Планування заходів з евакуації здійснюється відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у районах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, стихійного лиха, аварій і катастроф.
Враховуючи обстановку, що склалась на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.
Щоб організовано провести евакуацію, не допустити паніки і загибелі людей необхідно: завчасно планувати евакуацію населення; визначити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон; організувати оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації; організувати управління евакуацією, турбуватись про життєзабезпечення в місцях розміщення евакуйованого населення; організувати навчання дітям під час проведення евакуації.
Евакуація — це упорядковане виведення чи вивезення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації — забезпечення безпеки кожної людини і всіх. Евакуації підлягають цінності, документація та архівні матеріали.
Евакуаційні заходи передбачають завчасну розробку планів евакуації, підготовку зон і районів розміщення для нормальної життєдіяльності евакуйованого населення; підготовку всіх видів транспорту; створення необхідних структур і органів управління на період евакуації; проведення комплексу заходів для охорони громадського порядку і підтримання організованості серед населення.
Евакуйовані постійно проживають у заміській зоні до особливого розпорядження. Заміська зона — це територія, розміщена за межами можливих руйнувань у містах.
В обстановці загрози населенню особливого значення набуває термін евакуації людей за межі небезпечних зон. За таких умов у мінімальний термін евакуацію можна провести комбінованим способом, який полягає у тому, що масове виведення населення із небезпечної зони пішки поєднується з вивезенням деяких категорій населення всіма видами наявного транспорту.
Транспортом вивозять рятувальні формування, робочі зміни підприємств, які продовжують виробничу діяльність у небезпечній зоні, населення, яке не може само пересуватися. Решту населення організовано виводять пішки.
Евакуація працюючого населення і членів сімей проводиться за виробничим принципом, тобто через об'єкти народного господарства. Евакуація населення, не пов'язаного з виробництвом, проводиться за територіальним принципом — за місцем проживання, через домоуправління і житлово-експлуатаційні органи. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе вивезення їх зі школами і дитячими садками.
Проведенням евакуаційних заходів займаються органи управління цивільного захисту, керівники домоуправлінь і житлово-експлуатаційних органів, а також міські й районні евакуаційні комісії.
Основним документом, який визначає обсяг, зміст, термін проведення евакуації населення, є план цивільного захисту з розділом про захист населення. На основі плану евакуації у містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях і навчальних закладах) створюються евакуаційні комісії, а у сільській місцевості — евакоприймальні комісії.
До обов'язків міської, районної евакуаційної комісії міста, району входять: облік населення, установ і організацій, які підлягають евакуації; облік можливостей населених пунктів заміської зони щодо прийому і розміщення населення, установ і організацій; розподіл районів населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами, установами і організаціями; облік транспортних засобів і закріплення їх за об'єктами для перевезення людей; визначення складу піших колон і маршрутів їх руху; підготовка заходів матеріального, технічного та інших видів забезпечення і евакуації; визначення терміну проведення евакуації.
Рішенням начальника об'єкта створюється об'єктова евакуаційна комісія. До її складу входять представники профспілок, відділу кадрів, начальники цехів та інших виробничих підрозділів. Очолює комісію один із заступників керівника об'єкта.
Обов'язками евакуаційної комісії є облік працюючих і членів їх сімей, які підлягають евакуації, визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх руху, вирішення питань транспортного забезпечення, підготовка проміжних пунктів евакуації, районів евакуації, пунктів посадки і висадки; організація зв'язку і взаємодії з районною евакуаційною комісією і збірним евакуаційним пунктом, встановленням зв'язку з евакоприймальною комісією і приймальним евакопунктом та вирішення разом з ними питань розміщення, працевлаштування, матеріального забезпечення, медичного і побутового обслуговування евакуйованого населення.
Міські евакуаційні комісії створюють збірні евакуаційні пункти (ЗЕП). Кожному ЗБП присвоюється державний реєстраційний номер. Розміщуються ЗБП у громадських будівлях — школах, будинках культури та ін. Пункти збирають населення, проводять реєстрацію його, організують посадку людей на транспорт або формують піші колони і відправляють їх у заміську зону, район евакуації.
Про початок евакуації населення повідомляють на підприємствах, установах, у навчальних закладах, а також через радіотрансляційну мережу і місцеве телебачення.
Дізнавшись про початок евакуації, люди повинні негайно підготуватися до виїзду (виходу), скласти необхідні речі, засоби індивідуального захисту, медикаменти, продукти, документи і гроші. У будинку, квартирі зняти фіранки з вікон, прибрати предмети і речовини, які легко спалахують.
Речі брати із собою лише необхідні: одяг, взуття, білизну. В комплекті одягу бажано мати плащ і спортивний костюм, взуття (гумове або на гумовій основі). Обов'язково потрібно взяти теплі речі, навіть якщо евакуація проводиться влітку.
Продукти харчування (на 2—3 доби) треба брати ті, які зручно зберігати і які не потребують тривалого приготування: консерви, концентрати, сухарі та ін. Воду доцільно налити у фляжку.
Важливо не забути документи: паспорт, військовий квиток, трудову книжку або пенсійне посвідчення, диплом (атестат про закінчення навчального закладу), свідоцтва про одруження і народження дітей.
Всі речі й продукти мають бути упаковані в рюкзаки, мішки, сумки, валізи або зв'язані у вузли. При евакуації пішки їх доцільно складати в рюкзаки і речові мішки, зручні для перенесення. При розрахунку кількості речей і продуктів харчування враховують, що людині самій доведеться їх нести (при евакуації транспортом загальна маса на одну дорослу людину не повинна перевищувати 50 кг). До кожного місця обов'язково кріплять бирку із зазначенням на ній прізвища, ім'я і по батькові, адреси постійного проживання і кінцевого пункту евакуації.
Відповідно необхідно підготовити до евакуації дітей. Підбираючи одяг і взуття, слід враховувати їх захисні властивості та пору року. Для дітей до 3 років необхідно взяти запас необхідних продуктів. Дітям дошкільного віку у внутрішню кишеню одягу, яким вони користуються, вкласти картку із зазначеними прізвищем, ім'ям і по батькові дитини, роком народження, домашньою адресою і місцем роботи батьків. Ще краще написати ці дані на клаптику білої тканини і підшити його з внутрішньої сторони одягу дитини, наприклад, під коміром.
Після того, як всі необхідні речі, продукти харчування і медикаменти складені, безпосередньо перед виходом із будинку чи квартири треба перевірити чи відключені газ, електроприлади, освітлення, перекриті водопровідні крани, закриті вікна і двері. В установлений час слід прибути з усім необхідним на ЗБП.
Прибулі на збірний евакуаційний пункт реєструються, розподіляються за видами транспорту, ешелонами, автоколонами, а ті, що йдуть пішки, — за колонами.
Для вивезення населення використовується залізничний, авто- і водний транспорт. Використовуються не тільки пасажирські залізничні потяги, судна, а й товарні вагони і напіввагони, вантажні судна, баржі і платформи, пристосовані для перевезення, вантажні автомобілі, самоскиди, автопричепи.
Колони піших евакуйованих формують поблизу ЗБП. Для кращої організації переходу формуються колони за цехами, факультетами (у навчальних закладах), бригадами та іншими виробничими підрозділами. Очолює колону один з керівників підрозділу.
Піші колони мають рухатися по дорогах, не зайнятих військами і евакуйованим транспортом. Для відпочинку людей передбачають привали: малий на 10—15 хв — через кожних 1—1,5 год руху, великі 1—2 год на початку другої половини переходу за межами небезпечної зони.
Для надання медичної допомоги в дорозі на кожний залізничний ешелон, автоколону або пішу колону виділяється медпрацівник, переважно з евакуйованих.
Для піших евакуйованих, якщо райони розміщення їх далеко, можуть організовуватися проміжні пункти евакуації (ППЕ). їх влаштовують за межами небезпечних зон, у населених пунктах, розміщених на евакуаційному маршруті, поблизу доріг. По можливості евакуйовані пересаджуються на транспорт. На маршрутах піших колон надається медична допомога в медпунктах населених пунктів, через які проходить маршрут, або організованих при колонах.
Чисельність піших колон від 500 до 1000 осіб. Для зручності управління колоною бажано розбивати колону на групи по 50—100 осіб і на чолі групи призначити старших.
Особливу увагу звертають на дітей, не дозволяючи їм відлучатися від дорослих.
У дорозі люди повинні суворо дотримуватися встановлених правил, дисципліни, виконувати вказівки представників управління цивільного захисту, старшого у вагоні, на судну або в автомобілі і без їх дозволу не залишати транспортні засоби.
При евакуації пішки необхідно виконувати всі команди і сигнали начальника колони, дотримувати вказаний темп руху і дистанцію, бути готовими до захисту при введенні сигналів цивільного захисту. У дорозі необхідно надавати допомогу один одному, особливо хворим і тим, хто відстав. При поганому самопочутті потрібно звернутися до медичного працівника, який супроводжує колону.
Для організації прийому і розміщення евакуйованого населення, а також для забезпечення його всім необхідним створюються приймальні комісії і приймальні евакуаційні пункти сільських районів. Приймальні евакуаційні комісії проводять свою роботу разом зі штабами і службами управліннями цивільного захисту. До складу приймальної евакуаційної комісії села чи сільськогосподарського об'єкта входять відповідальні працівники державної адміністрації, представники торгівлі, громадського харчування, освіти, медичних, побутових та інших організацій.
Для прийому населення, що прибуває, влаштовують приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) у школах, дитячих садках, клубах та інших громадських будівлях, бажано поблизу пунктів прибуття евакуйованого населення. На ПЕП зустрічають евакуйованих, розподіляють за населеними пунктами, надають першу медичну допомогу, розселяють людей.
Розселяють евакуйованих у будинках і квартирах місцевих жителів (у порядку підселення), гуртожитках, клубах, пансіонатах та інших придатних для житла приміщеннях.
Підвали, погреби необхідно пристосувати під ПРУ.
Місцеві жителі повинні бути готові поділитися з прибулими продуктами харчування, особливо в перші дні приїзду, до того, як буде організоване їх постачання.
Місцеві органи адміністрації сільських населених пунктів, сільсько- і лісогосподарських об'єктів повинні виявляти постійну турботу про евакуйоване населення, сприяти його працевлаштуванню і забезпеченню всім необхідним для проживання.
Забезпечення евакуйованих продуктами харчування і предметами першої необхідності організується через місцеві торговельні організації, мережу громадського харчування і побутового обслуговування.