З епідеміологічного нагляду за грипом

АДАПТАЦІЯ В УКРАЇНІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ

Актуальність. Україна, відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом (ЄС), взяла зобов’язання поступово наближувати своє законодавство та практику до принципів та вимог ЄС, зокрема у сфері епідеміологічного нагляду. Відсутність в Україні до тепер національної стратегії профілактики і боротьби з інфекційними хворобами негативно впливає на керування діючою системою епіднагляду як на рівні Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) так і на регіональному рівні. Метою нашої роботи було визначити недоліки у правовому забезпеченні епіднагляду за грипом в Україні для адаптації чинного законодавства до законодавства ЄС.

Матеріали і методи.В роботі використано порівняльний аналіз вітчизняного законодавства і законодавства ЄС у сфері епіднагляду за грипом.

Результати та обговорення. Аналіз чинного національного законодавства показав, що ключові концепції, на яких ґрунтується система епіднагляду і контрою за інфекційними хворобами, відрізняються від таких у ЄС. Згідно з нормативною базою, в Україні реєстрації підлягає кожен випадок інфекційного захворювання, включеного до Міжнародної статистичної класифікації хвороб Х перегляду. Але на практиці реєструють лише 67 нозоформ, не визначено пріоритетність при звітуванні. Так, екстрене повідомлення (форма № 058-о) на випадок грипу не подається, звітування здійснюється за статистичними талонами раз на місяць. До березня поточного року було відсутнє стандартне визначення випадку (Наказі МОЗ № 905 від 28.12.2015 р. «Про затвердження критеріїв, за якими визначаються випадки інфекційних та паразитарних захворювань, які підлягають реєстрації» юстовано 12.03.2016 р.), відтак якість даних рутинного нагляду за грипом значно варіюється. Поза системою епіднагляду залишається лабораторна мережа приватного сектору, здійснюючи звітування лише за окремими видами діяльності раз на квартал. Крім того, в країні існує декілька паралельних систем епіднагляду, в тому числі й за грипом, підпорядкованих іншим міністерствам і відомствам, зокрема, Міністерству оборони, Службі безпеки України, Міністерству внутрішніх справ, Державній прикордонній службі тощо, з власною нормативною базою.

Слід зазначити, що певні протиріччя існують і в межах самої національної нормативної бази. Так, Наказом МОЗ № 732 від 06.11.2015 р. «Про затвердження нормативно-правових актів з питань організації та проведення санітарно-протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню грипу та гострих респіраторних інфекцій» визначено Порядок організації та проведення зазначених заходів, яким здійснення епідеміологічного нагляду за дотриманням вимог цього Порядку покладено на Центр громадського здоров’я МОЗ України. Проте, до тепер (травень 2016 р.) такого Центру не існує ані де-юре, ані де-факто. В Наказі МОЗ № 732 наводяться дефініції термінів «підозрілий випадок» і «підтверджений випадок», тоді як у Наказі МОЗ № 905 наводиться наступна класифікація випадків: «можливий випадок», «ймовірний випадок», «підтверджений випадок»

Захист персональних даних, хоч і закріплений законодавчо, більш-менш забезпечується при рутинному нагляді. При реагуванні на спалахи всі персональні дані передаються по вертикалі незахищеними мережами зв’язку.

Серйозним недоліком є також відсутність національної стратегії протидії антимікробній резистентності. Антибіотики та противірусні лікарські засоби відпускаються в аптечній мережі безрецептурно, і під час епідемій грипу безконтрольно і безпідставно застосовуються населенням навіть з профілактичною метою.

Висновки. В умовах реформування системи охорони здоров’я України розробка і впровадження національної стратегії профілактики і боротьби з інфекційними хворобами, в тому числі й грипом, повинні відбуватися відповідно до міжнародних правил і стандартів ЄС.