Загальні положення власності або права власності.

Форма № Н-6.01

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ

ДВНЗ «ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

(повне найменування вищого навчального закладу)

Циклова комісія правознавчих та соціально-економічних дисциплін

(повна назва циклової комісії)

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Цивільне та сімейне право»

(назва дисципліни)

на тему:_____________________________________________________

Студентки 4-го курсу групи 09-ПР-11

напряму підготовки 0304 «Право»

спеціальності 5.03040101 «Правознавство»

__________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник:

викладач ІІ категорії

МК ДВНЗ «ПДТУ» Лузан А.В.

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ____________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії _______ А.В. Лузан

(підпис) (прізвище та ініціали)

_______ Л.І. Кащеєв

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Маріуполь – 2014 рік

Дописати титулу (тема, ФИО)

Подумать над предметом исследования

В тексте встречаются грамматические и пунктуационные ошибки. Предложение не может начинаться с иннициалов автора

4. Добавить список литературы (источников должно быть 17-25) и научная література рассполагается в алфавитном порядке. Не забудь, что измениться и нумерація по тексту.

Некоторые нюансы я справила и в целом работа претендует на оценку «отлично»

План:

Вступ

1. Загальні положення власності або права власності.

2. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності.

3. Характеристика підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ.

Актуальність теми.

Із здобуттям незалежності Україна почала розбудову демократичної правової держави та громадянського суспільства, у центрі уваги яких має бути всебічне забезпечення прав і свобод людини, що закріплено в Конституції України.

Основою всіх економічних, соціальних та інших відносин є власність або право власності. У зв’язку із останніми подіями в Україні проводились масові акції протесту майже в усіх містах нашої країни наслідком яких стало пошкоджене майно, що належить державі та територіальним громадам.

Отже, постає потреба визначити вид, поняття, порядок та підстави застосування правової відповідальності за пошкодження державного і комунального майна.

Чітке визначення цивільно-правової відповідальності, її відмежування від інших видів юридичної відповідальності, а також підстав звільнення від відповідальності має не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки застосування санкцій до осіб, які вчинили правопорушення, або звільнення від відповідальності сприятиме ефективному цивільному обороту.

Чи не найбільший інтерес у контексті дослідження цивільно-правової відповідальності викликає науковий аналіз видів цивільно-правової відповідальності та їх розмежувань, оскільки вирішення цієї проблеми становить не лише науковий, а й практичний інтерес.

В той же час, приступаючи до розгляду проблеми комплексного визначення видів цивільно-правової відповідальності, слід зазначити, що перші спроби спеціальних досліджень у цій галузі з'явилися відносно недавно і, крім того, стосувалися головним чином окремих видів цивільно-правової відповідальності, що диктує необхідність звернутися до цих проблем з метою з'ясування поняття та правової природи різновидів цивільно-правової відповідальності.

Отже, постає потреба заповнити прогалини в наукових розвідках щодо різних видів цивільно-правової відповідальності, до яких в науці цивільного права відносять договірну та позадоговірну відповідальність.

Усе це зумовлює актуальність теми та необхідність дослідження проблем різновидів цивільно-правової відповідальності з метою вдосконалення цивільного законодавства та практики його застосування.

Предметом роботи є правові норми, що регулюють застосування видів цивільно-правової відповідальності.

Об'єктом є цивільно-правові відносини, що виникають у процесі настання цивільно-правової відповідальності, передбаченої чинним цивільним законодавством.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань роботи було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, діалектичний метод дослідження та системно-функціональний метод.

Метою наукової роботи є розгляд питань стосовно підстав та видів цивільно-правової відповідальності за пошкодження державного і комунального майна.

Відповідно до поставленої мети було сформульовано такі завдання:

ü Розглянути поняття, сутність права власності та її форми.

ü Визначити поняття, види, умови та особливості цивільно-правової відповідальності. Визначити до котрої з видів відноситься відповідальність за пошкодження державного і комунального майна;

ü Проаналізувати яким чином застосовуються в законодавстві поняття "форс-мажор" та "непереборна сила" для звільнення від цивільно-правової відповідальності.

База. Питання цивільно-правової відповідальності завжди викликали інтерес науковців. Цій проблематиці приділяли увагу, зокрема, Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С. Д. Русу, Є.О. Харитонов, А.І. Дрішлюк, О.М. Калітенко, Дзера О.В. та ін. Вони досліджували як сутність цивільно-правової відповідальності, так і її функції, види, підстави, умови та розмір. Цивільно-правова відповідальність розглядається також нормативно-правовими актами: Конституцією України - основний закон нашої країни; Цивільним Кодексом України; Законами України, які регулюють питання цивільно-правової відповідальності та багато інших н.п.а.

Структура. Дана робота складається з 29 стор., трьох розділів, з них вступ, висновок та список літератури.

Загальні положення власності або права власності.

Власність є тією фундаментальною основою, що забезпечує існування будь-якого суспільства. Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Держава забезпечує захист прав та свобод усіх суб'єктів права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.[1][1]

Термін «власність» часто вживається в самих різних значеннях. Основне джерело в цивільних відносинах щодо права власності - Цивільний кодекс України закріплює поняття права власності як суб’єктивного права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Першопочатково право власності право власності закріплюється в Конституції України, зокрема встановлюються форми власності, рівність всіх суб’єктів права власності, гарантії права власності та обов’язки власників. Норми ЦК України визначають поняття права власності, зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обороті, закріплюють способи права власності тощо.

В цивільному праві прийнято розрізняти право власності в об’єктивному на суб’єктивному значенні.

Право власності в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності.

Право власності в суб’єктивному значенні – це можливість власника володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (річчю, майном) на свій власний розсуд і в своїх інтересах або інтересах інших осіб. Цьому праву відповідає обов’язок інших осіб утримуватися від дій (бездіяльності), які б перешкоджали цьому праву, тобто володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Зміст права власності складається із правомочностей володіння, користування і розпорядження річчю (майном) власника.

В юридичній літературі виділяють такі ознаки суб’єктивного права

власності:

ü його зміст охоплює три правомочності (можливості) власника: право володіти, право користуватися і право розпорядження майном.

ü суб’єктом права власності може бути будь-який суб’єкт права.

ü об’єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально визначена річ.

ü своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму (власному) інтересу.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання . Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Охорона та захист права власності забезпечується не лише цивільно-правовими нормами, але й нормами інших галузей права, зокрема нормами конституційного, адміністративного, кримінального, сімейного права тощо.

Закон закріплює способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Зауважимо, що цей перелік не є вичерпним, захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися і у інші способи, які не суперечать законам, правам та інтересам інших осіб й моральним засадам суспільства.

Слід звернути увагу на те, що в ЦК України визначено такі форми власності як:

· власність Українського народу;

· приватну власність;

· державну власність;

· комунальну власність.[2][2]

В даній роботі ми розглядаємо заменить право державної і комунальної власності.

Суб’єктом права державної власності є держава Україна. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Майно, що знаходиться у державній власності, може передаватися юридичним особам публічного права на основі повного господарського відання (державним підприємствам) або оперативного управління (казенні підприємства).

Суб’єктами права комунальної власності визнаються територіальні громади. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Таким чином розглянувши таке важливе питання як право власності ми прийшли до висновку, що в умовах сучасного життя вона є надзвичайно актуальною.

Порушення права власності регулюється статтями кримінального, адміністративного та цивільного права.

Спільним для цих видів юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільної) є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції. Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для кожного виду юридичної відповідальності.

Застосування цивільно-правових санкцій завжди пов’язане для правопорушника із втратами майнового характеру (відшкодуванням завданої шкоди, сплатою неустойки). Навіть коли порушуються особисті немайнові права, моральна шкода потерпілій особі відшкодовується у грошовій формі.

Також можна зазначити, що застосування цивільно-правової відповідальності забезпечується державним примусом – якщо боржник добровільно не виконує покладені на нього обов’язки, то компетентними державними органами, насамперед, судом, господарським або третейським судом, щодо нього можуть бути застосовані примусові засоби впливу.