Поняття та значення цивільно-правової відповідальності.

Забезпечення суспільної дисципліни та правопорядку здійснюється за допомогою впливу на поведінку та свідомість людей шляхом застосування таких методів державної та суспільної діяльності, як переконання та примус.

У широкому (філософському) значенні поняття відповідальності трактується як ставлення особи до суспільства й державі, до інших осіб з погляду виконання ними певних вимог, усвідомлення й правильного розуміння громадянином своїх обов'язків (боргу) стосовно суспільства, держави й інших осіб.

Визначення питання відповідальності, незважаючи на багато досліджень цього питання, залишається актуальним та дискусійним.

Юридична відповідальність може виступати в різних формах, але завжди полягає у певному впливу на правопорушника. Оскільки предметом цивільного права є майнові відносини, тому і цивільно-правова відповідальність повинна відповідати регульованим суспільним правовідносинам. У цьому і полягає особливість цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність є одним із різновидів юридичної відповідальності і тому у всіх істотних характеристиках має властивості останньої.

Поняття цивільно-правової відповідальності, формуючись протягом декількох тисячоліть, залишається предметом наукових дискусій. Питання про це поняття багато років є спірним в юридичній науці.

Як зазначає Є. О. Харитонов, цивільно-правова відповідальність – це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства.[7;с. 406] При цьому слід пам’ятати, що в цивільному праві застосування санкції не завжди являється відповідальністю. Наприклад, коли відбувається повернення речі з чужого незаконного володіння, то в цьому випадку відповідальність відсутня. Це має місце в зв’язку з тим, що незаконний володілець не мав жодних прав на річ, яка вилучається.

Цивільно-правова відповідальність – правовідношення, що виникає у зв’язку з порушенням встановленого договором або законом обов’язку, що має змістом покладання на особу, винну в учиненні цивільно-правового порушення, негативних майнових наслідків.

Особливий характер мети, призначення та способів реалізації цивільно-правової відповідальності визначає ряд специфічних ознак, що виділяють її у самостійний різновид відповідальності. Специфічними ознаками цивільно-правової відповідальності є:

- майновий характер;

- додатковість обтяження;

- відповідальність юридично рівних суб'єктів перед одним;

- компенсаційний характер.

Функції цивільно-правової відповідальності - основні напрями її впливу на суспільні відносини.

Цивільно-правова відповідальність виконує функції:

- превентивну;

- репресивну (каральну);

- компенсаційну.

Так, згідно з ст. 736 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) за прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти. Платник ренти процентами компенсує втрати одержувачеві ренти – компенсаційна функція. Виплата додаткових коштів незапланована, збільшує витрати – каральна функція. Понесені збитки спричиняють виховний вплив на правопорушника – превентивна функція.

Принципи цивільно-правової відповідальності — це виражені нормах цивільного права основоположні ідеї, засади, риси, відповідно до яких здійснюється регулювання відносин щодо її покладання.

До принципів цивільно-правової відповідальності можна віднести принципи:

- законності (обов'язкове виконання суб'єктами цивільного права імперативних вимог, викладених у нормі права щодо відповідальності);

- невідворотності відповідальності (обов'язкове застосування відповідальності до будь-якого правопорушника);

- індивідуалізації (допускається врахування ступеня суспільної небезпеки правопорушення, форми вини, майнового стану правопорушника та ін.;

- принцип повного відшкодування шкоди (відновлення майнового становища потерпілого до стану, який існував до правопорушення, ст. 1166 ЦКУ);

- принцип рівності сторін;

- принцип поєднання особистих інтересів із суспільними (здійснення права не повинно шкодити інтересам і цивільним правам суспільства та іншим суб'єктам цивільного права; наприклад, фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю, ст. 282 ЦКУ).

Отже, цивільно-правова відповідальність - вид юридичної відповідальності, яка виникає у фізичної чи юридичної особи при невиконанні договірних зобов'язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих немайнових прав (посягання на честь, гідність особи) і полягає у покладанні на винних обов'язку відшкодувати заподіяні потерпілим збитки. Вона характеризується ознаками, принципами та виконує певні функції.

Саме до цивільно-правової відповідальності слід віднести пошкодження державного або комунального майна, так як є відповідність усім вищепереліковним ознакам.

З кримінального та адміністративного права відомо, що для того, щоб винний поніс відповідальність необхідно визначити склад правопорушення: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Для настання цивільно-правової відповідальності необхідно також довести склад правопорушення, але він дещо відрізняється:

· шкода,

· протиправні дії правопорушника,

· причинний зв'язок між дією і шкодою,

· вина правопорушника.

Хоча існують науковці, які схиляються до першого наведеного складу правопорушення. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (проти­правність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, — неповний, усічений склад -протиправність і вина (при стягнен­ні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елемен­тів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не на­стає.

Слід зазначити, що не обов’язково шкода завдається у формі збитків. Це може бути моральна шкода (ст. 23 ЦКУ), яка полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала і зв’язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Протиправність поведінки може виражатися як у дії, так і у бездіяльності. Причинний зв'язок між шкодою і протиправністю має велике значення в зв’язку з тим, що не завжди потерпіла сторона несе якість збитки через протиправні дії іншої.

В ст. 614 ЦКУ передбачено вину як важливу підставу цивільно-правової відповідальності. В цивільному праві існує презумпція винності.

За загальним правилом відповідальність наступає лише за наявності вини. Проте існують виключення з правил:

- згідно з ч.2 ст.612 ЦКУ боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконан­ня, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення;

- зміна відповідального власника джерела підвищеної небезпеки не настає при переданні одним громадянином іншому громадянину автотранспортного засобу для керування без юридичного оформлення. Експлуатація транспортного засобу як у присутності, так і без присутності первинного власника зумовлює настання цивільної відповідальності такого власника без наявності його вини у скоєнні ДТП;

- Власник джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну цим джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (п.2 постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди");

- за договором зберігання професійний зберігач відповідає також за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили;

- юри­дичні та фізичні особи, діяльність яких зв'язана з підвище­ною небезпекою для оточення (транспортні та будівельні організації, промислові підприємства, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виник­ла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто вони фактично несуть відповідальність без вини.

У випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх оз­нак вчиненого правопорушення особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущенькапітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або керуванні судном (навігаційні помилки).

Отже, цивільно-правова відповідальність, за загальним правилом, може наставати за наявності таких умов: шкода, протиправність, причинний зв'язок між шкодою і протиправністю та вина. Хоча існують випадки, коли відповідальність наступає без вини і коли наявні всі ознаки правопорушення відповідальність може не наступити.

Слід зауважити, що цивільно-правова відповідальність має певну класифікацію та виражається у конкретних формах.

В нормативних актах відсутнє чітке розмежування форм цивільно-правової відповідальності. Їх виділяють в науковій літературі з цивільного права. Під формою цивільно-правової відповідальності розуміють форму вираження додаткових обтяжень, що покладаються на правопорушника. Поширений перелік форм цивільно-правової відповідальності дає Є. О. Харитонов. Автор зазначає, що існує декілька підходів до їх визначення[7;459].

За одним із підходів визначається дві форми: стягнення збитків та неустойка. За іншим підходом виділяють три форми цивільно-правової відповідальності: покладання на винного обов’язку передачі майна, сплати грошей, позбавлення правопорушника певних прав та змішана форма.

Обидва підходи мають певні недоліки. В першому випадку згадано лише неустойку з усіх способів забезпечення зобов’язань, хоча сюди можна віднести і поруку, і гарантію, і завдаток. Наприклад, коли боржник не виконав своє зобов’язання, яке забезпечувалося завдатком, він втрачає цю грошову суму чи рухоме майно. І навпаки, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, то завдаток повертається кредитором в подвійному розмірі. То чому це також не можна враховувати як форму цивільно-правової відповідальності? В другому підході наявна спроба згрупувати різні форми відповідальності, але вона є не до кінця продуманою.

Третій підхід до визначення форм цивільно-правової відповідальності є найбільш розширеним, детальним. З цим підходом їх можна поділити на загальні і спеціальні. Загальною формою буде являтися обов’язок боржника відшкодувати завдану шкоду. Наприклад, орендар пошкодив автомобіль орендодавця. В цьому випадку боржник понесе витрати, спрямовані на усунення пошкодження – відшкодує завдану шкоду. Проте не завжди відповідальність наступає, коли наявні збитки. Тому існує спеціальна форма відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань. Зокрема, в договорі поставки у розділі "Відповідальність" може передбачатися, що постачальник за порушення строків поставки нестиме відповідальність у вигляді штрафу чи пені. На практиці дуже часто можливе поєднання цих двох форм відповідальності. Приміром, в тому ж договорі поставки можна передбачити, що постачальник за порушення строків поставки нестиме як відповідальність і формі штрафу чи пені, так і у формі відшкодування збитків за завдану шкоду.

Види цивільно-правової відповідальності – це її класифікаційні групи за різними критеріями.

О. В. Дзерою надано перелік цих видів за трьома групами.[9;376]

За підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадого­вірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за не­виконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Для прикладу, в договорі будівельного підряду зазначені строки виконання робіт та якість використовуваних матеріалів, також передбачено відповідальність за їх порушення. У випадку, коли підрядник порушить ці умови договору, то понесе відповідальність, яка в ньому передбачена. Договірна відповідальність також поділяється на види: відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору. В наведеному прикладі має місце відповідальність за неналежне виконання умов договору.

Позадоговірною (або недоговірною)є відповідальність, що настає за вчи­нення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними до­говору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відпові­дальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків.

У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єк­тами зобов'язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зо­бов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною.

Згідно з ст. 540 ЦКУ якщо у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором чи у цивільному законодавстві. При частковій відповідальності кожна із зобо­в'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно розміру своєї частки спільного боргу (п.3 постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Цей вид відповідальності застосовується тоді, коли законом чи договором не встановлено солідарної чи субсидіарної відповідальності.

У ч.1 ст. 543 ЦКУ зазначається, що у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Цією ж статтею передбачено, що не одержавши повного задоволення своїх вимог від одного із солідарних бор­жників, кредитор має право вимагати неодержане з решти солідарних боржни­ків. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не бу­де виконано повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від сплати боргу кредиторові. Цей вид відповідальності повинен біти чітко зазначений в договорі. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право пред'явити регресну вимогу до решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, крім частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, яка належить солідарному боржникові, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

За загальним правилом шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, несуть солідарну відповідальність перед потерпілою особою (п.3 постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Тобто солідарна відповідальність виникає при спільному спричиненні кількома особами шкоди потерпілому і розрахована на ті випадки, коли неможливо встановити, які з дій і якою мірою спричинили збитки, тому в зобов'язанні беруть участь декілька боржників, які відповідають перед потерпілою особою солідарно. Підставою солідарного відшкодування збитків є факт спільності дій учасників правовідносин, в результаті яких завдано збитків.

Згідно з ч.1 ст.619 ЦКУ договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.Субсидіарна (додаткова)відповідальність настає тоді, коли існують основ­не і додаткове до нього зобов'язання і одне, і друге порушені. До заявлення вимоги до особи, яка відповідно до закону, інших правових актів або умов зобов'язання несе відповідальність додатково до відповідальності іншої особи, що є основним боржником (субсидіарну відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до основного боржника. Також солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім майном, що їм належить вкладники повного товариства (наприклад, ломбарду) – ч.1 ст.119 ЦКУ та повні учасники командитного товариства – ч.1 ст.133 ЦКУ. Є. О. Харитонов виділяє ознаки субсидіарної відповідальності:

- настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором;

- є покладанням додаткової відповідальності;

- покладається на осіб, які не несуть безпосередньо основної відповідальності перед кредитором;

- не може перевищувати обсягу основної відповідальності;

- може бути обмежена законом в часі або пов’язана законом з наявністю певних умов.[7;365]

Залежно від обсягу виділяють повну, обмежену та підвищену відповідальність. За загальним правилом застосовується повна відповідальність. Допускається зменшення розміру відповідальності правопорушника, якщо:

- доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання (змішана відповідальність);

- кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення чи порушення зобов’язання сталося з вини кредитора (ст. 616 ЦКУ);

- суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦКУ).

Підвищена відповідальність наступає на умовах і в обсязі, передбачених законом. Наприклад, ст. 1200 ЦКУ прямо передбачено, що розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, може бути збільшений законом.

Отже, цивільно-правова відповідальність має свої види та форми, більшість яких прямо не передбачені цивільним законодавством.

Повертаючись безпосередньо до теми даної роботи, можна зазначити що за пошкодження державного та комунального майна застосовується позадоговірна (або недоговірна) відповідальність.