Вироком н-ського районного суду н-ської області від 03.03.2012

П., 16.12.1980 року народження, українця, громадянина України, не судимого

засуджено за ч.3 ст. 368 КК України до 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування, їх структурних підрозділах та одиниць строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки.

Ухвалою апеляційного суду Н-ської області від 15.05.2012 зазначений вирок залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м’якості – без задоволення.

За вироком суду П. визнано винним та засуджено за те, що він, обіймаючи посаду начальника відділу правового забезпечення Н-ської обласної ради 12.11.2011 вимагав та отримав від директора ТОВ П. хабар у розмірі 5 тисяч доларів США, що в перерахунку в національній валюті становить 45 000 грн., за сприяння у видачі розпорядження обласної ради про переукладання з ТОВ договору оренди приміщень.

Не оспорюючи доведеності вини засудженого П. у вчиненні злочину, вважаю, що ухвала апеляційного суду Н-ської області стосовно нього є незаконною та підлягає скасуванню у зв’язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Так, відповідно до п.2 ст.419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак, приймаючи рішення про залишення вироку суду стосовно П. без змін, суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі не зазначив підстав, з яких апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов’язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні міри покарання засудженому П. судом не враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України віднесений до категорії тяжких.

Також, судами недостатньо враховано суспільну небезпеку вчиненого злочину, а саме те, що хабарництво є однією з найбільш небезпечних форм корисливого зловживання владою чи службовим становищем. Хабарництво, особливо його кваліфіковані форми, підриває демократичні інститути нашої держави, їх авторитет, дезорганізує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує діяльність, негативно впливає на їх моральний стан і суспільство в цілому, загрожує процесам реформування економіки та становлення української державності. Крім того, суд при призначені покарання не врахував, що сума, яку вимагав засуджений не є дріб’язковою і становить 5 тисяч доларів США, що в перерахунку в національній валюті становить 45 000 грн.

Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність та неможливість виправлення і перевиховання засудженого за допомогою інституту звільнення його від відбування покарання з випробуванням. У такому випадку мета покарання не може бути досягнута.

Крім того, відповідно до вимог ст.54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, якій присвоєно ранг може бути позбавлена за вироком суду цього звання.

При постановленні вироку судом не враховано, що П., працюючи на посаді начальника відділу правового забезпечення Н-ської обласної ради, мав 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування, і не вжито заходів щодо позбавлення останнього цього рангу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 424, 425, 436, 438 КПК України,-

П Р О Ш У:

Ухвалу апеляційного суду Н-ської області від 15.05.2012 стосовно П. скасувати у зв’язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.