Поняття та джерела міжнародного цивільного процесуального права
Тема лекції 28. Цивільний процес з іноземним елементом
1. Поняття та джерела міжнародного цивільного процесуального права
2. Визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню
3. Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
4. Провадження у справах за участю іноземних осіб
Поняття та джерела міжнародного цивільного процесуального права
Визнання – це надання юрисдикційному акту іноземної держави сили і значення рішення вітчизняного суду, яке не вимагає застосування примусових заходів на захист і поновлення порушеного права. Під “іноземним елементом” розуміють: 1) суб’єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання – щодо фізичних осіб; “національність” – щодо юридичних осіб); 2)об’єкт, який знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном. Порядок провадження в цивільних справах з іноземним елементом та вирішення питань, пов’язаних з наданням правової допомоги судам інших країн, врегульований нормами різноманітних систем права (внутрішньодержавного та міжнародного), йменується міжнародним цивільним процесом.
Джерелами міжнародного цивільного процесуального права є:Норми національного законодавства – Конституція України, яка поширила національний правовий режим на іноземців та осіб без громадянства (ст. 6); Цивільний процесуальний кодекс України (розділ III), який визначає порядок здійснення правосуддя в цивільних справах; Закони України: «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р. № 2860-ІП; «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ, “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, “Про біженців”, “Про правовий статус закордонних українців”, “Про дипломатичні ранги України”, “Про дипломатичну службу”, “Про правонаступництво України”, “Про виконавче провадження”, “Про міжнародні договори України”, “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” та інші; Підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України (напр., “Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин”, “Про Перелік посад, приписаних до дипломатичних рангів України”), постанови Кабінету Міністрів України (“Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру”) та інші. Міжнародні договори , згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, котрі відповідно до Конституції України складають частину національного законодавства. До міжнародних норм слід віднести:І. двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах: з Республікою Грузія (підписано 09.01.1995 р., ратифіковано Україною 22.11.1995 р.). з Естонською Республікою (відповідно 15.02.1995 р., 22.11.1995 р.) з Республікою Молдова (13.12.1993 р., 10.11.1994 р.). з Республікою Польща (24.05.1993 р., 04.02.1994 р.). з Китайською Народною Республікою (31.10.1992 р., 05.02.1993 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах із Литовською Республікою (07.07.1993 р., 17.12.1993 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах із Латвійською Республікою (23.05.1995 р., 22.11.1995 р.); про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах із Монголією (27.06.1995 р., 01.11.1996 р.); про правову допомогу та правові відносини в цивільних і сімейних справах із Республікою Узбекистан (19.02.1998 р., 05.11.1998 р.) та ін.
ІІ. Багатосторонні угоди: Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності підписана урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (м. Київ, 20.03.1992 р.) та ін.
ІІІ. Конвенції: Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (05.10.1961 р., набула чинності для України з 22.12.2003 р.); Конвенція про отримання за кордоном доказів по цивільних та торгових справах (18.03.1970 р., Україна із заявами і застереженнями приєдналася 19.10.2000 р.); Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (15.11.1965 р., Україна із заявами і застереженнями приєдналася 19.10.2000 р.); Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах укладена державами-членами Співдружності Незалежних Держав (м. Мінськ, 22.01.1993 р., ратифікована із застереженнями 10.11.1994 р).
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про правонаступництво України” на реалізацію положень Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (23.08.1978 р., Україна приєдналась 17.09.1992 р.) Україна відповідними нотами у січні 1994 року визнала для себе обов’язковими ряд двосторонніх договорів, які були укладені СРСР (наприклад, із Народною Республікою Албанія (30.06.1958 р.), Алжирською Народною Демократичною Республікою (23.02.1982 р.), Народною Республікою Болгарія (19.02.1975 р.), Угорською Народною Республікою (15.07.1958 р.), Соціалістичною Республікою В’єтнам (10.12.1981 р.), Грецькою Республікою (21.05.1981 р.), Фінляндською Республікою (11.08.1978 р.), Італійською Республікою (25.01.1979 р.) та ін.). У зв’язку з офіційним оформленням правонаступництва України для неї залишається чинною Конвенція з питань цивільного процесу (м. Гаага, 01.03.1954 р., набула чинності для СРСР 26.07.1967 р. Крім того, 14.07.1993 р. Україна приєдналась до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства (07.06.1968 р.).