Поняття, умови та види мат. від-ті прац-ків ща шкоду, заподіяну під-ву, орг.-ції, установі

Матеріальна відповідальність – 1 з видів юрид.відповідальності, становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору - працівника або власника відшкодувати іншій стороні шкоду, за­подіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановлено­му законом розмірі й порядку.Розрізняють такі види матеріальної відповідальності1.Обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заро­бітку.Відповідно до КЗпП України обмежену ма­теріальну відповідальність несуть:1) працівники — за псування або знищення через недба­лість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції);2) керівники підприємств, установ, організацій і їхні за­ступники при заподіянні шкоди підприємству зайвими грош. виплатами, невжиттям необхідних заходів для запобі­гання простоям, випускові недоброякісної продукції, роз­краданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей.Порядок обчислення середньої зарпла­ти - виплати за останні 2 місяці роботи.2.Повна матеріальна відповідальність визначена без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником.(Визначена підставами)1. Укладення між працівником і власником письмовогодоговору про повну матеріальну відповідальність 2. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. 3. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані. 4. Шкода, що завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, (продукції), виданих працівникові в користуван­ня підприємством5. на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудо­вих обов'язків 6.Шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків( але саме працівником цієї орг-ції, на підставі труд.договору)3.Колективна матеріальна відповідальність. Письмовий договір про колективну матер. Відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу. Шкода, підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу пропорційно місячній тарифній ставці. При встановленні безпосереднього винуватця, що заподіяв шкоду, обов’язок цього відшкодування покладається на цього працівника.4.Підвищена матеріальна відповідальність.Як спеціальний захід, спрямований на забезпечення збереження окремих видів майна та ін. цінностей, що мають важливе народногосподарське значення, законодавством передбачена підвищена матеріальна відповідальність працівників у разі розкрадання, умисного псування, недостачі чи втрати ними таких матеріальних цінностей. Тобто в цих випадках законодавством встановлені спеціальні правила визначенню розміру збитків, завданих підприємству. Розмір шкоди, обрахований за цими правилами перевищує розмір дійсної прямої шкоди фактично завданої внаслідок винних діянь працівника.Умовами матер. від-ті є:*наявність прямої дійсної шкоди (втрата, погіршення або пониж.цінності майна, необхідність для підпр-ва, орг-ції зробити витрати на відновлення, придбання майна, зробити зайві витрати).*протиправні дії або бездіяльність 1 з сторін труд.договору (невиконання або неналежне викон.труд.обов’язків).*причинний зв’язок між майновою шкодою і протиправним порушенням труд.договору(майнова шкода-результат з неминучістю випливає із заподіяного особою діяння).* вина працівника, власника або уповноваженого ним органу(відношення працівника до заподія­ної шкоди у формі умислу чи необережності )

67. Поняття трудових спорів та порядок їх розглядуТрудовий спір – це одна з форм існування розбіжностей між суб’єктами труд.правовідносин. Законодавство забезпечує регулювання вирішення самого труд.спору, який виникає після того, як розбіжності між сторонами не вдалося владнати шляхом переговорів.Трудові спори можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Найбільш поширеним вважається їх поділ з огляду на предмет, сторони хар-р та за їх підвідомчістю.За предметом труд.спори можна класифікувати на спори про застосування законодавства про працю і спори про встановлення чи зміну умов праці. До перших належать спори про відмову у прийнятті на роботу, про поновлення на роботі, про порушення інших труд.прав працівників. До другого виду належать спори з приводу встановлення чи зміни індивідуальних, колективних умов праці, а також укладення колективного договору чи угод.За сторонами трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні. Сторонами індивідуального труд.спору є роботодавець і окремий працівник. А у колективному труд.спорі залежно від його рівня сторонами можуть бути наймані працівники підприємства, об’єднання найманих працівників, профспілки, об’єднання профспілок. І роботодавець, об’єднання роботодавців або їхні уповноважені представники – з другої сторони.За хар-ом спорів виділяють труд.спори позовного і непозовного хар-ру. Спори про застосування законодавства про працю – це, як правило, спори позовного хар-ру. Вони виникають з приводу відновлення порушеного права або законного інтересу. Спори про встановлення умов праці відносяться до спорів непозовного хар-ру, оскільки тут ідеться не про відновлення порушеного права або законного інтересу, а про встановлення нового права.Класифікація труд.спорів на позовні і непозовні має важливе значення для визначення їх підвідомчості. Підвідомчість – це визначена законодавством компетенція відповідних органів щодо розгляду і вирішення труд.спорів.За порядком розгляду (підвідомчістю) трудові спори поділяються на такі, що розглядаються:

· в загальному порядку (який передбачає послідовність роз­гляду спору спочатку в комісії по труд.спорах (КТС), а потім в порядку оскарження в районному суді);

· в судовому порядку (при якому розгляд труд.спору розпо­чинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС);

· в особливому порядку (при якому певні категорії спорів або труд.спори певних категорій працівників вирішу­ються відповідно до спеціальних правил, визначених зако­нодавством, наприклад, розгляд спорів суддів, прокурорсь­ко-слідчих працівників).

Індивідуальні труд.спори - це неврегульовані розбіж­ності між працівником і роботодавцем з питань застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про працю, або зміни умов труд.договору, інших угод про працю, які передані на розгляд до органу, уповноваженого відповідно до закону розглядати спір, що виник, і винести по ньому рішен­ня, обов'язкове для всіх сторін. Індивідуальні труд.спори розглядаються комісіями по труд.спорах, районними (міськими) судами. Комісія по труд.спорах є обов'язковим первинним ор­ганом по розгляду труд.спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Це означає, що до звернення в суд працівник повинен подати відповідну заяву до комісії по труд.спорах, де вона розглядається по суті. Ли­ше у випадку незадоволення рішенням комісії по труд.спорах працівник може подати заяву до суду. Працівник може звернутися до комісії по труд.спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого с'гроку комісія може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації. Труд.спір розглядається комісією у десятиденний сгрок з дня подання заяви у присутності працівника, який подав заяву або його представника та представника роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. Другим органом, який розглядає труд.спори, є район­ний (міський) суд. У районних (міських) судах можуть розгля­датись труд.спори після розгляду в комісіях по труд.спорах за заявами:

· працівника чи роботодавця, коли вони не згодні з рішен­ням комісії по труд.спорах;

· прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по труд.спорах суперечить чинному законодавству.

Для вирішення труд.спору працівник може зверну­тись безпосередньо до районного (міського) суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місяч­ний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі труд.книжки. Колективний труд.спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-еко­номічних умов праці та вир-го побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або Їх окремих положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. Сторонами колективного труд.спору (конфлікту) є:

· на вир-му рівні - наймані працівники (окремі ка­тегорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або проф­спілкова чи інша уповноважена найманими працівни­ками організація та власник або уповноважений ним орган (роботодавець) чи представник;

· на галузевому, територіальному рівнях - наймані пра­цівники підприємства, установи, організації однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-тери­торіальних одиниць чи профспілки, Їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками ор­гани та власники, об'єднання власників або уповнова­жені ними органи чи представники;

· на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об' єднання, чи інші уповноважені найманими праців­никами органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості областей України.

Примирна комісія - це орган, призначений для вироблен­ня рішення, що може задовольнити сторони колективного труд.спору (конфлікту), який складається із представників сторін і утворюється за ініціативою однієї із сторін. Примир­на комісія розглядає колективні спори, що виникла з приводу встановлення нових або зміни існуючих соціально-еко­номічних умов праці та вир-го побуту, а також з приво­ду укладення чи зміни колективного договору. Труд.арбітраж - це орган, який складається із залуче­них сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті труд.спору (конфлікту), що виник з при­воду виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю або в разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення труд.спору (конфлікту).Особи, винні в порушенні законодавства про колективні труд.спори несуть дисциплінарну, адмістративну або кримінальну від-ть згідно з законодавством.

68. Поняття і підстави адміністративної відповідаль­ності.Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадо­вою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак. 1.ознаки, властиві юри­дичній відповідальності (основні); 2.озна­ки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).Основні ознаки адміністративної відповідальності по­лягають у тому, що вона:1)є засобом охорони встановленого державою право­порядку;2)нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм;3)супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;4)пов'язана з примусом, з негативними для правопо­рушника наслідками;5)реалізується у відповідних процесуальних формах.
Похідні ознаки адміністративної відповідальності ви­значаються її юридичною природою.Підставою адміністратив­ної відповідальності вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і на­слідками не тягне за собою кримінального покарання. Отже, порушення правил поведінки, встановлених адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адмі­ністративну відповідальність. Але вона настає, по-1, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-2, при порушенні норм не тільки адмініст­ративного права. Це пояснюється специфікою адміністративного права, яке регулює суспільні відносини, які виника­ють у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчи­нення адміністративних правопорушень. Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінар­ну відповідальність. Таким чином, не всяке порушення правил, встановле­них адміністративно-правовою нормою, спричиняє адмі­ністративну відповідальність. Адміністративну відпові­дальність тягне порушення тільки тієї норми адміністра­тивного права, що охороняється адміністративними санкціями.Похідними ознака­ми адміністративної відповідальності будуть такі:1. Її підставою є не тільки адміністративне правопору­шення, а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законо­давством.2.Вона полягає в застосуванні до винних адміністра­тивних стягнень.3. Право притягнення до адміністративної відповідаль­ності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам (органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування)4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності 5. Адміністративна відповідальність урегульована нор­мами адміністративного права, що містить переліки адмі­ністративних стягнень та органів, уповноважених їх засто­совувати.Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адмі­ністративної відповідальності. За змістом їх можна поділити на три види: 1.матеріально-правові, що закріплюють загальні пи­тання адміністративної відповідальності ; 2. адміністративно-процесуальні, що закріплюють про­вадження у справах про адміністративні правопорушення; 3.організаційні, що закріплюють порядок створення суб'єктів адміністратив­ної.Чинний на сьогодні КпАП визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це свідчать закріплені нормативно його ознаки (є встановлений вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); при накладенні стягнення враховувати особу пра­вопорушника; відомості про особу правопорушника, а також зобов'я­зує правопорушника підписати протокол; особа, що скоїла проступок, має право виступа­ти рідною мовою). Перелічені нор­ми розраховані на фіз.. осіб, а не на юридичних осіб.

69. Види адміністративних стягнень та їх зміст.Адміністративне стягнення — це захід відповідальнос­ті, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинен­ня нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.Види адміністративних стягнень:1) попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних пра­вопорушень;2) штраф — майнове стягнення, або вилучення у поруш­ника певної грошової суми на користь держави;3) конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави;4) позбавлення спеціального права, наданого даному гро­мадянинові, на певний строк за грубе порушення порядку користування цим правом (стосуєть­ся права керувати транспортними засобами та права полювання);5) виправні роботи призначаються на певний строк з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням певного % її заробітку у власність держави;Попередження застосовується як самостійна міра покаран­ня за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні май­нових, ні інших прав порушника.Суть попередження як запобіжного заходу полягає в то­му, що порушнику роз'яснюють протиправний характер його дій, зобов'язують їх припинити, усунути допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування більш суворих примусових заходів. Штраф— це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністра­тивні правопорушення у випадках, установлених законо­давством України. Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку, або в судовому. Це грошове стягнення, це захід впливу на психіку і майнове становище правопорушника, це компенсація матері­ального збитку, що заподіяний внаслідок порушення дого­вірних зобов'язань.Оплатне вилучення застосовується тільки до предметів, які стали знаряддям вчинення або безпо­середнього об'єкта адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні предмета, його на­ступній реалізації і передачі колишньому власнику вируче­ної суми з відрахуванням витрат по реалізації.Мета оплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж викорис­товуваним з порушенням установлених правил.Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмініст­ративного правопорушення, полягає в примусовій безоп­латній передачі цього предмета у власність держави.Позбавлення спеціальних прав— це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки. Якщо громадянин неправильно використовує нада­не йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.Виправні роботи— стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на визначений термін і з відрахуванням % його заро­бітку в доход держави.Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України. Поширюється винятково на іноземців.

70. Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення Система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначена в ст. 213 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ці органи можна поділити на колегіальні, тобто ті, що розглядають справи колегіально, й одноособові, де справи розглядаються одноосібно уповноваженими службовими особами. До першої групи належать адміністративні комісії при міськрай-виконкомахомісії в справах неповнолітніх, виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів, народні суди. Друга група органів численніша. До неї входять органи внутрішніх справ (міліція), органи державного пожежного нагляду, органи залізничного транспорту, органи морського транспорту, органи річкового транспорту, органи повітряного транспорту, органи держгір-технагляду, органи держатомнагляду, митні органи, органи Міністерства оборони, органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, органи пенсійного фонду України та фонду соціального страхування, органи державної статистики. Від імені цих органів справи про адміністративні правопорушення розглядають уповноважені на це службові особи: начальники, заступники, державні інспектори, інспектори-ревізори. Серед названих органів найширше коло справ підвідомче адміністративним комісіям, які згідно з чинним законодавством утворюються при адміністрації представника Президента і діють на підставі положення про ці комісії від 9 березня 1988 р.
Повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення наділені виконавчі комітети селищних і сільських Рад народних депутатів. Підвідомче їм коло правопорушень визначається ст. 219 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів, регіональне і місцеве самоврядування».
Народні суди (судді) згідно зі ст. 221 розглядають справи з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, наприклад, про дрібне хуліганство, дрібне розкрадання державного та громадського майна, азартні ігри на гроші, речі та цінності тощо. До компетенції районних (міських) судів віднесено також розгляд скарг і протестів на постанови інших органів (службових осіб) у справах про адміністративні правопорушення.

71. Поняття і структура кримінального права УкраїниКримінальне право — одне з галузей права. Під кримінальним правом розуміють науку, теорію кримінального права, систему його вчень.Норми кримінального права — це правила, що охоплю­ють соціальні ситуації й конкретні життєві ситуації. Ці нор­ми є загальнообов'язковими до виконання. Здебільшого вони виступають як норми-заборони, як пересторога певних вчин­ків людей (злочинні дії або злочинну бездіяльність). За їх вчинення настає кримінальне покарання.Кримінальне право — це так зване позитивне право. Воно точно фіксує в законі ознаки злочинів і пока­рань за них. Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України. Тим самим це право відрізняється від ін­ших галузей права.Кримінальне право має властивий тільки йому предмет і метод правового регулювання. Злочин і покарання — дві головні інституції, що визначаються нормами кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням зло­чину і застосуванням за це покарань, становлять предмет кримінального права. Застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом правово­го регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вчинен­ням цього злочину.Таким чином, кримінальне право як галузь права яв­ляє собою систему юридичних норм, прийнятих Верховною Радою Ук­раїни, що встановлюють, які суспільно небезпечні ді­яння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє суспільні відносини, що регулюються іншими галу­зями права. Регуляція суспільних відносин має сприяти їх розвитку та реалізації. Охоронна функція кримінального права має сво­їм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важ­ливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадя­нина, власності, громадського порядку і громадської безпе­ки, довкілля, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам.Кримінальному праву властива регулятивна функ­ція - норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), вимагають певної правомірної поведінки. Деякі громадяни виконують заборони кримі­нального закону, побоюючись відповідальності та покарання, але більшість громадян не вчиняють злочинів тому, що їх по­ведінка в цілому є позитивною й правомірноюКримінальне право виключає відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини. Які б тяжкі наслідки не потягло за собою ді­яння особи, кримінальна відповідальність виключається, по­ки не буде встановлено, що вона діяла винно (умисно чи з необережності).У кримінальному праві головує принцип особистої від­повідальності. Особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Покаран­ня носить персональний характер і може застосо­вуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом вин­ною у вчиненні злочину.Другий принцип кримінального права — принцип індиві­дуалізації кримінальної відповідальності й покарання. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призна­чення покарання були найточніше конкретизовані та інди­відуалізовані виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

72. Підстави кримінальної відповідальності.Поняття злочину та його ознак Виділяють правову і фактичну підстави кримінальної відповідальності. Правовою підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об'єктів.Фактична підстава кримінальної відповідальності - це вчинення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад злочину. Наприклад, особа вчинила крадіжку. Саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою негативної кримінальної відповідальності. Особа не підлягає відповідальності, якщо діяння вчинене нею за обставин, що виключають його злочинність.Не може підлягати кримінальній відповідальності й особа, коли вчинене нею діяння не визнається законом про кримінальну відповідальність злочином (п. З розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК). Злочином за КК (ст.7) визначається суспільно небезпечне діяння ( дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політ.та екон.системи, власність, особу, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене крим.законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.Ознаками злочину є суспільна небезпека, крим.протиправність, винність і караність діяння.Суспільна небезпека – оцінка категорії, що хар-ся певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються крим.законом. ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:

· шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину;

· цінністю того блага, на яке посягає злочин;

· способом діяння;

· мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Згідно з КК У не є злочином дія чи бездіяльність, що формально має ознаки будь-якого злочину, передбаченого крим.законом, але не є суспільно небезпечною. Злочином повинно визнаватися лише таке діяння, ступінь суспільної небезпечності якого досяг рівня, що вимагає боротьби з такими діяннями крим.-правовими заходами.Друга ознака злочину – крим.протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене крим.законом як злочин, може вважатися злочином. Протиправність означає закріплення в крим.законі принципу: немає злочину без вказівки про це в законі.Третя ознака – винність – одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що є структурним елементом суспільної небезпечності. Винність указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де неме вини, нема злочину.Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.