Договір про надання правової допомоги.
Розділ IV ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» називається «ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ».
Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про АіАД» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених законом, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Адвокат зобов’язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках:
1) надання усних і письмових консультацій, роз’яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);
2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об’єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Пригадайте з курсу «Цивільне та сімейне право», що таке договір, вимоги до договорів, зміст договору.
За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і часткове: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦКУ договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Класифікація договорів у цивільному праві можлива за різними критеріями.
1. Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальні договори - це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом. До них, зокрема, належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та ін.
Реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.
Практичне значення такого поділу полягає в тому, що в консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо.
2. Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні або синалагматичні (у ст. 626 ЦК вони іменуються "двосторонніми" та "багатосторонніми").
У односторонньому договорі одна зі сторін має тільки права, а інша - тільки обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника - тільки обов'язок виконати вказану вимогу.
Взаємні(синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленої речі.
3.3 урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безоплатні.
Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, або виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це оплатний договір. Це договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо.
Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безоплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безоплатно передає іншій особі у власність майно.
4. За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні.
Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважне число договорів має саме такий характер.
Попереднійдоговір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попередній договір є угодою про укладення договору в майбутньому.
ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому не виражена прямо воля сторін придати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.
5. За змістом діяльності, що ними регулюється, усі договори поділяють на майнові й організаційні.
Майнові є договори спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага. Відмінною рисою є спрямованість на отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання.
Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності.
6. Залежно від значення договору для задоволення певних (приватних або суспільних) інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.
До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, котрі такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати щодо кожного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо).
Режим публічних договорів є винятком із загального правила, який спирається на принцип свободи договорів, і одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму "свободи договорів", який найбільш повно виражає приватноправові засади, що становлять основу цивільного права.
7.3 урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.
Основний договір є первісною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання.
Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в повному обсязі (ст. 634 ЦК). Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у ЦК.
8. Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:
- договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);
- договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, житловий найом, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);
- договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і пошукових робіт, договір на виконання аудиторських робіт);
- договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);
- договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);
- договори про спільну діяльність (засновницький договір, угоди про науково-технічну співпрацю).
9. Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.
Договір на користь кредитора - це звичайний, типовий цивільно-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учасників майбутнього зобов'язання.
Договір на користь третьої особи –договір, за яким боржник, зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя особа, так само як і кредитор, також має право вимагати від боржника виконання договору (ст. 636 ЦК). Таким, наприклад, є договір страхування життя.
Зміст договору.
Зміст договору - це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК).
Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, мають диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Наприклад, ст. 668 ЦК встановлює, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення закону є диспозитивним, оскільки передбачає можливість визначення сторонами моменту переходу ризику до покупця на їхній розсуд.
Разом з тим договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Але навіть у тому разі, коли у самому договорі не міститься посилання на типові умови, останні можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК (ст. 630 ЦК).
Слід враховувати, що типові умови (типові договори) щодо певних відносин можуть затверджуватися органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Такі типові умови за своєю суттю є актами цивільного законодавства, обов'язковими для застосування, якщо в них прямо не передбачено інше. Отже, у цьому випадку вказані "типові умови" обертаються на приписи імперативного характеру.
Умови, на яких договір укладається, мають велике практичне значення, оскільки від них, зрештою, залежать особливості договірних прав і обов'язків сторін договору, а також належне виконання зобов'язань.
Залежно від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до 3 основних груп: істотні, звичайні і випадкові.
Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі ст. 638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними.
Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору. Наприклад, істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору, ціна. Предмет договору, плата за користування, порядок користування найнятим майном є істотними умовами договору майнового найму.
Частина 1 ст. 638 ЦК поділяє істотні умови на 4 групи:
1) умови про предмет;
2) умови, які визначені законом як істотні;
3) умови, які є необхідними для договорів цього виду;
4) умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Не завжди істотні умови визначаються безпосередньо в законодавстві. Особливо це актуально зараз, адже в умовах переходу до ринкових відносин, наділення учасників господарських відносин реальною самостійністю і в тих випадках, коли йдеться не про державні організації, все більшого значення набувають друга і третя групи істотних умов, згаданих вище. Наприклад, норми про купівлю-продаж, міну, найом, зберігання, спільну діяльність тощо не містять вичерпного переліку умов, однак останні випливають із сенсу відповідного договору і норм, що визначають поняття і суть договору.
Наприклад, купівля-продаж за своєю суттю є оплатним договором, Отже, не встановлення угодою сторін такої умови, як ціна, свідчить про відсутність самого договору купівлі-продажу. Однак, будучи істотною для договору купівлі-продажу, умова про ціну позбавлена значення для договору дарування, у зв'язку з безоплатним характером останнього.
Будь-яка зі сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору цього виду, і зажадати включення у договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних. Наприклад, за загальним правилом, доставка проданої речі в певне місце не належить до істотних умов купівлі-продажу. Однак якщо покупець хотів укласти договір тільки з дотриманням цієї умови, а продавець не згоден з такою вимогою, то не можна вважати такий договір укладеним тільки тому, що досягнуто згода сторін щодо предмета, якості та вартості речі.
Для укладення договору необхідне досягнення угоди зі всіх істотних його умов.
Звичайними називають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні договору майнового найму сторони не домовилися про те, хто має виконувати поточний ремонт речі, автоматично діє умова, передбачена ч. 1 ст. 776 ЦК, згідно з якою наймач зобов'язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не передбачене законом або договором.
Випадкові умови включаються у договір на розсуд сторін. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти внаслідок одного лише факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір.
Їхня відсутність, так само, як і відсутність звичайних умов, не тягне недійсності укладеного договору. Крім того, відсутність випадкових умов лише в тому випадку тягне визнання договору недійсним, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження цієї умови.
Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги.
Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Стаття 28. Підстави для відмови в укладенні договору про надання правової допомоги
1. Адвокату, адвокатському бюро або адвокатському об’єднанню забороняється укладати договір про надання правової допомоги у разі конфлікту інтересів.
Адвокату забороняється укладати договір про надання правової допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо:
1) доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і обов’язків адвоката;
2) результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики;
3) адвокат брав участь у відповідному провадженні, і це є підставою для його відводу згідно з процесуальним законом;
4) виконання договору про надання правової допомоги може призвести до розголошення адвокатської таємниці;
5) адвокат є членом сім’ї або близьким родичем посадової особи, яка брала або бере участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справи про адміністративне правопорушення, щодо яких до адвоката звертаються з пропозицією укладення договору про надання правової допомоги;
6) виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів його сім’ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського об’єднання, засновником (учасником) якого він є, професійним обов’язкам адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів;
7) адвокат надає правову допомогу іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо укладення договору про надання правової допомоги.
2. У разі відмови від укладення договору про надання правової допомоги адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю про відомості, що стали йому відомі від особи, яка звернулася з пропозицією укладення такого договору.