Позови до іноземних держав. Дипломатичний імунітет

Іноземні держави мають судовий імунітет, що означає вилучення однієї держави з-під юрисдикції іншої. В основі судового імунітету лежать суверенітет і рівність держав.

У міжнародному праві розрізняється абсолютний і обмежений (функціональний) імунітет іноземної держави. Обмежений, або функціональний, імунітет в теорії і практиці міжнародного цивільного процесу деяких держав визнається лише щодо публічних, а не приватних актів. Україна виходить з правила абсолютного імунітету, закріпленого у нормах її цивільного процесуального законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі і знаходиться на території України, застосування щодо такого майна засобів забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться на території України, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України.

У силу судового імунітету:

1) одна держава непідсудна іншій (це положення прийнято називати судовим імунітетом у вузькому розумінні слова);

2) існує імунітет від попереднього забезпечення позову;

3) діє імунітет від примусового виконання рішення.

У силу імунітету іноземна держава не може бути притягнута без її згоди до суду як відповідач, без її згоди не можуть бути вжиті заходи забезпечення позову чи здійснення примусового виконання рішення.

При функціональному імунітеті держава має імунітет тільки при здійсненні публічно-правових актів; при здійсненні ж комерційної діяльності вона фактично перебуває в статусі звичайного підприємця.

Дипломатичний і консульський імунітет регулюється національним законодавством і міжнародними конвенціями. Судовий імунітет поширюється на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції суду України в цивільних справах лише в межах, що визначаються нормами міжнародного права або міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні встановлені зміст, коло осіб та умови застосування судового імунітету. Передбачені цим положенням імунітети визначені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини[13] від 18 квітня 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини[14] від 24 квітня 1963 р.

Глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються імунітетом від юрисдикції судів України в цивільних справах. Вони підлягають юрисдикції України у разі згоди на це акредитуючої держави. Глава дипломатичного представництва на рівні посла або посланника акредитується при Президентові України, а на рівні повіреного у справах — при Міністерстві закордонних справ України.

Належність осіб до дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, які користуються імунітетом від цивільної юрисдикції судів нашої держави, посвідчується документами, що видаються Міністерством закордонних справ України.

Зазначений імунітет поширюється на представників іноземних держав, членів парламентських та урядових делегацій, які прибувають в Україну для участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України. Україною надається також імунітет від юрисдикції судів України в цивільних справах міжнародним, міжурядовим організаціям, представництвам іноземних держав при цих організаціях, а також їх посадовим особам, який визначається відповідними міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. наділяє дипломатичного агента імунітетом від цивільної юрисдикції за винятком:

- речових позовів, що відносяться до приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки він не володіє ним від імені акредитованої держави для цілей представництва;

- позовів, що стосуються спадкування, у відношенні яких дипломатичний агент виступає як виконавець заповіту, опікун над спадкоємним майном чи спадкоємець, а не від імені акредитованої держави;

- позовів, що відносяться до будь-якої професійної комерційної діяльності, здійснюваної дипломатичним агентом у державі перебування за межами своїх офіційних повноважень[15].

Ніякі виконавчі заходи не можуть бути застосовані відносно дипломатичного агента, за винятком перерахованих вище трьох випадків, і інакше як за умови, що ці заходи будуть здійснюватись без порушення недоторканності його особи або резиденції.

Відповідно до ст.32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини порушення справи дипломатичним агентом чи особою, що користується імунітетом від юрисдикції, позбавляє її права посилатися на цей імунітет у відношенні зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним. Проте відмова від імунітету щодо цивільної чи адміністративної справи не означає відмови від імунітету щодо виконання рішення, так як для останнього необхідна окрема відмова.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. встановлює судовий імунітет консульських посадових осіб і консульських службовців, що не підлягають юрисдикції судових чи адміністративних органів держави перебування, щодо дій, вчинених ними при виконанні консульських функцій, за винятком цивільного позову:

- що витікає з угоди, укладеної консульською, посадовою особою, в якій вона прямо чи побічно не прийняла на себе зобов’язання як агента держави, що представляється;

- третьої сторони за шкоду, заподіяну нещасним випадком державі перебування, викликаною дорожньо-транспортним засобом, морським чи повітряним судном (ст.43).

Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах в межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України (ч.3 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право»).