Захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи

Згідно зі ст. 7 ЦК УРСР громадянин або організація мають право вимагати за судом спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширює такі відомості, не доведе, що вони відпові­дають дійсності. Практика застосування цієї статті і нині є актуальною.

Вирішуючи цивільні справи про захист честі і гідності та ділової репутації, су­ди керуються постановою Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації гро­мадян та організацій" від 28 вересня 1990 року¹, яка є чинною і після введення в дію нового ЦК.

Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації станов­лять правовідносини, в яких морально потерпіла сторона наділяється правом ви­магати за судом спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спрос­тування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.

До правомочних суб'єктів даних правовідносин належать громадяни або ор­ганізації — юридичні особи, щодо яких були поширені неправдиві відомості, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію. В суді ці особи, як правило, ви­ступають як позивачі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 ЦПК України позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред'явлено особою, про яку поширено такі відомості, а так само близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи по­середньо їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича, який помер.

Така можливість базується на положеннях ч. 4 ст. 32 Конституції України, відповідно до яких кожен має право вимагати в судовому порядку спростування недостовірної інформації, що порочить честь і гідність членів його сім'ї.

У разі якщо ці відомості поширені щодо неповнолітніх осіб або осіб, визнаних в судовому порядку недієздатними, позов на захист їх честі і гідності може бути пред'явлено законним представником, який не є членом їхньої сім'ї (батьками, усиновителями, опікунами, піклувальниками), а також прокурором за ст. 118 ЦПК.

У разі поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остан­ня, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогою про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) по­ширено ці відомості.

Зобов'язаними суб'єктами зазначених правовідносин є особи, які незалежно від наявності їхньої вини, поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію або зав­дають шкоди інтересам громадян або організацій.

Таким чином, відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фі­зична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача.

Якщо такі відомості опубліковано у пресі або поширено іншими засобами ма­сової інформації (по радіо, телебаченню), суд притягує як відповідачів автора та відповідний орган масової інформації, а саме — редакцію, агентство, інший ор­ган, що здійснив випуск інформації.

Суд у ряді випадків може встановити, що автор використав у публікації відо­мості, одержані з офіційного джерела. Тоді слід обговорити питання про притяг­нення до участі у справі як відповідача організацію або службову особу, які на­дали оспорювані позивачем відомості.

При опублікуванні вказаних відомостей без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі виступає орган, що здійснив випуск ма­сової інформації, а у позовах про спростування відомостей, викладених у харак­теристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені яких видано доку­мент. За умови, якщо автор дасть згоду на розкриття свого імені, він притягуєть­ся до участі у справі як співвідповідач.

Так, 20 березня 1995 р. Б. звернувся до суду з позовом до Д. про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що у квітні 1994 р. напередодні повторного голосування на виборах народного депутата Ук­раїни по П'ятихатському виборчому округу № 104 у м. Жовті Води та у П'ятихатському районі була розповсюджена масовим тиражем незареєстрована газета "Вибір — 94. Спеціальний випуск" (редактор Д.), яка містила ряд статей, що не відповідали дійсності, ганьбили честь і гідність Б. та заподіяли йому великої мо­ральної шкоди під час виборів.

Посилаючись на зазначені обставини, Б. просив визнати перелічені в позові відомості (19 епізодів) такими, що не відповідають дійсності, зобов'язати відпо­відача спростувати їх і публічно вибачитись, а також стягнути 90 млн. крб. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Жовтоводського міського суду від 22 вересня 1995 р. позов задово­лено частково. Суд ухвалив визнати такими, що не відповідають дійсності та при­нижують честь, гідність і ділову репутацію Б., відомості, поширені в статті "В інтере­сах третього стану", зобов'язав газету "Жовтоводські вісті" протягом місяця із часу набрання рішенням законної сили надрукувати спростування, а також стяг­нув з Д. на користь Б. 14 млн. крб. на відшкодування моральної шкоди. У каса­ційному порядку справа не розглядалася.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судового рішення. Президія Дніпропетровського обласного суду ви­знала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 47 Закону України "Про інформацію" відповідальність за пору­шення законодавства про інформацію несуть особи, винні, зокрема, у поширені недостовірної інформації, яка ганьбить честь і гідність особи. У зв'язку з тим, що згідно з вимогами ст. 20 Закону згадане разове видання є засобом масової інфор­мації, особи, причетні до поширення відомостей, які не відповідають дійсності і ганьблять честь та гідність особи, повинні нести відповідальність на підставі по­ложень статтей 47 — 49 Закону, ст. 7 ЦК УРСР (ст. 277 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист чес­ті, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р., відповідачем у справі може бути фізична або юридична особа, яка поширила ві­домості, що ганьблять позивача.

Якщо пред'явлено позов про спростування відомостей, опублікованих у пре­сі, як відповідачі притягуються автор та орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). При публікації або ін­шому поширенні відомостей без зазначення автора орган масової інформації на вимогу суду зобов'язаний назвати особу, яка надала відомості, про спростування яких пред'явлено позов. При опублікуванні цих відомостей без зазначення авто­ра відповідачем у справі має бути орган, який здійснив випуск засобу масової ін­формації.

Засіб масової інформації "Вибір — 94. Спеціальний випуск" вмістив 5 ста­тей, інформація яких, на думку позивача, принижує його честь і гідність. Одні статті опубліковано без зазначення авторів, інші — із зазначенням прізвищ. На порушення вищезгаданих норм закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України суд не притягнув до участі в справі як відповідачів названих авторів ста­тей (Г., Ш., X.), а також тих, прізвища яких не зазначено.

Суд першої інстанції не з'ясував повно і всебічно всіх обставин, які мають значення у справі, не розглянув усіх заявлених позивачем вимог (за п'ятьма статтями), тобто ухвалив судове рішення з порушенням статей 15, 30 і 62 ЦПК.

Враховуючи наведене, президія Дніпропетровського обласного суду задоволь­нила протест заступника Голови Верховного Суду України, рішення Жовтовод­ського міського суду скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, разові друковані видання з визначеним накладом вважаються друкованими засобами масової інформації і згідно зі ст. 47 Закону України "Про інформацію" несуть відповідальність за поширення недостовірної інформації, яка ганьбить честь і гідність особи.

При пред'явленні позову про спростування опублікованих друкованим засо­бом масової інформації відомостей до участі в справі як відповідачі, крім зазна­ченого засобу масової інформації, притягуються й автори публікацій — як позна­чені, так і не позначені в публікації¹.

Суди враховують, що згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України вимоги грома­дян або організацій про спростування опублікованих засобами масової інформа­ції відомостей, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність особи, розглядаються судами й у тому разі, коли ця особа попередньо не зверталася до засобів масової інформації щодо спростування зазначених відомостей.

Відповідно до закону, обов'язок позивача у цивільній справі — довести лише сам факт поширення відповідачем відомостей, що його порочать, особою, до якої пред'явлено позов. Крім того, позивач має право подати докази невідповідності дій­сності таких відомостей.

Позовна заява повинна містити дані про те, які саме відомості, що порочать особу, поширені відповідачем, із зазначенням часу, способу й осіб, яким такі ві­домості повідомлені, посилання на докази, що стверджують зазначені обставини, а також прохання про спростування відомостей.

Таким чином, обов'язок доведення того, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача.

У справах про захист честі, гідності та ділової репутації суди мають виходити з того, що позивач повинен довести факт поширення відомостей, які порочать його честь, гідність чи ділову репутацію, саме відповідачем, а той зобов'язаний довести, що ці відомості відповідають дійсності².

Підставою правовідносин, що розглядаються, є протиправна дія, а саме — поширення відомостей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію грома­дянина або організації і не відповідають дійсності або викладені неправдиво.

Судова практика тлумачить цей юридичний факт таким чином.

По-перше, при розгляді цивільних справ даної категорії суди повинні з'ясову­вати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, чи по­рочать вони честь, гідність та ділову репутацію позивача та чи відповідають дій­сності.

Під поширенням відомостей розуміється опублікування їх у пресі, передача по радіо, телебаченню, використання інших засобів масової інформації, викла­дення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідом­лення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоч би одній людині, що вказує на те, що поширення відомостей може від­буватися у будь-якій формі.

Поширенням відомостей також є вивішування (демонстрація) у громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а так само розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать честь і гідність громадянина або організації. Якщо такі відомості повідомлено лише особі, якої вони стосують­ся, то це поширенням не визнається. У такому випадку, якщо для цього є підстави, особа має право ставити питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності за образу та наклеп або подати заяву до товариського суду.

За змістом норм ЦК та згідно з роз'ясненнями, даними у п. З постанови Пле­нуму Верховного Суду УРСР "Про застосування судами законодавства, що регу­лює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 ве­ресня 1990 р. звернення громадянина до правоохоронних органів за захистом своїх прав від неправомірних дій інших осіб, у тому числі показання свідка під час попереднього слідства, не може вважатися поширенням неправдивих відо­мостей¹.

До відомостей, що порочать особу, слід віднести ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації у громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Відповідно до законодавства громадянин або організація, відносно яких по­ширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності чи діловій репутації, мають право поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Строк позовної давності щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди — один рік. Цей строк у разі його пропуску з поважних причин може бути поновлено судом.

В одному провадженні в цивільній справі про спростування відомостей, які порочать честь і гідність громадянина або організації, можуть розглядатися ви­моги позивача про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вказаними діями, і суд вирішує такі вимоги відповідно до ст. 1166 ЦК України, виходячи з прин­ципу відшкодування винним шкоди у повному обсязі.

Відомості, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію повинні містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних об­ставин її життя; стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації, а саме інтимної сфери, професійної діяльності; містити загальну оцін­ку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки.

Важливо підкреслити, що в цивільному праві захист честі і гідності та ділової репутації не залежить від вини особи, яка поширила відомості, що їх порочать.

Засобом захисту честі і гідності та ділової репутації є спростування відомос­тей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію людини або організації.

Порядок спростування відомостей встановлюється законом або судом.

Згідно з законодавством, якщо відомості були поширені через засоби ма­сової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони мають бути спростова­ні у тому самому друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається. Порядок спростування в інших випадках встановлює суд.

У рішенні суду при задоволенні позову також зазначається, які саме відомос­ті визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність по­зивача, вказується на спосіб спростування та визначається строк, протягом яко­го воно має бути здійснене, тобто встановлюються конкретні засоби захисту: спростування у відповідному колективі відомостей, поширених на зборах; пуб­лічне вибачення позивачем; направлення письмових спростувань в організацію, в якій були повідомлені названі відомості.

В разі потреби суд може викласти текст спростування відомостей.

За загальним правилом, відомості, що порочать особу, мають спростовува­тись у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, збо­рах трудового колективу, заміни документа та ін.).

Суд може зобов'язати редакцію (видавництво) опублікувати спростування у спеціальній рубриці або на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спрос­товуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана дик­тором у тій самій програмі або циклі передач і в той самий час — не пізніше мі­сяця з дня набрання рішенням законної сили. Неприпустимим вважається вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментарю до нього, які за змістом є оспорюванням рішення.

Розгляд справ про захист честі і гідності надає широкі можливості в підви­щенні культури спілкування між людьми, дає змогу глибше з'ясувати причини поширення недостовірної інформації та приниження людської гідності.