І. правова природа здійснення адвокатом представництва

Процесуальною формою участі адвоката у цивільному судочинстві є інститут судового представництва. Реалізація процесуального представництва в суді як виду адвокатської діяльності покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійної функції - правозахисноїта представницької(ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 110-117 Цивільного процесуального кодексу України). Сутність участі адвоката в цивільному процесі двоєдина. Вона складається із здійснення представництва і захисту суб’єктивних майнових, особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб, а також зі сприяння суду в повному, всебічному й об’єктивному встановленні обставин справи, прав і обов’язків сторін.

Отже, як активний учасник судового розгляду адвокат сприяє з’ясуванню обставин цивільної справи, прав і обов’язків сторін. Разом із тим, виступаючи в процесі як представник, він повинен використовувати всі вказані в законі засоби і способи захисту інтересів свого довірителя. І тут немає суперечностей. Саме обов’язки правозаступництва виділяють адвоката серед інших представників у цивільному процесі, а отже, і вказують на його особливе процесуальне становище.

Основною метою судового представництва є надання громадянам та юридичним особам правової допомоги при здійсненні ними захисту в суді своїх суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, реалізація процесуальних прав та обов’язків учасників процесу.

До похідних цілей процесуального представництва відносять: сприяння суду в здійсненні правосуддя; попередження порушень процесуальних прав особи, яку представляють; досягнення найбільш сприятливого результату для цієї особи.

Отже, процесуальне представництво - це вчинення представником у межах наданих йому законом повноважень юридичних дій від імені іншої особи з метою захисту її прав та законних інтересів і реалізації її процесуальних прав чи обов’язків.

Прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 року ЦПК України запропонував новий підхід до визначення представника у цивільному процесі, обсягу його повноважень, документів, що підтверджують його повноваження, а також закріпив ряд інших суттєвих положень.

Так, згідно зі ст. 38 ЦПК України існує декілька видів процесуального представництва. Залежно від процесуального становища особи, інтереси якої представляють, розрізняють: представництво сторін; представництво третіх осіб; представництво осіб, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб; представництво заявників та інших осіб в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення).

По-друге, залежно від ознак особи, інтереси якої представляють, можливо виділити представництво фізичних осіб, представництво юридичних осіб та представництво інтересів держави.

Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах її компетенції через свого представника.

Закон встановлює, що представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді.

Адвокати не можуть бути представниками в суді у випадках, якщо вони:

1) одночасно представляють інтереси іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на іншій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК України);

2) діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок (ч. 1 ст. 41 ЦПК України).

Пунктами 3, 5, 6, 7 ст. 28 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачається, що адвокату забороняється укладати договір про надання правової допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо: адвокат брав участь у відповідному провадженні і це є підставою для його відводу згідно з процесуальним законом; адвокат є членом сім’ї або близьким родичем посадової особи, яка брала або бере участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справи про адміністративні правопорушення, щодо яких до адвоката звертаються з пропозицією укладення договору про надання правової допомоги; виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів його сім’ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського об’єднання, засновником (учасником) якого він є, професійним обов’язкам адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів; адвокат надає правову допомогу іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо укладення договору про надання правової допомоги.

У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути в цій самій справі представником іншої сторони (ч. 5 ст. 44 ЦПК України).

Виникнення правосуб’єктності адвоката як представника та реалізація його функцій у процесі можлива лише за наявності належним чином посвідчених повноважень. Документами, що посвідчують такі повноваження, є:

- довіреність фізичної особи, яка посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання;

- довіреність юридичної особи або документи, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи;

- ордер, виданий відповідним адвокатським об’єднанням, або договір про надання правової допомоги при здійсненні представництва адвокатом.

Дії представника, які були здійснені без належним чином оформлених повноважень або за їх межами, не мають юридичного значення, тобто вони не тягнуть за собою правових наслідків для особи, яку представляє адвокат.

Представники не обмежені у здійсненні процесуальних дій від імені особи, яку вони представляють. Згідно із законом вони вправі вчинити від імені цієї особи всі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Разом із тим довіритель може обмежити повноваження свого представника на вчинення певної процесуальної дії, про що він повинен спеціально вказати у виданій йому довіреності (частини 1, 2 ст. 44 ЦПК України).

Отже, справи в суді через представників можуть вести не всі учасники процесу, а лише ті, що займають у процесі певне процесуальне становище - сторони, треті особи, особи, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення).

Представник у цивільному процесі може діяти як самостійно, так і разом з вказаними учасниками процесу, тобто особиста участь у процесі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ст. 38 ЦПК України).

Цивільний кодекс України вперше закріплює представництво як правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов’язана або має право на вчинення правочину від імені другої, яку вона представляє (ст. 237 ЦК України). Отже, судове представництво за своєю сутністю є правовідносинами.

У процесуальному представництві адвоката у цивільному процесі виникають два види правовідносин:

1) між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє;

2) між адвокатом і судом.

Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третіми особами та ін.) мають як матеріально-правовий, так і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий - ґрунтується на договорі доручення. Процесуально-правовий - виникає у зв’язку з визначенням і оформленням обсягу повноважень представника в цивільному процесі та регулюється ст. 44 ЦПК України. Правові відносини між адвокатом і судом у цивільному процесі регулюються нормами процесуального права (статті 38, 40-42 ЦПК України) і є цивільними процесуально-правовими.

Процесуальне становище адвоката-представника характеризується тим, що він, вступаючи у правовідносини із судом, має самостійні процесуальні права та обов’язки, захищає не свої інтереси, а права та інтереси інших осіб та діє у процесі від їх імені.

Адвокат у цивільному процесі виступає на стороні позивача, відповідача, третіх осіб, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, є представником їх інтересів. У всіх судових органах і стадіях цивільного судочинства він завжди виступає за дорученням цих осіб. Закон не передбачає випадків обов’язкового представництва учасників цивільного спору подібно обов’язковому захисту прав обвинуваченого у кримінальному процесі. Разом із тим з переведенням принципу змагальності до розряду конституційних з обов’язків суду виключено збирання доказів за власною ініціативою. У силу принципу змагальності обов’язки із доказування обставин, на котрі вони посилаються з метою обґрунтування своїх вимог або заперечень, покладено на сторони (ст. 10 ЦПК України). Тому без кваліфікованої юридичної допомоги, яку може надати практично лише адвокат, сторона не зможе впоратися з цими обов’язками. І хоча обов’язкова участь адвоката в цивільному процесі не може переходити в деяку примусовість, але, як відмічається у юридичній літературі, така гарантія досить суттєво підвищити якість і рівень проведення процесу в цілому.

Виступаючи як представник, адвокат у межах отриманого ним доручення замінює свого довірителя. Його дії в процесі в межах доручення рівносильні діям, що здійснив би сам позивач чи відповідач, і тягнуть за собою такі ж правові наслідки.

Судовий представник відповідно до закону має цілий комплекс самостійних процесуальних прав та обов’язків поряд з іншими суб’єктами, що є особами, які беруть участь у справі (статті 26, 27, 44 ЦПК України).

Повноваження представників поділяють на загальні та спеціальні. До загальнихналежать такі, якими адвокат наділений як особа, яка бере участь у справі. Згідно зі ст. 27 ЦПК України це: право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої докази, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів та міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення та ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Спеціальні -це повноваження щодо здійснення дій, спрямованих на розпорядження предметом спору та розвиток процесу. До них відносять право: змінити підставу або предмет позову; збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи визнати позов повністю або частково; пред’явити зустрічний позов; укласти мирову угоду; передати справи на вирішення третейського суду; вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони; передати повноваження іншій особі (передоручення); оскаржити рішення суду; подати виконавчого листа до стягнення; одержати присуджене майно або гроші.

Право адвоката на вчинення певних повноважень та їх обсяг цілком залежать від волевиявлення довірителя. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застереженні у виданій йому довіреності.