Нагляд за додержанням законів при притягнення особи як обвинуваченого

Обвинуваченнний - центральна фігура кримінального процесу, оскільки саме щодо нього суд вирішує основне питання кожної кримінальної справи: чи вчинив він інкриміноване йому кримінальне каране діяння і чи винуватий він. У силу конституційного принципу презумпції невинуватості кожний обвинувачений у вчиненні злочину вважається невинуватим і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальний вироком суду. Обвинувачений не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину: усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).[9, c 198]

Обвинуваченим визнається особа, стосовно якої винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК).Набуття статусу обвинуваченого відбувається тільки після винесення мотивонової постанови слідчого, яка згідно ст.131 КПК виноситься якщо є достатньо доказів. Поняття “достатність доказів” як підстава прийняття процесуального рішення, у законодавстві не визначено, тобто є оціночним і має вирішуватись слідчим у кожному окремому випадку.

Закон (ч. 3 ст. 132 КПК) зобов’язує слідчого негайно надіслати прокурору копію постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Вивчення цієї постанови у необхідних випадках тягне витребування кримінальної справи для перевірки законності та обґрунтованості притягнення особи як обвинуваченого.Під час перевірки законності та обґрунтованості притягнення особи як обвинуваченого прокурору належить особливу увагу звертати на такі питання:

1) Чи є достатні підстави для притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачення за законом має бути засновано тільки на доказах, при чому до моменту притягнення особи як обвинуваченого повинні бути зібрані докази, які відносяться до усіх елементів складу злочину;2) Чи роз’ясненні права особі , який пред'явлено обвинувачення , її права, передбаченні у ст.. 43 КПК і чи є про це відмітка на постанові про притягнення як обвинуваченого, а також чи складений протокол про пред’явлення обвинувачення, роз’яснення його суті і вручення копії постанови про притягнення як обвинуваченого ( ст. 140 КПК)

3) Чи своєчасно винесено постанову про притягнення особи як обвинуваченого. Так, ч. 4 ст. 148 КПК визначає, що при застосування до підозрюваного запобіжного заходу, обвинувачення йому має бути пред’явлено не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується. В інших випадках обвинувачення має бути пред’явлене не пізніше 2 днів з моменту винесення слідчим постанова про притягнення цієї особи як обвинуваченого і, в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 кпк)

4) Чи відповідає постанова про притягнення особи як обвинуваченого вимогам ст. 132 КПК

5) Наскільки обґрунтована кваліфікація злочину. При цьому слід мати на увазі розповсюдженість такого явища, як кваліфікація діяння “із запасом”, що тягне необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через одну лише небезпеку злочину;

6) Чи додержано слідчим вимоги закону про порядок виклику та приводу обвинуваченого;

7) Чи роз’яснені обвинуваченому при пред’явленні обвинувачення його права і чи зроблено про це відмітку на постанові про притягнення як обвинуваченого;

8) Чи додержано вимоги ст. 143 КПК, про час та порядок допиту обвинуваченого;

9) Чи забезпечено обвинуваченому право на захист (мати захисника з моменту, вказаного ст. у ст. 43 КПК, одержувати з ним побачення наодинці тощо);

10) Чи брав участь в необхідних випадках при пред’явленні обвинувачення та допиті обвинуваченого перекладач і чи додержано порядок його участі у справі; чи роз’яснено обвинуваченому право на відмову від запрошеного слідчим перекладача;11) Чи заявляли обвинувачений та його захисник будь-які клопотання, чи подавали скарги, кому, чи додержано порядок їх розгляду, які наслідки розгляду;

12) Чи забезпечені в процесі розслідування інші права обвинуваченого та його захисника.

Особливої прокурорської уваги потребують справи, в яких обвинувачений не визнає себе винним у вчиненні злочину, в якому його звинувачено, і висуває конкретні доводи у своє виправдання. Кожен такий випадок має піддаватися ретельному аналізу з боку прокурора та прискіпливій перевірці з огляду на доведеність пред’явленого обвинувачення, повноту та достовірність дослідження, а також містити оцінку результатів перевірки доводів обвинуваченого і його захисника.

На час винесення постанови про притягнення як обвинуваченого повинно бути доведено, що:

1) діяння, з приводу якого провадиться розслідування, дійсно мало місце

2) вчинене воно особою, про притягнення якої до обвинувачення вирішується питання;

3) у діянні цієї особи міститься склад конкретного злочину, передбаченого кримінальним законом;

4) відсутні обставини, які виключають провадження по справі і кримінальну відповідальність цієї особи або ж дозволяють замінити її мірами суспільного впливу або адміністративного стягнення[10, c. 308].

Таким чином, прокурор повинен виходити з того, що на етапі притягнення особи як обвинуваченого слідчим мають бути зібрані докази в межах, необхідних для даної стадії розслідування. Викриттю прокурором можливої самообмови сприяє ретельний аналіз поданих доказів, виявлення суперечностей у свідченнях та їх використання при допиті обвинуваченого.

Виявивши порушення або невиконання вимог закону, прокурор вживає заходів до усунення таких фактів та поновлення порушених прав учасників кримінального процесу.

Наши рекомендации