Особи які не мають право на спадкування

Основи спадкового права

1. Поняття Спадкового права

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи до спадкоємців.

Спадкуваннямє перехід прав та обов'язків (спадщини) після смерті фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця не відоме, місцем відкриття спадщині є місцезнаходженнянерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Спадкоємцямизазаповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які були живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Закон позбавляє права на спадкування:

а) осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (зазначене положення не застосовується до особи, яка вчинила такийзамах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем зазаповітом);

б) осіб, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт батьків після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права небули поновлені на час відкриття спадщини;

в) батьків (усиновлювачів) та повнолітніх дітей (усиновлених), а також інших осіб, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

г) одного з подружжя, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

За рішенням суду особа може бутиусунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухиляласявід надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадкоємство за заповітом

Спадкоємство може відбуватися двома шляхами — за законом і за заповітом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто і вчинення його через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну aбo кількох фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; без зазначення причин може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Однак заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Так, право на обов'язкову частку у спадщині мають:

а) неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

б) непрацездатна вдова (вдівець);

в) непрацездатні батьки.

Зазначені особи успадковують 1/2частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Проте розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Закон дозволяє подружжю скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм по праву спільної сумісної власності.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо ж фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цивільному праві передбачено посвідчення секретного заповіту. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом після ознайомлення з його змістом.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Так, заповіт особи, яка перебуває, на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей та члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

У місцях позбавлення волі заповіт може бути посвідчений начальником установи позбавлення волі.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Спадкоємство за законом

У випадку настання спадкування за законом, спадкоємці за законом одержуюсь право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.

До першої черги спадкоємців належать:

1. Діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкоємця та народжені після його смерті, усиновлені діти.

2. Подружжя (чоловік або дружина).

3. Батьки спадкодавця.

До другої черги :

1. Рідні брати та сестри спадкодавця.

2. Його баба та дід, як збоку батька, так і збоку матері.

До третьої черги :

1. Рідні дядько та тітка спадкодавця.

До четвертої черги:

1. Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

До п’ятої черги:

1. Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня.

2. Утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї .

За відсутності спадкоємців 1-5 черги майно спадкодавця переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спа­дщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умо­вою чи застереженням.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Спадкоємець, що постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з часу її відкриття він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена,вважаються такими, що прийняли спадщину з часу її відкриття.

Спадкоємець, якийбажає прийняти спадщину, але на час її відкрит­тя не проживає постійно із спадкодавцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість міся­ців, який починається із часу її відкриття.

Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від не­прийняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємця­ми, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяціз моменту такої відмови чи неприйняття. А якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого законом, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадко­ємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про її прийняття. А за позовом спадкоємця, що пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йо­му додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Заява про прийняття, або відмову від прийняття спадщини подається за місцем відкриття спадщини.

Законом передбачено можливість переходу права на прийняття спадщини,а тому, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини й не встиг її прийняти, право на прийнятта належної йому частки спадщини (крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині), переходить до його спадкоємців( спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився, а якщо він менше трьох місяців, то подовжується до трьох місяців.

Законом передбачено можливість виконання заповіту, згідно з яким заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцю заповіту). Спадкоємці мають право подати позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача. Спадкоємці мають право обрати виконавця заповіту або його може бути призначено судом чи нотаріусом. Особа може бути призначена вико­навцем заповіту лише за її згодою.

Виконавець заповіту зобов'язаний:

1) ужити заходів щодо охорони спадщини;

2) ужити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів і кредиторів про відкриття спадщини;

3) вимагати від борж­ників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

4) управляти спадщиною;

5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частини спадщини, яка визначена у заповіті;

6) забезпечити одержання частки у спадщині особами, що мають право на обов'язкову частку у спадщині;

7) забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зо­бов'язані заповітом.

Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, що видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини, і тривають до повного здійснення волі спадкодавця, що виражена у заповіті.

Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначе­но, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень. Спадкоємець, що прийняв спадщину, може одержати свідоцтво проправо на спадщину, яке видається після закінчення шести місяців з часувідкриття спадщини. Якщо у складі спадщини є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють його державну реєстрацію.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним зарішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, установлених законом.

Особи які не мають право на спадкування

Не мають права на спадкування особи:

-які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (крім випадку, коли спадкодавець залишився живим після замаху і, знаючи про нього, все ж призначив особу своїм спадкоємцем за заповітом)

- які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині

- які є батьками дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини

шлюб яких із спадкодавцем є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.