Загальна характеристика корупційних злочинів у публічній сфері
Поняття та загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності службових осіб публічного права. Співвідношення службових злочинів із корупцією.
Злочини корупційної спрямованості є найбільш тяжкими проявами корупції як соціального явища. Проте не усі злочини у сфері службової діяльності можна розглядати в якості корупційних, а лише ті, що підпадають під ознаки загальних положень закону „Про засади запобігання в протидії корупції”. Насамперед корупція виявляється у використанні службовою особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди. Тому, наприклад, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 364), не завжди є корупційними злочинами, а лише за умовою відповідної спрямованості. Неможливо вважати корупційним злочином і службову недбалість (ст. 367), оскільки „невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них” аж ніяк не сумісне з метою одержання неправомірної вигоди.
Терміни «службова особа» та «посадова особа» використовуються законодавцем як синоніми. Нагадаємо, що крім службових осіб двох видів (у публічної та приватної сферах) суб’єктами корупційних злочинів можуть бути і не службові особи також двох видів (приватні особи у випадках пропозиції та надання хабара та незаконної вигоди і особи, що надають публічні послуги). Поняття службової особи міститься у ст. 18 КК, а також у примітки до ст. 364.
Аналіз законодавчих визначень дозволяє виокремити 3 види службових осіб (за критерієм специфіки повноважень):
- представник влади: має право пред’являти певні вимоги особам, що не є його підлеглими.
- виконує організаційно-розпорядчі обов’язки: має підлеглих (відповідно, ними керує).
- виконує адміністративно-господарські обов’язки: приймає самостійні рішення щодо майна, тобто розпоряджується ним.
Усі функції будь-яка з цих осіб може виконувати не тільки постійно, а й тимчасово (особа наділяється функцією службової на певний час), а також за спеціальним повноваженням (особі доручається певне завдання без вказівки на часові межі).
Не службові особи – ті, що виконують суто технічні чи професійні функції (лікар, коли здійснює саме лікувальну, а не іншу діяльність; викладач, що надає знання). Як відомо, лікар, що видає лікарняний, чи викладач під час, коли приймає іспити визнаються службовими особами. Така практика склалася ще з часів чинності КК України 1961 р. Проте із визначенням, яку саме функцію службової особи виконують відповідні суб’єкти, існують проблеми. З тим, що таки суб’єкти дійсно є службовими особами, погоджуються не усі науковці. Слід пам’ятати, що встановити певну функцію службової особи не означає, що ця особа скоїла саме службовий злочин. Потрібно встановити зв’язок між цією функцією та відповідним порушенням. Службовий злочин – тільки той, в якому службова особа використовує свій статус.
Об’єкт злочинів у сфері службової діяльності – нормальна робота відповідних органів, їхній авторитет. Власність може бути додатковим, але не основним об’єктом злочинів, склади яких передбачені цим розділом.
Об’єктивна сторона. У більшості складів діяння визначено у формі дії. Бездіяльність може характеризувати лише злочини, що передбачені статтями 364 (Зловживання владою або службовим становищем) і 367 (Службова недбалість).
Наслідок. Як матеріальні сконструйовані основні склади статей 364, 365 і 367. Наслідки – практично однакові: істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (у ст. 365 „Перевищення влади або службових повноважень” відсутнє слово „свободам)”.
У „Примітці” визначається розмір шкоди, „якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків”. Слово „якщо” свідчить про те, що шкода може бути і іншою (моральна, політична, фізична). В такому разі істотна шкода – оціночне поняття. Практика визнає істотною обмеження конституційних прав людей, підрив авторитету органів державної влади або місцевого самоврядування, порушення громадського порядку та ін..
Якщо спричинена шкода не може розглядатися у якості істотної, це означає, що злочину у такої події нема. (відповідальність може будь-якою іншою, але не кримінальною).
Решта складів злочинів ц сфері службової діяльності – формальні, тобто наслідків не передбачають.
Суб’єктивна сторона. Вина. Для більшості складів – прямий умисел щодо діяння. Тільки службова недбалість можлива з необережності. Щодо наслідків може бути як умисел, так і необережність.
Мотив – у ст. 364: „...з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб”. Це фактично будь-які інтереси (важко уявити собі мотив, який не був би ані корисливим, ані іншим особистим, ані втілював би інтереси інших осіб). До речи, саме вказівкою на мотив у плані конструкції суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) текстуально відрізняється від перевищення влади або службових повноважень (ст. 365).
Суб’єкт. Вік – не молодше 16 років. Поняття службової особи розглядалося вище, осудність презумується.