Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

Життя і здоров'я фізичної особи є матеріальним благом, яке не підлягає грошовій оцінці. Тому в цьому підрозділі йдеться не про відшкодування збитків, які виникають у зв'язку з каліцт­вом особи чи її смертю, а про сплату певного відшкодування у зв'язку з тим, що вона втратила заробіток, понесла додаткові витрати, пов'язані із лікуванням, протезуванням тощо.

Життя та здоров'я фізичної особи є абсолютним благом, тому будь-яке заподіяння шкоди здоров'ю чи заподіяння смерті є протиправним. Як виняток законодавець дозволяє заподію­вати шкоду життю та здоров'ю, коли особа змушена вчиняти діїв стані необхідної оборони або коли таке заподіяння шкоди зумовлене злочинними діями потерпілого.

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати:

• заробіток (дохід), втрачені потерпілим внаслідок зменшення
професійної або загальної працездатності;

• додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого
харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків,
протезування, стороннього догляду тощо;

• моральну шкоду незалежно від її вини.

Особливості відшкодування шкоди залежать від обставин та умов, за яких вона була заподіяна:

а) під час виконання особою договірних зобов'язань;

б) джерелом підвищеної небезпеки;

в) під час виконання трудових обов'язків;

г) фізичній особі-підприємцю;

д) малолітній або неповнолітній особі.

Розмір відшкодування, яке підлягає виплаті, залежить від таких обставин:

• розміру заробітку потерпілого;

• ступеня втрати професійної працездатності;

• вини потерпілого.

Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) визна­чається виходячи із:

• середнього місячного заробітку, який потерпілий мав до
каліцтва;

• ступеня втрати професійної працездатності, а за її відсут­
ності — загальної працездатності.

Розрізняють професійну працездатність, тобто здатність вико­нувати певну роботу, яка потребує кваліфікаційних навичок, та загальну працездатність — здатність до некваліфікованої праці. Відсоток втрати професійної працездатності встановлюється медико-соціальною експертизою. При частковій втраті професійної пра­цездатності загальна працездатність не враховується, оскільки потерпілий може працювати за своєю професією. Ступінь втрати загальної працездатності обраховується в разі повної втраті профе­сійної працездатності.

Для визначення середнього заробітку загальна сума доходу, який отриманий потерпілим за останні дванадцять або за три останні календарні місяці, що передували ушкодженню здо­ров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, ділиться відповідно на 12 або на 3.

Так, якщо середній заробіток потерпілого за місяць становить 1000 гривень, а втрата професійної працездатності — 50 відсотків, то розмір втраченого заробітку складе: 1000 (гр.) х 50% = 500 гривень щомісяця.

Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку обчислюється виходячи з п'ятикрат­ного розміру мінімальної заробітної плати.

Вина потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню чи збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування:

• додаткових витрат (ліки, протезування, додаткове харчу­
вання);

• шкоди, завданої смертю годувальника;

• витрат на поховання.

Потерпілий має право вимагати збільшення розміру відш­кодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порів­няно з тією, що була на момент присудження розміру відшко­дування.

Особливостями визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця, є те, що розмір відшкодування визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на 12. Якщо особа отримувала дохід менш як 12 місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Розмір доходу визначається на підставі даних органу дер­жавної податкової служби.

Відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю малолітньої особі, має свої особливості, оскільки вона не працювала і заробітку не втрачала.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи заподіювач шкоди зобов'язаний відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим 14 років йому необхідно від­шкодувати також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи із розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяль­ності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування, виходячи із роз­міру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають його утриманці, а також дитина, яка народилася після його смерті (протягом 10 місяців).

Шкода відшкодовується:

1) дитині — до досягнення нею 18 років (учню, студенту —
до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23
років);

2) чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), які до-
сягли пенсійного пенсійного віку, встановленого законом —
довічно;

3) інвалідам — на строк їх інвалідності;

4) одному із батьків (усиновлювачам), або другому з под­
ружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездат­
ності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за мало­
літніми дітьми, братами, сестрами, внуками померлого — до
досягнення ними останніми 14 років;

6) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого — протягом п'яти років після його смерті.

Порядок відшкодування шкоди у випадку втрати працездат­ності або загибелі внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, яке призвело до втрати працездатності, визначається Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Глава 37

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

Загальна характеристика зобов'язань із набуття, збережен­ня майна без достатньої правової підстави. Це самостійний вид недоговірних зобов'язань, сфера застосування яких харак­теризується: особливими підставами виникнення; специфікою змісту.

В судовій практиці мають місце випадки, коли особа не може захистити свої права, які порушені, ні за допомогою ре­чового позову, ні позову із договору, ні позову із заподіяння шкоди. Водночас потерпілому заподіяні збитки, а особа, яка їх заподіяла, збагатилася за його рахунок. Наприклад, особа помил­ково оплатила телефонні розмови сусіда; постачальник від­вантажив продукцію не замовнику, а сторонній організації; поку­пець внаслідок допущеної ним арифметичної помилки сплатив зайве продавцю за товар тощо.

В цих випадках захист майнових інтересів потерпілої сторо­ни досягається за допомогою інституту набуття та збереження чужого майна без достатньої правової підстави.

В ЦК 1922 p. законодавець використовував не таку гро­міздку термінологію, оперуючи поняттям "безпідставне збага­чення".

Боржником (набувачем) в цих правовідносинах є особа, яка без правових підстав набула матеріальної вигоди, а кредитором (потерпілим) — особа, за рахунок якої відбулося це набуття.

Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) безпідставність набуття. Особа, яка збагатилася за рахунок іншої, не мала для цього ніяких правових підстав, тобто вони не передбачені в договір і не випливають із закону.

Так, якщо спадкоємець отримав спадщину, обдаровуваний — дарунок, казино — гроші гравця, боржнику кредитор простив борг, кредитна установа нарахувала відсотки за користування кредитом позичальнику — ці всі особи збагатилися за рахунок іншої, але для збагачення існували передбачені законом чи укладеним договором підстави. Безпідставність має місце:

а) коли підстави для збагачення взагалі були відсутні.
Скажімо, помилкове отримання авторського гонорару однофа­
мільцем, сплата неіснуючого боргу;

б) підстава для збагачення спочатку існувала, але потім від­
пала. Наприклад, спадкоємець отримав за заповітом спадщину,
а потім заповіт в судовому порядку визнали недійсним. Заліз­
ниця сплатила клієнту вартість втраченого вантажу, а потім
вантаж знайшовся;

2) збільшення або збереження майна за рахунок іншої особи.
Тобто у відповідача не просто збільшується майно, а саме за
рахунок іншої особи. Це правило поширюється і на випадки,
коли відповідач зберігає своє майно за рахунок іншої особи.
Тобто майно повинно зменшуватися, але фактично зберігаєть­
ся. Вантаж належить двом відправникам, а за охорону і страху­
вання сплатила одна особа, сусід помилково користується чу­
жим вугіллям тощо;

3) набуття майна повинно бути за відсутності умислу набу­
вача. Тобто якщо набувач чужого майна або особа, яка зберігає
своє майно за рахунок чужого майна, свідомо вчиняє спрямо­
вані на це дії чи бездіяльність, то такі дії чи бездіяльність
будуть утворювати склад іншого правопорушення — делікту,
тобто заподіяння шкоди, передбаченого ст. 1166 ЦК;

4) підставою виникнення зобов'язань з набуття, збереження
майна без достатньої правової підстави можуть бути різні юри­
дичні факти, як дії, так і події (внаслідок негоди заблукала
худоба і прибилася до чужого стада); як активні дії, так і без­
діяльність; як правомірні, так і неправомірні дії особи, яка
збагатилася, потерпілої особи чи взагалі третьої особи (помилка
листоноші, підрядника, перевізника). Помилку може допустити
навіть суд.

Головною ж ознакою зобов'язань з набуття і збереження майна без достатніх підстав є не правомірність чи неправомір­ність набуття, не природа юридичних фактів, що зумовили виникнення настання цих зобов'язань, а відсутність підстав для збагачення. Всі незаконні підстави збагачення неможливо передбачити в нормативному порядку.

Так, набуття або збереження чужого майна без достатньої правової підстави може мати місце в наступних випадках:

• оплата покупцем незамовленого товару;

• несення співвласником витрат, пов'язаних з утриманням
майна, понад свою частку;

• користування чужими речами без договору найму (оренди)
чи дозволу (особа помилково вважає, що річ "нічийна" або що
такий дозвіл отриманий);

• оплата мнимого боргу;

• повторна оплата товару;

• отримання зайвого внаслідок арифметичної помилки;

• помилкове надання послуг або виконання робіт не тій
особі, яка є стороною за договором;

• виконання банком розпорядження про списання суми з
розрахункового рахунка на виконання рішення суду після того,
як ця сума вже списана з рахунка боржника на підставі вико­
навчого листа;

• визнання правочину недійсним, внаслідок чого отримане
особою за правочином стає безпідставно набутим, та ін.

Зобов'язання з набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави необхідно відмежовувати від деліктних зобов'язань:

1) за підставами виникнення. В основі делікту завжди лежить
правопорушення, а підставою збагачення можуть бути будь-
які юридичні факти, в тому числі події;

2) на відміну від делікту, де завжди є конкретна потерпіла
особа, якій заподіяна шкода, в зобов'язаннях із набуття чи
збереження майна без достатніх підстав така особа може бути і
відсутня.

Наприклад, внаслідок безпідставного завищення цін продав­цем в роздрібній торгівлі, перевізником особа, яка збагатилася, є, а конкретний потерпілий відсутній. В цьому випадку набуте безпідставно стягується в дохід бюджету;

3) в деліктних зобов'язаннях кредиторами виступають особи,
яким заподіяна шкода. В зобов'язаннях із безпідставного
збагачення позивачами можуть бути не лише особи, за рахунок
яких відбувається безпідставне переміщення майнових ціннос­
тей, а й інші прямо передбачені законом особи (наприклад,
фінансові органи, податкові органи, органи митного нагляду,
антимонопольні органи тощо, які можуть застосувати або вима­
гати застосування санкцій, передбачених цивільним або іншими
галузями законодавства);

4) із змісту деліктних зобов'язань випливає принцип повного відшкодування, тобто деліктні зобов'язання забезпечують понов­лення порушеного права (віддай, відремонтуй, заміни, відшкодуй тощо), при зобов'язаннях із безпідставного збагачення відшко­довується лише те, на що набувач збагатився.

У разі виникнення конкуренції позовів із делікту і з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, їх необхід­но розмежовувати за формою вини набувача і правомірністю (протиправністю) його поведінки.

Зобов'язання з витребування безпідставно набутого майна відрізняються і від віндикаційного позову. Якщо за загальним правилом предметом віндикації можуть бути лише речі, визна­чені індивідуальними ознаками (щоб довести їх належність кре­дитору), то безпідставно набуватися може будь-яке майно, в тому числі і речі, визначені родовими ознаками (вугілля, бензин, солома, зерно тощо).

Набувач зобов'язаний:

1) повернути потерпілому майно, набуте або збережене без
достатньої правової підстави, навіть тоді, коли підстава, на
якій воно було набуте, згодом відпала;

2) повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі,
а у разі неможливості цього — відшкодувати його вартість;

Предмет зобов'язань із набуття, збереження майна без достат­ньої правової підстави не залишається незмінним. Стан майна може поліпшитись або погіршитись, майно може приносити доходи або, навпаки, вимагати витрат на його нормальне утри­мання.

Набувач додатково зобов'язаний:

1) відшкодувати всі доходи, які він одержав або міг одержати
від безпідставно набутого майна з часу, коли він дізнався або
міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової
підстави. З цього часу набувач відповідає також за допущене
ним погіршення майна;

2) сплатити проценти за користування безпідставно одержа­
ними або збереженими грошима згідно зі ст. 536 ЦК.

Водночас набувач має право вимагати відшкодування зроб­лених ним необхідних витрат на майно від часу, з якого він зобов'язаний повернути доходи (ч. 1 ст. 1214 ЦК).

Під поняттям "необхідні витрати на майно" слід розуміти тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його природної амор­тизації (зношеності), без яких неможливе звичайне викорис­тання майна.

Безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню. За

наявності певних обставин законодавець вважає за недоцільне повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав. Не підлягають по­верненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії,
допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші
грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування,
якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою
добровільно, але за умови відсутності:

а) рахункової помилки зі сторони платника;

б) недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Під іншим майном розуміють:

• майно, передане на виконання зобов'язання до настання
строку виконання, якщо інше не встановлено договором, акта­
ми цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання
чи звичаїв ділового обігу (ст. 531 ЦК);

• майно, передане на виконання зобов'язання по закінченні
строку позовної давності, у випадках, коли таке виконання до­
пускається (ст. 267 ЦК);

• грошові суми чи інше майно, надане у виконання неісну­
ючого зобов'язання, якщо набувач доведе, що потерпілий, який
вимагає повернення майна, знав про відсутність зобов'язання
або надав майно.

Рекомендована література:

1. Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери,
Н.С. Кузнєцової. — К., 2004.

2. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. /
За ред. ЯМ. Шевченко. — К., 2003.

3. Цивільне право України: Підруч. / Є.О. Харитонов, И.О. Сані-
ахметова. — К., 2003.

4. Цивільне право України: Підруч. У 2-х т. / За заг. ред. B.I. Борисової,
І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К., 2004.

5. Берестова I.E. Набуття, збереження майна без достатньої
правової підстави: загальнотеоретичні проблеми та правові наслідки. —
Дніпропетровськ, 2005.

6. Бондар Т.В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному
праві. - К., 2005.

7. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в
Україні. - К., 2001.

8. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. — К.,
1996.

9. Житлове право України / За ред. В. С. Гопанчука, Ю. О. Заіки. —
К., 2003.

10. Заіка Ю.О. Становлення та розвиток спадкового права в Ук­
раїні. — К., 2004.

11. Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посіб. / За ред.
О.В. Дзери. - К., 2000.

12. Кузнецова Н.С. Подрядные договоры в инвестиционной
деятельности в строительстве. — К., 1993.

13. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб
приватного права. — К., 2004.

14. Луць А.В. Свобода договору у цивільному праві. — К., 2004.

15. Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності. — К., 2001.

16. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин у цивільному
праві. — К., 2003.

17. Право власності в Україні: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери,
Н.С. Кузнєцової. — К., 2000.

18. Право інтелектуальної власності: Підруч. / За ред. О.А. Підопри-
гори, О.Д. Святоцького. — К., 2002.

19. Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному
праві. — К., 2001.

20. Страхове право України: Навч. посіб. / За ред. Ю.О. Заіки. —
К., 2004.

21. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія і практика.
Навч. посіб. — К., 2002.

22. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: автор­
сько-правовий аспект. — Харків, 2002.

23. Щербина B.C. Господарське право. — К., 2003.

304 0-U7 0

ЗМІСТ

До читачів......................................................................................................... З

Перелік умовних скорочень........................................................................ З

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА