Форма заповіту

Заповіт має бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає в тому, що він міс­тить всобі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

Ця обставина і зумовлює особливі вимоги до оформлення заповіту, оскільки після смерті особа вже не має можливості уточнити чи конкретизувати свої наміри, наприклад, яку саме частину будинку повинен успадкувати син, а яку дочка, що розумів спадкодавець під "цінними речами", які необхідно передати брату; нарешті померлий буде взагалі позбавлений можливості оспорювати цей правочин в силу природних причин.

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Вод­ночас у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи відповідного органу самоврядування. За кордоном — відповідні консульські установи та дипломатичні представництва.

До нотаріально посвідчених прирівнюються заповіти, які посвідчені певними посадовими особами (головними та черго­вими лікарями, директорами будинків для осіб похилого віку та інвалідів, капітанами суден, начальниками експедицій, коман­дирами військових частин, начальниками виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів).

При посвідчені заповіту посадовими особами обов'язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не можуть підписати і прочитати заповіт.

Одним із найбільш шанованих документів минулого століття є заповіт, складений 27 листопада 1895 р. винахідником дина­міту А. Нобелем. В центральній його частині зазначено:

"Я, нижчепідписаний Альфред Бернхард Нобель, обміркував і вирішив оголосити свій заповіт щодо майна, яке було нажите на момент смерті.

Все моє майно підлягає реалізації і має бути розподілено нас­тупним чином: капітал виконавця заповіту повинні перевести в цінні папери, створивши фонд, відсотки з якого будуть видаватися у вигляді премій тим, хто протягом попереднього року приніс най­більшу користь людству.

Зазначені проценти необхідно поділити на п'ять рівних часток, які призначаються: перша частина — тому, хто зробив найбільш важливе відкриття чи винахід в галузі фізики; друга — тому, хто зробив значне відкриття чи винахід в галузі хімії; третя — тому, хто досяг значних успіхів в галузі фізіології чи медицини; четверта частина — тому, хто створив найбільш значний літературний твір, в якому відображаються людські ідеали; п'ята — тому, хто внесе вагомий внесок в об'єднання народів, знищення рабства, зменшен­ня чисельності існуючих армій і сприяння мирній домовленості.

Премії в галузі фізики та хімії повинні надаватися Шведською королівською академією наук, фізіології чи медицини — королів­ським Каролінським інститутом в Стокгольмі, літератури — Швед­ською академією в Стокгольмі, премія миру — комітетом з п'яти чоловік, який обирається Норвезьким стортингом...

Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премій не впливала національність кандидата, щоб премію отрима­ли найбільш гідні, незалежно від того, скандинави вони чи ні...

1 нарешті остання моя обов'язкова вимога полягає в тому, щоб після моєї кончини компетентний лікар встановив факт смерті, і лише після цього моє тіло повинно бути піддане кремації."

Незважаючи на те, що умови заповіту шокували близьких роди­чів Нобеля і громадськість, він в суді був визнаний "дійсним і незаперечним", і вже в 1901 р. були названі перші лауреати Но­белівської премії. В різні роки Нобелевськими преміями були відзначені 18 наших співвітчизників, серед них фізики Л. Ландау і

П. Капіца, фізіологи І. Павлов та І. Мечніков, політики Д. Сахаров і М. Горбачов, письменники І. Бунін, М. Шолохов, О. Солженіцин таін.

В 2005 р. розмір Нобелевської премії становить 1,1 млн евро. Заповіт, складений А. Нобелем, є яскравим прикладом запові­дального відказу і заповідального покладання і водночас доручення виконавцям заповіту.

Оскільки заповіт є типовим одностороннім правочином, за­повідач має право змінити або скасувати його в будь-який час незалежно від волі інших осіб. Скасування заповіту можливо двома способами:

а) складанням нового заповіту;

б) шляхом подачі до нотаріального органу заяви про скасу­
вання раніше складеного заповіту.

Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати попередні, а лише доповнювати їх шляхом визна­чення долі майна, яке раніше нікому не заповідалося.

14.6. Складання заповіту з умовою

В заповіті заповідач може обумовити виникнення права на спадщину у спадкоємця наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної безпосередньо з поведінкою спадкоємця (наприклад, проживання в сільській місцевості, набуття освіти, народження дитини тощо).

Умова, визначена в заповіті, повинна існувати на час від­криття спадщини.

Звичайно, заповідач не може зв'язувати спадкоємців умовами, які б обмежували їх правоздатність чи виконання яких супере­чило б нормам права чи моралі. Наприклад, неправомірною умовою отримання спадщини для дружини є заборона укладати повторний шлюб, для дочки — вимога укласти шлюб з певною особою, для сина — вибрати певне заняття.

Спадкоємець не має права вимагати визнання умови недій­сною, посилаючись на те, що він не знав про неї, або її настання від нього не залежало. Навряд чи це правило можна визнати доцільним.

Американський космонавт Н. Армстронг, який 21 червня 1969 р. вперше в історії людства висадився на поверхні Місяця, несподіва­но став спадкоємцем за заповітом, що був складений ще в 1891 р. палкою прихильницею французького письменника Ж. Верна. Умовою отримання спадщини було: "зробити перший крок на по­верхні небесного тіла".

За українським законодавством Армстронг не отримав би спад­щини, оскільки на момент її відкриття, він не був на Місяці...

14.7. Секретний заповіт

Новий ЦК надає заповідачу право скласти так званий "секрет­ний заповіт", тобто заповіт, із змістом якого не має права ознайомитися навіть нотаріус. Особа, яка склала секретний заповіт, заклеює конверт і ставить свій підпис на ньому. Та­кий заповіт в присутності двох свідків кладуть в конверт і опечатують.

Після відкриття спадщини нотаріус призначає день ого­лошення заповіту і повідомляє про це членів сім'ї і родичів спадкодавця. В призначений день нотаріус в присутності за­інтересованих осіб і свідків відкриває конверт і оголошує зміст заповіту. Про оголошення заповіту складається протокол, в якому записується зміст заповіту. Протокол підписують но­таріус і свідки. Оригінал протоколу зберігається в нотаріальній конторі, а спадкоємцям видають нотаріально посвідчені копії.

Мета секретного заповіту — максимально забезпечити таєм­ницю заповіту. Водночас відсутність кваліфікованої юридичної допомоги може зумовити складання заповітів з грубим пору­шенням встановлених вимог (заповідач забуде підписати за­повіт, позбавить спадщини обов'язкових спадкоємців, нечітко висловить свою волю тощо), що буде підставою для визнання заповіту недійсним.