Класифікація правозастосовчих актів

Максимально повно всю сукупність властивостей правозастосовних актів можна виявити при розгляді системи їх різновидів з використанням науково обґрунтованої класифікації. З точки зору філософії класифікація є логічною процедурою, особливим випадком застосування поділу обсягу поняття. Від звичайного поділу класифікація відрізняється тим, що здійснюється не за будь-якою ознакою, а є процедурою розподілу певних об’єктів на класи, види, роди, типи, жанри відповідно до найсуттєвіших ознак, які притаманні об’єктам [63, c. 399-402]. Поділ обсягу поняття здійснюється за певною ознакою чи сукупністю ознак, яка називається підставою поділу. Вибір підстави залежить від мети, заради якої здійснюється поділ. Правильна класифікація має відповідати таким формальним вимогам:

а) поділ множини на групи слід здійснювати за однією ознакою;

б) кожен елемент повинен входити до одного класу;

в) підмножини, на які ділиться множина не повинні містити спільних елементів.

Види актів застосування норм права класифікуються за різними критеріями.

Правозастосовчі акти класифікуються за різними підставами, відповідно до яких всі акти діляться на дві великі групи[28]:

1. Акти, що виносяться в порядку юридичних спорів і охорони правопорядку, включаючи захист прав і свобод особи.

2. Акти, що приймаються в рамках оперативно - виконавчої діяльності державних органів.

До першої групи актів відносяться ті, що найбільш часто вживаються правоохоронними органами і виконують безпосередню охоронну роль у випадках, коли мають місце правопорушення й інші фактори, негативні для прав і свобод громадянина.

Друга група використовується компетентними органами в ході їх повсякденної оперативно-виконавчої роботи і спрямована на досягнення соціально корисних результатів, включаючи реалізацію громадянами своїх конституційних і інших прав і свобод[15,325c.].

У першу групу входять такі акти:

1. Вердиктно-штрафні (акти про винуватість і покарання). Вони найбільш впливово виражають реакцію держави на ті або інші порушення чинного законодавства. Частіше усього застосовуються при винесенні юридичних рішень по кримінальним (вирок про призначення покарання у вигляді позбавлення волі), адміністративним справам (штраф, вилучення знарядь правопорушення), цивільно-правовому виробництву (відшкодування збитків тощо).

2. Відновлюючі - відновлюють вихідне положення індивіда, і він повертає собі можливість користуватися певними благами. Необхідність у таких актах виникає у випадках, коли права і свободи порушені, створені перешкоди для їх здійснення, або особа необгрунтовано притягнутий до відповідальності. У якості подібних заходів можна привести виправдувальний вирок, постанову слідчого про повернення майна законному власнику до висновку суду по кримінальній справі, рішення вищестоящого начальника про скасування постанови нижчестоящого керівника по накладенню штрафу.

3. Запобігаючі - широко використовуються в практиці правоохоронних органів, як допоміжні стосовно наступних актів, що відновлюють суб'єктивні права і свободи особи. Суть їх полягає в офіційно-владних перешкодах для зазіхань, і спрямовані вони на припинення адміністративних і кримінально-правових відносин. До цих актів можуть бути віднесені постанови слідчого про застосування запобіжних заходів - затримання, вилучення речей, предметів, підписка про невиїзд.

4. Процедурно-охоронні - забезпечують кримінально-правовий захист порушених злочинами прав і свобод шляхом регламентації ходу і послідовності правоохоронної діяльності. Такими актами є, наприклад, постанови про порушення кримінальної справи, визнання особи цивільним позивачем, виробництво експертизи; протокол про адміністративне правопорушення; дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів тощо [30].

Друга группа охоплює наступні акти:

1. Регламентуючі акти - найбільш поширений вид офіційної документації, здатної підтверджувати наявність належних громадянину суб'єктивних прав, упорядкувати процедуру їхньої реалізації. Частіше усього вони виносяться при організації внутрішньослужбової діяльності органів внутрішніх справ, а також для регулювання зовнішньої сфери правовідносин із населенням.

В першому випадку мова йде про накази (наприклад, про присвоєння звання, заохочення тощо.

В другому - рішення органів внутрішніх справ про видачу паспорта громадянина України, посвідчення водія тощо.

2. Акти дозволу - приймаються в процесі реалізації громадянами своїх прав. Варто мати на увазі, що дозвільний порядок використання прав відноситься не до всіх, а лише до деяких спеціальних прав, що потребують підвищеного соціального контролю для забезпечення громадської й особистої безпеки громадян.

Ці акти є індивідуальними і містять юридичні рішення про дозвіл громадянину його права. Наприклад, право іноземця на в'їзд в Україну, право на відвідування закритих зон, право особистої власності на вогнепальну зброю тощо[4,с.327-329].

3. Реєстраційні акти - засвідчують і враховують фактичні і юридичні явища, що супроводжують реалізації громадянами своїх суб'єктивних прав. Такі акти застосовуються при відсутності яких-небудь негативних обставин, що перешкоджають використанню громадянином своїх законних прав. Прикладом реєстраційних актів може служити реєстрація автомототранспорту.

4. Акти, що засвідчують, або акти про визнання, котрими офіційно закріплюється певний стан особистості. Такі акти носять стабільний і довгостроковий характер і нерідко спричиняють юридичні наслідки не тільки для громадянина, але і державного органа, покликаного забезпечити реалізацію того чи іншого права. Наприклад, визнання особи безвісти відсутнім, належність особи до українського громадянства.

5. Директивні акти - призначені для коректування й уточнення шляхів і засобів реалізації особистих прав в окремих життєвих ситуаціях. З їх допомогою органи внутрішніх справ впливають на волю і свідомість людей, чим забезпечують безпечну реалізацію прав громадян і навколишніх людей, запобігають негативним факторам.

До директивних актів можна віднести документи ДАІ, що містяться в актах техогляду, розпорядження Держпожнагляду про необхідність усунення порушень встановлених правил, подання слідчого про усунення причин і умов, що сприяють злочинам[66,c.440-445].

1. Акти, що забороняють - пов'язані зі скоєнням злочинів і проступків, недотриманням іншими громадянами умов для нормального використання особою своїх прав. У якості таких актів служать такі, як арешт на майно, відсторонення від роботи особи, що знаходиться в нетверезому стані. У певному смислі забороняючі акти носять категоричний, превентивний характер. Наприклад, акт робітника ДАІ, що забороняє експлуатацію несправного транспорту.

За формою зовнішнього вираження:

1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум, двох видів:

а) окремий документ (вирок суду);

б) резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором обвинувального висновку);

2) усний акт (виклик понятих);

3) конклюдентний акт — акт дії (наприклад, застосування працівниками міліції табельної зброї або застосування жестів міліціонером-регулювальником дорожнього руху).

За способом прийняття:

1) колегіальні;

2) одноособові.

За суб'єктами прийняття:

- акти парламенту;

- акти глави держави;

- акти виконавчих органів;

- рішення загальних судів;

- акти господарських судів;

- акти нотаріату;

- акти прокурорського нагляду;

- акти місцевих (муніципальних) органів влади;

- акти керівників підприємств, військових частин тощо;

- акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти застосування норм права приймаються практично всіма органами держави.

За юридичною формою:

- укази;

- постанови;

- розпорядження;

- накази;

- ухвали (суду та ін.);

- протести, подання, розпорядження, вироки, рішення.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права) [42]:

1) регулятивні - офіційно підтверджують або визначають права та обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (наприклад, свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні - встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

1) кримінально-правові;

2) адміністративно-правові;

3) цивільно-правові та ін. (крім процесуальних). За юридичними наслідками:

1) правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);

2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);

3) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина Г.);

4) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про втрату ним юридичної сили).

За значенням у юридичному процесі:

- основні акти, що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення суду) [68];

- допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):

- дозвільні,

- зобов'язуючі,

- заборонні.

Отже, правозастосовчі акти діляться на дві великі групи: акти, що виносяться в порядку юридичних спорів і охорони правопорядку, включаючи захист прав і свобод особи; акти, що приймаються в рамках оперативно - виконавчої діяльності державних органів.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження ми прийшли до наступних висновків:

1. Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності.

2. Реалізація права — це складний процес, що включає: 1) механізми реалізації права; 2) форми реалізації права.

3. Існують три прості форми безпосередньої реалізації норм права:1). дотримання;2). виконання; 3). використання.

4. Дотримання норми права — це форма реалізації забороняючих правових норм, яка полягає в утриманні суб'єкта від активних дій, в його пасивній поведінці, незалежно від його волі.

5. Виконання норм права – полягає у здійсненні зобов’язуючих приписів правових норм.Шляхом виконання реалізуються зобов’язуючі норми права.

6. Використання права - це поводження суб'єктів права, що полягає в здійсненні ними своїх суб'єктивних прав, що представляє собою активну реалізацію тих можливостей, які надані їм нормами права.

7. Застосування норм права є складною формою реалізації норм права– це правова за формою та пізнавальна за змістом владна організуюча діяльність уповноваженої сторони управлінських правовідносин, що відбувається у процедурно-процесуальному порядку, спрямована на індивідуальне регулювання поведінки суб’єктів права шляхом вирішення конкретної юридичної справи та ухвалення з цією метою правозастосовного акта, що має персоніфікований характер і породжує юридичні наслідки.

8. Правозастосування полягає у: діяльності,яка спрямована на застосування прав і відіграє дуже важливу роль у реалізації норм прав.

9. Правозастосовний процес має відповідати таким вимогами: 1) законності; 2) обґрунтованості; 3) доцільності; 4) справедливості. Він охоплює три основні стадії:

· встановлення фактичних обставин справи;

· встановлення юридичної основи справи - вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин);

· вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення.

10. За наявності прогалини у галузях законодавства суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі прогалин у правових відносинах застосовується аналогія двох видів: аналогія закону та аналогія права. Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.Прогалина у законі — це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі.

11. Акти застосування права - це такі акти, які виражають індивідуально-правову діяльність компетентних органів та включаються в механізм правового регулювання при виникненні правовідносин чи при їх забезпеченні. Ці акти приймаються на підставі нормативно-правових і спираються на певну норму права, адресовані чітко визначеним суб’єктам, забезпечують виникнення і розвиток правовідносин в конкретній ситуації.

12. Правозастосовчі акти класифікуються за різними підставами, відповідно до яких всі акти поділяться на дві великі групи:1. акти, що виносяться в порядку юридичних спорів і охорони правопорядку, включаючи захист прав і свобод особи.2. акти, що приймаються в рамках оперативно - виконавчої діяльності державних органів.