Стадії контрольного провадження

Узагальнено у структурі контрольних проваджень можна виділити три стадії:

а) інформаційну;

б) аналітичну;

в) стадію коригування.

Метою інформаційної стадії контрольного провадження є одержання інформації про важливі сторони, прояви та якості підконтрольного об'єкта за допомогою різноманітних методів: спостереження, перевірки та обліку об'єктивних фактичних даних про підконтрольний об'єкт. Інформація слугує засобом існування та ефективності контролю. Можливості її одержання визначаються перш за все всеохоплюючим та універсальним характером контролю.

Другою стадією контрольного провадження виступає аналітична стадія. Процес контролю включає аналітичний момент, що полягає в обробці первинної інформації, детальній перевірці та аналізі всіх фактів, що розглядаються в їх сукупності, у причинному зв'язку; тим самим створюється база для формування висновку стосовно підконтрольного об'єкта, в якому визначено, якою мірою процеси, що відбуваються в об'єкті, відповідають бажаним моделям і зразкам.

Третя стадія контрольного провадження виходить за межі самого контролю, оскільки пов'язана або з прийняттям рішення, яке приписує усунути виявлені недоліки, або із застосуванням заходів примусового характеру, що також виходить за функціональні межі контролю. Точність у визначенні коригуючої стадії контролю є принципово важливою як з теоретичної, так і з практичної точок зору, оскільки відіграє роль основи правильного вибору та обгрунтування правових заходів і процесуальних форм у відповідній діяльності суб'єктів їх застосування.

4. Загальна характеристика виконавчого провадження.
Ефективне та оперативне примусове виконання рішень (постанов, ухвал) судів та актів інших органів (осіб) має напрочуд важливе значення як для держави загалом, так і для окремих осіб. Держава зацікавлена (чи принаймні, на думку автора має бути зацікавлена) в зміцненні правопорядку, елементом якого є реальне виконання обов’язкових актів органів держави та інших осіб. У свою чергу, конкретні фізичні та юридичні особи (зокрема, органи державної влади та місцевого самоврядування) особи також зацікавлені у реальному отриманні тих чи інших матеріальних благ, на які вони формально (на підставі виконавчого документа) мають право.

Саме для того, щоб рішення судів та інших органів не залишалися лише винесеними на папері, а були реально виконаними особами яких вони стосуються, в Україні і був створений інститут виконавчого провадження.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» «Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі — рішення) [3, ст. 1].

Залежно від того, яким чином юрисдикційне рішення набирає законної сили, розрізняють: виконання рішення, яке набрало законної сили, негайне виконання та попереднє виконання. На думку автора дана класифікаці являється цілком доцільною.

Виконання рішення, яке набрало законної сили, засто­совують у разі, якщо не встановлено підстав для негайного та попереднього виконання.

Негайне виконання — це виконання рішення ще до на­брання ним законної сили. Негайне виконання застосовують, як правило, за результатами попередньої юрисдикційної діяль­ності суду у формі відправлення правосуддя або забезпечення ходу процесу. Підстави для застосування негайного виконання чітко пе­редбачено у чинному законодавстві.

Оскільки автор розглядає виконавче провадження у адміністративному процесі, то буде доцільним визначити випадки негайного виконання саме у адміністративному процесі. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства обов’язковому негайному виконанню підлягають постанови адміністративного суду про:

- присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

- присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

- поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

- припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

- уточнення списку виборців;

- обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

- усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання [2, ст. 256].

У адміністративному процесі суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову:

- у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних дер-

жавних фондів;

- у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби;

- про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

- про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства. [2, ст.256].

Попереднє виконання— це чітко передбачені законом ви­падки, за яких виконання може бути застосовано до постановлення юрисдикційного акта, а саме у позовах про стягнення аліментів, коли суддя, у разі необхідності, до вирішення спра­ви по суті має право, враховуючи майновий стан сторін, по­становити ухвалу про те, в якому розмірі один із подружжя повинен тимчасово надавати утримання іншому з подружжя, хто з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кошти на утримання і виховання дітей, а так само хто з дітей пови­нен тимчасово видавати і в якому розмірі кошти на утримання батьків відмовляється від можли­вості застосування попереднього виконання як способу захис­ту прав осіб, які потребують утримання.

Виконавче провадження автори розуміють у двох значеннях:

- як певну сукупність (систему) правових норм, які регулю­ють певне коло суспільних відносин;

- як процесуальну (процедурну) діяльність.

Виконавче провадження у першому значенні — це сукуп­ність правових норм, які регулюють умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які підлягають примусовому виконанню у разі невиконання

їх добровільно [5, с. 11].

Виконавче провадження у другому значенні — це сукупність дій і правовідносин, вре­гульованих Законом України «Про виконавче провадження, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до коментованого Закону та інших законів, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання між орга­нами і посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових та інших органів, та між особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, а також між особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, на підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановлених ЗУ «Про виконавче провадження» [4, с. 71].

Значення виконавчого провадження полягає в тому, що воно є ад­міністративним процесуально-правовим засобом, який забезпечує при­мусове виконання рішень судових та інших органів (посадових осіб) на підставах, у спосіб та в межах, встановлених Законом, і тим самим реалізує захист суб'єктивних прав громадян і організацій.. Виконавче провадження за­безпечує режим законності у правових відносинах громадян і юридич­них осіб, запобігає правопорушенням і має виховний вплив на грома­дян, службових і посадових осіб щодо розуміння необхідності належ­ного, своєчасного і повного виконання ними вимог законів України.

5. Суб’єкти виконавчого провадження.
Суб’єктами правовідносин у виконавчому провадженні виступають органи примусового виконання рішень судів та інших органів у особі відповідних відділів державної виконавчої служби, а також стягувач, боржник, прокурор та інші особи, які сприяють вчиненню виконавчого провадження