Загальна характеристика системи права

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика системи права

2. Внутрішня побудова системи права

3. Характеристика окремих галузей права

4. Поділ системи права на публічне і приватне право.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Кожне суспільство призначене для регулювання відносин між людьми, здійснення охорони і захисту суспільних відносин. Таке регулюван­ня і охорона суспільних відносин здійснюються за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Кожне право як елемент правової системи складається з ба­гатьох правових норм. Щоб правильно вибрати ту чи іншу нор­му, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими озна­ками, між ними існують конкретна схожість і відмінності. Зав­дяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення для регулювання (охоро­ни) поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто всту­пає у ті відносни, що ним регулюються (охороняються).

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних струк­тур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх доціль­ності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Метою роботи є встановлення права як цілісної системи, визначення її основних елементів, взаємозв’язок між ними.

Об’єктом дослідження виступають специфічні суспільні відносини, що визначають право як певну сукупність елементів, що утворюють правовий комплекс, у якому відсутність хоча б одного елементу призведе до порушення усієї системи.

Предметом нашого дослідження виступає внутрішня формою права, тобто об'єд­нанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Перед собою ставимо наступні завдання:

- визначити, що собою являє система права;

- зробити диференціацію системи права відповідно до праць вчених-юристів;

- вивчити такі поняття, що характеризують норми, інститути, галузі як структурні елементи системи права;

- встановити взаємозв’язок між усіма структурними елементами системи права;

- розглянути класифікацію правових інститутів, галузей, будову та види норми права.

При написанні роботи використовувалися методи пізнання, порівняння, аналізу та синтезу, дедукції ті індукції.

Основою нашого дослідження стали праці таких науковців, як: Лейст О.Я.

Жоль К.К., Хоменко І., Лисенко В., А.І.Берлач, Д.О.Карпенко, В.С.Ковальський, А.М.Колодій, А.Ю.Олійник, О.О.Підопригора, Алексеев С.С., В,Д. Бабкін, Скакун О.Ф., Безродний Є.Ф., В.В. Копєйчиков, Кельман М.С., Мурашин О.Г., М.В.Цвік, В.Д.Ткаченко, Л.Л.Богачов Л.Л.Богачова, О.В.Петришин та інші.

Загальна характеристика системи права

Поняття «система» використовується в найрізноманітніших галузях людських знань. З філософської точки зору – це специфічно виокремлена із навколишнього середовища цілісна мно­жина елементів, які поєднуються між собою сукупністю внут­рішніх відносин і зв'язків. У цьому контексті в юридичній літера­турі широко використовується поняття «система права», «система законодавства», «правова система», «політична система» та ін. З'ясувати зміст цих понять означає встановити їх складові еле­менти, їх взаємозв'язки, спосіб організації в процесі утво­рення та розвитку [5].

Щоб чітко усвідомити, що собою являє система права, звернемося до трактування деяких вчених та науковців, думки яких з цього приводу є досить поширеними і заслуговують на увагу.

На думку В.В.Копєйчикова: «Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єк­тивний характер побудови, що відображаєшся в єдності та уродженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права» [14].

Такі вчені, як М.В.Цвік, В.Д.Ткаченко, Л.Л.Богачов наголошують, що: «Система права — це сукупність чинних норм права, якій вла­стиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми ,інститути, галузі права та ін.).

Названі в цьому визначенні ознаки характеризують система права з внутрішнього боку. Вони вказують на те, які зв'язки діють між її елементами, на яких принципах вона побудована» [5].

Лисенко В. зазначає: «Основою нормативного підходу до праворозуміння є розгляд права як системи взаємопов'язаних між собою правових норм. Такий підхід підкреслює дві важливі властивості права:

1. воно складається з норм права;

2. норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісне
явище, певну соціальну нормативну систему.

При цьому внутрішня побудова права як системи не є довіль­ною. Як явище соціальне, право завжди відповідає досягнутому рівню розвитку суспільства, в якому воно виникає і функціонує, та завданням його подальшого розвитку. У той же час, будучи нерозривно пов'язаним з державою, яка забезпечує реалізацію його приписів можливістю застосування примусу, право до певної міри може впливати на відносини у суспільстві. Однак в кінцевому підсумку зміст і спрямованість правових приписів визначаються змістом і спрямованістю розвитку суспільства.

Виходячи з цих передумов система права розуміється як обу­мовлена економічним і соціальним устроєм суспільства струк­тура права, що виражає внутрішню узгодженість та єдність норм права і одночасно їх поділ на галузі та інститути» [10].

Кельман М.С., Мурашин О.Г. наголошують :«Під системою розуміється складно організоване ціле, яке містить окремі елементи, об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідно­синами. Будь-яка система передбачає два основних компоненти: по-перше, структуру — обумовленість і «набір» стосовно самостійних еле­ментів в рамках єдиного (припису, явища) і, по-друге, взаємодію її елементів.

Структура — стійка єдність елементів, закон зв'язку яких виражає впорядкованість, стійкість відносин, вона забезпечує зберігання цілісності, єдності явища як системи, утворює її каркас. При цьому єдність елементів передбачає їх взаємодію між собою, що є способом існування системи. Завдяки взаємодії кожний елемент набуває своєрі­дних властивостей, притаманних системі в цілому. Його функціону­вання без системи неможливе.

Отже, система права — об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості усіх юри­дичних норм та диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Єдність правових норм, що об'єднуються у складну конструкцію, поділену за принципом ієрархії на певні правові утворення, пояснюєть­ся єдністю державної влади; правової системи; механізму правового регулювання та принципів права; єдністю кінцевих цілей і завдань, які стоять перед суспільством» [8].

Врахувавши всі думки, можна виокремити певні риси, притаманні системі права:

1. розкриває внутрішню побудову, організацію права, співвід­ношення його структурних елементів;

2. має об'єктивний характер, відображає реальний стан суспільних
відносин;

3. складові елементи системи права відповідають усім вимогам си­стемності а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;

4. як цілісне структурне утворення, система права має риси єдності, відмінності, взаємодії та узгодженості складових елементів, здатності їх до поділу; обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об'єктивними потребами та інтересами соціального прогресу [8].

Право складається з численних правових норм. Аби правиль­но обрати правому норму для реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конк­ретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумов­леності та характерним ознакам схожості (відмінностей) правових норм, усе право можна подати як визначену систему [16].

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним порівняно з економікою і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

а) воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

б) під впливом правовідносин і правосвідомості розвиваються не тільки норми права, а й правова система і правова надбу­дова;

в) право не слід зводити тільки до правових норм, його нале­жить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової си­стеми (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість тощо);

г) система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують
антисистемні тенденції (приміром конкуренція норм права);

ґ) ступінь розвиненості системних властивостей права бага­то в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної право­вої системи.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер побудови системи права [14].

Внутрішня форма (структура) права характеризується:

1. єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм, утворенням і чинністю останніх на основі єдиних принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення та ін.;

2. диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у виді певних об'єднань правових норм (галузі та інсти­тути права тощо);

3. наявністю різних видів зв'язків норм права та їх об'єднань
між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та ін.) [14].

Єдність та узгодженість. Єдність системи права обумовлюється тим, що, по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, що не відповідають принципам, не є правовими); по-друге, право охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу; по-третє, право обумовлене матерією.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи. В ло­гічній послідовності можна виокремити:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — поділ їх на окремі правові
норми;

в) структуру підгалузі права — поділ їх на логічно пов’язані
між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права — поділ її на логічно пов'язані між
собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права — поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.

Об'єктивність системи права. Система права — це не резуль­тат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій си­стемі права, її галузям, інститутам, які склалися об'єктивно.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що означає:

1) належність її до функціональних систем соціального по­рядку, оскільки її виникнення, існування і розвиток обумовлені загальнолюдськими потребами — наданням організованості і врегульованості суспільним відносинам;

2) її інституціональний характер. Проявом цього є те, що матерія у вигляді системи норм міститься здебільшого нормативно-правових актах, інших джерелах права, які і надають чітко виражену інституціональну форму; динамічність її як правового явища [2].

Звертаючись до історії виникнення самого поняття «система права» та суміжних категорій, можна наголосити на досить-таки немалій зацікавленості вчених даним питанням ще починаючи з 18 століття. Підвищений інтерес до цього питання пояснюється великим теоретичним і практичним його значенням. Ви правильного його вирішення залежать напрямки кодифікації законодавства, проведення наукових досліджень у галузі юриспруденції, вик .надання юридичних наук.

Перша дискусія відбулася у 1938 — 1940 рр., в ході якої були вирі­шені корінні питання цієї проблеми. Друге обговорення було проведено у 1956 — 1958 рр. на сторінках журналу «Советское государство и право», де знову були порушені деякі питання першої дискусії, зокре­ма здійснено аналіз, чи виправдала себе система права, сформована н кінці 30-х років. Втретє журнал «Советское государство и право» по­вернувся до цієї проблеми 1982 р., опублікувавши матеріали засідань круглого столу [8]. Говорячи про єдність права, ще Ф. Енгельс підкреслював, що «у сучасній державі право повинно не тільки відповідати загальному економічному становищу, не тільки бути його виразом, але також бути внутрішньо узгодженим виразом, шо не спростовувало б само себе в силу внутрішніх протиріч». Кожному історичному типу права власти­ва своя система, що відбиває особливості цього типу держави. Законо­давець не може, довільно видаючи тіравові норми, змінювати історич­ний тип права. Він за допомогою правових приписів лише юридично оформлює потреби суспільного розвитку. Отже, в основі системи пра­на лежать юридичні приписи, що групуються у середині її як цілісні композиції. Вони відбивають у системі права такі якості, як об'єк­тивність, узгодженість правових норм, їхню єдність, розходження, спроможність відокремлення та ін.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юри­дично цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'яз­кових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права як закономірна організація його елементів.