Соціально-політичні конфлікти

Конфлікт — це зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії; зіткнення протилежних інтересів, по-глядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рів-ня та складу учасників. Він передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це соціальний кон-флікт. Джерелами конфлікту є соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні бла-га, освіта. Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'є-ктивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інте-реси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної зна-чущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідо-мили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, супер-ництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відве-рте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи, держави (ко-ли йдеться про міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть вис-тупати: 1) окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; 2) об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціа-льних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які дома-гаються певних цілей. Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлікту — міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Існує дві форми перебігу конфліктів: 1) відкрита — відверте протистоян-ня, зіткнення, боротьба; 2) закрита, або латентна, коли відвертого протистоя-ня нема, але точиться невидима боротьба. Поняття «соціально-політичний ко-нфлікт» використовується, коли трапляються великомасштабні зіткнення все-редині держав (громадянська війна, страйки) та між державами (війни, парти-занські рухи). Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відноси-нах сторін, які щойно конфліктували. У разі його загострення може започаткуватись новий конфлікт (наприклад, перманентний близькосхідний конфлікт).

Воєнно-політичні відносини — сукупність намірів і дій сторін (держав, коаліцій держав, міжнародних корпорацій, політичних партій, блоків, груп на-селення), спрямованих на досягнення власних інтересів із застосуванням усіх наявних інструментів, у тому числі воєнної сили, у політичній, воєнній, еконо-мічній та ін. сферах життєдіяльності. Воєнно-політична обстановка — стан воєнно-політичних відносин між сторонами з наявних питань відносин на пев-ний момент (період) часу. Воєнно-політичний ризик — наміри або дії однієї із сторін воєнно-політичних відносин, які за певних умов опосередковано можуть заподіяти шкоди національним інтересам ін. сторони. Воєнно-політичний ви-клик — наміри або дії однієї із сторін воєнно-політичних відносин, що спрямо-вані на досягнення власних цілей без урахування інтересів інших сторін і мож-ливості заподіяння їм шкоди. Загроза застосування воєнної сили — наміри або дії однієї із сторін воєнно-політичних відносин, які свідчать про готовність до застосування воєнної сили проти іншої сторони з метою досягнення власних ці-лей. Воєнний конфлікт — спосіб вирішення суперечностей між державами із застосуванням воєнної сили або в разі збройного зіткнення всередині держави.

Війна — це збройна боротьба між: державами (їх коаліціями) або соціаль-ними, етнічними та іншими спільнотами; крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами. Війна — складне суспі-льно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, наро-дами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засо-бів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Бойові дії — дії військ, авіації, флоту з метою знищення живої сили, бойової техніки і військових споруд противника, оволодіння територією, яку він займав, надання протидії наступу противника, відбиття його ударів й утри-мання займаної своїми військами території. Бойові дії загальновійськових під-розділів й частин у сучасних умовах носять виключно динамічний та рішучий характер. Це зумовлюється збільшеною бойовою потужністю, рухливістю і ма-невреністю військ, і навіть застосуванням зброї масового ураження та високо-точної зброї й інших нових засобів боротьби.

Високоточна зброя — зброя, як правило керована, здатна вражати ціль першим пострілом (пуском) на будь-якій дальності в межах її досяжності. Від-носиться до зброї шостого покоління війн. Дозволяє наносити дуже точні удари по атакованих об'єктах. До високоточної зброї відносять різноманітні наземні, авіаційні і корабельні ракетні комплекси, бомбардувальні і артилерійські ком-плекси керованого озброєння, а також розвідувально-ударні комплекси.

За своїм масштабом війни діляться на світові та локальні (конфлікти). Основна причина виникнення воєн — прагнення політичних сил використати збройну боротьбу за досягнення різних зовнішньо- та внутрішньополітичних цілей. З виникненням у XIX столітті масових армій важливим інструментом мобілізації населення для війни стала ксенофобія (ненависть, нетерпимість до кого-небудь або чого-небудь чужого, незнайомого, незвичного, чужого сприй-няття як незрозумілого, незбагненного, а тому небезпечного і ворожого). На її основі легко розпалюється національна, релігійна чи соціальна ворожнеча і то-му з 2-ї половини XIX століття ксенофобія є основним інструментом розпалювання воєн, агресії, певних маніпуляцій масами всередині держави і т. д.

Пряма мета війни полягає у нав'язуванні противнику своєї волі. При цьо-му нерідко ініціатори війни переслідують і непрямі цілі, як то: зміцнення своєї внутрішньополітичних позиції ("маленька переможна війна"), дестабілізація ре-гіону в цілому, відволікання і зв'язування сил противника. Для сторони, що за-знає агресію з боку супротивника, метою війни є: забезпечення власного вижи-вання; протистояння противнику, що бажає нав'язати свою волю; запобігання рецидивів агресії. Часто немає чіткої межі між нападаючою стороною і сторо-ною, котра обороняється, бо обидві сторони знаходяться на межі відкритого прояву агресії, і яка з них почне атаку першою — справа випадку і прийнятої тактики. У таких випадках цілі війни обох сторін однакові — нав'язування своєї волі супротивникові з метою поліпшення свого довоєнного становища.

Ознаки вітчизняної війни: неспровокований напад; війна тільки на своїй території (вигнання ворога зі своєї території означає закінчення вітчизняної ві-йни); можливість участі цивільного населення в боротьбі з окупантом (партиза-нський і підпільний рух); мета війни є примусити ворога піти з території країни.

Громадянська війна — військова боротьба за владу між громадянами од-ного суспільства чи країни або, рідше, між двома країнами, створеними на ула-мках раніше єдиної держави. Від повстань, бунтів та заколотів громадянська ві-йна відрізняється масштабами та інтенсивністю військових дій. Вона характе-ризується тривалістю, великою кількістю жертв і значною витратою ресурсів. Часто-густо в громадянських війнах використовують регулярні збройні сили.

Геноцид — крайня форма дискримінації; цілеспрямовані дії з метою зни-щення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за полі-тичними, національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами, що здійснюються за підтримки певних органів влади та/або всього апарату держа-ви чи іноземної країни. До таких дій належать: вбивство членів цієї групи; на-несення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи; навми-

сне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або част-кове знищення групи; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Сучасним воєнним конфліктам притаманні такі риси: 1) підвищення ролі політичних, економічних, інформаційних засобів під час підготовки і в хо-ді воєнного конфлікту; 2) збільшення ролі інформаційно-психологічних опера-цій у досягненні цілей воєнних конфліктів; 3) створення коаліційних і багатона-ціональних сил; 4) залежність політичного рішення щодо участі у воєнному ко-нфлікті від суспільної думки на внутрішньому та міжнародному рівнях; 5)збіль-

шення питомої ваги дій у повітряно-космічному просторі та розширення їх мас-штабів; 6) постійне вдосконалення форм і способів ведення збройної боротьби, зокрема, асиметричних дій; 7) широке застосування новітніх систем озброєння та військової техніки, високоточної зброї, засобів повітряного нападу, розвідки і радіоелектронної боротьби; 8) підвищення оперативності та якості управління в результаті переходу до глобальних інтегрованих автоматизованих систем уп-равління військами і зброєю; 9) високий ступінь одночасного ураження військ і об'єктів на всю глибину ведення воєнних дій, широкий і швидкий маневр війсь-ками (силами) і вогнем, використання мобільних угруповань військ (сил); 10) можливість "обмеженого" застосування ядерної зброї; 11) терористичний хара-ктер військової боротьби; 12) повні руйнування найважливіших об'єктів і еле-ментів інфраструктури країни. Можливими наслідками від сучасних воєн і збройних конфліктів для населення і території країни є: 1) значні втрати се-ред цивільного населення; 2) масовий психологічний інформаційний вплив; 3) порушення систем управління; 4) параліч економіки; 5) руйнування систем жи-тєзабезпечення; 6) виникнення масштабних осередків ураження від вторинних факторів; 7) масштабні екологічні катастрофи.

В XXI столітті у світі відбуваються кардинальні трансформації, що супроводжуються зміною геополітичних конфігурацій. Глобальна фінансово-еконо-мічна криза стала черговим викликом світовій цивілізації, обумовила невизначеність перспектив глобальної та національних економік, прискорила пошук шляхів модернізації суспільних систем, виявила глибинні вади глобальної еко-номічної моделі, сприяла усвідомленню необхідності системних змін світового економічного і соціального порядку. На тлі посилення загроз і зростання неста-більності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці у сировинній, енергетичній, фінансовій, інформаційній, екологічній, продовольчій сферах.

Такі загрози, як поширення зброї масового ураження, міжнародний теро-ризм, транснаціональна організована злочинність, нелегальна міграція, піратст-во, ескалація міждержавних і громадянських конфліктів, стають дедалі інтенси-внішими, охоплюють нові регіони і держави. Зростають регіональні загрози мі-жнародній безпеці, які за своїми негативними наслідками можуть мати потенці-ал глобального впливу. Спостерігається небезпечна тенденція перегляду націо-нальних кордонів поза нормами міжнародного права. Застосування сили і пог-рози силою повернулися до практики міжнародних відносин, у тому числі в Європі. Різновекторні геополітичні впливи на Україну в умовах неефективності гарантій її безпеки, «заморожених» конфліктів біля її кордонів, а також критич-на зовнішня залежність національної економіки обумовлюють уразливість Ук-раїни, послаблюють її роль на міжнародній арені та виштовхують на периферію світової політики, у «сіру зону безпеки».

Згідно Указу Президента України "Про Стратегію національної безпеки України" від 12.02.2007 № 105/2007 (в редакції від 22.06.2012), чинниками, що загрожують глобальній міжнародній стабільності та негативно позна-чаються на безпековому середовищі України, є: 1) загострення конкуренції між світовими центрами впливу, застосування сили або погрози силою у між-народних відносинах всупереч загальновизнаним принципам і нормам міжна-родного права, спроби держав розв'язувати проблеми за рахунок інших держав; 2) криза існуючої та невизначеність засад нової системи міжнародної безпеки, розмивання системи міжнародних угод у галузі стратегічної стабільності, пос-лаблення ролі міжнародних безпекових інститутів, що у комплексі з недоскона-лою системою міжнародного права уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів; 3)виникнення самопроголо-

шених квазідержавних утворень на територіях суверенних держав, поява небез-печних прецедентів визнання іншими державами деяких із цих утворень, що стало стимулом для процесів регіонального сепаратизму; 4) посилення конкуре-нції за доступ до природних ресурсів, встановлення контролю за маршрутами їх постачання на ринки споживання в умовах зростаючого дефіциту сировинних ресурсів; 5)інтенсифікація процесів мілітаризації окремих держав і регіонів, збі-льшення кількості держав, які на порушення вимог міжнародних режимів неро-зповсюдження намагаються заволодіти зброєю масового ураження та засобами її доставки; 6) посилення небезпеки неконтрольованого розповсюдження ядер-ної зброї, її носіїв, матеріалів для їх виробництва, технологій подвійного приз-начення; 7)поширення тероризму (у тому числі кібертероризму), піратства, нар-которгівлі, незаконної торгівлі зброєю, транснаціональної організованої злочи-ності, злочинів, пов'язаних із легалізацією доходів, одержаних злочинним шля-хом, або фінансуванням тероризму, поширення нелегальної міграції, торгівлі людьми, кіберзлочинності; 8) надмірне антропогенне навантаженя на довкілля, що зумовлює збільшення викидів забруднюючих речовин у навколишнє приро-дне середовище, і як наслідок — глобальні зміни клімату, зростання дефіциту продовольства, питної води, небезпечні техногенні аварії, пандемії, що загро-жують населенню і потребують додаткових ресурсів для реагування на них.

Погіршення регіонального безпекового середовища навколо України по-в'язане з: 1) активізацією процесів формування сфер впливу або зон геополіти-чної відповідальності, які супроводжуються зростанням конфліктності, поши-ренням практики провокування конфліктних ситуацій, у тому числі збройних, посиленням різновекторних зовнішніх впливів у регіоні, загрозами превентив-ного застосування збройних сил окремими державами за межами своїх кордо-нів; 2) подальшою ескалацією конфліктів у Чорноморсько-Каспійському регіо-ні, внутрішньою нестабільністю у багатьох державах регіону, невизначеністю перспектив і відсутністю спільного бачення щодо розвитку регіональної інтег-рації; 3) посиленням мілітаризації регіону, збільшенням іноземної військової присутності та розміщенням новітніх систем озброєнь інших держав на терито-ріях держав регіону; 4) незавершеністю процесу договірно-правового оформле-ня державних кордонів, розмежуванням виключних (морських) економічних зон і континентального шельфу держав регіону, невирішеністю у державах проблемних питань щодо забезпечення національно-культурних прав осіб, які належать до національних меншин, що уможливлює повернення до регіональ-ного порядку денного питання про територіальні претензії.

У зв'язку з цим, Указом Президента України "Про Воєнну доктрину України" від 15.06.2004 № 648/2004 (в редакції від 22.06.2012), визначено Во-єнну доктрину України, як систему керівних поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобіган-ня їм, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на засто-сування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної ці-лісності, інших життєво важливих національних інтересів. Воєнна доктрина має оборонний характер. Україна не вважає жодну державу (коаліцію держав) своїм

воєнним противником, але визнаватиме потенційним воєнним противником державу (коаліцію держав), дії або наміри якої матимуть ознаки загрози засто-сування воєнної сили проти України. Україна дотримується політики позабло-ковості, розцінює її як важливий фактор зниження напруженості воєнно-політи-чної обстановки в регіоні.

Сучасній воєнно-політичній обстановці притаманні суперечності воєнно-політичних відносин, спричинені розбіжностями національних інтересів, цілей, позицій держав стосовно шляхів і способів вирішення глобальних, регіональних та внутрішніх проблемних питань. Воєнно-політична обстановка у світі є динамічною і розвивається під впливом таких тенденцій, як: формування системи багатополярних відносин, установлення нового балансу сил та інтере-сів; зростання взаємної залежності провідних держав в умовах глобалізації, по-силення впливу провідних міжнародних корпорацій, загострення боротьби за природні ресурси, використання енергетичного чинника для досягнення полі-тичних цілей; збереження ролі воєнної сили як засобу вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин; прискорення розвитку інформаційних тех-нологій, збільшення спроможностей держав щодо проведення інформаційних та інформаційно-психологічних операцій, посилення чутливості суспільства до загибелі мирного населення та втрат особового складу військових формувань у воєнних конфліктах.

Україна розглядає як воєнно-політичні ризики або виклики, що підвищу-ють рівень загрози застосування воєнної сили проти України, такі наміри чи дії держав, коаліцій держав: 1) висування територіальних претензій; 2) зак-лики або спроби щодо перегляду наявних державних кордонів; 3) нарощення угруповань військ та озброєнь поблизу кордонів України, створення нових, роз-ширення і модернізація наявних військових баз та об'єктів; 4) створення або за-купівля нових, а також модернізація наявних систем озброєння і військової тех-ніки, у першу чергу наступального характеру, що призводить до порушення ба-лансу сил; 5) активізація розвідувальної діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також іноземних організацій проти України; 6) проведення інфо-рмаційно-психологічних заходів щодо дестабілізації соціально-політичної обс-тановки, міжетнічних та міжконфесійних відносин в Україні або її окремих ре-гіонах і місцях компактного проживання національних меншин; 7) застосуван-ня політичних і економічних санкцій проти України; 8) застосування воєнної сили в регіоні або за участю держав регіону; 9) підтримка сепаратизму; 10) вип-равдання застосування воєнної сили як засобу вирішення міждержавних спорів; 11) послаблення законодавчих обмежень щодо застосування воєнної сили за ме-жами власної території; 12) порушення державами міжнародних угод, договорів про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, здійснен-ня контролю над озброєннями, обмеження і скорочення озброєнь або припи-нення участі в них; 13) стимулювання ескалації воєнних конфліктів у регіоні.

Загроза застосування воєнної сили проти України може реалізуватися шляхом: 1) втягнення України у воєнний конфлікт між іншими державами; 2) збройної агресії; 3) збройного конфлікту на державному кордоні; 4) перерос-тання внутрішньої нестабільності у збройний конфлікт всередині держави.

Україна може бути втягнута у воєнні конфлікти, які відрізнятимуться за причинами виникнення, цілями сторін та наслідками, зокрема: 1) зброй-ний конфлікт, що може виникнути в разі обмеженого збройного зіткнення на державному кордоні між Україною та іншою державою (збройний конфлікт на державному кордоні) або збройних зіткнень всередині України (збройний кон-флікт всередині держави) за участю непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань (за певних умов можливе переростання збройного конфлі-

кту в локальну війну із значними негативними наслідками для національної безпеки України); 2) локальна війна, що може виникнути в разі збройної агресії проти України з боку іншої держави регіону (катастрофічні негативні наслідки для національної безпеки України); 3) регіональна війна, що може виникнути в разі збройної агресії двох і більше держав проти України (негативні наслідки для національної безпеки України можуть оцінюватися як незворотні).

Тероризм

Згідно Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20.03.2003 № 638-IV (в редакції від 11.08.2013), тероризм — суспільно небезпечна діяль-ність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шля-хом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочин-них цілей. Терористична діяльність — діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або органі-заціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (організацій), організо-ваних злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку і використання терористів; про-паганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму. Терористичний акт — злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України (ККУ). У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених ст. 112, 147, 260, 443, 444 ККУ, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до ККУ.

Терорист — особа, яка бере участь у терористичній діяльності. Терорис-тична група — група з двох і більше осіб, які об'єдналися з метою здійснення терористичних актів. Терористична організація — стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у ме-жах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Ор-ганізація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації. Заручник — фізична особа, яка захоплена і (або) утримується з метою спонукання державного органу, підприємства, установи чи організації або окремих осіб здійснити якусь дію або утриматися від здійс-нення якоїсь дії як умови звільнення особи, що захоплена і (або) утримується.

Технологічний тероризм — злочини, що вчиняються з терористичною метою із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) та ін. зброї масового ураження або її компонентів, ін. шкідливих для здоров'я людей речовин, засобів електромагнітної дії, комп'ютерних систем та комунікаційних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу і руйнування ПНО, які прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози НС внаслі-док цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру.

Міжнародний тероризм — здійснювані у світовому чи регіональному мас-штабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтрим-ки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспі-льно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйну-

ванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, сис-тем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.

Тероризм як соціальне явище обумовлений соціальними, політичними й еко-номічними чинниками, що пов’язанні з існування занадто великих відмінностей між умовами життя людей, а також дотриманням прав і свобод особистості в рі-зних країнах світу (бідність, брак демократичних свобод, неефективність влади)

За причинами виникнення тероризм поділяється на такі види:

1. Соціальний (ідеологічний, соціал-революційний) тероризм, що має на меті корінну або часткову зміну економічного чи політичного устрою власної країни. Прикладами такого тероризму є діяльність проти влади у Російській імперії ХІХ-ХХ ст. анархістських організацій, конспіративної організації "Народна Воля", більшовиків. У ХХ ст. широко відомими були західноніме-цька "Фракція червоної армії" (метою був "протест проти суспільства спожи-вання", італійських "Червоні бригади" (боролись проти господарів і тих, хто їм служить), японська "Червона Армія", окремі угрупування в США. Ці групи "нових лівих" у середині 60-х років ХХ ст. кинули серйозний виклик не лише режимам, але й цілому суспільному ладові капіталістичних держав.

2. Правий тероризм, що домагається ліквідації парламентської демократії і за-провадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночас-но протидіють "новим лівим" (наприклад, так було в Італії), розглядаючи їх-ні акції як загрозу для суспільства, що повинно обрати правий шлях.

3. Національно-визвольний тероризм (тероризмом національних меншин), який здійснюється за етнічною ознакою та включає організації сепаратистсь-кого плану, що мають на меті боротьбу проти економічного і політичного диктату національних держав і монополій. Головна вимога — відділення від держави, що їх поневолює, або повноцінної національної автономії для усу-нення дискримінації і гноблення. Наприклад, північні ірландці, каталонці, баски, бретонці, корсиканці, німці Південного Тіролю, франко-канадці, кур-ди. Наявність такого тероризму (частково злагодженого після задоволення автономічних вимог — для каталонців, німців Південного Тіролю, франко-канадців, у деякій мірі для корсиканців) — яскраве свідчення того, що проб-леми поневолених націй та національних меншин, а також регіоналізації під час модернізації державного ладу в XX ст. вирішені не були, а в ряді випад-ків навпаки загострилися та проявилися з ще більшою агресивністю, особли-во тоді, коли до національного фактора приєднався релігійний (католики-протестанти, мусульмани-іудаїсти, суніти-шиїти). Українські підпільні орга-нізації УВО й ОУН в Польщі в період 1920-1939 рр. практикували як індиві-дуальний тероризм, коли теракт був спрямований проти добре знаних у сус-пільстві представників влади (замах на Юзефа Пілсудського, вбивство Тадеуша Голувка, Броніслава Перацького) чи її українських прихильників (вбив-ство поета Сидора Твердохліба, педагога Івана Бабія), так і напади з бомба-ми на польські державні установи, експропріації, підпали поміщицького ма-йна. Ці акції планувались як реакція на польську антиукраїнську політику, для створення атмосфери внутрішньої мобілізації українського суспільства.

4. Релігійний тероризм, що виникає у випадках, коли релігійна самосвідомість стає визначальною у політичному протистоянні. Він поділяється на сектантський (японська "Аум Сінрікьо") і фундаменталістський (ісламський) — свідоме застосування мусульманами насилля для отримання різних полі-тичних цілей в ім'я релігії. Тактика насильницьких розправ з опонентами, що знаходить собі ідеологічне обґрунтування і виправдання в трактуваннях му-сульманського віровчення, спрямована на захист ісламського світу від впли-ву чи агресії немусульманських країн та ідеологій, особливо західного світу, й використовується радикальними, екстремістськими ісламськими організа-ціями ("Аль-Каїда", "Брати-мусульмани", "Джемаа ісламія", "бригади мучеників Аль-Акси", "Імарат Кавказ", "Талібан", "ХАМАС", "Хезболла" та ін.). Членів таких організацій називають ісламістами або бойовиками-ісламіста-ми. Нерідко ісламський тероризм поєднується з етнонаціоналістичним. Так-тика ісламських терористичних організацій включає в себе застосування атак терористів-смертників, політичні вбивства, підриви важливих об'єктів, викрадення літаків та ін. транспортних засобів, викрадення людей, захоп-лення заручників, залякування цивільного населення, вербування нових чле-нів через Інтернет тощо. Для виправдання цієї тактики зазвичай використо-вуються розпливчасті посилання на приписаний правовірним обов'язок вес-ти джихад, що трактується як збройна боротьба з "неправовірними".

5. Тероризм, пов'язаний з національно-релігійно-визвольними рухами анти-імперіалістично-антиколоніального характеру у Третьому світі (напри-клад, Кенія до здобуття незалежності і кашмірська "Армія чистих", палес-тинські терористичні групи). У зв'язку з невирішенням основних конфлікт-них проблем (Палестина) та глобалізацією імперіалізму, такі рухи також ста-ють глобальними за місцем дій, але в жодному випадку не перетворюються в "міжнародних терористів".

6. Диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні слу-жби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на "п'яту колону" в державі противника, здійснюють провокаційні дії (для прикладу, терористичні групи радянських спецслужб, що вирізували насе-лення, зокрема польське, в районах дій УПА, щоб таким чином компромету-вати діяльність українського підпілля).

7. Світоглядний тероризм, мотивом якого є принципова незгода з панівними нормами та стосунками у суспільстві (наприклад, з будівництвом ядерних об’єктів, вбивством тварин, забрудненням екосистем, глобалізації).

8. Ядерний тероризм відноситься до нових видів протиправної діяльності і полягає у застосуванні або погрозі застосування ядерних чи радіоактивних матеріалів, вибухових або забруднюючих пристроїв на їх основі для досягне-ня соціальних, економічних чи політичних цілей. Ця проблема актуальна для України і багатьох країн з розвиненою ядерною енергетикою, оскільки диве-рсії на ядерних об'єктах можуть призвести як до локальних наслідків при по-шкодженні ядерних реакторів дослідних центрів або підприємств паливного циклу, так і до глобальних катастроф в разі диверсії на реакторах АЕС. Так, у Франції під час хвилі промислових протестів у грудні 1995 р. саботажники засипали сіль в охолоджувальний контур енергоблоку АЕС Блейс. Загроза зараження радіоактивними матеріалами (цезій-137, полоній-210, кобальт-60) пов'язана з використанням їх в широкомасштабних терактах для розчинення у водних джерелах або розпорошення у вигляді аерозолів під час вибуху "брудної бомби" (в листопаді 1995 р. було виявлено контейнер з радіоактив-ним ізотопом цезій-137, який встановили чеченські екстремісти в Ізмайловському парку в Москві). У більшості таких випадків радіоактивне зараження буде локальним і не призведе до великомасштабних катастрофічних наслід-ків, але люди і навколишнє природне середовище можуть постраждати.

9. Кібертероризм (комп'ютерний тероризм) — використання або загроза ви-користання комп'ютерних технологій з метою порушення суспільної рівно-ваги, залякування населення, вплив на прийняття рішень органами влади для досягнення політичних, корисливих або будь-яких інших цілей, а також на-пад на комп'ютерні мережі, обчислювальні центри, центри керування війсь-ковими мережами і медичними установами, банківські та інші фінансові ме-режі, засоби передавання інформації за допомогою комп'ютерних мереж. Може застосовуватися з метою саботажу державних установ, завдання еко-номічних збитків, дезорганізації роботи з потенційною можливістю смертей (атаки на аеропорти). Перші приклади комп'ютерного тероризму зафіксовані у кінці 90 рр. XX ст., що пов'язано як з розвитком зазначених мереж, так і збільшенням впливу комп'ютерів у всі сфери сучасного життя. Зворотний бік цього явища — залежність нормальної життєдіяльності суспільства від цілісності комп'ютерів, і як наслідок — підвищена увага до них з боку різних "кіберпартизанів" і "кіберхуліганів".

10. Електромагнітний тероризм — використання електротехнічних пристроїв для створення електромагнітного випромінювання і полів високої напруги з метою впливу на конкретні технічні засоби і системи, внаслідок чого буде дезорганізована їхня робота або повне виведення з ладу. Він є новим, досить небезпечним видом тероризму з огляду на масштаби можливих наслідків для державної інфраструктури, та може бути елементом ведення інформаційної війни недружніми країнами. За оцінками західних експертів у галузі інформаційної безпеки, державні системи управління і зв'язку європейських країн недостатньо захищені від впливу електромагнітних випромінювань і є потенційними об'єктами "інформаційної агресії". "Електромагнітний тероризм" як складова "інформаційного тероризму" став реальним і небезпечним явищем, оскільки має можливість таємно впливати на технічні системи державного управління та об'єкти інфраструктури. Створення єдиного глобального інформаційного простору — природний результат розвитку світової науково-технічної думки і удосконалення комп'ютерних та інформаційних технологій. Обмежити або згорнути ці процеси практично неможливо, як і розроблення інформаційної зброї. Володіння ефективною інформаційною зброєю і засобами захисту від неї стає однією з головних умов забезпечення національної безпеки у XXI столітті.

11. Кримінальний тероризм злочинних мафіозних угруповань, що має особли-вий вплив під час проведення суспільно-економічних перетворень у законодавстві. Він переважно не має чітко визначеної політичної мети, адже її зать-марює бажання наживи (економічний мотив), й характерний і для України, наприклад у випадках вбивства кримінальних угруповань своїх конкурентів.

12. Телефонний тероризм і хуліганство, коли телефонні погрози стосуються, як правило, місць великого скупчення людей (повідомлення про замінування вокзалів, кінотеатрів, навчальних закладів тощо. Незважаючи на те, що повідомлення у переважній більшості не підтверджуються, на перевірку кожної заяви відволікається багато людей і техніки, завдаються матеріальні збитки. Телефонне хуліганство і телефонний тероризм є злочинами, за які передба-чено кримінальну відповідальність. Зокрема, згідно із статтею 259 ККУ, за-відомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, кара-ється позбавленням волі на строк від 2 до 6 років. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки або вчинене повторно, карається позбавленням волі на строк від 4 до 8 років.

13. Поштовий тероризм, коли для вчинення замаху вдаються до послуг пошти. Яскравим прикладом цього були випадки в США, коли поштою надсилались вибухівка або листи, заражені спорами сибірської виразки. Для терактів ви-користовуються бандеролі, посилки і звичайні листи. Вибухові пристрої, що закладаються можуть бути миттєвої (вибухають при натисканні, ударі, про-колюванні, знятті навантаження, просвічування яскравим світлом і т. ін.) та уповільненої дії (після закінчення визначеного терміну або негайно викли-кають вибух, або приводяться у бойовий стан).

За характером суб'єкту терористичної діяльності, тероризм поділяється на організований (колективний), коли терористична діяльність планується і реа-лізується деякою організацією (ІРА, ЕТА), та неорганізований або індивідуаль-ний (тероризм одинаків), коли теракт (серія терактів) здійснює одна-дві люди-ни, за якими не стоїть будь-яка організація (Тімоті Маквей, Андерс Брейвік).

Боротьба з тероризмом — діяльність щодо запобігання, виявлення, при-пинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності. Організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресур-сами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом є:

1. Служба безпеки України (СБУ), яка є головним органом у загальнодержав-ній системі боротьби з терористичною діяльністю. СБУ здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у то-му числі міжнародної; збирає інформацію про діяльність іноземних та між-народних терористичних організацій; провадить у межах визначених чинним законодавством повноважень виключно з метою отримання упереджувальної інформації у разі загрози вчинення терористичного акту або при проведенні антитерористичної операції оперативно-технічні пошукові заходи у системах і каналах телекомунікацій, які можуть використовуватися терористами; забе-зпечує через Антитерористичний центр при СБУ організацію і проведення антитерористичних заходів, координацію діяльності суб'єктів боротьби з те-роризмом відповідно до визначеної законодавством України компетенції; здійснює досудове слідство у справах про злочини, пов'язані з терористич-ною діяльністю; ініціює питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолю-цій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в по-критті основних та надзвичайних витрат; забезпечує у взаємодії з розвідува-льними органами України безпеку від терористичних посягань установ Укра-їни за межами її території, їх співробітників та членів їхніх сімей.

2. Міністерство внутрішніх справ України (МВС) здійснює боротьбу з теро-ризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному це-нтру при СБУ необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

3. Міністерство оборони України, органи військового управління, з'єднання, військові частини Збройних Сил України забезпечують захист від терористи-чних посягань об'єктів Збройних Сил України, зброї масового ураження, ра-кетної і стрілецької зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, що знаходяться у військових частинах або зберігаються у визначених місцях; ор-ганізовують підготовку та застосування сил і засобів Сухопутних військ, По-вітряних Сил, Військово-Морських Сил Збройних Сил України в разі вчине-ня теракту в повітряному просторі, у територіальних водах України; беруть участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об'єктах та в разі виникнення терористичних загроз безпеці держави із-за меж України.

4. Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України) здій-снює заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення НС, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими вида-ми терористичної діяльності; бере участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій, а також здійснюють просвітницькі та практично-навчальні заходи з метою під-готовки населення до дій в умовах терористичного акту.

5. Державна прикордонна служба України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення спроб перетинання терорис-тами державного кордону України, незаконного переміщення через держав-ний кордон України зброї, вибухових, отруйних, радіоактивних речовин та інших предметів, що можуть бути використані як засоби вчинення терорис-тичних актів; забезпечують безпеку морського судноплавства в межах тери-торіальних вод та виключної (морської) економічної зони України під час проведення антитерористичних операцій; надають Антитерористичному цен-тру при СБУ необхідні сили і засоби під час проведення антитерористичних операцій на території пунктів пропуску через державний кордон України, ін. об'єктів, розташованих на державному кордоні або у прикордонній смузі.

6. Державна пенітенціарна служба України здійснює заходи щодо запобіган-ня та припинення злочинів терористичної спрямованості на об'єктах Держав-ної кримінально-виконавчої служби України.

7. Управління державної охорони України бере участь в операціях з припи-нення терористичних актів, спрямованих проти посадових осіб та об'єктів, охорону яких доручено підпорядкованим цьому Управлінню підрозділам.

8. Розвідувальні органи України здійснюють добування, аналітичну обробку та надання в установленому порядку розвідувальної інформації про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій за межами України, а також здійснюють заходи безпосередньої протидії терористичним загрозам життю і здоров'ю громадян України, установам та об'єктам державної влас-ності України в разі залучення розвідувальних органів України до участі в антитерористичних операціях за межами України.

До участі у здійсненні заходів, пов'язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також: 1) Державна служба фінансового моніторингу України; 2) Служба зов-нішньої розвідки України; 3) Міністерство закордонних справ України; 4) Міні-стерство охорони здоров'я України; 5) Міністерство енергетики та вугільної промисловості України; 6) Фонд державного майна України; 7) Міністерство інфраструктури України; 8) Міністерство фінансів України; 9) Міністерство екології та природних ресурсів України; 10) Міністерство аграрної політики та продовольства України; 11) Міністерство доходів і зборів України. До участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної опе-рації можуть бути залучені й інші центральні та місцеві органи виконавчої вла-ди, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації неза-лежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також гро-мадяни за їх згодою. Суб'єкти, які залучаються до боротьби з тероризмом, у ме-жах своєї компетенції здійснюють заходи щодо запобігання, виявлення і припи-нення терактів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалі-зують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забез-печують умови проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що нале-жать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час прове-дення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспо-рту і зв'язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформа-цію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом. Державні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, організації, їх посадові особи зобов'язані сприяти органам, які здійснюють боротьбу з терори-змом, повідомляти дані, що стали їм відомі, щодо терористичної діяльності або будь-яких ін. обставин, інформація про які може сприяти запобіганню, вияв-ленню і припиненню терористичної діяльності, а також мінімізації її наслідків.

Координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з терориз-мом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України, на який покладається: 1) розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню терорис-тичних актів та ін. злочинів, здійснюваних з терористичною метою; 2) збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами; 3) організація і про-ведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористич-них операцій; 4) організація і проведення командно-штабних і тактико-спеціа-льних навчань та тренувань; 5) участь у підготовці проектів міжнародних дого-ворів України, підготовка і подання в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері боротьби з тероризмом, фінансу-вання проведення суб'єктами, які ведуть боротьбу з тероризмом, антитерорис-тичних операцій, здійснення заходів щодо запобігання, виявлення та припинен-ня терористичної діяльності; 6) взаємодія із спеціальними службами, правоохо-ронними органами іноземних держав та міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом. Антитерористичний центр при СБУ складається з Мі-жвідомчої координаційної комісії та штабу, а також координаційних груп та їх штабів, які створюються при регіональних органах СБУ.

Антитерористична операція — комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкод-ження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочи-ну, здійснюваного з терористичною метою. Вона проводиться лише за наявнос-ті реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держа-ви у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим. Рішен-ня щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від сту-пеня суспільної небезпеки теракту керівником Антитерористичного центру при СБУ за письмовим дозволом Голови СБУ або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу СБУ за письмовим дозволом керівника Ан-титерористичного центру при СБУ, погодженим з Головою СБУ. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент.